Сапфіровий пил

Rin Ottobre

Коли руйнується світ і починається бій, Сталевий меч стане зараз в нагоді. Під небосхилом нічним, в кривавім сяйві зорі Ти не кричи - чорний плащ завжди поряд. Крізь час і дим, і туман багряна скрапує кров... Ще одна мить - все, що любиш, ти втратиш. В минуле пам'ять несе, занурить в спогади знов. Наздожене лиха доля, ти ж знаєш. А борг твій понад усе. І на край світу підеш, Ніколи клятву свою не порушиш. Що в лісі проклятім жде? Куди тепер повернеш? І перед смертю як діяти будеш? Ясний сапфіровий пил несуть у небо вітри. А чорний плащ від очей злих не вкриє. Кінець попереду десь. У шлях пора вже іти, Мечем важким захищати надію.

2021-06-13 17:27:45

8

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Asteriya

Дуже гарно! Чудово створена атмосфера 😀🙈😍💫⚔️

Відповісти

2021-06-13 20:48:54

1

Rin Ottobre

@Asteriya дякую)

Відповісти

2021-06-13 22:45:47

1

Схожі вірші

Всі

Question 1?/Вопрос 1?

shadowlinxxx morgan

The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx

45

8

5031

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12636