" Хатина у горах "

Яна Войвич

Хочу жити далеко у горах, Де дують сильні вітри, Заховатись в глибоких яворах, Де ніхто не зможе знайти. Збудувати між ялин хатину, Невеличку, щоб було для двох, І написати там свою картину, Про життя, і про нас обох. А ще мрію про камін у домі, Щоб тепло і потріскування дров, Вкритись пледом й невагомо, За тим вогнем спостерігати знов. Щоранку вийти на поріг, Гірського вдихнути, свіжого повітря, Ще крок і трави стеляться до ніг, Природа всюди розлила свої палітри. Хочеться так інколи, свідомо, Вимкнути й забути телефони, Поїхати туди, де добре знайомо, Побути без людської охорони. І байдуже в чому, з ким, і як? Щоб відчуть себе самим собою, Все ж мій овен - впертий зодіак, Часто веде бій з нудьгою. Все крутимось по колу, по одній причині, Навчання, дім, робота, сім'я, А може якось знов пройтись до тої хатини, Щоб віднайти рівновагу свого буття. 25.07.20

2020-07-26 09:28:06

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Яна Войвич

Щиро дякую! І я про таке мрію))

Відповісти

2020-11-30 15:05:14

Подобається

Яна Войвич

Взаємно))

Відповісти

2020-11-30 15:07:51

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5727

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12468