«Курт»

Ви коли небуть помічали, що якщо ви поставите на будильник свою улюблену пісню, ви її розлюбите після другого ранкового підйому? 

У будь-якому випадку, вставати доведеться. Зараз тільки сьома ранку, а у мене уже розпланований день так, що я захочу перестати дихати, ще опівдні, але я сам винен.

Я відкинув ковдру і гарненько потягнувся. Дивлячись у чорний, через щільні штори, потер очі. У туж секунду відчув щипання на щоці. Чорт.

У очах пронеслися мілкі спогади про вчерашній вечір. У цілому нічого нового. 

Різко піднявся з ліжка і у очах пронеслися всі стопки текіли, які я вчора випив наспір. Мені здалося, що ще трошки і я навіть зміг би їх зараз побачити, просто на підлозі, але обішлося. 

У майже непроглядній темряві я дійшов до дверей у коридор. По звичкі прищуривсся, готовлячись до яркий променів сонця. Як би то не було, вони все одно осліпили мене, і я із долонью на очах дійшов до ванної кімнати. 

Якби не хотілося, але у ванній світло вмикати довелося. Підійшов до раковини і дещо охренів від синяків під очима, і звичайного синяка на щоці. Треба більше спати. На цьому тижні я спав меньше двадцяти годин. Іноді взагалі між зміною на роботі і репетиціями. І обіцяв же собі, що одразу після роботи піду спати, але мене поягнули на новосілля, якогось невідомого мені хлопця. 

З твердою впевненістю, що сьогодні точно висплюся — почистив зуби і набра у стакан води, щоб прополоскати рота. Таке відчуття, що там жили скунси. Огидно. І нащо я взагалі п'ю. 

Зняв із себе вчорашню футболку, вона воняла алкоголем, який я вчора не раз на себе випадково виливав і відкинув її у сторону ящика із брудною білизною. Все ще стоячи перед дзеркалом, помітив під ребрами синяк. Ще свіжий. Грає всіма кольорами веселки. 

Хотілось би сказати що той хлопець виглядає ще гірше або що я просто дозволив йому вдарити мене але це не правда. Зняв із все інше і зайшов у душ. Повернувши крани, включив воду і вона одразу ж полилася. 

Холодні краплі били по зігнутим плечам і голові. Підняв лице назустріч краплям.  Через це маленька ранка на щоці почала щипати, але я не сильно звернув на це уваги. Мені подобалася холодна вода. Подабалося медитувати у такі моменти. Це давало якийсь внутрішній спокій. 

Голосний стукіт у двері миттєво вибив мене із цього стану.

—Курт, ти тут? — це була мама, — Поспіши, будь ласка, мені потрібна твоя допомога просто зараз. — я зітхнув але відразу відповів:

—Добре, зараз спущуся, — переключив воду на гарячу і почав мити голову. 

Вийшов я хвилин через п'ять, натягуючи першу футболку, яка висіла на стульці. Здається, вона свіжа.

Спускаючись сходами, я подивився у вікно на нашу частину двору, маму я там не помітив. Пройшов у коридор, дорогою заглядаючи на кухню. Тут її також немає.

Одягнув свої капці і вийшов наподвір'я. Мама стояла недалеко від машини і розмовляла телефоном. Я підійшов до неї прибираючи, вже трохи підсохле, завдяки фену, волосся назад.

Вона вказала рукою на телефон, щоб я не відволікав її і показала на купу ящиків із розсадою та вже дорослі квіти, а потім на її пікап. Це був явний натяк, щоб я їх туди завантажив.

Я почав обережно укладати їх у кузов, а мама, так само, розмовляючи по телефону, пішла в будинок, при цьому кивнувши мені. Що означав кивок — я не дуже зрозумів, але ввімкнув музику і надів на голову навушники, кивнув їй у відповідь.

Намагаючись ставитиїх так, щоб мене не змусили їх переставляти, почав підспівувати тільки трохи відкривши рота.

—Touch my neck and I'll touch yours. You in those little high waisted shorts.

А ці квіточки і справді не дуже й легкі. Я зупинився і поклавши руки на кузов, відчув, як щось торкнулося мого плеча.

Я обернувся і побачив Малю. Вона сильно посміхалася і тримала в руці маленький навушник, вона протягувала його мені. Дівчина щось сказала, але я не встиг вимкнути музику і почути те, що вона сказала на початку:

—… І у мене почала грати ця частина, я почула, як ти її співаєш. Спочатку взагалі подумала, що Джессі Резерфорд десь тут, — вона говорила так швидко і захопливо, що я почав посміхатися з нею і навіть трохи засміявся.

— Я взагалі нічого не зрозумів, — Маля зупинилася і подивилася на мене, на моєму обличчі, мабуть, читалося нерозуміння ситуації. 

Вона трохи стала серйознішою, піднялася на носочках і засунула мені у вухо свій навушник у якому грала музика, таж сама, яку щойно слухав я і трохи підспівував.

— І ти вступив саме в тому моменті де і Джессі Резерфорд, нота в ноту, — її посмішка змінилася і тепер вона була спокійнішою, стоячи дуже близько до мене і слухаючи в іншому навушнику пісню зі мною.

Я зніяковіло посміхнувся до її слів і опустив голову.

— Ти вийшла побігати? — я звернув увагу на її спортивні легінси та зав'язане волосся у хвості.

— Та як зазвичай. А ти допомагаєш місіс Гроул? — Вона подивилася на квіти в багажнику.

— Так, вона сьогодні їде водночас на ярмарку і виставку квітів у сусідньому місті, — вона з розумінням закивала.

— Ти ще граєш у групі? - Вона з цікавістю подивилася на мене.

— Да, граю. Тільки у нас проблема з Ангусом, вічно хворіє. У нас незабаром виступ, а він насилу шипить мати в наш бік. Не береже горло, мерзотник. Ще соліст називається.

Вона посміхнулася уявляючи, як Ангус навіть у хворому стані може крити нас усіх матюками.

— Можу собі уявити. Передавай йому привіт від мене і нехай одужує, — вона посміхнулася і почала відходити від мене спиною вперед, все ще дивлячись на мене, — Я, мабуть, таки почну тренування. Гарного тобі дня, Курте! — я кивнув їй з посмішкою, дивлячись, як вона розвертається і починає повільно бігти стежкою, поступово прискорюючись.

Я обвів поглядом її постать і помітив якусь цяточку у неї на плечі. Швидше за все знову фарба, я хотів би їй про це сказати, але вона була вже далеко від мене.

Я зітхнув і знову почав складати квіти в машину, цього разу без музики. Як тільки я закінчив помітив, як з дому виходить мама із сумкою в руках.

Вона підійшла ближче до мене і торкнулася руки, з сумним виразом на обличчі.

— Тітка Лайза дзвонила, вона захворіла, я після ярмарку поїду до неї і, швидше за все, залишуся в неї. Батько приїде лише завтра, по обіді. Виходить, ти сьогодні вдома будеш один. — вона перевела погляд на будинок. — Роби, що завгодно, але щоб нікому не заважав і будинок був цілий.

Я посміхнувся і подумав, що вдома я швидше за все буду тільки вночі і мій стан не налаштований на що-небудь, крім сну.

Мама сіла в машину і поклала сумку на пасажирське сидіння, а потім повернулася до мене.

— І постарайся не набити нові синці,— Вона поцілувала мене в щоку, я допоміг їй зачинити дверцята, і вона поїхала, помахавши мені рукою.

Потягаючись, я зайшов у будинок і разу попрямував на кухню. Не погано було б перекусити, це може єдиною можливістю сьогодні.

Шлунок після вчорашньої порції алкоголю вимагав чогось легкого, тому довелося почати з води.

Подивився на наручний годинник. У мене є ще година вільного часу, можна поїсти, щось більше за тост з сиром, можливо, навіть встигну покласти собі перекус на роботу.

Після сніданку я пішов до себе в кімнату, переодягнувся у щось не таке домашнє, захопив сумку на плече та телефон. Він був майже мертвий із 5 відсотками на зарядці, але цього вистачить, щоб написати хлопцям та уточнити час від початку репетиції.

Відповів Томас, єдиний, хто зараз, як і я, перся на роботу. Решта сплять міцним сном.

Через 20 хвилин ходьби я нарешті був біля піцерії, де працюю. Я тут і офіціант, і кухар на заміні, іноді прибиральник, адміністратор. Все, що завгодно, аби продовжували добре платити.

Я забіг у приміщення для персоналу через задні двері, паралельно вітаючись із кухарями, що вийшли на перекур. Значить, людей не так і багато. І добре, і погано, бо не буде чайових.

Підійшов до своєї скриньки з особистим одягом, скинув із себе шкіряну курточку та футболку, змінивши їх на чорну сорочку та чорний короткий фартух. У момент, коли я застібав сорочку в кімнату зайшла Ніколь у такій же формі, що і я, і підійшла до своєї шафки, витягаючи звідти телефон. Їй було приблизно тридцяти років, у неї світле коротке волосся і дуже приємна добра посмішка. Зростом вона, напевно, не вище метра шістдесяти сантиметрів. Як я знав, рік тому її скоротили на роботі просто під час декрету, і тепер їй доводиться підробляти тут.

— Дякую, що вчора вийшов за мене. Чоловіка терміново викликали на роботу, а малого залишити нема на кого. Через те, що зараз багато дітей хворіє, у саду всіх розпустили по домівках і роби, що хочеш тепер, — вона роздратовано зітхнула і почала стукати пальцями по екрану телефону.

— Ніколь, все добре, — Я якраз закінчив одягати форму і посміхнувся їй, дістаючи свій телефон із сумки та зарядку для нього.

Вона вже тримаючи телефон біля вуха, жінка торкнулася моєї руки і ще раз сказала:

— Щиро дякую, Курт. Не знаю, що б без тебе робила, — вона подивилася мені в очі і скромно посміхнулася, і вже звертаючись до того, кому вона дзвонила, сказала: Де ви зараз?

Вона відійшла убік, а я пішов на кухню. Прямо коло дверей була розетка, тому я підключив до неї телефон і по дорозі, вітаючись з усіма, подався до зали.

Як тільки я зайшов, побачив єдиних відвідувачів, які щойно увійшли. Це були дві жінки симпатичні, блондинка та брюнетка, старші від мене приблизно років на двадцять. Я попрямував до них, змінюючи своє втомлене обличчя на приємну широку посмішку і надати меню, 

Підходячи до їхнього столика, я привітався з ним і швидко, розклавши меню, сказав, що підійду, коли вони будуть готові з вибором.

Я повернувся на своє звичайне місце, біля віконця видачі їжі з кухні, звідси було добре видно всю залу. Сів на стілець біля нього і тяжко опустив обличчя на свої руки.

Як же болить голова? Не розумію навіть від чого сильнішого, від алкоголю чи від недосипання, але не можна втрачати сили на внутрішнє скиглення. Я пройшов на кухню і почав робити собі каву. Це буде друга чашка за останні півгодини.

Я зробив собі подвійний еспресо. Але не встигнувши його випити, як побачив, що до зали заходять нові відвідувачі. Чортнувшись, я вийшов у зал і з усмішкою попрямував до хлопця та дівчини, які тільки встигли сісти за столик. Вони одразу зробили замовлення, і я швидко подався на кухню. Кухарів там не виявилося, тож я пішов за ними на подвір'я.

Проходячи повз роздягальню, помітив, що Ніколь уже пішла. Вийшов на вулицю і оголосивши про замовлення, знову подався на кухню, щоб випити свою каву, але побачив, як жінки, які прийшли першими, шукали мене поглядом. Взяв свій блокнотик для записів і з яскравою усмішкою попрямував до їхнього столика.

Жінки, відкрито фліртуючи зі мною, замовили, молочні коктейлі та піцу. Я підігравав їм і дарував компліменти так, як міг мій втомлений мозок. Я записав їхнє замовлення і прямуючи у бік кухні, відчував їх погляд у мене на спині і… Нижче спини.

Оголосив про нове замовлення та взяв тарілки та столові прилади для пари і попрямував до зали. Де знову почали підходити гості. І не просто відвідувачі. То були діти. Багато дітей. Молодша школа. Було приблизно п'ятнадцять дітей, а з ними двоє дорослих.

До мене одразу підійшли та попросили їх влаштувати та зробили замовлення. Багато замовлень. Сьогодні буде явно нелегко.

Діти, тільки з'явившись у приміщенні, влаштували величезний шум, який не дуже хвилював дорослих біля них, і я бачив по обличчях інших відвідувачів, що їм це не дуже подобається. Тому я запропонував переміститися їм на вулицю, де ще не було прибрано.

Розриваючись між літнім майданчиком та залом, я згадав про свою каву тільки, коли віддав останню замовлену піцу та довбаний молочний коктейль. Еспресо було вже повністю холодним і здавалося, що концентрація кави збільшилася там кілька разів. Випивши його за два ковтки, я знову попрямував у бік зали, щоб дізнатися чи не потрібні мої послуги. Після зали я вийшов на літній майданчик і побачив, як жінки вже збиралися йти. Гроші за замовлення мені передали прямо в руки, погладжуючи мою долоню. Таке почуття, що я стриптизер, а не офіціант, але окей.

Я побажав доброго дня і з останніх сил усміхнувся, коли вони востаннє подивилися на мене.

Рахуючи гроші, я помітив там сто доларів чайових і записку з номером, на якому був відбиток червоної помади. Ну точно стриптизер. Сунув їх собі в кишеню і вже щасливіше знову пішов у зал до крикливих дітей.

У такій метушні пройшли години. Під кінець зміни мені здалося, що я скоро впаду на місці, але сьогодні ще була репетиція з групою і я не міг її пропустити, навіть якби помер. Я дуже любив музику, вона давала мені сили, і я впевнений, що якось би ще витримав пару годин.

Нарешті діставшись свого телефону, який весь цей час був на зарядці, побачив шість пропущених від хлопців і один від мами. Вже йдучи вулицею у бік будинку, першою я вирішив зателефонувати мамі.

Її голос звучав дуже щасливо. Говорила, що на ярмарку їй подарували шалено красивий букет квітів і якесь дуже дороге насіння рослин, але його вона зможе посадити тільки наступного року. Ще сказала, що тітка Лайза, не така хвора, як розповідала, тому завтра вона приїде додому.

Я слухав її з легкою посмішкою, йдучи вулицею, і тішився, що мені не треба говорити, бо вона справлялася сама, щоб зробити цю розмову приємною. Заздалегідь побажали один одному гарних снів, хоч ще світило сонце, та й відключились.

Наступним на черзі був Томмі. Він оголосив, що не зможе прийти на репетицію через нічне чергування, яке йому впаяли через сварку з головною медсестрою і сказав, що якщо ми впораємося без барабанщика, або репетируватимемо вночі в лікарні, то щасти, а потім швидко відключився, встигнувши сказати, що йому дзвонить його дівчина.

З рештою вирішив тільки списуватись, Ангус зрадів, що не буде репетиції і він може поберегти голос, а ось Сем, наш гітарист, накрив нас усіх матом, за те, що він прокинувся лише заради репетиції, а вона скасувалася. Він прокинувся о пів на шосту вечора і скаржиться, що не виспався. 

Я сумно дійшов до будинку. Своїми ключами відчинив двері будинку. Усвідомлення, що я сьогодні буду вдома один — мені подобалося, але так як я не планував нікого ні кликати, ні влаштовувати, щось типу вечірки, це могло означати, що я можу спокійно посидіти на дивані у вітальні і не чекати, що на мене наоруть, або знайдуть, що я маю робити.

З тяжким зітханням я кинув свою сумку вбік і пройшов у залу. Скидаючи свою улюблену шкіряну куртку і вже мокру від поту футболку на диван, я сів на нього.

І тільки після того, як мої ноги перестали тримати мене, відчув, як ниють м'язи та сильну втому. З тієї секунди, як я подумав, що можна було б увімкнути телевізор на фоні і розігріти, щось поїсти, я відкинув голову на спинку дивана і мої очі заплющилися.

Я не знав, що я сплю. І, мабуть, проспав би так до самого ранку, якби не почув, як стукають у вхідні двері.

Мені була потрібна секунда, щоб зрозуміти, що відбувається і змусити тіло піднятися. Голими п'ятами я пройшов темним паркетом, поправляючи волосся на голові і крізь маленьке віконце біля дверей побачив у нічному світлі Місіс Грінду.

Як тільки я відчинив двері, я бачив, що вона планувала щось сказати, але її погляд перемістився нижче мого обличчя і вона трохи збилася з думки. Я простежив за її поглядом і побачив свій голий торс. Забув одягнути футболку. Ну все, що я можу зараз зробити це вигляд, що не розумію куди вона дивиться і що я не соромлюся. 

Коли вона нарешті підняла очі, то сліпуче посміхнулася і поправила свої кучеряве, кольором прямо як у Малі, волосся, і все ж нарешті сказала:

— Привіт, Курте. Можеш покликати свою маму, будь ласка? — Вона смикала ключі та телефон у руках.

— Вітаю, вона поїхала, буде завтра. Може, я їй можу щось переказати? — я побачив, як вона прикусила щоку із внутрішньої частини.

— Ні, передавати нічого не потрібно, — вона посміхнулася, але її очі заходили ліворуч-праворуч, вона напружено про щось думала і нервувала. — А твій батько зараз не вдома?

— Теж немає. Буде завтра. — мені не хотілося цього говорити, але я бачив її нервозність, тому сказав: — Місіс Янг, може я зможу Вам допомогти?

Вона подивилася на мене з дивними емоціями, але потім знову посміхнулася і промовила.

— Мені щойно зателефонували, у будівлі де я працюю, почалася пожежа, і я маю вже бути там, але я не можу кинути Меріду одну, а Амалія приїде лише за кілька годин. Вона на Дні народження подруги, за містом, але вже намагається виїхати, — вона подивилася на мене з благанням, - Курте, дуже тебе прошу, посиди з Меридою трохи. Я обов'язково віддячу.

Я зрозумів, що не можу просто відмовити їй, тому погодився. Очі жінки засяяли, і вона видихнула.

— Ось ключі від дому, — вона простягла їх мені, — Марида зараз спить на другому поверсі, якщо що вечеря стоїть у холодильнику, не соромся бери, якщо щось буде потрібно обов'язково дзвони, — вона вже була біля своєї машини, коли наостанок крикнула: Дякую тобі велике!

Жінка негайно поїхала. Я швидко натягнув футболку та кросівки, взяв телефон та вийшов з дому. Пройшов кілька метрів вулицею, і вже тихо відчиняв двері будинку сім'ї Янг.