Часом звикаємо..
Часом звикаємо ми до таких речей, Ніби кожен із людей зрозуміє тебе. Та це нажаль велика омана , Для когось ти найкраща, а комусь не пара. Хтось вірить тобі , А для когось брехня. Слова підібрати Нелегко щодня. Для когось ти світло, Для когось туман. А інший тебе ще Зовсім не знав. Смаки різні всюди Від гарного личка, До самої темної чорної нички. Очікуєм чудо, отримуєм те, Що заслужили від інших людей. Не дарма говорять, що стався ти так До людей навколо Як належно. На смак. От тоді тебе зрозуміє хтось, Вкотре зумівши зупинити дощ . Той хто в бурю і заметіль Допоміг тобі витримати штиль. От таких людей розуміти треба, А як щось трапляється - вирішить небо. Люди рідко трапляються з справжнім окрасом, Та будь яка фарба зітреться з часом...
2022-02-04 14:27:44
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
Неперевершено😍😍😍❤️❤️❤️🌷🌷🌷. І сенс дуже великий!
Відповісти
2022-02-04 14:56:45
1
Мілена_Мі
@Сандра Мей Дякую ✨💙
Відповісти
2022-02-04 14:57:12
1
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5509
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12759