Алегоричний

Лео Лея

Твої обійми тихі, теплі, ніжні. Твої дарунки завжди особливі. Твої слова - це істини наскрізні, Коли допомагаєш - я щаслива. Якщо захочу, ти дістанеш з неба Мені зорю, комету, навіть сонце. І раптом в мене виникне потреба, Ти станеш власним вірним охоронцем. Дарунки вітру, соловейка, квітів Мені приносиш, викинувши зайве. Далекі гори, що серпанком вкриті, Ліси, поля... І одинокі мальви. Тебе, пробач, не завжди я ціную, І почуття ніяк не виявляю. Але без тебе, Вечоре, сумую, Коли з тобою зустріч пропускаю...

2021-09-10 10:54:34

14

11

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (11)

Лео Лея

@ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ Дякую💖

Відповісти

2022-10-24 19:04:41

1

Юлія Богута

Люблю вечір. він дає відносний спокій. Можна трохи відпочити від божевільних днів та ранків. Все стає чорно-білим, чеснішим, добрішим. Він зрівнює всіх, наче фільтр. Якби я могла б, то працювала б ніччю, а вдень спала. Так було б легше жити. #чв

Відповісти

2022-10-25 18:52:38

1

Лео Лея

@Юлія Богута Дякую) 💖

Відповісти

2022-10-25 19:03:36

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13133

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

5168