Коли ти була поруч
Вікторія Тодавчич
Я здався в мить, коли ти була поруч, І зруйнувались сотні тисяч стін, Я зводив їх роками. Моя гордість, Основою була в будівлі тій. Ти була поруч. Все неначе сонцем Осяяло миттєво цілий світ. Немов ця мить мене зламала зовсім, Для неї наче я прожив свій вік. Мене ти не торкалась навіть словом, І поглядом повз мене знов пройшла. Та я чомусь відчув... Шалену волю...? До цього завжди прагнула душа? Ти моя муза? Ти моє натхнення? Чому перед тобою сотні стін Посипались немов з піску миттєво? Я від кохання їх колись і звів...
2024-05-14 15:28:56
13
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Микола Мотрюк
👏🏻👏🏻👏🏻
Відповісти
2024-05-17 12:20:39
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Микола Мотрюк рада, що вам сподобалось ❤
Відповісти
2024-05-17 12:21:42
1
Лео Лея
Ухх... Аж відчула цей шквал емоцій👍
Відповісти
2024-05-23 05:42:13
Подобається
Інші вірші поета
Я люблю страждати... Час Кохання чисте Сумую без тебе
Інші поети
Corbie
@ezzylryb
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2170
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3154