Попереднє інтерв'ю з Анною можна переглянути тут: https://www.surgebook.com/dianamay/book/ukrayinske-interv-yu/organizatori-proektu-sb-awards


— Звідки ти родом та скільки тобі років? За межами творчості, чим займаєшся? З'явились нові хобі, або щоб хотіла спробувати?

— Двадцять один рік тому я народилася у колоритному місті Одеса. Надалі робила невеликі переїзди, але завжди у межах.
Наразі працюю аудитором (зазвичай називають бухгалтером та це хиба) у компанії, де вже складають легенди, що я мандрівниця. Подобається створювати, проте це йде всупереч професії.
Здається, що немає часу ні на що поза роботою та університетом, тож я навіть не знаю відповіді на питання про хобі.
Малюю графітом, читаю, пишу, але все це здається у минулому часі варто вжити. Наразі було б влучно завершення усього, а так здебільшого тільки марю минулими бажаннями: новими ситуаціями, стрибками з парашутом, вогнестрільною стрільбою та верховою їздою; часом, коли можна і з Харлі, і з Девідсоном чхурнути за обрій.

— Як ти можеш описати власне дитинство?

— Гадаю, стандартне, без зайвого сяйва та жахливого мороку. Така собі первинна відшліфовка, здебільшого максимум навчання, переїзди, зелені коліна, і не тільки вони, та гасання на велосипеді (чого років сім не роблю і більше не збираюся 😄)

— Зрозуміла, чи володієш ти якимись іноземними мовами? І які хотіла б опанувати?

— Скоріш вони володіють мною, були німецька, англійська, іспанська та китайська, але все лишилося на безталанному рівні. Я вже не сподіваюся на щось, бо мене й рідною мовою на розмову вивести важко, що й казати про нові. Можливо, це через не сприйняття власних помилок та уникання ситуацій, що можуть їх створити, тож що й казати, це ледь не єдина справа до якої немає хисту (враховуючи мій принцип, що людина може все, якщо докладає зусиль).

— В тебе ще все попереду! А які місця взагалі б хотіла відвідати в найближчому майбутньому? Чому?

— Взагалі бажаю усім розширяти свої кордони, як уявні, так і реальні, щоб поглянути на світ та наблизитися до розуміння речей. Деякий час назад мріяла влаштувати навколосвітню подорож, бо не вмію обирати, тож краще усі місця, але з часом деякі речі змінюються.
Певно я не маю бажаних місць, бо все навколо однакове: люди, будівлі, дерева й проблеми. Звісно, вони де в чому відрізняються та на фоні життя все зливається в одну локацію. Я вже дещо бачила, тож підтвердила свої думки.
Хотіла б повернутися додому, але це місце у минулому, а у часі, як знаємо, ще не подорожують. Тож де опинилася там і живу, без мар і бажань.

                        ТВОРЧІСТЬ 📝

— Як ти взагалі прийшла до сфери письменництва? Що або хто підштовхнув тебе до цього?

— Я навряд можу віднести себе до письменницької сфери, здебільшого людина за кадром з купою думок, що вмирають на місці.
У шкільний час почала масово читати, таким чином я наче проживала нове життя та відволікалася від реального світу. Минув час і історії переповнювали голову, навіть снилися, проте таки не реалізувалося на папері.
Щодо поетичної сторони, то я ніколи не думала займатися цим, а як почала, то ніхто не знав.
Можу відмітити у світлі останніх подій, є люди, що не проти підтримати, наприклад моя коліжанка та філологиня з Surgebookу. Також колега з котрим яскраво сваритися, якому я завдячую самій структурі віршів, тобто більш технічній складовій яку часто оминають.
Таким чином я дізнаюся нове, випробовую і намагаюся поділитися з платформою.
Попри все я була б вдячна розсудливій критиці, бо цього дійсно не вистачає і ти йдеш, наче сліпець, навпомацки.

— Чи підтримували тебе твої близькі люди на початку і яка ситуація зараз? На твою думку, підтримка грає важливу роль чи можна обійтися без неї?

— Письменництво зазвичай це сам на сам, а коли є підтримка це вже щось зверх. У такому випадку достатньо просто знати, що така людина є, і суперсила вже у кишені, проте це справа особиста.
В мене це було сам на сам без змін, для зовнішнього світу я більш технар (якщо можна вжити у даному описі) але мені це не завдає дискомфорту.

— Що тебе мотивує писати?

— Та як на мене, я і не пишу, але у задумі було створювати світи, що висвітлюють моє бачення та відволікають від реальності.

— Які жанри найбільше цікаві для прочитання? В чому себе б хотіла б спробувати в написанні, а в чому точно ніколи не стала себе пробувати?

— Здається не згадаю жанр який ще не довелося б прочитати. Наразі віддаю перевагу детективам та науковим роботам, а от любовні романи та жахи здебільшого відвертають, не знаходжу цікавого.

Щодо себе, то чернетки з детективами, фентезі та драматичними історіями припадають пилом та навряд чи будуть допрацьовані. Ідей забагато, літер замало. Письменництво – робота дійсно вибаглива.
Завершити б збірку і вже на цьому "О це дивина".

— А які твої фаворити серед авторів українських або зарубіжних?

— Не маю авторів на рівні кумирів, "любові", проте знаю, що прочитане не розчарує у випадку з Карл Саґан, Бернар Вербер, Сартр та більшість вже усталених класиків.
У школі полюбився Франко та бунтарі розстріляного відродження.

— Яка твоя думку щодо співавторства? Яку користь отримують від цього автори, які задіяні в цьому?

— Певно, це обмін досвідом та не зайвий мотиватор, проте це в оптимістичному сценарії, а насправді часто може створювати проблеми.
Було бажання спробувати, проте це ж або добре знайома людина, або (що скоріше) абсолютно не знайома. Тож я підтримую діяльність у різних виявленнях і співавторство не виключення, але сама до нього не прагну.

— А якщо уявити, що тобі випала можливість попрацювати з кимось у парі із відомих письменників, хто б це був?

— З відомих певно нікого, бо вбачаю це як вторгнення у сформований світ, проте поговорила б з минулим Кінгом за келихом або з Бредбері про їх неймовірну жагу до письма, що дає наснаги писати кожного дня.
А співпрацювати краще з талановитими бажаючими на спільній хвилі (не обов'язково чорноморській).

                  ПРОЄКТ SB AWARDS 🖋️

— Які емоції взагалі від року сумісної праці в команді такого масштабного проєкту на платформі?

— На початку було сумнівно, бо схильна знецінювати себе, тож авантюра здавалася неймовірною.
Тут я познайомилася з новими мисткинями та митцями, зі мною такого б не сталося, якби не ця ситуація. Тож я встигла і насваритися, і привітатися та попрощатися, і пізнати ближче вже знайомих.
Вдячна за нових людей у житті та можливість випробувати себе, реалізувати задуми, поспілкуватися з учасниками, хоч вони про це і не знають ;)
Хотілося б дійсно створити щось глобальне та корисне, але що маємо те приймаємо.

— Хто запам'ятався найбільше серед колег? Як взагалі можеш описати своїми словами власну роль у проєкті?

— Як тут когось виділяти.. Тут і добрезний Честер, сподіваюся, ще порадує своїми творами, і усім відомі персони. Леді Діана, що професійно і влучно складає матеріали, Н Ф, що не жаліє часу на огляди, і Анна Стоун підтримує нові задуми.
Напрочуд гарно збалансовує наші говірки та галаси Мері-Ві, мандрівний поет Марко..як там його..Рíхтер, що не дає занудьгувати. Я просто сиділа на пошті та розносила листівки.

— Твій вклад в проєкт абсолютно цінний так само, як і інших.
А можеш виділити найулюбленіший конкурс та випуск новин із всіх, які були зроблені? І чому вони стали для тебе фаворитами?

— Важко виділити, бо кожен проєкт намагалися довести до максимуму.
Перший був автентичним, антиутопія чимось зовсім новим, ще побула журі (не люблять учасники таке діло).
Перший поетичний якось об'єднав, додав цікавих обговорень та ентузіазму, а останній навпаки.
Новини збирати доволі важко, а от інтерв'ю та огляди ідея пречудова (хоч і здавалося, що прийде час і команда буде писати сама про себе, сама собі); тут можу виділяти лише улюблені обкладинки щось з 9 (Владислав Безлюдний), 11 (Микола Мотрюк), 12 (Юлія Коник) місяців та січнева вже цього року (Lelyana Art).
Сам процес був магічним хоч і виснажливим, він дозволяв відволікатися від рутин, творити.

— Чи був такий конкурс, який виявився дещо складним у процесі створення/оцінювання в ролі журі?

— Кожного разу були виклики як зовнішні, так і внутрішні.
Починаючи з коментарів від людей, що нудьгують; журі, що "зливаються", так званої конкуренції, яку намагалися створити чи то із заздрості, чи то з нудьги або що.
І кумедні, й сварливі ситуації здебільшого штучно роздмухані, так зване закулісся.
Не вистачало зворотного зв'язку, щоб розуміти для кого працювати, у якому напрямку, є звісно і напрочуд активні пані за що їм подяка.
Були і дизморальні ситуації, головне було їх побороти та триматися за спільну мету, бо вона того варта.

— Чи можеш ти згадати найяскравіші моменти, які виникли під час роботи в команді?

— Як не дивно, мені на думку спадають кумедні сварки, як у дитсадку, під час обговорень. Був час, коли це надавало розради усім.
Дзвінки серед ночі та плідне обговорення самих конкурсів, ідеї та етапів. У кого які думки, чия ідея піде в роботу і тендітне очікування реакції на ініціативи.

— Можу тебе назвати безумовним лідером в нашій команді, який старався продовжити творчий шлях проєкту, тож маю запитання і з приводу цього: команда повністю розпалась, як вважаєш, що стало основною причиною розпаду?

— Певно це було закладено задовго до самої історії, не виключаю і саму дизмораль з приводу "Для чого це? Для кого? Чи варте сил?". Гадаю, ці думки у кожного виникали, варто було їх задати та обговорити, щоб побороти і йти далі, проте мовчанка виявилася сильнішою.
У результаті спустили в рейтингу пріоритетних завдань занизько.
Важливою є атмосфера, і бажання її підтримувати, скориговувати, дослухатися один до одного, бо ми на рівних і кожна людина з іскрою незамінна.
Підштовхувати, звинувачувати, штучно підвищувати рівень напруги – не стратегія, скоріше тактика на ґрунті не вміння відпускати чи ділити, визнавати.
Будь-яке питання можна вирішити, але якщо немає бажання, то проблему перетворюють в нескінченність і ніби підводять до логічного завершення.
Проте можливості підтримувати творчих людей завжди у кожного в кишені, в нашому випадку за екраном, тож не зупиняйтеся і не зупиняйте.
Не має нічого неможливого та є скоєне.

— Дякую тобі за відповідь, а як ти оцінюєш загальну ефективність залученості твоїх колег ДО розпаду самої команди проєкту?

— Командна робота, хтось більше, хтось менше, хтось забагато – все як завжди.
Головне тут, що ніхто не намагався спинити, хоча я не виключаю повернення оновленого проєкту, з оновленими митцями.

— Як взагалі вважаєш, якими рисами повинна володіти людина-організатор, яка буде вести за собою проєкт?

— Певно усі класичні риси сильної за духом людини та вмінням слухати і чути, щоб дослухатися і сприймати свою неідеальність; цінувати кожну роботу, бо люди важливі.

— Як взагалі повинне вирішуватись питання організованості в команді? і як ти оцінюєш власну продуктивність роботи над проєктом?

— Організовано! Організатором запропоноване, колегами скориговано та прийнято, а головне відповідально, тож якщо немає бажання, то краще направити сили на щось інше.
Щодо другого питання (мене як економіста на таких термінах вже тригерить😅), вважаю, зі сторони більш об'єктивно оцінювати продуктивність.

— Чи хотіла б ти сама створити щось масштабне під своїм керівництвом?

— Ці таємні бажання, я скоріш не виключаю подібного, проте наразі не маю ніяких ресурсів.
Підтримати ініціативи можу, поки так.

— Які твої майбутні плани на розвиток письменницької кар'єри? Можеш розповісти принаймі за найближчий час.

— На даний момент не планую нічого, як в аудиті, без процедури розрахунків очікування.
Певно кожен митець прагне видати власну книгу, але я більш реалістично дивлюся, тож малоймовірно.

— Добре, а які б поради ти б хотіла надати починаючи авторам, які читатимуть це інтерв'ю?

— Не читайте моє інтерв'ю?😄
А якщо вже тут, то робіть без вагань з віддачею, найсміливіші задуми та божевільні ідеї, особливо їх.
Кожного дня, попри все, бо неможливого немає, поки ви притримуєтесь цієї думки та дієте.

— Чудово, ну що ж, дякую тобі за це інтерв'ю!

— Дякую за час та діалог. Гарних героїв для майбутніх інтерв'ю та плідної діяльності!


Інтерв'ю проводила: @dianamay
Автор, який взяв участь: @F_Hope