Потяг...
Мілена_Мі
Залізничний вокзал вже чекає, Новий шанс для різних людей. І не раз направляє, Куди рухатися кожен день. Ти біжиш, аби встигнути сісти І поїхати аж до серця. Але час невпинно стікає, Кроки треба робити ширші. Ти біжиш і вже вбачаєш, Що от-от потяг рушить із місця. І останній вагон наздоганяєш , Дуже важко туди влізти. І ти вже сидиш у плацкарті, В оточенні незнайомців. І ти щиро чекаєш зупинки, Ніби все вирішує доля. І ти їдеш, і так чекаєш, Тої миті, що зміни приведе. Та шкода, що забуваєш, Потребу збудувати себе.
2021-08-10 17:58:03
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Мілена_Мі
@Alexey Belomestnov Дякую🙏
Відповісти
2021-08-11 07:59:17
1
Lelyana_ art
Метафорична поезія 😍
Відповісти
2021-08-11 18:13:06
Подобається
Інші вірші поета
Подивися.... А власне, навіщо? "Дружба" Серце..
Інші поети
montelude
@montelude
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3277
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4782