Тим, кого з поля бою забрали янголи
Theodora Dove
Темрява воронів сонце закрила, Залізним важким затулила крилом. Козацькая кров і ворожа скипіла — Мій край провалився у вогнений ров. Проміння палá на гладіні ріки, Неначе розжареним ріже мечем. Здається — ось села згорають в огні, Здається — орда незліченна тече. Вітре мій милий, повій потихеньку Відтіль, де мій звержений сокіл лежить. Туманним рядном його вкрий, вітереньку! Укрий, бо ж від жалю серденько горить. О, мій Всемогутній! Навіщо забрав? Ворожую кулю не стримав навіщо? Та смертю тяжкою його покарав? А я й зазирнути не встигла у вічі... За тебе молюся, мій янголе, вічно. Ти руських з небес блискавицей рази! Знай, зірка ранкова — твоя це усмішка! І в мирних серцях ти лишився живим.
2023-04-19 13:05:28
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Theodora Dove
Цей вірш я написала на 14 Жовтня (2022) та його включили у збірник привітань нашим Захисникам і Захисницям. Присвячується Д. Кутаху.
Відповісти
2023-04-19 13:05:55
Подобається
Інші вірші поета
Хіба тебе жінка земна народила? Ви падали мовчки Lorelei До тебе...
Інші поети
ErailXx
@ErailXx
Dashasafin
@Dasasafin
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1644
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
3714