Українська ніч

Владислава Тріус

Світить, світить місяченько, І зорі палають – Все, що видно за віконцем, Тим, що очі мають. Світить, світить місяченько В хаті ж – ані свічки Заливає місяць небо, І поля, і річку. Світить, світить місяченько, Та гримлять гармати, Всіх дітей збира до купи Налякана мати Світить, світить місяченько Тихо опівночі, Бабця молить за онуків І втирає очі Світить, світить місяченько Там, коло порога Наостанок всілись батько – Завтра вже дорога. Світить, світить місяченько І немає краю, Тільки зорі і гармати Розбрелись по гаю. Світить, світить місяченько Залива долину Сестри тихо, а співають Пісню про калину. Світить, світить місяченько Покрива стодолю А брати вбираються Виборювать волю. Світить, світить місяченько, Соловей німує А кохана у дорогу Любчика цілує. Світить, світить місяченько Не чути і вітру Тільки місяць і гармати Забили макітру Світить, світить місяченько І не замовкає Своїм сяйвом Україну Міцно обіймає Світить, світить місяченько Що йому ті кулі Він дітей вкладає спати: «Налетіли гулі…» Світить, світить місяченько Що йому гармати Він злостиву темряву Шарпає на шмати. Світить, світить місяченько Вперто серед степу Замість шаблі йому світло А за шолом – небо Світить, світить місяченько Колиха родину Забавля через віконце Злякану дитину. Світить, світить місяченько Прямо перед хати – Дозволя коханого З бою виглядати. Світить, світить місяченько Кожного вартує Навіть того соловейка Що всю ніч німує. Світить, світить місяченько Хоч ревуть гармати, А за правду навіть місяць Буде воювати!

2022-10-09 15:52:02

7

0

Схожі вірші

Всі

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

103

16

4376

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4017