шукачі

Меліса

ми втрачані ще в нашій юності — мерці на полотнах колючої зелені, деревій в руках з казкової лютості в наших спогадах перемелений. тут кожен писав власний розділ, всі так хотіли отримати фінали, але за папір йшов перерозподіл — знак розділу коштував прогалин. кремезна постать пензля да вінчі занурить у схованки релігійні: що бездарні написи в притчах, а факти придумано не докорінні. закритий мефістофельский регіт вкраде для душі вранішнє світло і не врятує в полі буряний¹ скрегіт, що плекався в бур’яні із повітря. забудемось серед гомону міста і житемо в масках бенефіціарів², остання сповідь була б урочиста, та мені бути весь час другим замало... буряний¹ — бурхливий, бурний, неспокійний, тривожний. бенефіціар² — особа, що отримує прибуток від своєї власності, яку надано в користування іншим особам.

2021-01-10 15:50:48

8

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Betsy Darson

Очень очень красиво написано, я почувствовала и.. Нет слов, прям под настроение ✨

Відповісти

2021-01-10 18:07:26

1

Меліса

@Betsy Darson спасибо. рада, что ты вернулась. мне даже стоит тебе признать, что не хватало как-то.

Відповісти

2021-01-10 18:11:03

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5440

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11998