До тебе...
Поглянь, моя мила, як травень вирує!
Серпанком молочним сади покрива…
Послухай-но! Чуєш — земля триумфує,
Співає — попереду нóве життя.
Голубко господня, а знаєш, що зорі —
То янголів очі блакитні, ясні?
Та тільки, кохана, так люди говорять —
Гарніші за зорі лиш очі твої.
А відаєш, квітко моя первозданна,
Що цè таке: сонце сяйливе весняне?
То миле обличчя твоє, моя панно,
Веселе, вродливе, пломінно-рум'яне.
А відаєш, мріє моя чорноброва,
Що цè є: бурхливий гірський водоспад?
Коли золотить його промінь ранковий —
Твої лише коси так дивно блищать.
А знаєш, моя дрогоцінна камеє,
Що десь, на дзеркальній гладіні ріки,
Розквітли прозоро-молочні лілеї,
Вразливі і ніжні, як руки твої?
А знаєш ти, сяйво морської перлини,
Про те, що ранкові тумани сріблясті
Нагадують, рідна, твій сум швидкоплинний,
Що вкрив твої плечі, мов шаль попеляста?
А знаєш, велична казкова царівно,
Що ці променистії райдужні роси —
То іскри любові твоєї нетлінной,
Жаданой, як перші веснянії грози?
…Поглянь, моя мила, вже день засинає,
Серпанком бузковим укрились сади…
Послухай-но! Чуєш, як вітер співає?
Побудемо разом ще трохи. Не йди…
2023-04-17 13:39:30
2
2