" Хатина у горах "
Хочу жити далеко у горах, Де дують сильні вітри, Заховатись в глибоких яворах, Де ніхто не зможе знайти. Збудувати між ялин хатину, Невеличку, щоб було для двох, І написати там свою картину, Про життя, і про нас обох. А ще мрію про камін у домі, Щоб тепло і потріскування дров, Вкритись пледом й невагомо, За тим вогнем спостерігати знов. Щоранку вийти на поріг, Гірського вдихнути, свіжого повітря, Ще крок і трави стеляться до ніг, Природа всюди розлила свої палітри. Хочеться так інколи, свідомо, Вимкнути й забути телефони, Поїхати туди, де добре знайомо, Побути без людської охорони. І байдуже в чому, з ким, і як? Щоб відчуть себе самим собою, Все ж мій овен - впертий зодіак, Часто веде бій з нудьгою. Все крутимось по колу, по одній причині, Навчання, дім, робота, сім'я, А може якось знов пройтись до тої хатини, Щоб віднайти рівновагу свого буття. 25.07.20
2020-07-26 09:28:06
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Яна Войвич
Щиро дякую! І я про таке мрію))
Відповісти
2020-11-30 15:05:14
Подобається
Яна Войвич
Взаємно))
Відповісти
2020-11-30 15:07:51
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4962
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12099