До тебе...
Поглянь, моя мила, як травень вирує! Серпанком молочним сади покрива… Послухай-но! Чуєш — земля триумфує, Співає — попереду нóве життя. Голубко господня, а знаєш, що зорі — То янголів очі блакитні, ясні? Та тільки, кохана, так люди говорять — Гарніші за зорі лиш очі твої. А відаєш, квітко моя первозданна, Що цè таке: сонце сяйливе весняне? То миле обличчя твоє, моя панно, Веселе, вродливе, пломінно-рум'яне. А відаєш, мріє моя чорноброва, Що цè є: бурхливий гірський водоспад? Коли золотить його промінь ранковий — Твої лише коси так дивно блищать. А знаєш, моя дрогоцінна камеє, Що десь, на дзеркальній гладіні ріки, Розквітли прозоро-молочні лілеї, Вразливі і ніжні, як руки твої? А знаєш ти, сяйво морської перлини, Про те, що ранкові тумани сріблясті Нагадують, рідна, твій сум швидкоплинний, Що вкрив твої плечі, мов шаль попеляста? А знаєш, велична казкова царівно, Що ці променистії райдужні роси — То іскри любові твоєї нетлінной, Жаданой, як перші веснянії грози? …Поглянь, моя мила, вже день засинає, Серпанком бузковим укрились сади… Послухай-но! Чуєш, як вітер співає? Побудемо разом ще трохи. Не йди…
2023-04-17 13:39:30
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Дуже красиво
Відповісти
2023-04-18 07:43:00
Подобається
Theodora Dove
@Н Ф дякую вам)
Відповісти
2023-04-18 12:51:13
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11137
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2472