Вічність

Юлія Богута

Послухай тишу океану Послухай, як мовчить життя. Чарує хвилями, дурманить. І п'є твоє серцебиття. Ні, не кричить. Воно не ранить. Просто вбирає кожну мить. Твій жвавий погляд в вічність канув І юність більше не горить. І не горітиме, ти знаєш. Твій час камінням йде у воду. І доки скиглиш та зростаєш - То танеш лиш, шматочком льоду. А вічність мчить, Земля кружляє. І що їй твій маленький вік? Коли Молочний Шлях палає, Й твій вік для неї - змах повік. І не потрібна їй людина, Коли у неї океан. Космічний простір, як пучина. Й життя для неї - твій обман. *** Послухай тишу океану, Космічний океан - живий. Він буде тут, а ти розтанеш, Серед буденності чужим. Бо ти і є космічний мотлох. Краплина, серед вічних злив. Земний, розумний - просто порох, Який всесильний час спалив. Усе, що має сенс - це Всесвіт. Світила тут висять не дні. Вони кружляють по орбітах, А ти вмираєш на війні. Ти скиглиш, й навіть крил не маєш. Не можеш час зловити, ніч. Вони ж - летять. Куди? Не знають. Як та вода. У цьому річ. Для них немає стін, дороги. Для них відкриті всі шляхи. Їм не потрібні діалоги. Вони тут вільні, як птахи. А ми тут замкнені у рамки. В свої роки. В кордони. В час. Сидим пусті, наче уламки. Як залишки нікчемних мас. *** А вічність йде. Вона сміється. Вона глузує з нас, людей. Бо в нас є серце те, що б'ється. А в неї - Всесвіт між грудей.

2022-12-10 20:15:08

16

14

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (14)

Юлія Богута

Ніколи б не подумала, що він для когось стане особливим) правду кажуть, що смаки у всіх свої)

Відповісти

2022-12-12 11:16:13

1

marco polo

@Юлія Богута все, що оточує нас , це різні смаки . Істина

Відповісти

2022-12-12 11:17:14

Подобається

Зірколов

ех, мені б так, але не буде... Вірш влучає прямо в серце

Відповісти

2023-10-13 19:39:53

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5158

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1249