гієни
Віталій Босий
Цятка за цяткою, накипає гнів, Впивається в серце кров ворогів. Шепчуться, чмихають чортові діти. Один і єдиний ваш вирок - горіти. Цілує сокира шматок за шматком, Єхидні обличчя січе аж бігом, Наповнені люттю очі мої. Спадають, стихають людські рої. За кожною з масок - мерзенні серця. Безстидні, збіднілі, огидні тільця. Мов шльондру тягаєте з рук і до рук Невинність і святість. Для вас пустий звук. Огидливий фарс - ваші гострі ножі. На звалищі бруду не знайдеш душі, Лиш ролі з театру втілять в життя Брехливі, Хто в серці вартує сміття.
2021-05-21 18:17:15
1
0
Інші вірші поета
end of Martin Реквієм (до дідуся Міші) моїй Березовій Рудці Компаньйон
Інші поети
ArDen
@ArDen
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5322
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11834