Мистецтво?

Мілена_Мі

Можливо, видалю Я це мистецтво, Воно хіба потрібне тут комусь? Ні, тут лише живе моє єство, Але мені давно вже все-одно. Бо тут хіба ковток цікавості живе, Чи просто це мистецтво потім все згниє? Я вже засвоїла урок, Що людям подобається переполох. Що всі вже полюбили Інтернет Ну а талант - незрозумілий тренд. Ми за цікавим дійством гонемося нанівець, Але нас програмують, мов ми стадо овець. Хоча ми люди, Маємо творити. У кожного своя іскра живе, І вже ніколи не помре. Якщо ти хочеш сяяти яскраво, Щоби не потопити свій талант. То просто слухай серце , йдучи прямо, Туди, де відчуваєш ти потребу без порад.

2021-08-06 18:33:34

9

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Мілена_Мі

@Сандра Мей Зроблю все можливе! 💞

Відповісти

2021-08-06 20:40:52

1

Тетяна

Ваші вірші пречудові! Ви пишете, все так доречно, в ціль, так світло, зрозуміло!❤❤❤❤❤❤❤❤❤

Відповісти

2021-08-07 13:07:46

1

Мілена_Мі

@Тетяна Дуже дякую!!! 💫

Відповісти

2021-08-08 19:07:39

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5768

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4920