Тим, кого з поля бою забрали янголи

Theodora Dove

Темрява воронів сонце закрила, Залізним важким затулила крилом. Козацькая кров і ворожа скипіла — Мій край провалився у вогнений ров. Проміння палá на гладіні ріки, Неначе розжареним ріже мечем. Здається — ось села згорають в огні, Здається — орда незліченна тече. Вітре мій милий, повій потихеньку Відтіль, де мій звержений сокіл лежить. Туманним рядном його вкрий, вітереньку! Укрий, бо ж від жалю серденько горить. О, мій Всемогутній! Навіщо забрав? Ворожую кулю не стримав навіщо? Та смертю тяжкою його покарав? А я й зазирнути не встигла у вічі... За тебе молюся, мій янголе, вічно. Ти руських з небес блискавицей рази! Знай, зірка ранкова — твоя це усмішка! І в мирних серцях ти лишився живим.

2023-04-19 13:05:28

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Theodora Dove

Цей вірш я написала на 14 Жовтня (2022) та його включили у збірник привітань нашим Захисникам і Захисницям. Присвячується Д. Кутаху.

Відповісти

2023-04-19 13:05:55

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

2673

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11552