На пристані стою
І вітер лагідно розвіває волосся,
Я пошепки молю,
Щоб скоріше розцвіло колосся.
Я бачу лодочників що пливуть по Стиру,
Як хвилі відходять кругом навколо
І я вздовж річки іду,
Гордо тримаючи осанку як Зорро.
Цим ранком я з натовпом зливаюсь,
Від споглядання матінки-природи наслаждаюсь
І вдихаю повітря на повні груди,
Бачу людей живущих своїх життям всюди.
Іду неспіша, а люди біжать кудись,
Моя ж душа змивається ввись:
Милуюся фонтаном рукотворним
Й травою зеленою буйною яку оглядаю поглядом томним.
Забуваю про все на світі серед тиші цієї
Або ж серед співу птахів-окутуюся нею:
Природою що спасіння і захист несе,
Вона на поміч в будь-яку мить прийде.
На пристані стою,
А дорога довга жде
І річка така нескінченна в довжину,
Вона мене в свої обійми прийме.