Рубі з легкістю встала зі свого двох поверхового ліжка на якому вона була сама. Її сусідки вже давно встали крім однієї, мабуть, в неї був важки день.

Коли Рубі вийшла з вагона вона попрямувала до Френкі. Та коли вона дійшла до дверей то вони були зачинені. Рубі чекала недовго приблизно вісім хвилин після того вийшов дорослий чоловік йому було десь за п'ятдесят носив він кітель та брудні джинси.

Рубі увійшла в кімнату.

Рубі: Доброго ранку. - з гарним настроєм сказала Рубі.

Френкі: Який ранок? Зараз 12:00. - з подивом глянула Френкі.

Рубі: Що! Нічого собі...

Френкі: Ти прийшла поговорити про стан Бена чи просто так? - Френкі сіла на свій стілець.

Рубі: Так. Як там Бен з ним все добре? - Рубі також сіла на сусідній стілець.

Френкі: З ним все гаразд. Я йому дала антибіотик потім йому дали кашу. А зараз скоріше за все він спить можеш піти глянути.

Рубі: Ясно... як ти поживаєш? Знайшла може когось собі? - з усмішкою мовила Рубі.

Френкі: А ти ні як не змінилася. Я поживаю прекрасно ну а на рахунок... цього ніяких новин ти краще про себе розкажи як ти й що в тебе з тим... Беном? - Френкі сіла ближче до Рубі.

Рубі: В нас з ним... нічого немає. А поживаю я добре - з меншим ентузіазмом сказала Рубі.

Френкі: Я бачу тебе наскрізь через це не бреши мені. Мені не подобається коли мені брешуть. - з серйозністю мовила Френкі.

Рубі: Я не повинна тобі щось казати! Пробач. Я не хотіла тобі нагрубити. Може змінимо тему?

Френкі: Гаразд. І про що поговоримо? Про погоду?

Рубі: Не сміши мене! - зі сміхом говорила Рубі. - Як тобі тут в метро?

Френкі: Ліпше ніш в містечку. Тут вільніше, але роботи більше. Мабуть, ти спитаєш чому?

Рубі: Т-т-так. - вона хотіла як найдовше розтягнути це слово.

Френкі: Я тут ЄДИНИЙ ЛІКАР! Можеш це приставити? Тут живуть п'ятсот людей! і я тут сама їх всіх лікую. Ну звісно тут є дві медсестри й один медбрат й все. Звісно я їх ще вчу, щоб вони теж могли лікувати як я. - це дуже прозвучали дуже гордо.

Рубі: Мабуть, дуже складно.

Френкі: Навіть не приставляєш наскільки. Скажу навід так мені було набагато легше в містечку. Звісно там проживає тисяча, але може й більше чи менше? Не знаю, але я чула що це Томас - Френкі закотила очі. - Створив новий закон що має бути у кожного як мінімум одна дитина в сім'ї. Це просто жах. А ти як думаєш?

Рубі: Коли він встиг мене тільки недавно вигнали, а тут новий закон. Так іще такий дивний може скоротилося населення й він вирішив збільшити його? - з максимально розумним лицем мовила Рубі.

Френкі: Ха! Ти вмієш розсмішити...

Була довга пауза, але Френкі наважилася щось сказати.

Френкі: Як добре що ти зайшла ато мене вони вже всі бісять.

Рубі: Ти що кажеш ти ж лікар!

Френкі: Я хотіла бути педіатром! А тут більшість дорослі, а діти відрізняються від них! Якщо ти не знала.

Френкі встала зі свого крісла та почала шукати якісь папери.

Френкі: Хоть ми пробуємо жити в такому важкому світі, але все одно треба документи. Диво правда? Але Едвін вимагає, щоб я все писала та робила звіти. - Френкі достала з шухляди папірець щось в ньому написала та дала Рубі. - Треба твій та Бена підпис що метро надавала медичну допомогу Бену та дала тобі тимчасове житло.

Рубі: Так добре. Можна позичити ручку? - показує на ручку яка лежала на столі.

Френкі: Ти думаєш я скажу ні?

Рубі взяла ручку та підписала документ.

Френкі: Піди до Бена й візьми в нього підпис БУДЛАСКА РУБІ! Мені так не хочеться йти кудись. - з максимально сумним вираженням обличчя мовила Френкі. - Ой! забула коли Бен поставить підпис то віднести його до Едвіна.

Рубі: Моїй подрузі я зроблю що завгодно. Бувай Френкі до зустрічі.

Френкі: Гаразд... бувай до зустрічі Рубі.

Рубі вийшла з документом та попрямувала до палати де знаходився Бен.