Декілька років назад я переїхав у цей дім і це місто. Не можу сказати, що мені подобається і те і інше, але змінювати нічого не хочеться. Це двохповерховий дім у ньому живуть три родини, три різні виходи, три різні подвір’я. Загалом ми ніяк один одному не заважаємо. І навіть бачимось досить рідко.

Хоча може бути і так що заважаю всім саме я через мою глибоку самотність і вічні гулянки. Не буду виправдовуватися, але я творча душа і винити мене в цьому не можна. Хоча таких у нас вистачає. Куди не плюнь по творчій особистості, яку там, чи десь ще, притісняє суспільство.

Це був звичайний вечір, мабуть даже ніч. Місяць був майже повним, його закривали темні волохаті хмари, але все одно він світив на нас холодним світлом. Я сидів на сходах і тихо курив траву.

Натхнення не приходило до мене вже декілька місяців. Примусити писати я себе не можу, надто сильна моя любов до себе, але як же кепсько від цього на душі.

На подвір’ї стояла тиша, тільки мошки заважали і літали зі сторони в іншу коло ліхтаря. Очі закрилися і я намагався зрозуміти, що взагалі відбувається із моїм життям. Тотальна херня. Кожен раз, коли я знаходився в такому стані, я просто йшов пити. До кого завгодно, якщо не було куди йти — запрошував до себе.

Мені гидко бути собою. Я затянувся ще раз і подумав, що було б непогано ще і заснути на сходах, щоб остаточно познати дзинь в усьому цьому лайні, але вистачило декілька коротких секунд, щоб я почув гарчання колес об асфальт.

Гнали не дуже то і повільно. Як раз би вистачило, щоб не помітити якусь бабусю, що переходить дорогу, Але о яких бабусях може йти мова, коли ти малолітка з рулем в руках. Авто різко вдарило по тормозу, і я почув гучну музику, яку завжди засуджував, але все одно слухав в тих компаніях, де я фактично проживав.

Задня дверця відчинилася, музика закричала голосніше, змінив мій меланхолічний суїцидальний настрій на просто роздратований. З машини показалися тоненькі рівненькі ніжки, а після і повністю дівчина.

Роки проведені за книгами, спаскудили мій зір надто добре, щоб я був у стані побачити хоч якісь риси обличчя, а це на відстані метрах шістдесяти, може більше, може менше. Ніколи точно не міг визначити відстань. Я все ж таки письменник, а не рулетка.

Тільки дівчина вийшла повністю почали відкриватися двері водія але дівчина зупинила його фразою:

— Ні, Поле, я дійду сама.— дверці все одно відкрилися і голова хлопця витягнулася і поглянула в її сторону.

— Мала, а як же поцілунок на прощання?

— Бувай, Поле! —дівчина роздратовано захлопнула дверці і не повертаючись пішла в сторону будинку.

Хлопець ще декілька секунд дивився на неї, а потім так само роздратовано захлопнув дверці і виїхав із провулка ще до того, як дівчина встигла пройти і декілька метрів.

Коли машина зникла, вона зітхнула і вже більш спокійно пішла в сторону домівки. Я зрозумів хто це. Найстарша донечка Грінди. Моя сусідка по дому.

Я підніс до губ траву і затягнувся. Своїми рухами я дав їй зрозуміти, що вона тут не сама. Здається, вона не сильно звернула на це увагу і почала проходити мимо мене.

—Той хлопець кретин? — мій голос пролунав глибше і дещо терпкіше, ніж я хотів. Вона трошки злякалася і звуживши гарні, обведені небесні очі, придивилася. Зрозумівши, що це я вона гмикнула і підійшла до моїх сходів, приземляючись недалеко від моїй полувитягнутих ніг.

—Ще який. Всі нерви мені витріпав цим вечером. — Маля зітхнула і оперлася спиною на перила, наслідуючи мій приклад, вона витягнула свої голі ноги у в’язаний сандалях.

—Розповідав який він класний? — я протягнув їй мою траву. Вона повільно протягла руку і холодними пальцями взяла косяк.

—Не закривався. А під кінець запропонував поїхати до нього. У мене ледь дах не поїхав за цей вечір, —я хрипко розсміявся і підняв голову, щоб знову подивитися на небо.

Вона теж повернулася і здається просто намагалася відпочити від важкого вечора цієї тишею. Мені теж подобалося мовчати.

— Як мама?— я все ще не повертав до неї лиця.

Маля зітхнула і швидко закивала.

—Вона в нормі,— ще раз затягнулася,— Думаю, їй стало краще після розриву з батьком.

Маля брехала.Така людина як Грінда не могла так легко пережити розрив відносин, які тривали років зо двадцять.

— А як твоя книга? Є прогрес? — здається мене різанули ножем по серцю. Один-один.

—Кхм, думаю, так, — я прочистив горло,— Прогрес є.

—Це дуже добре. Рада за тебе.

І знову тиша. Ми знову не дивилися один на одного і думали про свої справи. Маля постійно поправляла своє, майже біле вигорівше на сонці, волосся, але вітер робив з ним все, що хотів. Їй було все одно на сукню, яка постійно задиралася — тут було надто темно і навіть якби я захотів — не змігби нічого роздивитися. А я не хотів. І вона це знає.

Трошки вище її ліктя я помітив залишки від фарби. У темноті вона здавалася сірою. Одягнена дівчина була надто легко для такої прохолодної ночі, але мені було нічого їй запропонувати, і я не хотів затримувати нашу зустріч. На щастя, вона це розуміла, тому ще раз затянулася і передала, все ще холодними пальцями, траву і піднялася.

Дістала свій телефон з маленької сумочки. Він її осліпив і вона негарно скривилася, намагаючись зменшити яркість.

— Ох, вже майже половина на дванадцяту. Мені треба встигнути до того, як вона додивиться свій серіал по ТВ, у мене є ще дві хвилинки,—вона почала йти спиною в сторону своєї частини дому, поглядаючи на мене,— Дякую за приємні хвилини мовчання з тобою. Ти врятував цей вечір.

—Ти надто гарної про мене думки, — я фиркнув і гучніше додав: Не забувай, що той хлопець кретин.

ЇЇ губи скривилися у посмішці і вона розвернулася до мене спиною.

Через декілька секунд я побачив, як вона відчиняє свої двері і в тій частині домівки увімкнулося світло.

Я розвернувся і знову почав намагатися позручніше розміститися на сходинці. Виходило погано. Мене вивели із стану копання в собі і тепер я думав не про себе, а про інших. Це дратує.

Але є і приємна частина. Я дізнався, яка зараз година. От би ще дізнатися місяць і день.

Да, тепер не так і тепло. Я тільки недавно вийшов із душу, тому на мені все ще мокрий халат і катраті піжамні штани. І щось від них не надто тепло.

Відкинув бичок і, зібравшись з силами, піднявся з мого трону самоїдіння, наважившись знайти хоть щось вдома, що буде м’якіше кам’яних сходів. Я взяв дві величезні подушки з дивану і плед, він валявся ближче до холодильника. Не маю жодний варіантів, що він там робить.

Кинув їх на сходи і подумав, що непогано було б одразу і переодягнутися. Побачив зав’язану на пілоні футболку довелося потратити сили для того, щоб зрозуміти, як її відв’язати. Так, у мене є пілон. Навіть два. Ще один на другому поверхі.

Я не знаю хто жив тут до мене, але мені подобаються вайби цієї людини. На другому поверсі пілон знаходиться у моїй спальні. Ні, я не використовую його для того, для чого можна подумати. Просто мені було надто ліниво їх знімати, а виглядають вони непогано. І коли думав де поставити ліжко, а де стіл, вирішив, що у кабінеті пілон це таки надто дивно, тому він у моїй спальні. Це хоч трошки логічно.

Скинув вогкий халат і по дорозі до дверей одягнув футболку. Босими п’ятами вийшов на подвір’я. Намостив собі подушку і накинув плед. З недовірою оглянувся у сторону лавочки, яка стояла коло дверей і була, мабуть, у тисячі разів зручнішою ніж те, що я намагався зробити, але ідея була саме в сні на сходах і я не планую їй зраджувати.

Трохи вище за моє сьогоднішнє ліжко положив попільничку, треба ж таки слідувати правилам пристойності і не срати де сплю.

Ліг. Вкрився. Лежу. Спати розхотілося. Курва.

Захотілося злитися. Злюся. Захотілося курити. Забув кляті сигари в будинку. Зате про попільничку не забув, який я молодець.

Якщо довго дивитися на нічне небо, то здається що його глибина невимірима. Просто дивовижно. Я ще болять очі. Повернувся на бік і закрив очі.

Треба починати змінювати щось у своєму житті. Треба починати писати. Але що писати? Нічого не приходить до голови. Мабуть, я невдаха. Повернувся на інший бік.

Гроші закінчуються. Вже навіть пити ні за що. Завтра треба буде дізнатися про роботу для мене. Може і не писати, але хоч щось. Курити хочеться.

Повернувся на спину і все ще з закритими очима намагався розслабитися. Тиша заспокоює. Чого не можна сказати про нерівномірні шаги, десь вдалі.

Здається я трошки погарчав, але все ж таки поглянув, хто там ходить. Я все ще нічого не бачу, але по силуету це щось дуже п’яне і йде в мою сторону.

Тіло, з ходою в сторони, спіткнулося, приземлилося на руки, гарненько проматюкалося. Як змогло встало, пішло далі, зупинилося недалеко від мене і закурило.

Вогонь від запальнички відсвітив ледве побите обличчя мого несильно дорослого сусіда. Ще одна творча душа, яка мішає цьому дому, інколи чи не більше за мене.

Особисто я вважаю його своїм хресним сином, яким він мені не являється, да і його батьки в житті не дозволили бути мені таким. Хоча це все жарти, звісно. Ми просто інколи разом куримо траву або він зрідка проситься відсидіться у мене. Друге зазвичай відбувається після того, як я чую дикі крики за стіною, крики Курта та його батька.

Хлопчина закурив свої навічно улюблені Marlboro і вставився у небо. Здається, у нього закрутилася голова, тому він трошки дьорнувся і намагався продовжити рух далі.

—А дяді сигару не позичиш? — я сказав це гучно, і хлопець трошки злякався, але впевнено подивився у мою сторону, своїм затуманеним поглядом.

—Гус? Це ти?— він підійшов до мене і нахилився до мого обличчя, держучися за перила,— Якого хера ти спиш на сходах?! Ти, що вигнав себе з свого ж будинку?

Він розсміявся над своїм же несмішним жартом, а потім його сміх ставав дедалі тихішим та сумнішим, доки взагалі не зупинився, а потім сів, недалеко від моїх ніг, держучи у своїх довгих музикальних пальцях сигарету.

Я не витерпів і просто відібрав її у нього. Здається, він навіть не помітив цього.

О да, саме цього я і хотів.

Відповідати, чому я лежу на сходах я — не збирався, тому що той як на мінімум вже точно подумки перейшов на іншу тему. Коли він такий п’яний, його настрій змінюється надто швидко. І одна з найчастіших це смуток.

Я подивився на малого. Він дивився на небо. У його очах блистів місяць, а губи були ледь відкриті. Здавалося, його п’яний розум, рисував зовсім інші картині, відмінні від тих, які бачу я. І те що бачив він, було по справжньому чарівно.

— Зірки, такі охіренні,— він промовив це полушепотом, боячись злякати їх,—Хочу дивитися на них, доки сонце не закриє їх своїм світлом.

Здається, ще трошки і він засне.

—Звідки синяк?— хлопець різко повернув голову в мою сторону, здивований, що хтось тут розмовляє. Думаю він забув, що я теж тут. Курт легенько торнувся пальцями щоки, під оком, і хоть і було зрозуміло, що рана болюча, він не показав цього.

Його очі дещо протверезіли.

— Дрібниці, швидко заживе,— він махнув рукою.

Якщо не хоче говорити про це, значить поговоримо пізніше. Пацан був одягнутий у кожану курточку, яку він носить чотири сезона із чотирьох, чорні джинси і чорна футболка. Нічого нового в його стилі. Завжди так ходив. Хіба що на роботі його не запитують про стиль в одязі і наряджають, як хочуть.

— Шо нового?

— Та взагалі нічого,— Курт зітхнув і відібрав свою сигарету,— А ось, хочу татуювання зробити,— він жваво закивав,— За вухом.

—Да ти що? Звідки грошики? Більше не збираєш на квартиру?— мої брови піднялися. Пацан знову зітхнув і затягнувся. "

— Коплю звичайно. Але що тепер не радіти? Тим більше, мені вийде майже безкоштовно. Я буду піддослідним пацюком у Рона. Він тільки вчиться, але я бачив тату, які він робив. Вони круті.

— Хто такий Рон? Ти про нього раніше не говорив.

— Ти його не знаєш, ми сьогодні познайомилися. Каже що завгодно може набити, але він приколіст такий. Я легко можу повірити, що якщо я попрошу набити череп — він мені метелика або сердечко наб'є, але взагалі метелика із сердечком. Страшно трошки. — Курт видихнув дим через зжаті губи і знову поглянув на небо.

Я не сильний фанат татуювань. Ніколи їх не розумів, але справа його, і слова про це не скажу.

— Ти сьогодні у мене спиш, чи думаєш, що вийде пробратися у будинок непоміченим?  — Курт надув щоки і збентежено глянув у підлогу.

—Думаю, треба хоча б спробувати. Якщо не вийде, ти точно почуєш, —він посміхнувся зжатими губами і піднявся, — А да, якщо не повернуся, значить відключився. Я уже більше доби не сплю, у три зміни відпахав, а потім на вписку ще потягнули, — якивнув йому, і він вже рівнішою ходою пішов у сторону свого будинка, який знаходився між моїм і будинком Малі. Тому, якщо я чув їхні сварки із батьком — їх чули всі.

Він майже дійшов до свого будинку, як я гукнув його: 

—Малий, який сьогодні день? — він обернувся, і прямо як Маля, якийсь час тому, попрямував спиною вперед, дивлячись на мене.

— День американського прапора, — сказав він досить голосно.

Я кивнув йому у знак подяки, а сам подумав, що навіть приблизно не знаю, коли день прапора США, але гаразд. Хоч щось.

Курт повільно відчинив двері і тихо зайшов у будинок, не вмикаючи світло. Я почекав ще кілька хвилин і зрозумів, що в того, швидше за все, вдалося потрапити до своєї кімнати непоміченим.

Я востаннє подивився на небо, взяв свої подушки і пішов у будинок. Засрали все бажання спати на свіжому повітрі.