Прелюдія

Лідія Юртаєва

Серед білих напівтони напів гіркі Серед чорних замолоду на дотик дірки До плечей потай прив'язали тягар сподівань Серед злету наяву прохромили деку без вагань Звуки здались тиші у полон Серед мотлоху скніє іржавий камертон Біжить вітер серед степу вільними мазками Серед трав би обрости щоб дикими казками. Серед неба ярим криком роз'ятрити б грозу На світанку щоб збирати запашну росу Серед лісу близько стежка закликає вглиб.. Щоб путами сакральними пісню стерегли Начерпати сонця щоб сповна заяскріли дужим сяйвом неживі слова Голосисті зграї підхоплять спів воскреслий Й поміж сплетінь рядки ворожі скреснуть.

2022-02-01 23:14:46

5

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Лідія Юртаєва

@Олег Шемчук (ОЛШ) Спасибі! Я вкрай рідко пишу римовані вірші, тож підбирання саме цікавих рим, мені вдається складно, але я рада, що все ж вийшло)

Відповісти

2022-02-02 06:45:12

1

Олег Шемчук (ОЛШ)

@Лідія Юртаєва Вийшло 100%! Молодець)

Відповісти

2022-02-02 06:47:43

1

Лідія Юртаєва

@Олег Шемчук (ОЛШ) Спасибі!😊

Відповісти

2022-02-02 07:30:20

1

Схожі вірші

Всі

Темнота теней ночи ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...

44

13

1751

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3291