Тим, кого з поля бою забрали янголи
            
            Темрява воронів сонце закрила,
Залізним важким затулила крилом.
Козацькая кров і ворожа скипіла —
Мій край провалився у вогнений ров.
Проміння палá на гладіні ріки,
Неначе розжареним ріже мечем.
Здається — ось села згорають в огні, 
Здається — орда незліченна тече.
Вітре мій милий, повій потихеньку
Відтіль, де мій звержений сокіл лежить. 
Туманним рядном його вкрий, вітереньку! 
Укрий, бо ж від жалю серденько горить.
О, мій Всемогутній! Навіщо забрав?
Ворожую кулю не стримав навіщо? 
Та смертю тяжкою його покарав? 
А я й зазирнути не встигла у вічі...
За тебе молюся, мій янголе, вічно.
Ти руських з небес блискавицей рази!
Знай, зірка ранкова — твоя це усмішка!
І в мирних серцях ти лишився живим.
            2023-04-19 13:05:28
            
            
                                                    1
                
                
                
        1