Вірші
Людина
Я просто людина, я дихаю куцо й невпевнено –
Легені ж мені забиває від вітру і дум
Я просто людина, шукаю якогось берега
Я падаю, повзаю, плачу, підводжусь і йду.
Пристати б мені кудись, до якоїсь пристані
Де б’ється об скелі моря завбачлива тінь
І знати, що можу ось тут сповідатися відстані
Між вічністю серць і хиткими кордонами тіл.
Прибитись мені б, приліпитись, пристати, прибути
Знайтися б нарешті, осісти, і бачить, і чуть.
Я просто людина, я звично гублюся на пристанях.
Послухай же сповідь чи просто поруч побудь.
07.09.2024
0
0
65
Човен
Іноді, коли я згадую сонце,
Воно досі плутається в твоєму волоссі,
Чорному, як нафта, волоссі,
Темному, як пекло, волоссі,
Вугільному, як твоя душа, волоссі,
…І плететься колоссям.
Це видиво, попри всі часи,
Ще створює мед у моїй душі,
Втомленій, як мандрівник, душі,
Втоптаній, як подорожній пил, душі,
Безхатній, як вітер, душі
…і лягає в кущі.
Це видиво ,попри всі думки,
Наповнює серце рікою з бузків,
Ніжних, як твої руки, бузків,
Глибоких, як твої очі, бузків,
Крислатих, як твої шляхи, бузків,
…і стіка до провулків вузьких.
Ця бузкова ріка, що на весну здійснює замахи,
Я не чую її, я не чую її запаху,
Потрібного, як вода, запаху,
Жаданого, як повітря, запаху,
Необхідного, як спрага до життя, запаху
…і позбуваюся запалу.
Але мені буває таки сутужно…
Після стількох років перебування
у цій бузковій ріці без запаху
мені досі здається,
що я от-от побачу твій човен.
1
0
138
Абрикоси
Вибираю абрикоси своєї душі
з твого волосся-трави
і думаю: "Боже, лишень вбережи,
лишень заступи і закрий від негод
його мовчазний рот.
Поцілуй його руки,
подзьобані тим,
що робили й томились крізь ночі і дим.
Лишень захисти й течією ріки
віддай всі печалі мені".
Ти заплющуєш очі, а цвіт абрикос,
що з волосся-трави вибираю,
куйовдить мій голос, і з неба хтось
говорить: "Таки заступаю".
6
0
356
Молитва/Лови
Лови,
Лови мене,
Сонце власної душі.
Світи моєму духу попри ночі
Дивись в мої, що ждали тебе, очі
Щоб я могла те світло бачить скрізь.
Крізь темряву, зневіру і розлуку,
Крізь холод, голод, битви й каяття,
В зневірі чи зневазі до буття
Світи, світи, не думавши згасати.
Щоб я могла прощати й забувати.
Щоб я могла прийнять і збудувать
І власну долю власними руками,
Дарма що важко, вміла здобувать.
Світи і попри місяць перед серця,
Мій дух убогий світлом оживи,
І якщо раптом темрява озветься,
Не дай упасти - променем злови.
4
0
353
Українська ніч
Світить, світить місяченько,
І зорі палають –
Все, що видно за віконцем,
Тим, що очі мають.
Світить, світить місяченько
В хаті ж – ані свічки
Заливає місяць небо,
І поля, і річку.
Світить, світить місяченько,
Та гримлять гармати,
Всіх дітей збира до купи
Налякана мати
Світить, світить місяченько
Тихо опівночі,
Бабця молить за онуків
І втирає очі
Світить, світить місяченько
Там, коло порога
Наостанок всілись батько –
Завтра вже дорога.
Світить, світить місяченько
І немає краю,
Тільки зорі і гармати
Розбрелись по гаю.
Світить, світить місяченько
Залива долину
Сестри тихо, а співають
Пісню про калину.
Світить, світить місяченько
Покрива стодолю
А брати вбираються
Виборювать волю.
Світить, світить місяченько,
Соловей німує
А кохана у дорогу
Любчика цілує.
Світить, світить місяченько
Не чути і вітру
Тільки місяць і гармати
Забили макітру
Світить, світить місяченько
І не замовкає
Своїм сяйвом Україну
Міцно обіймає
Світить, світить місяченько
Що йому ті кулі
Він дітей вкладає спати:
«Налетіли гулі…»
Світить, світить місяченько
Що йому гармати
Він злостиву темряву
Шарпає на шмати.
Світить, світить місяченько
Вперто серед степу
Замість шаблі йому світло
А за шолом – небо
Світить, світить місяченько
Колиха родину
Забавля через віконце
Злякану дитину.
Світить, світить місяченько
Прямо перед хати –
Дозволя коханого
З бою виглядати.
Світить, світить місяченько
Кожного вартує
Навіть того соловейка
Що всю ніч німує.
Світить, світить місяченько
Хоч ревуть гармати,
А за правду навіть місяць
Буде воювати!
7
0
375
У передвір'ї сну
У передвір'ї сну
Серед сніжних доріг і вітрів
Серед запаху тютюну
І чиїхось солодких мрій
Є мапи, маршрути й коти,
І антракти, і яви буденні
І стираються гострі кути
І будуються сквери
Між людьми люди зводять мости
Між людьми люди палять фортеці
Один одному пишуть листи
І гублять їх десь у Греції.
Між людьми люди роблять сльози
Від журби чи від щастя - як буде
Між людьми люди садять мімози
І зривають їх людям люди
В тихім гаморі людства й любови,
Не прошу ні фортець, ні погрудь,-
Ось тут, на краєчку моря,
Поруч з серцем побудь.
6
0
304
Сьома ранку
Близько сьомої ранку,
Коли твої сни розсіювалися на рожевих хмарах
Я зрозуміла,
Що кохаю тебе,
А по віконних рамах
текла нічна телефонна розмова.
Я куталась в ковдру -
Без тебе холодні руки,
Перекидалася з ліва на право
у ліжку від тої муки
кохання
І знала, що дам тобі серце
Десь о сьомій годині
Зрання
Той день був холодний,
Дощ навмання заплітав-розплітав комусь коси
Хтось йшов на роботу, когось везли на навчання
Годині в десятій я ближче до вечора,
Сказала тобі,
що виношую в серці кохання.
Дощ дріботів по шибках холодним льодом
Чай у склянці просив його підігріти
І люди-човни кудись поплили згодом,
Не зчепивши моєї свідомості, як могли вміти.
Я припускала, що серце розколиться надвоє,
Буде люта зима і не зможу зігрітися газом,
Але вранці, годині о сьомій, я посміхалася-
Нам було тепло. Відтоді ми були разом.
04.10.22
6
0
279
Крап-Крап, Ляп-Ляп, Лусь-Лусь
Крап-крап
З гуртожицького крану у раковину
Крап-крап
З твоїх очей на мереживну хусточку
Бо Ляп-ляп
Із дахів на голову стікає задуха.
Бо Ляп-ляп
З його роту тобі у наївні вуха.
І Лусь-лусь
З років правдою тобі по щоках
То й Кусь-кусь
"Ти, чогось, стала така глибока..."
То й Гав-гав
"Ти, чогось, стала така кусюча..."
- ...На "Ляп-ляп" невезуча...
4
2
310
Привіт
Привіт, снігу-сніжиську, що затрушує стежини мого власного Я
Як тобі там, серед хмар, пів грудня, серденько, спалося?
Східці моїх бажань чекали на тебе щодня
Але, за законами неба, як мало статися - сталося...
Привіт, снігу-сніжиську, про якого думала, що вже не вернЕш,
Як тобі там, між дерев, на душу мені опадається?
Буває отак: незворотнє, а ти його ждеш і ждеш
І воно, як твоє, неодмінно сніжиськом до вікон вертається.
1
0
258
Твоє сонце
Коли твоє сонце піде на захід стрімко,
А зорі погаснуть і місяць не зійде на небо
І темрява вкриє і вдарить у душу мітко,
І хмари потоплять захований місяць-лебідь,
Коли твоя тиша вже більш не зіткнеться із вітром,
Коли твої стіни вже більше не захист для тебе
І думи коли розчиняються у повітрі,
І тисне на тебе вага потемнілого неба,
Коли вже надія лишає останню кімнату,
Весняне тепло твій найзліший у світі ворог
І страх із безвихіддю грають для тебе сонату,
І все у блідому серці вкриває морок
Згадай, що одначе, як би того не хотіли
І як би та ніч не жадала побути подовше
Незалежно від всього ранок всерівно прийде
І знову на сході з'явиться вільне сонце.
2
2
247
Немає
Твої одвічні проблеми з ритмом,
Твої маневри, твоя хода,
Твої розмови, доторки, вірші,
Твої слова - моя біда.
Моя білизна, мої промови,
Мої руді уперті коти.
Вони хочуть їсти.
Я! Хочу їсти.
А в голові - кити...
Кити, на яких тримається місто
І схили, такі ж як у Дніпра,
твоїх плечей і моє намисто,
І ти такий мій,
Твоя така я.
Тембр голосу твій, манера усмішки -
Все ходить за мною, як наче не зна,
Що тіло твоє давно вже не поруч.
Його тут немає.
Й тебе тут нема...
1
2
166
Твої "Мурки"
Твої дерев'яні фігурки
грають зі мною у жмурки
і муркотять твої "Мурки"
пошепки на палітурки.
І розпадаються коси,
заплутані у абрикоси.
Я думаю про парадокси,
а ти все висаджуєш флокси.
Зорі стікають на щоки,
ти прораховуєш кроки,
доки малесеньки "Мурки"
зривають мої палітурки.
4
0
290
Сварка
Заплітай пшеницю мені у волосся
і цілуй мої плечі дощем
Ми живемо за тим як уже повелося
ніч за ніччю
і день за днем
Поливай бузки, говори про гроші –
поєднуй небесне й земне,
Хай проходять повз
чиїсь листоноші,
відпускають тебе і мене.
Позривай зірки, покидай під ноги,
бо земля теж бажає тепла,
Я собі сама намалюю роги,
хоч і знаю, що я –
твоя.
Ти ж малюєш мені мої голі плечі
і босоніж ведеш по траві,
Чи то я, чи то ти, чи любов чи то втечі,
чи кохані,
а чи вороги?
Я зриваю жасмін, ти смієшся до сонця
і немає у цьому жалю
Хоч зірки, хоч бузки,
Хоч небесне, хоч гроші,
хоч в Пеклі, чи хоч у Раю
ти вплітаєш пшеницю мені у волосся,
по тобі розтікаюсь дощем,
Я твоя, а ти мій, так уже повелося,
ніч за ніччю
і день за днем.
4
2
287
Чай
Іноді мені здається,
що в твоїй голові
індійський чай.
І, можливо, про те і йдеться,
Коли згадуєш Рай.
Іноді чітко знаю:
ти мені на плечАх
розтопив шоколад.
І, можливо, то все, що я маю -
лиш ти й листопад.
Іноді з неба, чую,
пада сніг
в помаранчевий сад,
але поки ще сонце цілує,
грій чай і топи шоколад.
3
0
283
Забуття
Розвій мою душу за вітром,
І думки над дубами розвій,
Може, десь, над зірками і миром,
Розхлюпочеться наш прибій...
Попали в моїй пам'яті листя,
Де писались рожеві вірші,
Забери всі пісні, як годиться,
Потопи, що були, листи,
Потрощи мої сльози і сміхи,
Перебий мені день і ніч,
Де фігурки й узвари, як ліки,
Де словами й очима навстріч,
Знищи так, щоб ніколи й нікому
І назавжди піди, де прибій,
І розвій мою пам'ять додолу,
І мене над дубами розвій...
3
0
183
"Бувають німби, бувають роги..."
"Бувають німби, бувають роги", -
так сказали руді коти.
Хтось ногами топче дороги,
Хтось будує глухі кути.
Хтось комусь розплітає коси,
В той же час освячує дім.
Як тоді зрозуміти: він - роги,
Чи все ж більшою мірою німб?
3
2
292
Наливаючись небом...
Наливаючись небом, його очі прокинулись рано,
Заливаючись кров'ю, його звали до себе окопи,
Нотувавши життя, на руках лікував рани
Той, що пів ночі не спавши, робив підкопи.
Напиваючись сонцем, готувалась ранкова кава,
Засипавшись землею, вмивались розжарені щоки,
Його тіло рукою Діва Марія ховала,
Відкидавши від нього кулі на різні боки.
Його руки гарячі стискали у темряві зброю,
А скроні завжди були ціловані вітром,
Для людей, можливо, він завше пахнув війною
Але, безумовно, Всесвіт сповнював світлом.
4
0
369
Театр
Твої думки,
білі, як молоко,
стікають по тілу у склянку,
Ти купуєш мені
Солодкаве вино
І зриваєш для мене кульбабки.
Ти лежиш на печі
І твої цвіркуни
Цокотять про казки і про міфи
А твої слова
Залишають сліди
Як на хвилях коралові рифи.
Я люблю шоколад
І гуляти вночі
І, можливо, шукаю пригоди.
А ти любиш дівчат
І весь той шоколад
Не куштуєш – купуєш з вигоди.
Я дивлюся на піч,
Ти шукаєш на ніч,
Горобцям попід дахом аж смішно.
З тих жовтеньких кульбаб,
Як я їм шоколад
І як погляд тримаєм безгрішно.
4
0
305
На душі гріх, за вікном сніг...
На душі гріх,
За вікном сніг,
Дозволь поспати скраєчку.
Щоби твій сміх
І сліди ніг
Засіли в мені статечно.
На душі імла,
В голові вода,
Дозволь побути хоч трошки.
Щоб коли була
Вже давно сіда,
Пам’ятала твої зморшки.
На душі грим,
У легенях дим,
Я лишу ту картату сорочку,
Щоби запахом тим,
Освятити свій дім,
І ще нашу вишню в садочку.
3
0
357
Зорі й орбіти
Я бачу, як на мене сипляться твої зорі й орбіти,
А дерево за вікном зустріча кришталеві ранки,
Всі люди говорять небу для чого і як треба жити
І посипають сіллю бетонні ґанки.
Я чую як сонячний пил застеляє моє підвіконня,
Обличчя твоє цілувавши зморшками сміху,
І люди-коти на душі муркотять сонно,
Коли вечір вмикає світло в моєму лігві.
Десь там за очима, що дивляться сонцем і медом,
Вплітаєш думки недосліджені сонцем у квіти
Кожна людина має окреме небо,
І я бачу як ти розсипаєш зорі й орбіти.
4
0
291
Вона йшла і губилась, падала і вставала...
Вона йшла і губилась,
Падала і вставала,
Бігла, стояла, мовчала, дивилась, кричала.
Вона була впевнена,
Вона була волелюбна.
Яскрава і тиха,
Скоромна і позашлюбна.
За нею тяглися мости і падали зорі,
На неї завжди чекав будь - який потяг,
А вона, не склавши валізи, усе молилась,
Щоби сонцю на морі зрання дарувати дотик.
І коли пішов з платформи останній з останніх,
А валіза лежала пуста, забившись під ліжко,
Вона сказала, що мріяти - всепровально,
І пішла зі спальні, губитися, грубо і ніжно.
23.01.19
3
0
400
Cьогодні була гроза...
Сьогодні була гроза
Я б дивилась, як ти спав,
Доки молот свій опускав,
Тор, що в небі зброю кував.
Сьогодні був сильний Дощ
Я б зварила тобі борщ,
Доки Фрея з підземних товщ,
Підіймала до неба хвощ.
Сьогодні була ніч,
Я б топила тобі піч,
Доки Нотт з твоїх потойбіч
Була з нами двома віч-на-віч.
Хоч сьогодні був сильний грім,
Твій німб освячував дім,
Доки я, крізь базальтовий дим,
Мліла тобою одним.
04.07.20
3
1
402
Ніч і вереда
– Привіт. Ви знову мовчите? –
До зорів дівчинка звернулась.
– Ще досі в небі пливете. –
Нічого більше не почулось.
– Полиш ти їх. – Сказала Тиша.
– Вони у небі не одні.
Це ми з тобою, як ті миші
Сидим, забившись у кути.
– Ти що, здуріла? – стрепенулось
Дівчисько, дивлячись в вікно.
– Надіюсь, то все лиш почулось. -
І знову мову повело.
– Сьогодні небо дуже чисте. –
Але ніхто не відповів.
– Ви - мов розсипане намисто!
І знов почувся Тиші спів:
– Чому ти їх не полишаєш?
Все місто спить і сплять вони.
– Це ти в колисці їх гойдаєш!
Заколихала всі лани!
– А що ти хочеш? Так ведеться.
Закон писала цей не я.
Дивись, он Сон уже крадеться,
Перебігаючи поля.
– Не хочу спати. Так не чесно!
Життя з'являється вночі!
– Ох, знову вперте це дівчисько
Не хоче мирно спати йти!
– Полиш її, хай зорі слуха. -
Ввірвався у розмову Сон.
– Вони їй заговорять вуха.
Потрапить швидко в їх полон.
А там, дивися, та й засне.
І нам давно вже треба бігти.
Без тебе місто не посне,
Залишаться від сну лиш крихти.
– Я знаю, – посміхнулась Тиша,
– Ти йди, а я наздожену.
Ти тільки тихим будь, як миша.
Я все одно тебе знайду.
– Ну добре. – Сумно Сон поплівся
Через луги, степи й поля.
Росою Місяць вже умився,
До нього Тиша промовля:
– Піду я. Справи є у місті,
Не спить ще декілька хатин.
Заколихай її в колисці
Різномаітних снів картин.
– Вже йдеш? – Іду. – Ну що ж, бувай. –
Вмостився Місяць на печі.
– А ми ще тут погомоним,
Чому сплять люди уночі.
***
Однією серпневою ніччю у далекому 2015-му.
2
0
400
Вона складала білизну й ламала всі мости...
Вона складала білизну й ламала всі мости,
І шла Чортзна-куди і невідомо навіщо,
По собі лишала мені старі станки
І голила мене, змочивши лезо в кориці.
Вона шукала пригод і ховалася в каві,
Все читала книжки, співала в повноголосся.
Я не міг здогадатись, що буде в її уяві,
А вона на мені лишала своє волосся.
По ній лишалася купа прозорих склянок,
А вона вже купила білет у травень на потяг.
Єдине, що не лишала, так це обіцянок,
А я чекав, щоб прийшла по зимовий одяг.
24. 01. 19
2
1
318
Він був колючий, вона була ніжна...
Він був колючий, вона була ніжна.
Йому б у гори, а їй до підніжжя.
Вона все тонула, а він все згорав
Її кликали зорі, а він спав.
Його запах – весна, її запах – мінорний,
Її колір червоний, а його – чорний.
Він був би початок, вона була б край,
Якби не зелений чай.
Якби ніхто не вигадав ще книжок,
Не було серіалів і казок,
Якби не розмови, якби не минуле й коти,
«Вона» була б я, а «він» був би ти.
Але він був колючий, вона була ніжна,
Він дістався до гір, а вона – до підніжжя,
Їй муркочуть коти, його затишок – чай,
Для когось – то Пекло, для когось – то Рай.
3
0
361
-Слухай сюди, хлопці...
- Слухай сюди, хлопці,
Завтра йдемо в дорогу.
- Молімося Богу?
- Молімося Богу.
- В облогу?
- За волю в облогу.
- Та де ж нам та воля? -
Сміявся собі солдат.
- Свят-свят!
- Свят-свят!
- Тримай автомат.
- Казав пан-отець,
Це той, що святить пороги,
Що волі нема на дорозі,
Немає волі в облозі.
- І де ж її шукать?
Не на сході?
- Готуй автомат.
- І не у поході?
- І не у поході.
- Та що ж ти такий за солдат?
- Казав пан-отець,
Це той, що веде у дорогу,
Що не випросиш волі у Бога.
Вона, як ота насторога,
Що вночі тупотить до порога,
Сидить в головах.
- І не у полях?
- І не у полях.
- Ти ж майстер в таких ділах!
Скажи як її побачить?
- Ну скажи, ну скажи, братчик.
- Казав пан-отець,
А той, що містами ходить,
Що воля без одягу бродить.
- Як той гультяй?
- Ай-ай!
- Ай-ай...
- І місто підводить.
- Так де ж нам її шукать?
- Казав пан-отець,
Так той, що святині хрестить,
Що воля думкою пестить,
Сідає на друк та на слово,
Оновивши людську полову
І пам'ятникам святково лестить.
- А він все їх хрестить?
- А він все їх хрестить.
- Себто в кожного воля своя?
І його, і її?
- І твоя, і моя.
- А пам'ятники йому казали?
- А кожному думка своя.
А далі приходило завтра
І втомлювалась нічна варта
- Яка ж нам тепер мантра?
- Що буде тепер післязавтра?
- Розпалена ватра?
- Розпалена ватра.
- Та ми ж ідемо в облогу.
- За волю в дорогу?
- За нашу дорогу
Для волі у допомогу.
І сходив світанок,
І був тоді ранок,
Казав пан-отець,
Це той, що освячував брами,
Що воля прийшла на сніданок.
5
0
337
