Пройшли п’ять місяців. Ці довгі п’ять місяців.. Теплий липень нарешті завітав на поріг. Він розпестив сонце, яке знову почало гріти цю грішну землю, роздмухав хмари весняного сну, який не міг розбудити червень, і почав свято мирного літа.

Однак мир був лиш у природі, бо Елізз все ж старалася з усіх сил вчасно закривати портали й ліквідувати породжень. Слід визнати: дівчина значно заспокоїла цей хаос, хоча не завжди все йшло гладко..

Їй досі надокучали глави інквізиції, які капали на мізки своїми докорами. Маги ж досі проживають обабіч них. Їх розмістили у старій будівлі поряд резиденції, яку ті доволі швидко облаштували...

Єдиним главою інквізиції, який підтримав Елізз, був Раєн. Командир довіряв дівчині й намагався переконати інших, однак йому не вірили. Те, що прив’язували роками, важко забути… Вони проводили дедалі більше часу разом і їхні стосунки розвивалися. Однак Елізз так і не пересила себе. Ніхто, навіть Раєн, не знали її історії. Навіть прізвища її не знали.. Елізз ніколи не доводила до того, завжди змінювала тему або просто мовчала. Їй досі було важко..

***

Сад. Усі дерева й ягоди вже давно тішать нас своїми плодами. Яка ж казка тут була! Здавалося, ця непереривна битва навіть і не торкнулася цього царства. У повітрі витала якась магія. Це було прекрасно..

- Шукали? - Елізз розмістилися на лавочці між молодими яблунями.

- Так, - маг сів поряд неї. - Як ти себе почуваєш останнім часом?

- Та наче добре. Звісно ж це й досі не дає мені покою, - вона простягнули свої руки, на яких розмістилися численні свіжі рани й рубці, - не можу покласти їм край.

- Напевне, лиш по смерті Паладина вони загояться.

- Ви так думаєте?

- Так. Якщо ви пов’язані якось з межею між нашим світом і Тінню, то не дивно, що, коли Паладин отруюює простір Тіні, ви так страждаєте.

- Так научно.

- Маєте інші ідеї?

- Останнім часом я свої ідеї тримаю при собі.

- Розумію. Я також доволі часто слухав похожі звинувачення в свою адресу…

- Немаги ніколи не заспокоються.

- Завжди слід сподіватися на краще.. Знаєте, я спочатку також не схвалював вашу ідею з магами. Мені шкода було їх. Я ж таке вислуховував про себе. Та й зараз про мене не забувають.

- Я хочу покінчити з цією війною. Хоча б з нею.. Мені байдуже, що вони думають. Я хочу, щоб маги допомогли, а не були безпомічною іграшкою в руках Посвячених. Нехай хоч десь застосують свої сили, тому що так треба, а не тому що їм наказали.

- Мені подобається ваш хід думок.. Вибачте мене за мою допитливість, але мені ну дуже цікаво, за що вас судили.

- За інцидент, - вона змінилася й знітилася. - Було дещо..

- Не хочете говорити?

- Я не маю бажання згадувати ту жахливу ніч.. Скажу лиш одне, себе не стану виправдувати, але й Посвячених не стану покривати.. Вони достатньо доклали зусиль до цього всього..

- Я також вчився в Золотій фортеці.

- Справді? І як вас звідти пустили?

- Мене, чесно кажучи, мали усмирити, однак Гельбер дуже вчасно появився.

- Наш голова?

- Так. Він не такий же суворий, як здається. Він завжди був борцем за справедливість, хоча йому також важко відмовитися від цієї звички не довіряти магам.

- Як же він вам довіряє?

- Не знаю, чим я йому запав у душу. Може, хотів Конрада позлити.

- Тоді виходить у нас з вами спільні плани на цього буркотуна.

- Напевне, - широко усміхнувся маг. - Дістав він мене звісно ж.. Однак він усе ж непоганий. Конрад просто, як і всі під впливом цих забобонів.

- Напевне...

- А ви, я бачу, зблизилися з нашим командиром.

- І ви туда ж! Я і так від Варікових жартів червонію. Він інколи таке утне.

- Я так між іншим. Ви не подумайте. Я радий, що хоча б хтось з цієї інквізиції вам довіряє. Він непоганий парубок.

- Він хороший. І він мені вірить, на відміну від мене й інших.

- Не слід зневірятися в собі.

- Після того, що я натворила, ніколи собі й своїй магії не довірюся..

Настала тиша. Двоє мовчки спостерігали за тим, як помалу й безжурно пливуть хмари. Поміж ним пролітали сизокрили. Сонце поволі наближалося до небокраю. Воно, стомлене, хотіло вже спочить. На зміну йому прийдуть місяць і зорі. З ними всі забудуть про сонце на ніч. Згуртуються навколо своїх і також будуть відпочивати.. І мине ніч, і знову настане черговий день. І все повториться знову…

***

На столі у залі переговорів лежало запрошення на королівський бал. А над ним висіло сім важких голів. Знову була суперечка:

- Ви хочете, щоб я прийшла на цей бал, як в нічого не бувало?! Ви якісь дивні, - обурювалася Елізз.

- Думаєш нам приємно? - буркотів Конрад. - Ще щось утнеш.

- Тоді не беріть мене.

- Без вас не можна, - додала Жозефіна.

- Скажете, що захворіла, - кепкував Варік, який тепер був присутній на всіх зборах.

- А ти, гноме, взагалі мовчи. Ти не маєш право вирішувати..

- А ви маєте? Хто вас дозволив вирішувати? Хто?! Ви ж самі взялися за це і тепер ниєте. Але, забуваєте, що я сама не приходила сюди й не хотіла ставати керівником. І якби я знала, які ви затуркані з тими ідіотськими ідеями, то нізащо б не приєдналася до вас.

- Затуркані? Хіба маги такі вже й хороші? Ти ж сама чуть резиденцію не зруйнувала, - Конрад поцілив на найболючіше.

- Кажете, маги погані, - Елізз була розлючена - страх, але якось ще стримувала себе. - А хіба всі НЕМАГИ хороші. Скільки з вас не раз помилялися. Скільки у світі убивць, злодіїв і лиходіїв. Хіба вони всі маги?! Так нє, вам треба магів мучити тільки.. А я й справді заледве не зруйнувала тут усе. Але хоча б хтось був у моїй шкурі?! Ви, Конрад, хоча б на раз поставили себе на моє місце? Я весь час терплю неймовірний біль. А, коли відкривається черговий портал, у мене таке відчуття, що магія мене розірве зсередини. Я думаю весь час, що сьогодні ця битва буде остання. Але ніхто не ставить себе на моє місце. Я, якщо й зробила шкоду, то не зумисне..

- А як же ж…

- Досить, Конраде, - його зупинив голова.

- Схаменися, буркотуне. Ти вже межі переходиш, - Варік злегка пригрозив арбалетом.

- Я не збираюсь більше терпіти її критику!

- А вона твою кожний день терпить, - заступився командир.

- Пху! - той фиркнув і ображено сів десь скраю.

- Я розумію, що ви не довіряєте мені, але, якщо вже дали мені можливість вирішувати, то вірте моїм рішенням..

- То ви підете на бал? - уточнила згодом Жозефіна.

- Піду. Але “хорошу поведінку” не обіцяю, - вона взяла запрошення і разом з Варіком вийшла з кімнати...

***

Арабеск. Столиця Орлеану.. Палац його високості. Слід визнати: він надзвичайно красивий і величний. Це кремезна будівля з кільканадцятьма вежами, стіни якої оздоблені різноманітними дрібничками. Збудували його ж таємничі й найкращі архітектори, яких прозвали Давніми Будівельниками.. Орлеан був їхнім прихистком довгий час, тому ті одарували його цими красивими будівлями, якими він славиться на весь світ...

Орлеан же - це країна багатих. Тут всі вміють підносити свою персону й красиво представлятися. Це горда країна. Тут слабким не місце, бо їх просто знищуть. Треба знати мистецтво гри слів, інакше вона жахливо повернеться проти тебе.Вона вбиває, мучить і катує за просто так. За кожне промовлене словечке тебе судитимуть. За кожний помах руки. Це країна гордих величавих левів, хоча за шкурою більшості яких ховається гнила ница душа...

Орлеан добряче зіпсувався після того, як зрадники жахливо розправилися з королевою Мелісантою. Тепер же на троні сидить самозациклений, гордий і хитрий корольок Арлен II. Саме він і викликав інквізицію на бал, а не запросив. Орлеан давно вже керує справами багатьох держав, тому Евіорська інквізиція, яка тепер грає значну роль у вирішенні долі своєї країни, - не вийняток..

Ворота відчиняються й до двору палацу в каретах приїжджає делегація інквізиції. Усі вбрані в їхню форму. Це була довга, але не сягаюча землі, яскраво-червона свита, яка одягалася поверх білої сорочки. На ногах у хлопців були чорні штани, у дівчат - спідниці, з різними деталями кольору свити. Взуті в чорні мешти на малому каблуку. Зачіска у кожного була різна, головне, щоб парадна..

Елізабет до кінця не хотіла вдівати цю показову форму. Вона взагалі не прагнула відвідувати той бал. Однак Варік ну дуже хотів орлеанок обглядіти й панських словечок понабиратися. Кумедний! Навіщо йому ті гордовиті егоїсти?.. Саме такі думки були в Елізз. Вона вже зустрічалася з орлеанською елітою, коли та “завітала” до Золотої фортеці. Вони ж завжди хочуть усім керувати...

- Прекрасно виглядаєте, пані Інквизиторко! - кепкував Варік, який одів замість форми свою парадну оксамитову чорну свиту.

- Як розфурфирана курка, - пробурмотала та й поправила свою незручну спідницю. Вона була вузька й з грубого матеріалу (А надворі літо).

- Ви прекрасні у будь-чому, - їй подав руку Раєн, поки Варік тихо хихікав.

- Ну спасибі. Але я вже спотіла.

- Від моїх слів?

- Шут гороховий, - та прошептала й легко плеснула його по руці.

- Якщо тобі стане легше, мене також жарить.

- Ох спасибі, - та єхидно усміхнулася.

- Досі, голублята, - кепкував Варік. - Тут сердечники.

- Дуже смішно. Іш який хитрий! Взяв легку свиту й тепер викаблючується.

- Я себе до інквизиції поки не прив’язую.

- Тоді чого з нами трешся? - підтримав Раєн.

- Скучно стало. А з вами весь час якісь пригоди стаються. От і труся.

- Ану тихше, ви троє! - скомандував Конрад.

- Ти глянь, як наш буркотун переживає. Похлеще ніж панночка, - уже шепотом кепкував Варік.

- Він завжди нервує, коли звіт здаємо. Хоче не впасти лицем у багнюку, - пояснив Раєн. - Особливо, коли це стосується таких заходів.

- Мені вже не по собі від цих гордих і пихатих облич.

- Не бійся, дівко. Усе буде добре..

Троє увійшли до палацу. Тут і ззовні було безліч людей. Усі ошатно одягнені. Більшість носила маски. Любили орлеанці їх, адже вони символізували таємничість, яка завжди приховувала їхні дії. Орлеанці любили гру слів. Вона показувала весь їхній гордовитий характер. Нею можна вбити, потішити, пестити й мучити. Така вже була їхня вдача...

Усі косо поглядали на делегацію. Було чутно шепіт. Інквізиція зупинилася. Їх повинні були зустріти.

До них підійшов, ні, радше підбіг, малий і старий дворецький, який відразу ж вклонився й провів по всіх очима:

-Добрий день. Раді вас вітати в Арабеску. Король вже..

- Іди вже, Остіне! - зневажливо проказав високий блондин, який перебільшив з піднесенням своєї голови. Від його погляду відразу ж гиркло у роті.

- Сер Керен, - Жозефіна стала попереду й злегка підвела Елізз до переду.

- Жозефіно! - той вдав приємність, поки дворецький швидко зник у дверях. - Й досі прислуговуєте при інквізиції? - той зневажливо провів бровами.

- Як бачите, - Жозефіна вдало приховувала свою неприязнь.

- А ви..

- Елізабет, - допомогла йому магесса.

- А ваше прізвище?

- Це не має значення.

- Але..

- Здається, нас чекає король, - Елізз випросталася й повела свою делегацію до тронного залу. А той розлючено щось буркотав.

Увійшовши до залу, ті зустрілися з поглядами ще більше людей і тим самим дворецьким, який відразу ж представив їх:

- Ваша милість, дозвольте представити главу нашої інквизиції. Гельбера Осло, Жозефіну Орле, Раєна Амвел, Конрада Труза, Вейн Баквел і їхнього керівника Елізабет.. - той запнувся. Інформацію він читав з листочка, на якому також не було прізвища Елізабет. Вона зітхнула й прошептала йому.. - І їхнього керівника Елізабет Верон!

Лиш тепер Елізз мала змогу обдивитися цей зал. Він був переповнений людьми, громідський і надзвичайно красивим. Стіни тут мали фрески, а мармурова підлога блищала. Усе було білим, а деталі - золоті. Посередині ж на троні, устеленому коштовностями, сидів величаво король. Його одежа була з найдорожчої тканини, а на голові красувалася корона з різними коштовними камінчиками. Його волосся - укладене каре й блистіло так само, як і підлога. Певне, одним і тим самим мастили… А королівська п’ята точка, напевне, не часто піднімалася. Он який живіт від’їв! У руках замість якихось клейнод тримав келих з дорогим вином, яке весь час підпивав і просив ще..

Тепер він устав і почав обдивлятися гостей:

- Радий вас вітати! Прошу до нашого балу. Випийте вина за щастя наших країн і насолодіться моментом спокою..

Усі поволі розтеклися по залу й почали світську бесіду. Елізабет відійшла вбік і споглядала за королем.

- Значить Верон? - до неї підійшов Варік уже з келихом вина й вів біля себе Раєна.

- Це прізвище моєї мами. Я його використовувала всюди, - Елізз не відводила очей від короля. Їй уже він чимось не подобався.

- Я так розумію твоє прізвище ми не дізнаємося, - поцікавився Раєн, але Елізабет не відповідала.

Король також запримітив її. Його пильний погляд був прикований до дівчини. Він щось наказав своєму помічнику, з яким інквізиція мило зустрілася при вході, й той почав простувати до Елізз. Разом з тим до магесси наблизилася Жозефіна:

- Його величність, напевне, хоче вас бачити.

- Напевне, - Елізабет багатозначно зітхнула й провела поглядом чоловіка, що підійшов до них.

- Король хоче познайомитися з вами поближче.

- Ми зараз підійдемо, сере Керене, - відпровадила його Жозефіна. - Будь ласка, будь ласкавіша. Я знаю твоє відношення до еліти, але, будь ласка..

- Жозефіно, не переживай ти так. Я йому не вріжу, - Елізабет кепкувала з панночки. Вона пішла до короля, поки Жозі нервово поправляла свій одяг. Варік же пішов шукати собі компанію, Раєн знайшов очима генерала орлеанської армії.

Елізабет же поволі простувала до трону, на якому сиділа його величність. Поряд нього стояв Керен і дворецький. Усі троє дивилися на неї. Вона ж оцінювала об’єкти навколо. Ззаді трону був вихід на балкон, який у свою чергу був входом до королівського саду. Обабіч висіли величезні вікна, за якими надворі стояв вечір. Музиканти вже грали якусь спокійну світську музику. Гості активно дискусували й спорожняли келихи.

Елізабет підійшла до трону так близько, що змогла відчути важкий подих дворецького. Він захекався. Сер Керен тримався за шпагу на ремені. Король продовжував спорожняти келих з вином.

- Вітаю, ваша величносте, - Елізабет зробила невеликий реверанс і привіталася.

- Вітаю, - король задумливо провів її очима. - Добре, що ви завітали. Нам слід обговорити деякі речі.

- Як скажете, - Елізз намагалася з усіх сил говорити спокійним голосом, але від нього еж віяло зверхністю.

- Тут занадто шумно. Пройдемо до мого саду.

Він підвівся й направився до того балкону, що був розташований позаду. Елізз пішла за ним, очима провівши помічника короля, який зловісно дивився у її бік.. Король вийшов на балкон. Тут можна було побачити неймовірну красу місячної ночі. Зірки наче намагалися втекти й розтектися по неосяжному полю під назвою небо, а місяць усе намагався їх зловити. Він сьогодні був повним. У нього відповідальна робота нині…

- Прекрасна ніч.

- Так.

- Пройдемо, пані інквизитору.

Він повів її сходами до свого саду, де було справжє королівство орлеанських квітів. Запах, який панував тут, - неймовірний. Чого тільки не було. І лілії, і троянди, і нарциси, і малокрасівки, і орхідеї, і губнівки, і милості.. І всі різні й прекрасні по-свому.

- Що ви хочете обговорити?

- Ох! Тем багато для обговорення. Перш за все я хочу знати, з якою ціллю ви поселили магів у резиденції.

- З ціллю захисту.

- Кого?

- Усіх від породжень.

- Це безглуздо!

- Безглуздо? - вона зупинилася й хижо подивилася на нього. - Ви хоча б раз з ними зустрічалися?

- Ні, але..

- Ви й гадки не маєте, що вони собою являють.

- Маю.

- А от і ні. Ви не бачили, як вони роздирали наших бійців на кусочки. Ви не знаєте їхнього рибячого погляду. Ви хоча б знаєте скільки людей вмерло?

- Втрат багато. Але це війна, дитинко. Люди й так вмирають кожен день. Яка різниця від чого?

- Ви й гадки про це не маєте.

- Сумніваюся. Я знаю набагато більше, ніж ти.

- Вважаєте себе вищим за мене? Нехай. Але навіть не смійте робити щось проти моїх рішень.

- За кого ти себе маєш, дитинко? Ти знаєш, з ким ти розмовляєш? - а король розлютився. На його пухлих щочках з’явився рум’янець злості.

- Я розмовляю з тим, кого інтересують лиш власні статки й вигода…

Король хотів заперечити, але його перервав її стогін. Її рани знову заіскрилися. Породження близько..

- Що ти до біса робиш?

Король перелякався й почав кликати варту. А Елізз лиш могла схопитися за хвору руку. Біль був несамовитим. Усе тіло нило, а з ран виринала знову магія.

Раптом у повітрі перед ними з’явився портал. Межа розірвалася. Король відскочив назад, до нього підбігла варта. Елізз же стояла непорушно. Через мить з тріщини вийшов бруднопикий, а за ним хлинули й інші.. Король закликав свого генерала, який вже вів армію. На балу почався переполох. Усі лиш могли панікувати. Знову владнати це все доводилося Елізабет.

Магесса встала й магією захищала короля. Вона відкидала породжень хвилями вогню й потрохи готувала себе до закриття порталу.. Через хвилину вона піднесла руку й направила свою магію Тіні до тріщини. Вони з’єдналися й через мить портал закрився. Однак це ще було не все.

Солдати повідомили, що на дворі відкрилися ще два портали й все заполонили породження. Елізабет, не витрачаючи часу, побігла туди. Її рани не давали їй покою, але та вже наче звикла до них.. Людина звикає до всього…

На королівському дворі вже билися її поплічники. Варік відстрілював ліча, Раєн фехтував з бруднопикими. Конрад відбивався від лучників. Гельбер рубив їх бойовими топорами. Вейн манервувала малими, але надзвичацно гострими двома кинжалами. Жозефіна ж допомагала гостям дістатися безпечного місця, а між тим досить вправно пронизувала бруднопиких кінцем своєї парасольки. “Так ось для чого вона їй!” - вихопив Варік, як та відгантелила породження...

Елізабет пробилася до першого порталу й вже закривала його. Однак вона не помітила, як один з бруднопиких підійшов до неї й пронизав списом її бік. Темна й рясна кров потекла з нової рани. Це вибило її з колії. Вона втратила контроль над собою. Її лихоманило. Але Елізз все ж закрила портал.

- Елізз! - Раєн підбіг до неї й убив того бруднопикого. - Ти як?

- Ти прикриєш мене? - вона клякнула й подивилася йому у вічі.

- Звісно. Навіщо ти питаєш?

Однак вона не відповіла. Елізз повернулася лицем до другого порталу й почала промовляти до нього:

- Іх кі ен каш мні кальрем, заки буду вар’ювати з тбою, ік кі з мнов..

Вона почала концентруватися. Її очі горіли смарагдовим полум'ям. Магесса дивилася на портал, а потім - на породжень. Раптом Елізз розставила руки, відкривши груди, на яких також іскрилася велика рана, й випустила свою магію. Однак на цей раз вона це контролювала. Хоча й рани надокучали їй, і біль, і втома. Але на цей раз вона своєю магією змогла зупинити породжень. Вони впали намертво до долу. Тріщина зникла. Це було чудо..

- Елізз! - Раєн вхопив її, так як вона свавільно падала. З її носа й ран текла кров: тіло знемагало від перевтоми. Вона витратила занадто багато сил.

- Командиру, неси її до тутешньої цілительки. Хай рани обробить. А я тут вас прикрию, - скерував Варік, і Раєн зробив так, як гном сказав. Елізз не могла ні заперечити, ні підтвердити. Вона виснажилася. Раєн же акуратно, але швидко ніс її на руках.

Як тільки небезпека минула, орлеанська еліта з’явилася на дворі. Усе їм треба знати! Король разом зі всією своєю вартою підійшов до глав інквізиції, які у свою чергу згуртувалися над Варіком і розпитували його про магессу.

- Де вона?! - пискнув незадоволено король.

- До цілительки відправили, - за пояснюючу взявся Варік.

- Ще й до цілительки?! Це вона тут усе наповнила своєю Тінню. Я бачив її палаючі очі, після чого з’явилися ці портали. І як вона так швидко покінчила з цими двома?!

- Ціною свого життя! Ви бачили її стан? Вона мало не вмерла, щоб захистити ваші дорогоцінні задниці! - не стерпів Варік. Говорив лише він, бо інші не могли підібрати слів.

- Нахабство!

- Ваше так!

- Годі, Варік, - втрутилася Жозефіна. - Ваша величносте, ми робили все те, що повинні були. Елізабет закрила портал і відбила напад породжень…

- Яких сама й накликала!

- Це абсурд! - репліка Варіка.

- Абсурд? Це ви далекі від усього! Я навів справки й знайшов багато цікавої інформації. Ви хоча б знаєте, за що її судили?

- Нам не потрібно цього знати! - розлютився гном.

- Ха! Телепні! Її судили за те, що вона створила першу тріщину! Так! Саме ваша хорошенька магеска причетна до цього хаосу. А ви й гадки не маєте!

- Я вам не вірю! - заперечував Варік, однак усі інші задумливо замовкли.

- От і не вір, гноме! Іди до своєї магески й помагай їй до кінця зруйнувати наш світ! - з цими словами король розлючений разом з вартою вернувся до палацу. Інквізиція не знала, що й думати. Ця заява була занадто правдоподібною…

Додому всі їхали мовчки. Ніхто не зронив ні слова. Елізз відчула це напруження, однак починати щось вияснювати не було сил. Вона втомилася занадто від цього балу..