Хмари згурдилися, утворивши всеосяжну темінь. Лиш яскраво-смарагдові блискавки магії висвітлювали її. Вони виривалися з обіймів пітьми й пронизували собою її, сягаючи самої землі й знищуючи все на своєму шляху.. Вітер несамовито проносився поміж породженнями, наче збирав їхню темінь і ніс її до тріщин. А з них вже інші породження несли всю ту злість, лють до нашого світу.

Рани Елізз іскрилися, як ніколи, а ріки крові й не думали зупинятися. Як же їй було боляче.. Вона впала на коліна й застогнала від болю.. Зі всіх сторін доносився марш смерті. Вона вже напам'ять завчила його такт.. Було чути крики породжень. Їх навіть звіриними не назвеш, бо вони занадто ниці й бездушні, як на тварин. Вони просто виконували вказівки. У них не було душі…

Але поміж тими шумами лунав знайомий голос. Лиш мамина колискова виривала її з цього хаосу й змушувала йти далі. Лиш її рідний голос міг їй допомогти..

Вона підвелася й пішла дальше, якби важко це не було.. Рани настільки надокучали. Вона відчувала, як пітьма отруює Тінь.. І це роздирало ніжне дівоче тіло, лило її молоду й гарячу кров…

Елізз чула його сміх. Він знав, що вона йде до нього… Але їй байдуже.. Елізз ладна була зробити все, щоб урятувати Провіт від його зловісних рук..

А паладин не мав бажання з нею зустрічатися. Він відправив їй на зустріч свого найкращого підопічного — одного з його вже двох волхвів… Елізз відчула його присутність. Дівчина зібрала всі сили, які тільки мала, й приготувалася атакувати.

А цей волхв був хитрим і спритним. Він ухилявся від усіх її атак. Але й Елізз була не пальцем роблена… Вони борсалися десь годину, допоки Елізз не наважилася черпнути магію Тіні й поцілити в його гниле серце. Волх похитнувсь і впав мертвий..

Елізабет відчула полегшення. Паладин ослаб. Дівчина знала, що це допоможе інквізиції, адже тріщин стане менше..

У Провіті й справді нашим ставало легше. Тріщини неначе почали потрохи зникати й напір породжень зменшувався. Маги добряче допомагала. Вони відбивали пітьму й допомагали біженцям. Лиш тепер немаги помітили у тих монстрів, яких нав’язували їм Посвячені, хороших і мужніх особистостей, таких як і інші. Тепер ні ті, ні ці не сторонилися один одного, а навпаки допомагали й підтримували. Ця переміна настроїв була воїнам лише на користь.

Інквізитори продовжували боротися. Вони не втрачали надії на перемогу. У цій нелегкій битві були залучені всі:

— Жозі, ззаду! — попередила подругу Вейн, так її ззаду хотів пронизати бруднопикий.

— Спасибі Вейн, — та граційно повернулася й пронизала ворога невеличким кинджалом.

— Не знав, панночко, що ви вмієте воювати! — вихопив Варік, пропускаючи болт свого арбалета крізь трьох породжень.

— В Орлеані й не такого научишся! — відповіла та й повела біженців у сховище.

Битва була запеклою. Усі вже по вуха у крові, однак ніхто й не зважав на те, що стомився. Напір породжень слабшає — видно просвіток у небі. Це подає надію воїнам, і вони з ще більшою жагою борються за майбутнє.

— Варіку, де Елізз?! — розпачливо звернувся до гнома командира, відбиваючись від ліча.

— І гадки.. — той на мить зупинився, бо прицілився й вистрілив лічу в голову, від чого той повалився мертвий; опісля продовжив: — не маю. Казали, що вона наче ввійшла в тріщину й зникла.

— Як у тріщину?! — Раєн припинив бій і підійшов до гнома якомога ближче.

Його серце почало шалено битися, а очі, сповнені страху за кохану, відчайдушно шукали у Варіка іншу відповідь. Однак гном лише знизав плечима й підстрелив ще одного бруднопикого.

— Сама? — він готовий був крізь землю провалитися. — О Боже, вбережи її.

— Не переживай, командиру, вона в нас живуча, — намагався підбадьорити його гном, поки Раєн фехтував з ще одним бруднопиким.

Яснішає. Здається, тріщин стає дедалі менше. Це навіює лицарям усмішку. Невже перемога близько?

— Командиру, яка в нас ситуація? — до них пробралися Гельбер з Конрадом.

— Я помічаю значні успіхи, голово, — вихопив Раєн, навіть не дивлячись на них. Його думки було зовсім про інше.

— Невже ми перемагаємо? — вихопив з надією Варік, заряджаючи арбалет.

— Не знаю, — монотонно відказав командир.

Йому на серці було не спокійно. Він перебирав у голові тисячі думок. Очі безупинно шукали лише її. Бесіда між головою, Конрадом і Варіком продовжувалась, однак йому не було до неї діла. Раптом він не витримав і направився до місця, де її востаннє бачили.

— Командиру, ти куди? — турботливо поцікавився гном.

— Іду своїх перевірю! — відказав той і байдуже пішов далі.

А Варік лише очима його провів. Переживав гном і за Елізз, і за Раєна. Усе ж таки здружилися вони. Однак зараз на це не було часу. Хоч породження потрохи зменшували напір, битва продовжувалася...

Елізз же продовжувала цю битву, але у Тіні. Залишився ще один волх.. І його смерть стане кінцем цього вторгнення між світами.. Однак Паладин не спішився відправляти їй свого останнього волхва. Він розлютився не на жарт. Тепер той сам пішов на зустріч Елізабет.

Земля затряслася.. Хмари наче більше збилися докупи, а блискавки, як несамовиті, жалили землю… З’явився він..

Це був монстр. З його спини стирчали шаралли, які переливалися й мерехтіли смарагдовим. Його лице було блідим, потрісканим, очі — темні-темні й з них виринала пітьма, не видно зіниць. На правій частині обличчя сліди від величезних кігтів. Його одежею був чорний поношений фрак поверх сорочки, яка вже пожовкла від часу, й чорних зношених штанів. Він був огидним зараз..

— Здрастуй, Елізабет, — привітався той монотонним спокійним голосом.

— Давай без твоїх словечок. Я прийшла сюди, щоб покінчити з цим! — не стримуючи свій гнів, відповіла та.

— Уся у свою матір, — з досадою вихопив той і показово опустив очі, неначе йому й справді було жаль. — Не могла погодитися, як і ти, на мою пропозицію..

— Пропозицію захопити все живе? Ти збожеволів, Ельзасе! — вона кричала. Емоції переповнювали її. Елізз відчувала, що ще трохи й вона втратить контроль над своєю магією.

— Ох, Елізз, ти така наївна! Аж шкода тебе вбивати! — той зловісно провів по ній очима й презирливо посміхнувся.

— Мою маму ти не пошкодував. Тож не шкодуй і мене! — вона направила на нього сферу смарагдового вогню, але той вправно її відбив.

— Вона пішла проти мене!

Він хотів ударити її магічним батогом — закляттям крові, але Елізз відскочила й сховалася за одною з брил валундру. Паладин лютував.

— Сховалася? Від мене себе не утаїш!

Як же швидко билося її серденько. Небога переживала. Вона не знала, що робити дальше. Її руки тряслися. Очі посіпувалися. Її сил було занадто мало, щоб протистояти йому…

— Боягузка! А твоя мама не боялася! — кепкував з неї Паладин.

Елізабет же сиділа непорушно. Її тіло вже знемагало від болю. Що їй робити дальше? Мозок відмовлявся думати категорично. По щоках потекли дві кришталеві сльозинки…

— Що це? — прошептала дівчина. Вона знову чула ту пісню. Голос мами. До нестями знайомі слова… Вони змусили її підвестися. Елізз встала й пішла назустріч Паладину.

Її очі іскрилися, як дві малі, але дуже могутні зірочки. Чорне, як темна ніченька, волосся розвівав вітер. Рани враз перестали іскритися. Магія нарешті пішла від її серця..

Елізабет підходила до Паладина, чергуючи кроки зі сферами темного вогню. (Саме цей вогонь був одним з найсильніших у всіх світах). Вона не відводила очі від Паладина. А він самовпевнено відбивав її удари. Той вважав себе сильнішим. Однак щоразу її сфери ставали могутнішими й влучнішими. Коли вона стояла на відстані витягнутої руки від нього, її удар сколихнув його й повалив з ніг.

— Що це?! — той істерично засміявся. У його очах на мить появився страх і подив. — Невже ти взялася за її владу?

— Прощавай, Паладине, — та вже замахнулася рукою на нього, щоб добити противника, але його врятував волх.

Волх відкинув Елізз хвилею магії — й вона боляче приземлилася на тверду землю. З її ран ще дужче засюрчала кров.

— Я ще не всі тузи з рукавів повитягував, Елізабет, — той знову презивливо посміхнувся й підвівся. У його очах не було ні жалю, ні співчуття. Схоже тепер він хотів її відразу ж убити. — Схопити її!

Той направив на неї свого волхва. Елізабет же не могла поворухнутися. Падіння було занадто болюче. Волх наближався до неї, а вона навіть відкинути його не могла. Її тіло було обезсилене.. Дівчина зневірилася. Вона почала співати ту пісню, яка сколихувала її серденько:

Спи, моє дитя,

Спи, моє маля,

Їдь до країни снів.

Буду колихать, лиш, прошу, засни,

Щоб не бачать тії справи.

Прийдуть три вовки,

Принесуть вони,

Спокій і ласку тобі,

Вбережуть вони,

Усе дадуть тобі,

Ти лиш засни..

Паладин зареготав. Він зупинив волхва, щоб познущатися.

— Яка ж ти жалюгідна, Елізабет, — у його голосі було стільки зневаги. Елізз для нього стала жалюгідною й малою, такою ж, як і в той день, шістнадцять років назад. — Співаєш нашу колискову, щоб мене розчулить?

— Щоб попрощатися зі світом, — монотонно й спокійно вихопила та.

Її відповідь здивувала його. Він уважно спостерігав за її діями. Елізабет же заплющила очі й тихо, але так, щоб той почув, промовила:

— Келькаш..

Земля затреслася. Вітер почав віяти з неймовірною силою, неначе намагався здути все з лиця цієї землі. Небо ще дужче запалало смарагдовим.

— Ти збожеволіла?! — встигнув вихопити Паладин, перед тим, як закляття почало діяти.

Елізз випустила всю свою магію й це спричинило неймовірний вибух сили. Її чари проносилися всеохоплюючою хвилею далі й далі, знищуючи все на своєму шляху. Ніхто не міг їм протистояти…

Волх впав мертвий відразу ж. Паладин ще довго кричав від болю. Магія, неначе полум'я, поїдало його тіло й силу. Він довго й важко вмирав… Елізабет же, віддавши всю свою силу, поставила під великий ризик власне життя…

***

А в Провіті тим часом добивали породжень. Воїнів лишилося грудочка й всі вони були сильно поранені, коли тріщини зникли… Це було справжнє чудо! Лише за мить зникло те, що мучило так довго всіх.. Їхній радості не було меж.. Воїни підкидали мечі й захоплено їх ловили.

Біженці обнімалися з магами. Уявляєте? З магами! З тими, яких ненавиділи так довго.. Тепер люди дізналися правду про магів.. Навіть Конрад Верлібра поцілував у чоло..

Раділи й інші інквізитори. Лише Раєна не було. Варік же занепокоєно його шукав. Він неначе передчував щось лихе. Однак ніхто й не відав, де подівався командир.

— А де командир? — схвильовано запитувався гном.

— Не знаю, — знизав плечима Гельбер.

Усі почали розглядати все навколо, очима шукаючи Раєна. Однак той, наче крізь землю провалився. Ніхто й ніде його не бачив.

— Он він! — раптом вихопила Вейн.

До них наближався Раєн. На його руках хиталося скривавлене тіло Елізз. Вона не рухалася. До її численних ран додалися ще й безліч опіків. На грудях жевріла хрестоподібна рана, там, де, кажуть, сидить людська душа. Дівчина вся була в крові.

— Допоможіть, благаю! — відчайдушно взивав Раєн. Його очі були сповнені розпачу й відчаю. Він, напевне, вперше в житті відчував такий сильний страх. — Вона не дихає..

Усі згуртувалися навколо них. Варік же побіг шукати помочі. Інквізитори відразу ж понесли її до резиденції. Вона була холодна й бліда, як смерть... Дівчина втратила занадто багато крові, її тіло все було скалічене. Повіки тої не розплющувалися. А груди не рухалися..

Однак надія не згасала. Вона пережила так багато. Сподіваймось, і зараз не омине її удача..

Адже, хоч зараз, можливо, і є прояснення, однак за небокраєм уже підчікує довга й безпощадна буря, яка принесе ой ще скільки лиха.. Тому старайтеся проводити час з ближніми та рідними, адже хтозна-чи ця негода дасть вам таку можливість. Однак будьте уважні, може, серед них — ваш найбільший ворог...