Сапфіровий пил

Rin Ottobre

Коли руйнується світ і починається бій, Сталевий меч стане зараз в нагоді. Під небосхилом нічним, в кривавім сяйві зорі Ти не кричи - чорний плащ завжди поряд. Крізь час і дим, і туман багряна скрапує кров... Ще одна мить - все, що любиш, ти втратиш. В минуле пам'ять несе, занурить в спогади знов. Наздожене лиха доля, ти ж знаєш. А борг твій понад усе. І на край світу підеш, Ніколи клятву свою не порушиш. Що в лісі проклятім жде? Куди тепер повернеш? І перед смертю як діяти будеш? Ясний сапфіровий пил несуть у небо вітри. А чорний плащ від очей злих не вкриє. Кінець попереду десь. У шлях пора вже іти, Мечем важким захищати надію.

2021-06-13 17:27:45

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Asteriya

Дуже гарно! Чудово створена атмосфера 😀🙈😍💫⚔️

Відповісти

2021-06-13 20:48:54

Rin Ottobre

@Asteriya дякую)

Відповісти

2021-06-13 22:45:47

Інші вірші поета

Намалюй Прокляте місто Я за ним, я за нею На струнах щастя...

Інші поети

GannMorgana

@GannMorgana

Anna Sparrows

@birdwithword

Princess Mwas

@princess_mwas

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

12367

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11405