Так легко...

Лео Лея

Поміж терцій, секунд, кварт і квінт, мовчазних октав Заховалося серце, що сонцем ще шаленіло. Десь нічний вітерець проспіває під запах трав, Пролетить над Великим Степом і вп'ється в тіло. Танець грому і блискавки спалахом вкриє вмить Ковилу, чорноби'ль, чебрецю острівці далекі. За невиконаними бажаннями не болить Ні душа, ні серце. Зовсім. І тепер так легко... Переспіви дощу тихим бубном тривожать кров. Перешкоди всі зникли, тепер лише легкість в тілі. Піднімаюся в небо і падаю: знов і знов... Прокидаюся птахою десь у зеленім гіллі...

2021-09-05 06:35:48

9

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК

Красивые сравнения, да и всё стихотворение мне навеяло лёгкость полёта 🌹

Відповісти

2021-09-05 07:19:37

1

Лео Лея

@Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК Дякую, саме так і хотілося)

Відповісти

2021-09-05 10:41:43

1

Лео Лея

Дякую, приємно, що сподобалось)

Відповісти

2021-09-05 10:42:14

1

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

1878

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11405