Фото
Фото-нетлінна історія, Якою треба дорожити. Все можна забути, Та картинку не змінити. Вона лишить по собі слід великий, Про те, що дуже давно колись було. І нагадає про все на світі, Ти озирнешся- це лиш сон. Так дивно, вона вертає нас в минуле, А потім повертає у реаль. І іноді так сумно стане раптом, Така собі неуловимая печаль. Ця фотоплівка, залишена на пам'ять, Не перестане душу гріть твою. Бо якщо фото зроблено без фальші, То це велика рідкість у бою. ~Мілена~
2021-04-15 09:55:49
8
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Мілена_Мі
@Сандра Мей Так, це задумка. Але "невловимий смуток" теж підходить💯
Відповісти
2021-04-15 12:51:39
1
Lelyana_ art
Мені чомусь цей вірш нагадав пісню "Старі фотографії" Скрябіна, аж ностальгія з'явилася ✨.
Відповісти
2021-08-04 20:49:42
Подобається
Мілена_Мі
@Lelyana_ art Так🥰
Відповісти
2021-08-05 04:53:27
Подобається
Схожі вірші
Всі
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1438
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2116