Але трохи згодом я дізналася від Узабелки, що Лукрицій мертвий.
-Що ж з ним сталося?-питаю я.
-Його вбили і він так й не знайшов сестри. Він напоровся на ворожу банду і не зміг їх перемогти, бо тих було троє а він один-відповіла Узабелка.
Для мене ця новина стала шоком, адже за цей період що я була з ним знайома, він справді став мені як брат. Я не стримала сліз.
Я була на похоронах, що відбувалися у Лавелоді. Я попрощалася з ним біля могили і пішла додому.
А пізно вночі чую чийсь стогін і шуршання з іншої кімнати. Я йду туди подивитися і бачу біле сяйво серед кімнати.
-Це я-каже привид Лукриція.
-Навіщо ти ту?-питаю я.
-Прийшов прощатися ,сестро-відповідає привид.
Ти вибач брате, що не вберегла тебе.
-Ти не винна, не могла знати що буде. Це все було так несподівано. Вони напади ззаду ні за що, бо вони виродки!- все задрижало від його голосу і навіть ваза розбилася яка стояла на столику.
-Не переслідуй мене, брате, іди з миром в рай-кажу я так від страху що мене охопив.
-Гаразд, я і не збирався тут затримуватися. Лиш щоб тебе побачити востаннє, не печалься. Тут мені допоможуть. Кажуть, що я щасливчик бо не знайшов сестри.
-Чому?-питаю я здивовано.
-Бо так би мене гірша участь чекала. Моя сестра вийшла за чорта заміж і той чорт, як мені сказали, міг вбити мене і з’їсти як людоїд. Кажуть моя сестра кохає цього негідника-вдруге усе здригнулося і мені стало ще дужче лячно.
-Ти ж не будеш їй мстити, бо це не добре-про себе думаю що не хотіла б стати його ворогом.
-Та ні, Бог їй суддя. Ну все я вирушаю. Мені дали лиш трохи часу на завершення земних справ, тож я поспішаю.
-Удачі тобі там і миру, я не забуду тебе
-Дякую і тобі щастя, прощай-привид піднявся угору до стелі і в наступну секунду уже зник.