Була 9:23 Рубі допомогла Бену встати з ліжка. Бен ледь стояв на ногах. Рубі допомогла Бену спуститися униз та попрямували до метра.

Рубі: Сьогодні жарко - Рубі зморщила очі.

Бен: Божевілля.

Рубі: Досить все буде добре. Нам не далеко йти.

Бен: Нам йти три кілометри Рубі ти жартуєш? Це година ходьби. - Бен зморщив своє лице ніби з'їв лимона.

Рубі: Яка година! Менше я думаю за пів години будемо там.

Бен: Ага ну так… Рубі мені зле… Болить живіт і нудить… - Бен був готовий вирвати, але йому полегшало.

Рубі: Досить нити мені й так важко тебе нести. Скільки ти важиш?

Бен: Сімдесят кілограмів.

Рубі: А на відчуття всі вісімдесят. - з важкістю сказала Рубі.

Бен: Дуже смішно. Знаєш на моїй дієті я важу нормально... Рубі мені зле.

Рубі: Я пам'ятаю ти казав. - Рубі глянула на Бена, а він став блідий як сир камамбер. - Бен? Ти чуєш мене? - відповіді не було. Бен заснув з пів відкритими очима.

Через вісім хвилин сталося дуже неприємна історія коли їм до метра лишилося йти всього п'ять хвилин.

Рубі: Чим так смердить. Бен це ти? Це дуже не ввічливо з твоєї сторони, хоча ти мене все одно не чуєш.

Рубі з Беном підійшли до авто в якого було вибите лобове скло. Та почули дивні звуки схожі на дихання людини яка хворіє на бронхіт.

Рубі: Що за звуки? Агов там хтось є? Ти там як все нормально?

Рубі положила Бена біля тротуару, а сама пішла глянути хто в автівці. Та тільки вона глянула у вікно автівки з неї пригнув зомбі виламавши двері. Почалася боротьба за життя. Рубі впала на асфальт, а на ній був зомбі. Він виглядав не дуже бліда шкіра пожоване волосся тумані очі та майже чорні зуби всі признаки того що він заражений, а вдягнений він був у білу сорочку яка вже давно не біла та штани взуття не було, мабуть, якось ця потвора їх зняв.

Рубі: А-а-а! Зліз з мене! Бен! Невже я помру ось так?! - вона вже не могла його стримувати. Сил не хватало і через це потвора дихала їй в лице. - Фу! Я не хочу так помирати!

Пролунав вистріл. Голови потвори вже не було. Рубі відкинула вже не живу істоту та побігла до Бена.

Рубі: Бен вставай! - Рубі підняла голову й побачила на даху жилого будинку якийсь силует. - Хто це? Невже це мародери?! Чи ще гірше люди Томаса? Треба поспішати - Рубі знову підняла Бена й вони попрямували у метро.

Рубі з Беном дійшли до метро та коли вона спускалися зустріли дивний та знайомий силует.

Охоронець: Рубі це ти - з посмішкою сказав охоронець. - Що з ним?!

Рубі: Мені треба до Френкі - задишкою сказала Рубі.

Рубі з Беном зайшли в медпункт до Френкі. Бен вже до того часу вже встиг встати.

Френкі: Хто він? - Френкі підійшла до них і допомогла Рубі положити Бена на ліжко.

Рубі: Це Бен я його недавно зустріла. Скажи він буде жити?

Френкі: Не знаю треба оглянути його. - Френкі почала мед огляд Бена та вийняла з його руки бляху.

Бен: Ай! Боляче!

Френкі: Пробач. Рубі ти ж розумна дівчина чому ти не вийняла цю бляху й не обробила рану?

Рубі: Я... боялася що буде кровотеча. Там же вена.

Френкі: Так там є підключична вена, але вона не заділа її. Тобі ліпше вийти.

Рубі: Ти права - Рубі вийшла з кімнати і Бен залишився сам на сам з Френкі.

Френкі: Бен правильно? Зараз я там тобі Глюкозу тобі стале трохи ліпше, а потім я зашию твою руку. Можеш не боятися це не так страшно. Мені не вперше це робити.

Бен: Гаразд. - з недовірою сказав Бен.

Френкі взяла хірургічну голку з кетгутом та почала зашивати рану вузлами. Бен терпів біль він був нестерпним. Пройшло десять хвилин й Френкі вже зашила рану Бену та потім Рубі зайшла в кабінет.

Рубі: Як він? - вона ніяк не могла заспокоїтися. Навіть

сама думка що Бену боляче приводила її в тремор.

Френкі: З ним все добре тільки я вважаю що в нього зараження крові. Через це йому треба буде пити антибіотики. На рахунок антибіотиків не переживай ми йому дамо.

Рубі: Я можу чимось допомогти?

Френкі: Давай ти до мене завтра прийдеш і поговоримо, а зараз перепочинь і Бен теж намучився на сьогодні. Йому треба поспати він буде в палаті якщо захочеш його провідати, то плата знаходиться біля кабінету Едвіна.

Рубі: Так обов'язково. І дякую що врятувала його.

Френкі: Це моя робота. Ми довго не бачилися... чому ти не приходила?

Рубі: Пробач Френкі мене було купа клопоту. Мені пора бувай Френкі до зустрічі.

Френкі: Бувай...

Рубі вийшла з медкабінету та пішла шукати кабінет Едвіна та їй довго шукати не прийшлося він знаходився біля медкабінету. Його кабінет був кімнатою для персоналу метро.

Стук...

Стук...

Стук...

Едвін: Заходьте. - з твердим як камінь сказав Едвін.

Рубі зайшла в кабінет й побачила двох чоловіків один який сидів в офісному кріслі який був вже трохи пошарпаний. Другий стояв, а біля нього біла снайперська гвинтівка.

Рубі: Привіт, Едвіне... - сором'язливо сказала Рубі.

Едвін: О! Рубі це ти як я радий що ти прийшла. - Едвін

встав зі свого крісла та підійшов до Рубі, щоб її обняти.

Рубі: Ох! Я теж рада тебе бачити Едвін.

Едвін: І як тебе сюди занесло а? Хоча не кажи я знаю чому ти прийшла. Через це в мене є декілька питань до тебе, але спершу я познайомлю тебе з Семом він тебе побачив з зомбі. - Едвін витер своє чоло та поправив свої темне як обсидіан волосся.

Сем: Приємно познайомитися Рубі. - Сем виглядав дуже похмурим. Його темно карі очі дуже налякали Рубі.

Рубі: Мені також... Це ти був на даху будинку?

Сем покивав головою й нічого не промовив.

Едвін: Не звертай уваги він мовчазний. Краще скажи хто цей хлопчина я його не бачив й не знаю.

Рубі: Його звати Бен він мене врятував після того, як мене вигнали.

Едвін: Так він не з містечка? Якщо ні, то де він проживає?

Рубі: Ні він не з містечка, але він проживає десь три кілометри від містечка.

Едвін: Гаразд не буду тебе більше лякати. Ти можеш остатися тут поки Бену не стане ліпше або якщо хочеш оставайся жити тут з Беном або сама... Френкі мені сказала що він повинен тут біти як мінімум тиждень.

Рубі: Тут є для мене місце?

Едвін: Ну звісно Рубі. Сем тобі покаже де ти будеш спати.

Рубі: Дуже дякую...

Едвін: Будь-як в дома.

Сем: Пішли.

Сем з Рубі вийшли з кімнати для персоналу та попрямували глибше у метро.

Коли вони дійшли до вагонів та зайшли в них Сем показав її ліжко то був вагон з десяти ліжок там проживало вісім дівчат.

Сем: Це твоє ліжко в тебе є ще вісім сусідок це жіночий вагон через це можеш не переживати.

Рубі: Дякую що врятував мене. - Рубі спробувала знову глянути в його темні очі.

Сем: Я ж кілер це моя робота вбивати тих кого мені скажуть... ну звісно за гроші. - з посмішкою сказав Сем. - Бувай.

Рубі: Бувай. - ступор. Рубі не могла ворухнутися після того, як почула що він кілер.