Повстання - Rebellionis
О славна воле, муза вікова,
Ні дим, ні мед, ні ще якийсь нектар,
Ніхто тебе ніколи не замінить,
Бо ти — життя, життя моє єдине...
(Тобі воспівую завжди свої слова)
...
Якби ж ти знала, дружбо моя воле,
Болить як в мене часто голова,
Коли збагну, що втратити свободи,
В залізну клітку, гнити там щодня,
Під тінями страшенної неволі,
І чути голос смерти десь здаля,
Спинивши найбурхливіші потоки,
Щомиті можу втрапити і я...
Коли офірують комусь некрозне тіло —
Готують, щоб відправить на той світ,
Єдину й життєдайну силу — душу,
Ганебно втрачену вперед на тисяч літ,
А потім крутиш в голові лихий сюжет,
Коли погас промокнувший запал,
Котрим всяк час орудував поет.
Куди сховалася нескорена мораль?
В болото утікла, а чи за пагорб?
Чекає іншої можливости? Ту мить,
Аби повстати ярою в огні,
Із попелу страшного покарання —
Кінця свободи? Думаю, що ні...
Бо ще у муках корчуться, страждають,
Щодуху людську мову відбирають,
Бо ще не заряснів святий огень,
Котрий ознаменує новий день.
2023-01-10 22:42:27
7
2