Усе у світі стається не просто так. Кожну дію Бог починає з якоюсь метою. Тому все ж варто задуматися над власними вчинками. Можливо, ми самі винні в усіх наших бідах?..

Увесь Евіорс сколихнула звістка про те, що в його межах почали відкриватися дивні портали. Перший з них з’явився поблизу Золотої Фортеці. Очевидці описують цю подію так. Небо, яке було ясним і безхмарним, враз затягнулося чорними непролазними хмарами. Сонце зникло — і стало так темно, неначе ця земля ніколи не знала світла. Звірі сховалися, хто куди. Вони ще ніколи не були такими наляканими. Бо, кажуть, тварини здатні передчувати нещастя. Здійнявся холодний сильний вітер, який зносив усе на своєму шляху, неначе очищував дорогу для чогось великого.

Несподівано незриму для людей матерію розірвала магія — і з’явилася тріщина, яка слугувала порталом між Провітом і світом Тіні. Енергія, що вивільнялася з неї, була настільки потужна, що багато магів поблизу втратили свідомість: вони не могли справитися з натиском чар. З порталу виринала темна магія, яка отруювала простір. Вона охоплювала дедалі більше й більше. Ринула з тріщини й смарагдова потужна магія Тіні, яка була не знайома нікому в Евіорсі. Навіть маги не здогадувалися про неї, хоч ці два світи тісно зв’язані між собою.

Портал засяяв ще дужче, і за мить з нього вийшло породження пітьми. Це було огидне чудовисько, яке лиш за силуетом нагадувало людину. Його тіло вкрите в’язкою й темною смолою, від якої віяв чорний дим. Це була магія пітьми. Огидні, холодні чари, які назавжди отруювали людину, яка хоча б раз з ними зв’язалася. Через темряву, що вкривала його тіло, де-не-де виглядали рештки людського. Очі чудовиська — два темні кристали. У них не було погляду, бо вони вже не жили.

За одним пішли й інші. Породження хлинули з такою ж силою, що й хвилі в бурхливому морі, яке грозилося заполонити весь світ. Їм не було числа. Вони напали на населення поблизу, і більшість з них планувала йти на Золоту Фортецю. Однак її стіни оберігала невідома магія, яку породженням було не здужати подолати. Вони руйнували все на своєму шляху. Такий їм був відданий наказ.

Вони вщент знищили суд Посвячених, у якому ті судили магів, що провинилися. Тепер це лише уламки колишньої кремезної й атмосферної будівлі. Колись тут була обіцяна правда, але.. Можливо, Посвячені й заслужили те, що мають...

Згодом ще два портали з’явилися в Аравені. Саме тут і вирішили заснувати організацію, яка повинна розв'язувати проблеми, пов’язані з породженнями й тріщинами. Це рішення ухвалили орлеанські посли й евіорська верхівка. Також “вищі” нарекли цю організацію “інквізицією” й надали їй допомогу церкви.

Головою інквізиції вирішили обрати Гельбера Осло — колишнього полководця Чорних лицарів. Він був досвідченим, мудрим і хорошим воїном, який знав достатньо про нечисть. Йому й надали право обрати склад глави інквізиції.

Гельбер вважав, що в цій нелегкій справі потрібні знайомі, на яких той міг би покластися, а також ті, хто добре знався у своєму занятті. Адже від цього залежить життя багатьох. Потрібно вибрати саме тих, кому стане не байдужа доля світу. Тих, хто готовий віддати за цю ціль усе.. І він знайшов таких людей.

Зібравши команду, Гельбер відправився до Аравену. Тут їм виділили резиденцію, яка колись належала тутешній верхівці. Люди неоднозначно сприйняли їх. Хтось радів, адже, можливо, саме інквізиція врятує Евіорс від напасті. Інші ж — спідлоба дивилися на них. Адже хтозна-чим самі інквізитори дихають… Подейкують, що кожен з них має безліч своїх секретів.

Однак Гельбер не зважав на плітки населення. Коли всі облаштувалися на новому місці, він зібрав їх у головному залі. І, тримаючи руку на Біблії, кожен член інквізиції дав обітницю:

— Ми обіцяємо берегти цей край, допоки не зупиниться ритм нашого серця. І поки гаряча кров пульсуватиме в наших венах, руки триматимуть меч і щит, які боронитимуть цей грішний світ. Ми присягаємо стати на варту порядку й справедливості в цьому краю віднині й до кінця наших днів. Бог нам суддя й свідок нашої обітниці. Нехай буде його воля…