Глава 7 «Курт»

Мені пощастило, що я зміг поспати годинку вдома, але це не змінювало, що я хотів спати більше за все. Сьогодні було надто багато людей, ми ледь встигали у двох із Ніколь. Ми вже зачинили двері для клієнтів, і почали прибирати у залах, коли власник об’явив, що ми збираємося на нараду.

Боже, яка нарада може бути об одинадцятій годині ночі. Я закінчив свою частину обов’язків і сидів за барною стійкою. Моя голова лежала на руках, а очі були закриті, я чекав, коли всі закінчать і таки ми почнемо «нараду». Ніколи раніше їх не було. Дивно якось.

Я із останніх сил намагався не спати і тому дістав телефон, щоб написати хлопцям, дізнатися, що воно і як. Але мої очі натрапили не на чат із групою. Це була Маля. Я не наважувся нажати на нашу переписку тут, у ресторані, розуміючи, що хтось може помітити наші недавні фото, але мої губи розтягнулися від згадки, що було цієї ночі.

Я перейшов на акаунт у соц. мережах і почав гортати її сторінку. Фото у неї багато. Більшість з них були із її друзями і подругами. Я перейшов у її відмітки і помітив нові фото із вчорашнього вечора. Це було фото якихось хлопців, вони сиділи недалеко від нас, і виглядали дуже п’яними але щасливими. І просто за ними, не помічаючи нічого, сиділи ми з Малею.

Це було якраз тоді, коли вона сиділа у мене на колінах і ми щось дивилися у мене на телефоні. Моє підборіддя впиралося у її плече, а рукою я обіймав її під грудями. Вона легко посміхалася і була із дещо червоними щічками. Я, як і вона, трохи по дурному посміхався і виглядав щасливим дурнем. У грудях одразу защемило і я знову захотів побачити її. Але, боюся, якщо не посплю і цю ніч, то доведеться просити Сема підігнати мені спіди. Я гортав її сторінку аж коли помітив, що вона стала онлайн.

Серце забилося швидше, а у голову вдарив адреналін і думка чи маю я написати їй зараз, чи краще почекати, але доки дивився на це зелений кружочок, що показув її активність — він зник.

Дурний, треба було писати.

Я вимкнув телефон і закрив очі, намагюсь стриматися, щоб не набити собі пику, за прогавлений шанс, аж як мій телефон почав вібрувати. Миттєво я знову увімкнув його, але побачив лише повідомлення Тедді і Сема.

Чомусь їхні повідомлення почали приходити лише зараз, хоч і переписувалися вони вже давно. Або я був занадто зацікавлений у фото Малі. Вони обговорювали, що потрібно почати шукати соліста у групу, але Сем наголошував, що потрібно, щоб про це ніхто не дізнався. Як оголошувати так щоб ніхто зайвий не дізнався — вони ще не придумали, але Л-зі пропонувала почати шукати у музикальній школі. Це була гарна ідея, але якщо там були знайомі Віла, чи когось із «Крихких мерців» — ми могли загубити шанс залишитися у сідлі, у змаганні зі ними.

Якщо ми таки встигнемо знайти соліста і він буде хоч трохи краще Алонзо — це буде великий крок для нас.

Нарешті весь персонал зібрався у залі, а саме: я і Ніколь, троє наших кухарі, посудомийник та власник. Деякі з нас вимучено повсіладися за барну стійку, а деякі стояли недалеко, але всі ми дивилися на Пауля. Він був низеньким чоловіком, із вже повністю білим від сивості волоссям і дуже сухою шкірою. А ще він був жадібний, але я не буду про це говорити у голос.

Він почав щось говорити, про зміни у ресторані, про щось нове але його голос наче відбивався луною у моїй голові, яка вже розривалася від болю і виснаження. Аж як його голос зупинився і пролунав жіночий, із сильним аксентом, голос. Я перевів очі, які до того втулялися у підлогу і подвився на жінку, яка стояла недалеко від Пауля. На диво, вона також дивилася на мене.

— Ми маємо змінити багато речей. Але найперше — це збільшення кількості персоналу. Два офіціанта, навіть якшо один такий харизматичний — це замало для такого закладу. Ми просто втрачаємо на цьому клієнтів. Я сьогодні на власні очі бачила, як деякі клієнти, розуміли загруженість персоналу і просто йшли із ресторану.

Із сотень облич, які я бачив сьогодні, я зміг згадати її. Вона приходила у саме пекло, таке яке у нас трапляється досить часто, та ще й у обідній час. Жінка продовжувала говорити і дивитися на мене. Лише через хвилин п’ять я почав розуміти, що характеристика — харизматичний, була про мене.

— Тому ми починаємо наймати новий персонал. Як офіціантів, так і кухарів і бармена. Співбесіди будуть відриті вже завтра, оголошення також потрібно буде подати завтра. Акцент у виборі офіціантів робимо на юності, спритнотсі та харизмі, у кухарів та барменів на досвіді. Проводити співбесіди буду я, самостійно. Є питання?

Всі замовчали, дивлячись на жінку трохи переляканими очима. Збільшення персоналу могло означати зменшення зарплати, а прихід новеньких — на збільшення проблем. Ніхто не задавав питання, тому я підняв руку до гори, звертаючи її увагу на себе. Хоч вона і так дивилася на мене.

— Я слухаю.

— Хто буде навчати новеньких? — жінка розвела руками і вказала на нас.

— Звісно ви всі, не бачу потреби у додаткових курсах, із таким напливом клієнтів, навчання правильно приносити їжу та посміхатися — буде швидким.

— Так, але це все одно збільшення проблем. Хоча б банальне навчитися носити багато замовленнь одночасно — це буде не легко певний час, і дуже повільно. Або завчити все меню і кожну складову страв, навчитися правильно подавати їжу — буде певний час складно. За цим потрібно буде весь час слідкувати і виправляти помилки. І, вибачте якщо здамся грубим, але це буде додатковим гемороєм, слідкувати за своїми та чужими клієнтами. А так як вони щей не будуть нашими клієнтами, то ми втратимо певний відсоток чайових.

— І що ж ви хочете? Збільшення зарплати?

— Я вважаю, що це буде чесно для нас, — я думав про те що у цю ж хвилину вона могла б просто прогнати мене, але через дику втому моє незадоволення ставало сильнішим і контролювати, що я взагалі говорю було досить важко. Через це всі працівники дивидися то на мене, то на цю жінку.

— Враховуючи, що ви, Курте, приносите нам найбільший заробіток на даний момент, я думаю, що маю погодитися на ваші умови.

Я не зрозумів, що вона мала на увазі цією фразою, але те що зарплата підвищиться це дуже добре. Ми врешті всі розійшлися і вже по дорозі до дому я зрозумів, що мені чогось не вистачає.

Моя кожана курточка. Я не міг загадати де її залишив, але точно пам’ятав що їхав від Сема уже без неї. Я ледь не почав дзвонити йому із запитанням про неї, як у моїх очах пронісся вигляд Малі у цій курточці. Той самий де вона лише у ній. Вона мабуть забула віддати її коли сідала у таксі.

Ну що ж, мабуть це аванс за нашу майбутню зустріч.

Коли я вже зайшов у свій будинок всі вже спали. Я був щасливий, що не отримаю додатковий проблем від батька, тому пішов у душ на першому поверсі і уже майже не дихаючи піднявся у свою кімнату і зачинив її на замок.

На мені був лише набедрений рушник, коли я підійшов до свого ліжка. Просто напроти нього стояло дзеркало у пол. Я знову загадав про фото для Малі. Але втома не дозволила мені зайвий раз рухати тілом.

Моє тіло розслабилося ледь не вперше за два дні, я думав, що зможу заснути за хвилину, але нестерпний і вже досить постійний, головний біль не давав насолодитися відпочинком.

Роздратовано я відкрив ящик у столі. Тут зазвичай мають бути таблетки від болю у голові. Година вже була за першу ночі, але я не міг знайти кляті таблетки. Всі інші ліки були у кімнаті батьків і я радше відріжу собі руку ніж піду туди. Аптеки зачинені і я думав написати Томмі, але це було занадто у такій годині. У Гуса немає взагалі ніяких ліків, до нього навіть йти було без сенсу, а ось Амалія…

Доки я вмикав телефон і заходив на її сторінку я просто молився, щоб та зелена точка була коло її аватару. Я полегшено видихнув, коли помітив, що вона онлайн. На цей раз почати писати їй стало легше ніж раніше, можливо через те, що мені здавалося, що я помру, якшо не вип’ю таблетки. Я відправив коротке повідомлення для перевірки актуальності цієї зеленої точки і знову затримав дихання.

Курт: «Не спиш?»

Вона подивилася у туж мить. Мої губи розпливлися у широкій посмішці. Вона сиділа у нашому чаті, до того як я написав повідомлення.

Амалія: «Не сплю. Ти теж не спиш?» — я посміхнуся.

Курт: «Теж не сплю»

Курт: «Я можу попросити тебе про маленьке прохання?»

Амалія: «Яке саме прохання?»

Курт: «Мої таблетки від болю у голові закінчилися, а я вже не можу терпіти».

Курт: «Ти не могла б їх позичити? Звісно якщо я не потурбую тебе ».

Амалія не відповідала нічого хвили чотири. Я думав про те чи вона просто ігнорує мене чи шукає пігулки. Довгими кроками вимірював свою кімнату і розминав шию. У кімнаті було прохолодно, через відчинене вікно, але я був у одних піжамних штанах. Мене нічого так зараз не хвилювало як біль у голові. Я схилився над столом, вигинаючи спину, як телефон загорівся від повідомлення.

Амалія: «Богине, ледве знайшла».

Амалія: «Тільки як мені їх винести тобі? У вітальній на першому поверсі спить батько, я розбужу його якщо вийду через вхідні. »

Дивився на ці повідомлення як на ману небесну. Я швидко написав їй, щоб вона вийшла на свій балкон і почав тихо відчиняти двері у коридор. Босими п’ятами швидко дійшов до дверей на балкон, через які часто вибігав Сем за останній час. Стало ще холодніше ніж було у кімнаті. З другого поверху дув холодний вітер, але все ще було дуже байдуже. Наші балкони знаходилися на невеликій відстані один від одного. Маля тихо відчинила двері і зайшла на балкон, так само тихо їх зачиняючи.

Вона було у рожевій коротенькій піжамній сорочці і халатику у такий самий колір. Біле волосся було заплетене у вільну косу, настільки вільну, що заплетені були лише кінчики.

На ній не було косметики, але яка ж вона була гарна. Якби ми жили у ішому столітті і за інших традицій, я міг би поставити, що її б вважали відьмою, але я вважав її янголом. Вона здавалася примарою, одни не правильний рух, і вона зараз зникне.

Вчора я трохи перепив і деякі мої рухи, слова і щоб воно не було, які я тоді вважав природними, зараз викликали сором’язливість і сором. Я сподівався, що не зіпсував вчора нічого, але запитати самостійно не було сили.

Маля, просто як і я зараз, здавалася зніяковілою, коли поворачувалася у мою сторону. Я опустив очі і побачив, що на ній величезні рожеві капці і довгі шкарпетки. Я тихо сказав, щоб вона відійшла на іншу сторону свого балкона, і почав обережно перелазити на її сторону.

Я не хотів щоб вона перехилялася через балкон, намагаючись віддати мені ліки, це було небезпечно, а докинути їх до мене не дав би сильний вітер. Тому мені залишалося лише босими ногами стати на хиткий виступ із стіни і намагатися не впасти.

Маля ахнула, коли я переліз огорожу свого балкону, і підбігла до своєї сторони, вчепившись за моє голе плече своїми руками і притримуючи, щоб я не схилився у сторону асфальту. Як найобережніше я переліз через її огорожу і Маля у туж секунду перетягнула мене у свою сторону і сказала:

— Ти міг вбитися! Лежав би вже там між клумбами, якби тобі не пощастило, — вона все ще міцно тримала мене за плече, її тонкі брови були високо підняті над очима, а рот все ще був відкритий, виражаючи невдоволеність і явний шок.

Я лише посміхнувся у її сторону. Не знаю чи додумався б до цього якби не був таким виснаженим і відчуття самозбережння якось би мене контролювало, але зараз мене колишили навіть не так ці ліки як обличчя Малі і її рука на моєму плечі.

Вона діяла на мене наче панацея, тупа біль у голові, здавалося, або ж зникла, або також була заворожена Малею.

—Ти туди більше не полізеш! — вона вказала у сторону мого балкону і похитала головою. Але я все ще дивився на неї і посміхався.

Дівчина перевела на мене погляд і подивилася мені у очі. З її губ вирвався вдих, а щочки почали розовіти. Як мені хотілося поцілувати її у цей момент. Якби не шалена втома, я б мабуть був весь перезбуджений і взагалі краще б заперся десь у себе в кімнаті.

Маля перша змогла перевести з моїх очей погляд і опустила їх нижче. Просто на моє тіло, яке було прикрите лише піжамними штанями. Рука, яка тримала мене за плече різко скинулася, а її повіки затрусилися і почали часто моргати, а потім вона розвернула голову трохи у бік, намагаючись не дивитися на мене.

— Ось твої таблетки, —вона простягнула долоню із пластинкою пігулок. Я все ще дивлячись на неї як дурний і так само посміхаючись, перевів погляд на її руку і повільно забрав їх, доторкаючись пальцями до її шкіри.

— Дякую, —я дивися на неї ще мить, а потім розуміючи, що через мене вона сильно ніяковіє, розвернувся у сторону свого балкону і почав перелазити огорожу.

Маля повернулась у мою сторону і різко схопила мене обидвими руками за тіло.

—Я не жартувала, коли казала, що ти туди не полізеш! — вона знову поглянула на мене перелякано, але я знову більше думав, що її пальці доторкалися до моїх грудей ніж про те, що я стою на підлозі лише однією ногою.

— Лізь назад! — Маля тягнула мене у стовю сторону і я піддався їй, знову опинившись на території її будинку.

— А як мені тоді повернутися до себе? — я був дуже вимучений і навіть говорити було важким ділом, враховуючи скільки я робив це сьогодні, так взагалі. Я точно зміг би придумати який план по проникненню у власний будинок, але зараз мій мозок з великим усердям контролював лише можливість стояти, і то це не на довго.

Маля закусила губу роздумуючи, як я зможу повернутися але її погляд ставав все сімнішим. Вона також не бучила можливих варіантів.

— Я дуже втомлений, тому мабуть таки полізу назад. Сили правда не вистачає на думати.

Маля знову вхопилася у мене міцніше і потягнула на себе. Думаю, якшо вона потягну ще трохи сильніше, я просто впаду на неї.

—Ні! Ти не полізиш туди, уж точно доки я тут і знаю про це, — вона говорила чітко, і навіть трохи по злому.

— Тоді, що ти пропонуєш? Я вже у стані заснути просто тут.

Маля знову дивилася засмучено, а її очі бігали зі сторони у сторону. Вона вагалася але врешті сказала:

—Ти можеш переночувати у мене у кімнаті, а піти, коли батьки поїдуть зранку.

Тепер я дивися на неї із піднятими бровами.

— Почекай, це мабуть занадто. Я тобі реально багато проблем доставляю. Да і у тебе все одно ж сестра спить у кімнаті, якшо я розбуджу її, або якшо хтось зайде у твою кімнату, це буде… навіть не уявляю.

— Мерида зараз спить із мамою, а у мою кімнату не заходять без дозволу, якшо маленька не у кімнаті. Я впевнена, що це краща ідея ніж якшо ти такий втомлений полізиш назад.

Тепер вагався я. Мені здавалося, що це буде сльне втручання у її особисте життя. Але вона не дала мені багато подумати і просто потягнула у сторону дверей і тихо відчинила їх.

Маля йшла взагалі без звуку, а я намагася не заплутатися у власних ногах, вони зараз здавалися занадто довгими і легкими. Вона відвела мене у свою кімнату і зачинила двері за мною.

Її кімната була освіщена тьмяною лампою та гірляндами над ліжком та робочим столом. Я повільно переводив погляд по всій кімнаті. На білого кольору тумбочці стояв якщик із ліками, деякі з них лежали на полу і поверхні тумбочки. Справа було ліжечко Мериди, яке зараз було наповнне іграшками, зліва, коло стіни знаходилося вже із розкритою ковдрою ліжко Малі. На ньому лежали якісь блокноти і багато кольорових карандашів. На столі стояв відкритий ноутбуквін також допомагав освітлювати кімнату.

Маля, помітивши мій погляд, швидко підбігла до свого ліжка і почала збирати речі на ньому, притискаючи блокнот до грудей.

— Зараз секунду, я приберу трохи тут.

Вона почала бігати від однієї тумбочки до іншої, розтикаючи речі по різних місцях. Врешті Маля стала просто передімною і поглянула на мене, розводячи руками у сторони.

— Тож, так, це моя кімната, хоча ти тут вже був, — вона почала тихо і швидко говорити, показуючи пальцями у сторони, — у кімнаті справа спить моя мама з сестрою, майже підімною, на першому поверсі, спить батько. Тому шуміти не вийде. Стосовно твоєї таблетки — я на ніч беру з собою води, тому ти можеш запити її.

Вона подала мені чашку у вигляді голови малютки Грута (персонаж із вселенної Marvel). Я запив таблетки і знову оглянув кімнату. Із місця де можливо спати лише ліжко, яке не було достатньо велике для нас двох, хіба що якшо ми будемо тісно лежати один до одного. Але я не хотів порушувати її кордони і мені і так здавалося, що я доставляю їй не мало проблем лише своїм перебуванням тут, тому моє рішення було спати на підлозі.

— Ти не будеш проти якшо я візьму собі ось цю подушку,— я говорив тихо, мені не хотілося бути почутим, і вказав на одну із її декоративних милих подушок, які купою лежали на ліжку.

Маля перевела погляд з подушки на мене.

— Я думала ти будеш спати у ліжку. Підлога не найзручніше місце для сну, а ти виглядаєш наче не спав вже місяць, — вона говорила швидко але дуже тихо.

— Не думаю, що це буде зручно для тебе. Да і якщо чесно, якщо я погоджуся, це буде виглядати наче я напросився і взагалі це все мій план, по ночуванню з тобою, — Маля поглянула на мене із піднятою бровою, зложивши руки на грудях.

— Я не думаю, що це твій неперевершений план, але це я настояла щоб ти не ліз назад і я не можу дозволити, щоб ти не поспав нормально ще одну ніч. Ти правда виглядаєш наче втратиш свідомість у цю ж секунду, якщо не ляжеш.

Дівчина взяла мене за руку і потянула до ліжка, я не витримав і похитнувся у його сторону, сідачи коло неї.

— Єдине що — я не люблю спати коло стіни, тому обирати з якої сторони ти будеш спати, нам не доведеться, — Маля надавила на мої плечі, щоб я ліг на ліжко. У мене не було жодних сил на опирання її діям, да і навіть на просто говорити.

Я відсунувся найближче до стіни і дівчина накрила мене ковдрою. Я почував себе дитиною, але навіть на сказати це у мене не вистачило слів. Маля викнула все світло, залишивши лише маленький світильник, понизивши його яркість до мінімума, так, щоб у кімнаті було видно лише контури предметів.

Я був впевнений, що не засну ще деякий час, хоча б через все ще існуючий біль у голові, але щойно Маля лягла поруч зі мною і накрилася тією ж самою ковдрою, я встиг почути лише її тихе: «Солодких снів, Курте», після чого мої важкі повіки заплючилися і я поринув у найкращий сон за всі, які коли небуть мав.