Вічність
Послухай тишу океану Послухай, як мовчить життя. Чарує хвилями, дурманить. І п'є твоє серцебиття. Ні, не кричить. Воно не ранить. Просто вбирає кожну мить. Твій жвавий погляд в вічність канув І юність більше не горить. І не горітиме, ти знаєш. Твій час камінням йде у воду. І доки скиглиш та зростаєш - То танеш лиш, шматочком льоду. А вічність мчить, Земля кружляє. І що їй твій маленький вік? Коли Молочний Шлях палає, Й твій вік для неї - змах повік. І не потрібна їй людина, Коли у неї океан. Космічний простір, як пучина. Й життя для неї - твій обман. *** Послухай тишу океану, Космічний океан - живий. Він буде тут, а ти розтанеш, Серед буденності чужим. Бо ти і є космічний мотлох. Краплина, серед вічних злив. Земний, розумний - просто порох, Який всесильний час спалив. Усе, що має сенс - це Всесвіт. Світила тут висять не дні. Вони кружляють по орбітах, А ти вмираєш на війні. Ти скиглиш, й навіть крил не маєш. Не можеш час зловити, ніч. Вони ж - летять. Куди? Не знають. Як та вода. У цьому річ. Для них немає стін, дороги. Для них відкриті всі шляхи. Їм не потрібні діалоги. Вони тут вільні, як птахи. А ми тут замкнені у рамки. В свої роки. В кордони. В час. Сидим пусті, наче уламки. Як залишки нікчемних мас. *** А вічність йде. Вона сміється. Вона глузує з нас, людей. Бо в нас є серце те, що б'ється. А в неї - Всесвіт між грудей.
2022-12-10 20:15:08
16
14
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (14)
Юлія Богута
Ніколи б не подумала, що він для когось стане особливим) правду кажуть, що смаки у всіх свої)
Відповісти
2022-12-12 11:16:13
1
marco polo
@Юлія Богута все, що оточує нас , це різні смаки . Істина
Відповісти
2022-12-12 11:17:14
Подобається
Зірколов
ех, мені б так, але не буде... Вірш влучає прямо в серце
Відповісти
2023-10-13 19:39:53
Подобається
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1985
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1467