На карю хмарочоса сидів молодий хлопчина з темно каштановим волоссям та з сіро зеленими очима. - Ішов 2030 рік вже як сім років триває хаос, і в цьому хаосі живу я сам. Нікого з моїх близьких немає ну… я не знаю чи вони живі, чи ні я їх так довго не бачив цікаво якщо вони живі чи вони забули мене думаю так. Ну пора йти, а то скоро стемніє і вони прийдуть. Які ж вони огидні ці які колись були людьми навіть не знаю як їх назвати треба буде подумати може «Мертвяки»? Хм… ні дуже тупа назва ну це зараз не важливо. Що? Вже стемніло так швидко чи це я так довго сидів тут і думав про минуле. Але так хочеться піти погуляти з друзями, поїсти морозива і побачити батьків як було колись, але я тут живий і цілий. Що ж пора йти додому треба поспішити поки вони не вийшли думаю в мене є ще десять хвилин.

Бен йшов по дорозі по якій колись їхали тисячі машин на день а зараз це просто металобрухт. - Так тихо дивно так ніколи не було, може вони заснули, це мені не подобається якось страшно, стоп я сказав «страшно», ого я забув коли мені було страшно мабуть років три тому. 

Бен зайшов в житловий будинок на сьомий поверх в якому жив тільки Бен. - Ось я і вдома сам один як і вчора і позавчора ну, що ж пора вечеряти й так що в мене на сьогодні лобстер чи чорна ікра? Ха! Ні сьогодні в мене боби хм? Треба міняти раціон, а то на одних бобах і рагу я більш нічого не їм, вже забув який на смак яблука і інші смаколики тих років. Що за звуки? Треба перевірити не думаю що це розбійники, але хто зна.

Ого! скільки їх тут більше тисячі тих дивних істот… людей, хоча ні не людей - Бен пішов до спалні. - Пора спатки, а то я вже втомився надобраніч Бен. - Бен спав не довго і його мучили жахи які йому снилися. - А! Оце жахи мені приснилося довго не було таких та зовсім не пам'ятаю коли в мене останій сон, а? Вони тут довго стоять? Добре що я живу на сьомому поверсі та тут вони мене не дістануть, хоча якщо їхній мозок стане більше ніж волоський горіх, то вони зрозуміють що є сходи ну поки вони не стали трохи розумними я в безпеці.

Доброго ранку чи ні? Так що сьогодні, а так! Рагу, а як же хочеться найти банку джему. Так які в мене плани на сьогодні, мабуть, піду в бібліотеку там багато цікавих книг, бо я вже свої прочитав треба поновити ну, мабуть, візьму якийсь детектив, а то від фентезі мене нудить. Якою дорогою я піду може через парк? Візьму солодку вату і буду годувати качок? Жаль що так більше не зробиш, ну качок я міг би годувати тільки чим точно не моїми бобами ну, їх вже як рік немає дуже шкода що їх з'їли. Так пора йти, що ж мені взяти… візьму я гвинтівку та мачета мої два найліпші друга які зі мною. Сьогодні так сонячно як ніколи так само як в той день, ну коли це все почалося пам'ятаю той день як вчорашній цей хаос, крики той запах яким смерділо так сильно тільки що то було страх чи кров? пам'ятаю, як подзвонили до моєї матері і ми поїхали до аеропорту нас мали евакуювати, але натовп, цей великий натовп який біг на літак в якому ми мали летіти… він злетів тільки без мене… я остався з тими людьми, хоча вони виглядали більше як дикі звіри кричали, молилися вони просили, щоб їхніх дітей забрали тільки я не розумів що трапилося. Мені тоді було шістнадцять і тільки коли літак злетів я зрозумів куди він летів і що трапилося я подумав що я не виживу, що мене цей натовп просто роздавить, але ні мені пощастило просто перелом правої руки нічого страшного подумав я тільки… Лікарні не працювали, бо майже всіх лікарів забрали в місця де було безпечно, а тих кого не забрали вони остались і боролися зі спалахом вірусу через якого це все сталося, хоча ні не через нього… вині були люди які полізли до Антарктиди й знайшли цей вірус який погубив мільярди життів якби вони не випустили вірус були більш відповідальні то нічого не сталося. Люди як малі діти все беруть до рота і їх нічого не вчить та я не вірю що моя мати могла бути пов'язана з цим, але це правда вона одна з тих хто вині в цій катастрофі. Сьогодні такий гарний запах квітів цікаво, що це за квіти схожі на гвоздику, але які вони прекрасні тільки люди цього ніколи не помічали їм було не до цього їх цікавили гроші та влада. Ось я і тут моя улюблена бібліотека. - Бен зайшов у міську бібліотеку яка знаходиться біля парку - Я планував взяти детектив, але я візьму якусь фантастику довго я її не читав. Стоп, що це було щось впало в іншій кімнаті тоді я тут не один - Бен пішов до кімнати схову і на нього накинувся воно ця істота яка була людиною. - А! Чорт - пролунав постріл. - В яблучко. Я думав що мені гаплик, але щастя на моєї сторони чи це через те, що я ходив на стрільбу? та не точно мені пощастило - Бен підійшов то істоти яка лежала на полі. - Фу як від них тхне я б порадив би йому помитися, але йому вже це не потрібне так приятелю? ах так ти вже мертвий чи ти й був мертвий не знаю. Як же він мене налякав надіюся він був один без своїх друзів - Бен довго ходив по бібліотеці, але нічого не знайшов цікавого. - Ех як жаль, а так хотілося фантастики, але тут нічого цікавого люди які вижили все обікрали хіба вони не могли мені залишити одну фантастику ну тоді привіт детективи - Бен вийшов з бібліотеки з поганим настроєм. - Так скільки в мене патрон залишилося - Бен відкрив свою сумку і почав рахувати патрони сидячи на даху гаража. - Один… два… три… чотири… і все? в мене чотири патрони це кепсько треба буде знайти тільки де? Я вже побував у всіх місцях де вони могли бути. Пора йти на базар хоч-не-хоч, але треба - Бен йшов і почув крик в крамниці яка була біля нього. - Що це було!? Схоже на жіночий голос – Бен побіг у магазин і зустрів дівчину вона була середнього зросту її волосся було каштановим а її очі були голубими а на її обличчі був страх поки вона боролася з істотою. - Чорт! - Бен взяв мачете і відрізав голову істоті.

Бен: Ти як все добре?

Незнайомка: Як я? Мене майже не з жерло о це! - дівчина показала на істоту яку вбили. - І ти думаєш що в мене все добре!

Бен: Пробач. Ти ціла не де не поранена?

Незнайомка: Ні… дякую що врятував мене звати Рубі, а тебе?

Бен: Мене звати Бен. А що ти тут робила? Тут люди не ходять, а ти тут одна.

Рубі: Не твоє діло…

Бен: Ну скоро має стемніти, а ти не встигнеш дійти до містечка ну… запрошую до себе додому це тут не далеко.

Рубі: Добре… в тебе є щось поїсти?

Бен: Ода! Боби та рагу. - Бен з Рубі прийшли до будинку Бена. - Цікаво що вона тут робила?

Рубі: В тебе тут гарний краєвид.

Бен: Так… дякую.

Рубі: Ти тут проживаєш сам?

Бен: Так… сам на одинці.

Рубі: Тут так спокійно і тихо…

Бен: Тут так не завжди.

Не розумію що вона хоче? Якась вона дивна. Точно щось приховує тільки що? - Бен взяв дві банки бобів і дав одну Рубі та одну собі.

Бен: І так що ти тут робиш?

Рубі: Я казала не твоє діло… ну хоча - була довга тиша - мене вигнали.

Бен: Ясно…

Рубі: А ти що тут робиш? Теж вигнали?

Бен: Ні мені тут краще ніж там у містечку.

Рубі: Розумію мені самій там не подобалося, але в мене вибору не було. 

Бен: Вибір є завжди тільки треба подумати - довга пауза.

Рубі: Я так не думаю…