Харків
Деміра Рейн
Небо як завжди хмурилось, Харків лягає спати, Люди там не зажурені, вміють духом триматись. Всі такі теплі й добрі, будь-кого пригостять, Не лишать тебе надворі, залюбки прихистять. Харків, тримайся, друже, хай прапори майорять, Ти ж бо знаєш, як дуже, всі твої хочуть назад. Заховатися десь по квартирах, дивитися свої серіали, Ніби втекти від себе, не вірити в дурну реальність... Але сирени рвуть небо, на мільярди частин, Харків, триматися треба, бач, як тримається Схід!... Небо, як завжди хмурилось, Харків лягає спати, Завтра він знов прокинеться, щоби перемагати. 26.07.22
2022-10-03 18:33:31
3
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Деміра Рейн
що це?
Відповісти
2022-10-03 18:43:30
Подобається
Стася Руда
Чудовий вірш! Харків - місто мого серця ♥️
Відповісти
2022-10-03 18:45:11
1
Veil
Як же я скучила за рідним містом. Харків прекрасний в осінніх барвах, але цього року ми з ним не разом. Дякую за вірш.
Відповісти
2022-10-03 18:54:08
1
Інші вірші поета
Кохання учить прощати Не тримай мене за руку ... МАМО ПАНАЦЕЯ
Інші поети
_darishka_
@_darishka_
Seyfe
@Seyfe
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
102
8
12045
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11082