Подивися....
Мілена_Мі
Подивися уважно, будь ласка, На цей дивний світ вдалині. Ти побачиш всі проблеми суспільства, На які начхати хотів. Ми живемо у світі де є, Лише гори сміття--більш нічого. Де люди вбивають тварин, Відчуваючи тільки втому. З кожним роком стає все тепліше, І для нас це не проблема. Ми живемо в буденних речах, І не дивимося на небо. Кожен день ріжуть у світі, І вивозять кудись ліси. Але нам все одно де жити, Головне - живі ми. Але все так просто змінити, Зберегти землю свою. Просто треба трохи прожити, Створивши світ, неначе в раю.
2021-04-28 09:48:23
11
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Мілена_Мі
@Настя На жаль😔😒
Відповісти
2021-04-28 17:30:57
1
Lelyana_ art
Дійсно, ми знищуємо планету, а вона наче повстає вже проти нас. Актуальний посил✨.
Відповісти
2021-08-04 20:52:40
1
Мілена_Мі
@Lelyana_ art Сподіваюся, що люди колись це зрозуміють.
Відповісти
2021-08-05 04:48:08
Подобається
Інші вірші поета
Історія (невдалого) кохання Що вона знала про нього? Життя іде... Мистецтво?
Інші поети
Oluwatosin Thomas
@Fearless_Lines
Роман Тихий
@volodimir_romanenko
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3616
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11243