09/05/2022
Бабусі тоді тільки операцію зробили, вона не могла ходити, і зручно, щоб я була поруч, тому ми спали на вузькому диванчику разом, так званим «валетиком». І ще так вийшло, що подушки у нас імпровізовані, просто наволочка з яким-небудь мотлохом всередині тощо. Так ось я постійно бурчала, і бурчала, про те як мені тісно, яка незручна та подушка. Звісно нічого смертельного, то характер у меня такий, аби побурчати, і то навіть коли розумію, що нічого не зміниться, така собі вічна стадія заперечення. І оце ж я нещодавно поправляю подушку, готуючись до сну, і раптом сама себе подумки питаю, а коли це оця пародія, тобто пародія на подушку, стала мені зручною? І я ж поправила, сідаю і розумію, що і не тісно зовсім мені давно вже, хоча диван то більшим не став. Враз такий смуток мене охоплює, а й дійсно, для мене зникли такі поняття як незручно, несмачно, навіть біль відчуваю зовсім інакше. Звісно я не мертва, це щодо болю, адже іноді у мене спина болить так, що хай йому грець. Тут без коментарів. Та я лише хотіла сказати, як ця війна змінює ставлення до речей.
Коментарі