Мистецтво?

Мілена_Мі

Можливо, видалю Я це мистецтво, Воно хіба потрібне тут комусь? Ні, тут лише живе моє єство, Але мені давно вже все-одно. Бо тут хіба ковток цікавості живе, Чи просто це мистецтво потім все згниє? Я вже засвоїла урок, Що людям подобається переполох. Що всі вже полюбили Інтернет Ну а талант - незрозумілий тренд. Ми за цікавим дійством гонемося нанівець, Але нас програмують, мов ми стадо овець. Хоча ми люди, Маємо творити. У кожного своя іскра живе, І вже ніколи не помре. Якщо ти хочеш сяяти яскраво, Щоби не потопити свій талант. То просто слухай серце , йдучи прямо, Туди, де відчуваєш ти потребу без порад.

2021-08-06 18:33:34

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Мілена_Мі

@Сандра Мей Зроблю все можливе! 💞

Відповісти

2021-08-06 20:40:52

Тетяна

Ваші вірші пречудові! Ви пишете, все так доречно, в ціль, так світло, зрозуміло!❤❤❤❤❤❤❤❤❤

Відповісти

2021-08-07 13:07:46

Мілена_Мі

@Тетяна Дуже дякую!!! 💫

Відповісти

2021-08-08 19:07:39

Подобається

Інші вірші поета

Чоловіча печаль. Ти дивишся, але не спостерігаєш... Подих Часом звикаємо..

Інші поети

Mila Kaminska

@Mila_Kaminska

Юрий Voituk

@yura2016_voituk

Alvinaaa18 F

@Alvinaaa18

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

2652

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

1075