Потяг...
Мілена_Мі
Залізничний вокзал вже чекає, Новий шанс для різних людей. І не раз направляє, Куди рухатися кожен день. Ти біжиш, аби встигнути сісти І поїхати аж до серця. Але час невпинно стікає, Кроки треба робити ширші. Ти біжиш і вже вбачаєш, Що от-от потяг рушить із місця. І останній вагон наздоганяєш , Дуже важко туди влізти. І ти вже сидиш у плацкарті, В оточенні незнайомців. І ти щиро чекаєш зупинки, Ніби все вирішує доля. І ти їдеш, і так чекаєш, Тої миті, що зміни приведе. Та шкода, що забуваєш, Потребу збудувати себе.
2021-08-10 17:58:03
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Мілена_Мі
@Alexey Belomestnov Дякую🙏
Відповісти
2021-08-11 07:59:17
1
Lelyana_ art
Метафорична поезія 😍
Відповісти
2021-08-11 18:13:06
Подобається
Інші вірші поета
Вона стерегла його секрети.. Вікно Мрія... Одна із тисячі історій..
Інші поети
hudhaifah Siyad
@hudhaifah_siyad
yoona
@yoona_yeol
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4597
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12224