Тим, кого з поля бою забрали янголи
Theodora Dove
Темрява воронів сонце закрила, Залізним важким затулила крилом. Козацькая кров і ворожа скипіла — Мій край провалився у вогнений ров. Проміння палá на гладіні ріки, Неначе розжареним ріже мечем. Здається — ось села згорають в огні, Здається — орда незліченна тече. Вітре мій милий, повій потихеньку Відтіль, де мій звержений сокіл лежить. Туманним рядном його вкрий, вітереньку! Укрий, бо ж від жалю серденько горить. О, мій Всемогутній! Навіщо забрав? Ворожую кулю не стримав навіщо? Та смертю тяжкою його покарав? А я й зазирнути не встигла у вічі... За тебе молюся, мій янголе, вічно. Ти руських з небес блискавицей рази! Знай, зірка ранкова — твоя це усмішка! І в мирних серцях ти лишився живим.
2023-04-19 13:05:28
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Theodora Dove
Цей вірш я написала на 14 Жовтня (2022) та його включили у збірник привітань нашим Захисникам і Захисницям. Присвячується Д. Кутаху.
Відповісти
2023-04-19 13:05:55
Подобається
Інші вірші поета
Ви падали мовчки До тебе... Lorelei Чому з'являються зорі?
Інші поети
Панк
@Juli_Punk
Edelweiss
@Edelweiss
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4617
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4499