Гордість.

ЭлеоНора

Ти так прагнеш знайти ідеальний простір в ідеальному світі. Мовчки заплющуєш очі і молиш всевишнього Засипати твою подальшу дорогу листям і жовтими квітами І простити тебе. Такого нещасного. Такого грішного. Переплутавши свій ідеал із чужою, бридкою постіллю, Втікаєш під ковдру від холоду й криків із вулиць. Невже самостійно так важко зробити/знайти ідеальний для вічності простір І щоб мрії твої/мої/наші під тишу заснули? Піднявшись угору, сягнувши контрольної точки/вершини, Міняючи стиль/себе/власний час для чужих законів, Спускаючи вітер по скроні, хоча ти ще маленька дитина, Ти змушений йти проти всіх протонів/нейтронів. 21 століття вбиває всередині тіла справжню людину. Воно знищує душу, калічить стомлену часом совість І змушує відчувати в долонях своїх/чужих твою власну провину, Руйнуючи стереотипи і щойно створену гордість. ● ○ ● 26.04.18 11:14 ЕлеоНора

2018-04-26 08:19:49

4

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

K L I F S

Неймовірно ❤

Відповісти

2018-04-26 11:36:49

Подобається

ЭлеоНора

@ K L I F S вдячна)

Відповісти

2018-04-26 13:26:36

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4693

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11243