СНІГУРІ

Лідія Юртаєва

Чекаю Снігурів.Чи прилетять? Чи розфарбують гілля пасмурне та голе полум'яно-рум'яним цвітом? Чи зашкарублих, загартованих морозом, вони зігріються пушком червоногрудим? Чи викроють із пам'яті зимові дні холодні. Коли сктрокатих зграйок мигтливі вогники обсядуть крони горобини, і умиротворюючи тишу, душу лікуватимуть.. Чи... Пора... Дихати все важче.. Пам'яті незгасних спогадів тягар обтяжливий все здавлює у грудях, і присмак гіркотливих днів як тінь, усюди невіддільно сновигає І в затишно-родинному кутку розвішує світлини ностальгічні. Хотіла б я перед розлукою і з ними попрощатись.. Чи.. Невже це... Прилетіли... Голівоньки згорнувши в теплі пір'їні шубки, зігріваються, зігріваючи й мене. Малюючи ледь-ледь помітну усмішку на безутішному обличчі, надію сповиваючи , що безутішне завтра звіщатиме лиш радісні новини.. Пора.. Прощавайте.. І прилітайте знову! В СНИ.

2021-12-13 23:04:03

3

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лідія Юртаєва

Дякую😊

Відповісти

2021-12-14 09:20:19

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11901

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

16283