Гордість.
Ти так прагнеш знайти ідеальний простір в ідеальному світі.
Мовчки заплющуєш очі і молиш всевишнього
Засипати твою подальшу дорогу листям і жовтими квітами
І простити тебе. Такого нещасного. Такого грішного.
Переплутавши свій ідеал із чужою, бридкою постіллю,
Втікаєш під ковдру від холоду й криків із вулиць.
Невже самостійно так важко зробити/знайти ідеальний для вічності простір
І щоб мрії твої/мої/наші під тишу заснули?
Піднявшись угору, сягнувши контрольної точки/вершини,
Міняючи стиль/себе/власний час для чужих законів,
Спускаючи вітер по скроні, хоча ти ще маленька дитина,
Ти змушений йти проти всіх протонів/нейтронів.
21 століття вбиває всередині тіла справжню людину.
Воно знищує душу, калічить стомлену часом совість
І змушує відчувати в долонях своїх/чужих твою власну провину,
Руйнуючи стереотипи і щойно створену гордість.
●
○
●
26.04.18
11:14
ЕлеоНора
2018-04-26 08:19:49
4
2