Алегоричний
Лео Лея
Твої обійми тихі, теплі, ніжні. Твої дарунки завжди особливі. Твої слова - це істини наскрізні, Коли допомагаєш - я щаслива. Якщо захочу, ти дістанеш з неба Мені зорю, комету, навіть сонце. І раптом в мене виникне потреба, Ти станеш власним вірним охоронцем. Дарунки вітру, соловейка, квітів Мені приносиш, викинувши зайве. Далекі гори, що серпанком вкриті, Ліси, поля... І одинокі мальви. Тебе, пробач, не завжди я ціную, І почуття ніяк не виявляю. Але без тебе, Вечоре, сумую, Коли з тобою зустріч пропускаю...
2021-09-10 10:54:34
15
12
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (12)
Лео Лея
@ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ Дякую💖
Відповісти
2022-10-24 19:04:41
1
Юлія Богута
Люблю вечір. він дає відносний спокій. Можна трохи відпочити від божевільних днів та ранків. Все стає чорно-білим, чеснішим, добрішим. Він зрівнює всіх, наче фільтр. Якби я могла б, то працювала б ніччю, а вдень спала. Так було б легше жити. #чв
Відповісти
2022-10-25 18:52:38
1
Лео Лея
@Юлія Богута Дякую) 💖
Відповісти
2022-10-25 19:03:36
Подобається
Інші вірші поета
Застигла Курчатко на долоні Зім'ятий папір... Між танцем та битвою...
Інші поети
Mateo Torres
@mateo_adrian
King Dante
@grotesquecreature
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3759