Подих

Мілена_Мі

Лісовий вітерець подув, Він є вісником дощу. І де б ти не був, Погода настигне лише тут. Там, де є ти, Де все потрібно зрозуміти, І переосмислити. Приходить подих-чарівник. Ти так повільно вдихаєш повітря прохолодне, Що всі легені ніби заново стають. І погляд твій на горизонт упав, І цей момент у вічність потопав. Ти дихаєш і подихом холодним Ти освіжаєш світ своїх думок. Для тебе все важливе стало незворотнім, Бо вже воно пройшло. Ти дихаєш і починає розуміти, Що ти живий. Для когось в цей момент настав останній подих, Ну а когось нова поява веселить.

2021-08-05 06:39:20

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Сандра Мей

Чарівно🌺🌺🌺👍

Відповісти

2021-08-05 14:29:06

Подобається

Мілена_Мі

@Сандра Мей ☺☺☺

Відповісти

2021-08-05 14:43:56

Інші вірші поета

Вона стерегла його секрети.. Монолог Душі "Дружба" Віра.

Інші поети

Ада

@Ada_SenGermen

Де Лайт

@fosfadok

Brisée 彡

@Reinrim

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11208

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

1568