Повстання - Rebellionis
Антон Шаталов
О славна воле, муза вікова, Ні дим, ні мед, ні ще якийсь нектар, Ніхто тебе ніколи не замінить, Бо ти — життя, життя моє єдине... (Тобі воспівую завжди свої слова) ... Якби ж ти знала, дружбо моя воле, Болить як в мене часто голова, Коли збагну, що втратити свободи, В залізну клітку, гнити там щодня, Під тінями страшенної неволі, І чути голос смерти десь здаля, Спинивши найбурхливіші потоки, Щомиті можу втрапити і я... Коли офірують комусь некрозне тіло — Готують, щоб відправить на той світ, Єдину й життєдайну силу — душу, Ганебно втрачену вперед на тисяч літ, А потім крутиш в голові лихий сюжет, Коли погас промокнувший запал, Котрим всяк час орудував поет. Куди сховалася нескорена мораль? В болото утікла, а чи за пагорб? Чекає іншої можливости? Ту мить, Аби повстати ярою в огні, Із попелу страшного покарання — Кінця свободи? Думаю, що ні... Бо ще у муках корчуться, страждають, Щодуху людську мову відбирають, Бо ще не заряснів святий огень, Котрий ознаменує новий день.
2023-01-10 22:42:27
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Честер Фінч
Файно написано👏
Відповісти
2023-01-10 22:43:43
Подобається
Veil
Надзвичайно. Це просто космос. Я в захваті від вірша 😍
Відповісти
2023-01-10 22:59:03
Подобається
Інші вірші поета
Україно ... І здимілася мить В містах Священної Русі Guerre éternelle
Інші поети
Catastrophe
@catastrophespoetry
James Tully
@james_tully
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
5127
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1645