Про автора: Юлія Гапека — письменниця з великим досвідом, яка створює захоплюючі роботи, котрі привертають увагу своїм унікальним стилем та глибоким змістом. Її книги стають джерелом незабутніх емоцій для читачів будь-якого віку. Її творчість залишить невиліковний слід у серцях своїх читачів.


                  ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

— Хотіла б почути про тебе детальніше: Скільки тобі років? Чи здобувала ти освіту раніше? Яка у тебе професія або основне заняття, яким займаєшся, окрім письменництва?

— Мені 31 рік, я мама двох дівчаток. За освітою я бухгалтер-аудитор і деякий час працювала податківцем та помічником аудитора. Коли я закінчила школу мені ледь виповнилось 16, я особливо ще не розуміла ким хочу бути по життю, тому просто довірилась сестрі старшій на один рік, з якою ми разом вчились в школі. Закінчила Магістратуру в Київському Національному Торгово-економічному університеті. Сказати, що бухгалтер-аудитор це моє, я не можу, але в цілому навчання було цікавим.
Зараз я в декретній відпустці, виховую доньок, пишу казки, вишиваю сорочки та вчусь на ІТ.

— Щодо твого навчання в ІТ сфері, якось хочеш пов'язати своє майбутнє з цієї спеціальністю?

— Так. Для мене тема роботи, то як сіль на рану. А нещодавно була на побаченні з чоловіком і ми розговорилися і якось дійшли до того, що мені варто спробувати :) Подивимось чи вийде. Але маю біду з англійською мовою..

— Чи є в тебе ще якісь захоплення або інтереси в житті?

— Мені здається, що кожна людина має мати якісь інтереси. Бо життя без захоплення це як їжа без солі. Комусь може і до вподоби, але більшість людей скаже, що прісне. Я постійно намагаюсь спробувати різне. Півроку назад вперше сходила в тир, тепер стрільба моє таємне хоббі. Сподіваюсь, в житті не пригодиться, але якщо треба, то зможу захистити себе і своїх дітей.
Окрім цього, вишивка також має місце серед моїх захоплень. Я купую різні книги на цю тему, дивлюсь блоги, цікавлюсь, пробую, розповідаю. Збираю сорочки, і старі рушники. Люблю ходити на барахолку.



— Чи володієш ти якимись іноземними мовами?

— Ні.. Я як собачка, розумію що мені кажуть на англійській, польській, але сама сказати нічого не можу.
Моя мета - підтягнути англійську в першу чергу, можливо потім буде польська, тому що донька 5річна почала нею цікавитись. І я розумію, що якщо вона почне вчити, то мені прийдеться теж :)

— Зрозуміла, чи є серед тебе люди, що мають особливе значення для тебе і впливають на твою творчість та особистість?

— В першу чергу це сестра та чоловік, вони моя підтримка. Без них, можливо, мій творчий шлях би і не розпочався. Мама і бабуся - вони прививали мені з дитинства любов до всього українського, традицій, звичаїв, пісень, до краси, до творчості, до книжки.
Щодо місць, то природа. Я виросла в селі (під назвою Київ) серед квіток, трави й калюж. І за натхненням повертаюсь до природи.

— А взагалі, які країни та їхні місця ти б хотіла відвідати в майбутньому? Та чому?

— О, я хочу відвідати:
Японію, бо кажуть, що там суші не такі як у нас.

Ісландію, щоб побачити Полярне сяйво і надзвичайну ландшафтну красу, це я про чорні (вулканічні) плями.

Індію. Мені здається, що це країна, яка дуже цінує свої звичаї та традиції. Передає їх в покоління і кричить про них всьому світу. І звичаї дуже відрізняються від наших, що заворожує. Індія — країна колориту, з одного боку хрущоби, а з іншого багатії. І ті, і ті, мають, що розказати. А їхні весілля... О, я б дуже хотіла побувати на індійському весіллі.)

Австралію. Мені не вкладається в голові, що там папуги, як у нас горобці. І хотіла б побачити це на власні очі.

Ще обов’язково на тропіки. Це може бути якийсь острів. Де можна було б поїсти дивну садовину і городину. Поплавати в океані і ще раз спробувати дайвінг.

А ще, хотіла б турне автівкою Європою. Там є безліч чудових місць, які варто відвідати та страв, які варто спробувати:

Франція. Відвідати Ейфелеву вежу, Лувр, Монмартр та інші історичні пам'ятки. І спробувати аутентичні французькі круасани та сир.

Італія. Відвідати Колізей та Ватиканські музеї. Насолодитися піццею, пастою та гелато. І обов'язково поплавати в човнику.

Іспанія. Ну дуже подобається вуличне життя іспанців. Особливо те, як вони сушать білизну, сваряться іспанською і які вони емоційні.

Нідерланди. Відвідати музеї Ван Гога, прогулятися вузькими вуличками. А ще спробувати голландські сир (хоча в мене алергія на молочні продукти, в подорожах я б грішила). А ще спробувтаи панненкюкен і кекс з гашишем (жартую, а може й ні) :))

Чехія. Туди я б поїхала за пивом і традиційними чеськими страви, такі як трудельник та гуляш.

Це лише декілька прикладів. А взагалі я б хотіла об'їздити та облітати всі країни, бо в кожній є щось таке, що зацікавило б, заворожило.

— Дякую за таку розгорнуту відповідь, дуже цікаво! Сподіваюсь, найближчим часом у тебе випаде нагода відвідати їх.

Щодо твого дитинства: Ти згадала, що родом з Києва. Чим подобається тобі твоє місто? Чим воно для тебе унікальне?

— Місто об'єднує в собі сучасні висотки та старовинні вулиці, розкішні храми та дерев'яні церкви, музеї, великі площі, безліч парків та жвавих вуличок з кафе. Тут життя вирує. Іноді натовп людей нагадує мені мурашник. І це все разом захоплює.

Але, особисто для мене, Київ має таємничу привабливість природного середовища. Для мене це особливо значимо. Бо я дитина природи. Я виросла на клаптику землі, що колись належала до Чернігівської Губернії, а вже згодом в 90х приєднали до Києву. І хоча з вікна свого будинку я бачу сучасні висотки, втім з іншого боку бачу річку, поле і чую скреготіння коників. За вікном своя абрикоса, алича, порічка, але за городиною біжу в торговий центр. Весною вурчання тракторів - краща розвага для дітей. А взимку вони колядують та щедрують. У нас тут в приватному секторі ніби своя атмосфера. Ми зберегли старі традиції, кажемо на себе, що з села і говоримо з діалектом (як казала мені моя одногрупниця з Чернігова "ти говориш, як моя бабця").
Київ дав мені можливість жити в гармонії з природою, мати щільний зв'язок з навколишнім середовищем, і при цьому мати всі переваги міського життя. Бо я ніби селянка, але міщанка.

— Ти неймовірно передала всю красу столиці. Що ж, а які твої найяскравіші спогади з дитинства, які, можливо, вплинули на тебе як творчу особистість?

— Дякую. В школі я бігала коридором школи, грала в кліпси, плакала коли від мене уходив герой томагочі та рубалась в танчики на приставці. Але саме тоді я побачила, що маю творчу натуру.

Вчителька зарубіжної літератури ставила в журнал оцінку 5 (найвища) за розказаний вірш, а якщо той вірш був власний, то ставила 5 п'ятірок. Уявляєш?  Я писала за себе, за сестру і за подружку. Першій вірш був, навіть, опублікований в якійсь місцевій міні книзі. Тоді мені було років 8-9.

Класна керівничка постійно мене часто відправляла на різні олімпіади та творчі конкурси. Я представляла школу в усіх можливих заходах. Улюбленим були ті, де треба було писати твори. Але втім і не відмовлялась, тому я малювала, танцювала, співала, грала на гітарі, розказувала вірші, гуморески, і навіть була ведучою.

А вчителька української літератури, влаштовувала вечорниці на день народження Шевчанка та Лесі Українки. Чомусь з памʼяті зараз виринає спогад де я стою в українському народному костюмі і розповідаю вірш "Сон" Т.Г.Шевчанка, а вже через 20 хвилин бігаю з чугуном вареників і пригощаю ними всіх присутніх вчителів.

Школа навчила мене бути різносторонньою і не боятись публіки. Щоправда з часом все забулось. І зараз перед презентацією чи інтерв'ю мене трусить, як маленьку.

— Зрозуміла, а які твої найбільші мрії були в дитинстві? Та чи змінились вони з плином часу?

— Я мріяла про власну книгу та велику домашню бібліотеку. З 10 років писала щоденники, і думала що можливо колись один з них стане книгою. Але та мрія розбилась в пух і прах. Я їх знищила, як тільки закінчила школу. А нещодавно знищила і майже всю свою бібліотеку.
І зараз вже не ставлю собі такі цілі.

Взагалі мені здається, що коли я мріяла про книгу, я просто хотіла аби моє Прізвище зазвучало. Бо воно і так було голосним, але то була не я, до одруження я була не Гапека, а Тимошенко Юля.

— Чи були книги, історії або казки залишили найбільший слід в твоїй дитячій пам'яті і можливо, вплинули на твоє бажання стати письменницею?

— Ні, я такого не пригадую з дитинства. Мені читали оті казки, якими зараз можна хіба що лякати дітей. Бо там як не казка, то батько залишив хлопчика в лісі, баба Яга хотіла з'їсти Телесика, жінка б'є чоловіка, хлопчик стає козликом тощо. Після таких казок було більше питань до думок авторів, бо я не розуміла як до такого можна було додуматися.

                        ТВОРЧІСТЬ

— Як ти прийшла до рішення стати письменницею? Можливо якісь важливі події вплинули на це?
Який твій досвід в цьому?

— Коли я закінчила школу, то вірші залишились в минулому, а любов до букв, слів і речень -  залишились. Я почала писати нотатки. Собі, для себе.. іноді виставляла на показ в соціальну мережу Вконтакті, згодом в Інстаграм.
Потім я пішла працювати бухгалтер-аудитором, і напросилася писати статті для цієї сфери, публікувалася в журналі "Незалежний аудитор". Потім ще публікувалися мої статті в жіночих онлайн журналах: "Ліза", "Хочу", "Космополітен".
Десь в 2018 році, будучи в декреті з першою донькою, моє бажання стало сильнішим. Я почала вести блог.
І натрапила на пост журнала "Вілідж", який шукав киянок, яким було під 100 років для інтерв'ю. Я відгукнулась. Разом ми написали статтю про мою бабусю, про її нелегке життя.
І ось коли я читала бабусі їхню статтю про неї, коли я побачила її очі, що горіли щастям, але наливалися сльозами...я вирішила, що хочу аби мене люди читали, вслухувалися і проявляли свої емоції.
І ось саме в цей момент, я захотіла написати книгу про життя своєї Бабусі.
Бо та стаття про 100річних Киянок, була дуже цікавою, як на мене.

— Окремо обов'язково обговоримо книгу, яку ти згадала. Чи підтримували тебе твої близькі люди на початку і яка ситуація зараз? На твою думку, підтримка грає важливу роль у житті?

— Якщо ми говоримо про моїх батьків, сестру з братом та чоловіка, то так. Від них іде колосальна підтримка в усіх моїх починаннях.
Я виступаю генератором ідей, лампочка засвітилась і ідея готова! В мене вони, як пиріжки з печі виходять одна за одною. І я тут же біжу нею ділитися з рідними. В більшості випадків, вони спонукають до того, аби ідея почала жити. Можуть підкидати ідеї, чи навпаки гасити, якщо мене заносить. І, саме приємне, що якщо, щось десь піде не так, то ніхто не буде тицяти мене, як котеня мордою. Я знаю, що щоб не сталося, я завжди можу розраховувати на їх підтримку, руку чи жилетку.
Так було тоді, так є зараз, і буде завжди. Бо підтримка дуже важлива. І я вважаю, що мені пощастило з ними. Бо мати таку сім'ю, як в мене це як носити приємний светр, який так важко скинути аби попрати.

— Як ти зберігаєш мотивацію і зацікавленість писати? Більшість авторів скаржаться, що час-від-часу їм потрібно впадати на невизначений час в сплячку, щоб потім приходити з новими ідеями та силами творити. Чи були в тебе моменти, коли ти робила перерву, і як ти себе повертала "в форму"?

— Я б назвала себе починаючим автором, бо маю ще, не так багато творів. Втім, бувають такі моменти, коли хочеться поставити крапку і перевернути сторінку свого життя.
Але, потім хтось мені напише відгук на книгу, чи купить її в мене і відкривається друге дихання.
Час-від-часу відпочинок або зміна активностей допомагає повернутися до створення з новими ідеями та ентузіазмом. Саме так я пишу другу книгу. Іноді пропадаю днями і вечорами над нею, а іноді можу за цілий місяць і слова не написати. Можливо саме такий нерегульований режим роботи не задушує в мені зацікавленість до писемності. Знаю, що коли письменник співпрацює з видавництвами там горять терміни, а це напружує. Я ж в більшості випадків самовидавець, я себе не примушую. Пишу в задоволення.

— Які жанри найбільше цікаві, і в яких ти маєш досвід? В чому себе б хотіла б спробувати?

— На моїх творчих плечах лежить: авторська книга "Біжу, аби бігти.." (тут з жанром важко, хтось каже що це роман, хтось біографія і мемуари), та збірка оповідань "В очікуванні Різдва". Ще в роботі дві казки та художня драма.
Писати казку було для мене щось новеньке. Спочатку боялась чи братися до роботи, але сподобалося.

Точно не хотіла б писати фантастику, жіночі романи та еротику. Не змогла б писати еротику через особисті переконання чи відчуття комфорту. Бо навіть якщо я видумаю, читач не знатиме правда це чи ні, через що я буду червоніти вже тоді, коли лише співставлятиму власне прізвище з назвою. Щодо фантастики, можливо, я відчуваю, що це не мій стиль. Та і фантастика не те, що зацікавлює мене в літературі. Більше люблю коли на реальних подіях, ну або хоча б близьке до справжнього життя.

— Чи правильно я розумію, що тебе немає на платформі Surgebook? Окрім того, що ти видаєш в друк свої роботи, чи публікуєшся ти ще на інших інтернет - платформах? Де можна буде читачам переглянути або придбати твої роботи?

— Так, немає. Мені соромно, але про платформу я дізналася коли мене покликали на інтерв'ю.
Ніде не публікуюсь.. я якось далека до цього всього. Я періодично роблю презентації в бібліотеках онлайн та офлайн, давала декілька інтерв'ю для каналів.

Мої книги можна придбати у мене, або ж у багатьох маленьких книгарнях по Україні. Але в більшості випадків працює сарафанне радіо, так би мовити, бабка бабці сказала. А деякі читачі самі повертаються і купують по другій, третій, десятій книзі для своїх рідних на подарунок. Чесно, мої 3 найбільші продажі для трьох різних читачів: 5 шт, 5 шт і 10 шт. Це щось дивне було :)
А ще багато хто купує книгу після прочитання постів в моєму інстаграмі. Я там виливаю душу. Не боюсь писати про те, що думаю, за що переживаю чи що проживаю. Хоча про платформи треба буде подумати.

— Буду чекати тебе на платформі!
Чи плануєш колись попрацювати у свівавторстві? Якщо так, як уявляєш цю роботу?

— Так, в принципі, мені була б цікава така співпраця. Бо як кажуть, одна голова добре, але дві краще. Думаю, що в такому випадку може вийти більше ніж шедевр.

Важко виділити якусь людину,  бо до прикладу є ті автори, твори яких мені дуже подобаються, але цього мало. Треба щоб і людина була путня, приємна і відкрита. Я як правило, викреслюю зі свого життя тих, хто язвить, грубить, і емоційно поїдає мене.
Не знаю чи  вона така чи ні, але спробувати співпрацю хотіла б з Євгенією Кузнєцовой. Читала її "Мієчку", "Драбину".. мені відгукується. І багато хто з читачів прирівнює мою книгу, до "Мієчки".
Ще можливо з: Софія Андрухович, Іларіон  Павлюк та Світлана Вертола.
З останньою ми співпрацюємо в збірках, де крім нас ще 10+ авторів.

             ОБГОВОРЕННЯ ПОПУЛЯРНОЇ КНИГИ АВТОРКИ "БІЖУ, АБИ БІГТИ"



— Щодо твоєї книги: Як виникла ідея написати книгу "Біжу, аби бігти"? Чи були певні повідомлення, які ти хотіла передати читачам через цю книгу?

— Як я вже згадувала, журнал "Вілідж" зі своєю статтею про 100річних Киянок підкинув мені ідею сюжету. Окрім цього, я помітила, що не всі цікавляться своїм корінням, пращурами і мене це обурювало. Так, мені пощастило, що я мала живу при розумі Бабусю, яка любила оповідати про все, що вона пережила. Її не потрібно було тягнути за язик, витягувати по слову з-під зубів... достатньо було лише натякнути, запитати про епізод і понеслась. Що саме цікаве, скільки б разів, з яким би проміжком часу я не запитувала, вона завжди відповідала одне і те саме. Іноді, правда, додавались якісь дрібнички, за які я потім чіплялась, як за соломинку. Я любила слухати, як вона розповідає, як вона співає старі пісні.
Але, я помітила, що є такі, що не слухають, не запам'ятовують. І це я говорю, як про своїх родичів, так і про знайомих, оточуючих. І це так образливо. Бо без минулого не буде майбутнього.
Тож, в своїй книзі я закладала цеглинки розуміння, любові, поваги. Я хотіла своїм прикладом показати, що потрібно цінувати рідних, їхні спогади, час проведений з ними. На форзаці я розмістила родове дерево, і не даремно. Задум був підштовхнути читачів розпитати своїх бабусів і дідусів, почати порпатися в архівах, знайомитися зі своїм минулим, традиціями, звичаями і врешті-решт зробити своє родове дерево. І пронести це все через роки. Бо ж якщо не ми, то хто?!

— Дякую за відповідь.
На твою думку, чому варто прочитати саме цю книгу? Чому б ти її порекомендувала до прочитання іншим? Чим вона відрізняється?

— Я раджу читати всім, хто хоче дізнатися забуті українські, діалектичні слова. Бо де ще можна почути лайку на кшталт "щоб поросло пір'я в тебе в роті"?!
Тим, хто хоче повернутись в дитинство і згадати про проведений час зі своєю бабусею. Згадати її руки, що так старанно ліпили вареники коли ще сонце спить. Чи звук сьорбання чаю.
Тим, хто хоче зробити родинне дерево, але не знає як. Не знає з чого почати і чим закінчити.
Тим, хто боїться, що після війни життя не буде. Бо якщо бабуся Дуня переживши ті всі життєві негаразди полюбила життя, то і ми зможемо.
Тим, хто втратив радість до життя. Чи навпаки шукає, бо ще не знайшов.
Тим, хто любить теплі історії. До чаю. До кави. До ковдри.
Тим, хто цікавиться українськими традиціями, звичаями та дрібницями про старий Київ. Бо те, що бабусі нам розказують, давно вже не знайти в мережі інтернету.
Тим, хто обирає ім'я своїй дитині і хоче знайти старинне українське. Горпина? Федора? Стефанія? Гарно, еге ж?
Тим, хто щось шукає та не знає, що саме. Впевнена, що прочитавши точно щось знайде.
Книга безперечно, відгукнеться людям, які мають сентименти до історії своєї родини.

Книга написана не стандартно, абзаци виділяються крапками. Мені здалось, що написати книгу так, це буде як родзинка в моїй творчості. Багато кому це полегшувало читання, комусь заважало. Але в подальших моїх роботах цієї родзинки не буде, з'їла я її :)

— Добре, а як, на твою думку, література може впливати на формування суспільної свідомості та вплив на громадську думку? Чи варто письменникам розвивати важливі теми?

— Звичайно! Стовідсотково! Література повинна відображати різноманітні аспекти життя, включаючи такі важливі, як соціальні, політичні, економічні та етичні. А також ставлення людства до них.
Вона може просувати ідеї толерантності, рівності, справедливості або, навпаки, висвітлювати проблеми, дискримінацію, геноцид, насильство чи нерівність. Може, тому повинна. Літературні твори часто стають темою для обговорень суспільних проблем та спонукають читачів до роздумів над ними.

Буває так, що людина ну не цікавиться новинами і взагалі нічим, в школі штанці протирав на уроках. А взяла книгу, прочитала, зацікавилася і через пару років стала викладачем, наприклад, Історії України. Я скажу про себе, в школі я добре вчилася, слухала уважно вчителів, але більш свідомо почала дізнаватися про історію з книг. Не дарма ж книги нищили, спалювали чи забороняли читати, писати..

Тому я думаю, що дуже важливо, щоб письменники,не уникали важливих тем, а навмисно відображали їх у своїх творах, висвітлювали свою думку, своє ставлення до тієї чи іншої ситуації. І така позиція має бути не лише у письменників, а й у блогерів, артистів, всіх діячів. Бо це сприяє до розвитку громадянської свідомості та активної участі у формуванні суспільства.

— Зрозуміла! Чи є в тебе фаворити із книжок, по яким ти хотіла щоб зняли фільм? І, які взагалі книжки ти б порекомендувала іншим до прочитання? Розкажи про них.

— Є така маловідома книга "Інсамвіта", автор Олександр Дан. Ну вона прям дуже вау! Я б хотіла подивитися екранізацію, і якщо я не помиляюсь, то там буде ще продовження.

Звичайно ж, Іларіон Павлюк покорив моє серденько книгою "Танець недоумка". Фільм вийшов би на вищому рівні.

О, ще "Дерево роду" в двох частинах Ольги Саліпи.

А ще є така Ольга Сковронська, це маловідома авторка казок для дорослих. Думаю, що серіал з маленькими історіями можна було б зняти. Там кожна історія викликає емоцію, а ми ж народ любимо поплакати чи посміятися :)

Раджу читати все перераховане вище, а також такі книги: Драбина (Є.Кузнєцова), Інтернат (А.Жадан), Доця (Горіха Зерна), Нічні купання в серпні (С.Осока). Для менших читачів раджу: Квіти біля Чертвертого (Катерина Міхаліцина), Віра в серці (Ксенія Шишко), Юна.Війна (Світлана Вертола), Котик.Півник.Шафка (Олександр Михед).
Треба популяризовувати українське та підтримувати сучасних авторів. Тож, раджу ще не забувати про мене і мою "Біжу, аби бігти.."!

Якщо з зарубіжної літератури, то: "Крадійка книжок", "Вибір", "Список Шиндлера", "Хлопчик в смугастій піжамі", "Підземна залізниця".

Всі названі книги залишили слід в моєму розумі, серці та душі. Всі маю в своїй бібліотеці і сподіваюсь, що ще не раз прочитаю. І я, і мої діти. Більшість з них, висвітлюють шматки історії... це саме те, про що я казала в попередньому питанні.

— Дякую, що поділилась!
Які твої найбільші досягнення або моменти гордості у письменницькому житті?

— Моя подружка всім хвалиться, що знає авторку з журналу "Космополітен". Я б не назвала це моїм досягненням, але хай буде.

А взагалі, я дуже пишаюсь видавництвом своєї першої книги. Бо я контролювала кожен крок  (і нехай там є один ляп, але він мій), я приймала участь на всіх етапах: придумала ілюстрації разом із художницею, обрала вигляд книги, шрифт, папір, колір... І саме завдяки цій книзі я стала трішки відомою. Мене кличуть на презентації, інтерв'ю,  в різні проєкти, мою книгу просять бібліотеки, бо ж "читачі приходять і запитують". І це все як мед на душу!

— Добре, а чи хотіла б колись створити власний проєкт? Якщо так, що це було б?

— Дякую за цікаве питання. Я думала над цим. Якщо ми говоримо про проєкт в сенсі книгу, то були такі ідеї: видати дитячу книгу казок, а після кожної казки завдання. Взяти реальні історії людей, що прожили жахіття цієї війни і зробити збірку. Зробити книгу про традиції, звичаї українські.  Випустити словник діалектичних слів.
Але, я гуглила і це все вже є, комусь іншому ідея прийшла швидше і він дав їй життя.

Наразі, я чекаю коли мені прийде цікава ідея не пов'язана з письменництвом, але таку, що буде кричати світу про Україну. Що це буде, я не знаю. Але хотілось би бути першою в цьому!

— Сподіваюсь, ти втілиш це в реальність!
Наскільки важливий для тебе особистий бренд і що він значить для тебе?

— Дякую, з часом побачимо..

Особистий бренд — це своєрідний салат, де одні інгредієнти це те, що я думаю про себе, а інші, як мене бачать інші. Звичайно ж думки в усіх різні, і чим більше людей запитати, тим більший асортимент.

Тому підходити до справи треба відповідально, персональний бренд дає змогу сформувати впізнаваність та позитивну репутацію в професійній спільноті, підкреслити сильні сторони, та приховувати слабкі. Тут треба практика.. бо треба вміти бути собою, але водночас підсвідчувати те, що потрібно на професійному шляху.

Я не скажу, що я сильно залежу від думок інших, але приємно коли "гіркого перцю" менше. Бо я не люблю гострі та пікантні страви. І це я зараз не лише про салат ;)

Я взагалі не конфліктна людина. Навпаки, я відкрита, щира. Був випадок, коли людина купила мою книгу, а після прочитання агресивно, негативний відгук залишила у себе на сторінці. Їй дуже не сподобалася книга, вона там шось писала і про те, що відчуває себе обуреною, обманутою, що їй шкода грошей і час, що був витрачений. В особисті мені нічого не писала. Я взагалі випадково натрапила на цей пост. І можливо, хтось пройшов би повз, зробив вигляд, що не читав... а я написала їй, перепросила, запропонувала повернути гроші.. за що отримала ще одне відро гівна на свою голову. Чи зіпсувалась моя репутація? Не думаю. Але чорний піар, це теж піар. Від неї прийшла жінка, купила книгу і потім писала в коментарі у неї під фото, що їй книга зайшла.

Я думаю, що корінь особистого бренду — це індивідуальність. А вона у мене є.

— Які твої майбутні плани на розвиток письменницької кар'єри? Можеш розповісти принаймі за найближчий час.

— Зараз в роботі два проєкти "Чарокрил" та "Казкарня".
Чарокрил - це збірка казок про птахів з Червоної книги.
Казкарня 3 - це збірка оповідань з рецептами страв південної України. Книга має вийти з QR-кодом із посиланням на колінарний блог каналу YouTube.

Ну і в майбутньому сподіваюсь, що буде ще одна моя книга. Це листи матері до дочки, в яких вона розповідає про всі секрети їхньої сім'ї. Історія видумана.

— І останнє: які б поради ти б хотіла надати починаючи авторам, які читатимуть це інтерв'ю?

— Немає невірних шляхів. Є легкі, а є тернисті. Якщо ви обрали бути письменником, то вірте в це! Всім серцем, всією душею. Не опускайте рук і не засмучуйтесь, якщо отримали відмову. Пам'ятайте: рукопис книги "Гаррі Поттер і філософський камінь" отримав більше 12 відмов від видавців та ще кілька від літературних агентів. І що ми бачимо зараз? Бестселер. Тож, терпіння, терпіння і ще раз чашечка ромашкового чаю ;)

І іще одне: Тримаймося. Разом ми сила.
Бережіть себе, своїх близьких, свою психіку та історію.

— Дякую за відповідь, на цьому ми закінчили) Дякую тобі за інтерв'ю! Було приємно з тобою поспілкуватися! Ти неймовірна цікава особистість!

— Дякую тобі. Це було масштабне, але дуже захоплююче інтерв'ю. Мені сподобались питання, такі різноманітні!


Інтерв'ю проводила: @dianamay
Автор, який взяв участь:

Дані, для зв'язку з авторкою: Instagram: https://www.instagram.com/julia_hapeka?igsh=MTRmNHFsM3c3YzhpOQ==

Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=100001767217170