Витвір
Вікторія Тодавчич
Я фарисей, але я також митар Я каюсь, але потім знов грішу. З любов'ю Бог створив мене як витвір, А я обрала темряву страшну. Я блудний син – до Бога повертаюсь, Коли в житті трапляється біда. В сльозах, в молитві Господеві каюсь, І відчуваю – він мене чекав. Я маю сотні тисяч прототипів, Які я бачу в Біблії Творця. І Юда, той що зрадив Бога-Сина, Через гріхи так зраджую і я. Але тепер я є Закхей, той митар, Що був низьким, але Отця любив. Я маю теж бажання з Богом жити, Господь мене як витвір свій створив.
03.03.2024
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Чудовий вірш❤️ бачу в ньому і себе також...
Відповісти
03.03.2024, 19:22
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Лео Лея дякую вам за коментар❤
Відповісти
03.03.2024, 19:22
1
Інші вірші поета
Донька або син Світ Моя надія Моя правда
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14271
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11409