Моє життя

Вікторія Тодавчич

Моє життя – ніщо, повір, без тебе Я наче раб одвічний самоти. Ти дієш наче той ефект Плацебо, Я знову вірю, що найкращий ти. Коли тебе нема – не світить сонце, І птахи не співають у гаю. Вдивляюсь кожен вечір у віконце, Побачити тебе хоч мить одну. Усе пусте, і мною все забуте Неначе я раніше не жила. Я чула вже про те, що люди люблять, Та про прощання мало говорять. І навіть вірші всі мої – непотріб Немає в них ні сенсу, ні душі. Моє життя без тебе знов проходить, Наскільки довгі ці розлуки дні...

2022-11-23 18:34:06

11

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Вікторія Тодавчич

ой, приємно це чути. Дякую ❤

Відповісти

2022-11-23 20:10:32

Подобається

Вікторія Тодавчич

@Микола Мотрюк так, дійсно, ви праві. Дякую ❤

Відповісти

2022-11-23 20:10:46

1

Честер Фінч

можна)

Відповісти

2022-11-23 21:19:58

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

1412

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11443