Мій бог має дивне ім'я
Юлія Богута
...мій бог має дивне ім'я. Але, знаєш, я вірю у нього. Він рятує мене кожен раз, як над містом лунає тривога. Він дає мені змогу поспати і пожити хоч трохи довше. І наврядчи інші боги, так він, це зробити зможуть. Він не має розкішного храму і не просить в свій дім позолоти.  За свічки не відмолить гріхи та й не змиє проступки за воду. І байдужі йому мої сльози, мої рани чи біг в укриття. В його імені тільки три літери. Але кожна рятує життя. Але кожна покрита брудом. Але кожна велика, страшна.  Мого бога створили люди. Мого бога створила війна. Він живе не так довго у світі — молодий, та мені все одно.  В мого бога три літери в імені. Мого бога звуть «ППО».
2022-10-01 16:08:11
18
11
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (11)
Юлія Богута
@Деміра Рейн напевно це єдиний Бог, котрий нічого не просить натомість а просто робить свою справу.
Відповісти
2022-10-01 17:50:59
2
Деміра Рейн
@Юлія Богута і єдиний якого справді можна побачити на свої очі
Відповісти
2022-10-01 18:20:38
Подобається
Юлія Богута
@Деміра Рейн о так.
Відповісти
2022-10-01 18:26:19
1
Інші вірші поета
За мить розпочнеться війна Самотні кораблі (Song) Кохати Україну Broken stars | Song | & Domina Mortem
Інші поети
Olim
@_Olim_
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
26
4778
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11349