3 серпня 1240р. 08:34

Сарлеон, Королівство Сарлеон

Сарлеон - колишня столиця Імперії Пендор та прекрасна столиця Королівства Сарлеон. Люди прогулювались вузькими вуличками міста. Особливу увагу до себе привертали двоє чоловіків.

- Я тобі серйозно говорю,- говорив один з них.

- Не може такого бути,- не вірив другий чоловік.

- Я не брешу. Вчора в лісі впав камінь, який дуже дивно світився. Дехто каже, що це був якийсь там метеорит, але я думаю, що це нова зброя нольдорів. Через них ми всі можемо померти.

- Менше пити треба!

Раптово, над ними промайнула тінь. Чоловіки підняли голови вгору і побачили двох чоловіків, які скакали по дахах. Ці двоє чоловіків гнались за третій, який був дуже швидким.

Чоловік вправно перестрибував перешкоди, що були на його шляху, але переслідувачі були дуже швидкими, тому не відставали. Чоловік, бачачи, що він починає віддалятись, вирішив зібратись з силами та прискоритись, але його самовпевненість його згубила. Він обрав невчасний момент для стрибка, тому провалився і боляче впав на землю. Інший чоловік, що переслідував його, м'яко приземлився на землю, поряд з раненим чоловіком. Зразу за ним, приземлився і другий. Тоді ранений побачив, що за ним гнались ельфи. Він спробував відповзти, але ельф витягнув меча та підійшов до чоловіка.

- Краще віддай це мені, людино,- спокійно говорив ельф.

- Я не можу це віддати вам,- кривлячись від болю, мовив чоловік.

Чоловік встав на ноги та спробував вдарити ельфа, але противник встиг ухилитись. Ельф підійшов до нього з-заду і чоловік скористався цим, щоб вибігти з вузької та тихої вулички, на площу. Як тільки він вийшов на площу, його одразу сильно вдарив другий ельф. Ранений впав на землю, випустивши з рук дорогоцінний камінь. Один з ельфів підійшов до нього та підняв його. Ранений знову піднявся на ноги та витягнув меча.

- Я не можу вам дозволити взяти його,- впевнено, ледве тримаючись на ногах, сказав чоловік.

- Матео, тобі ж не потрібні проблеми,- спокійно мовив один з ельфів.

Два нольдорських полводця - Ізілрандір та Аелдаріан оточили Матео.

- Ми просто заберемо камінь та підемо далі, а ти продовжиш жити своїм вбогим життям,- говорив біловолосий Ізілрандір.

Ранений чоловік миттєво напав на Аелдаріана, який був ближче, але ельф встиг ухилитись та одним ударом відрубати руку людині.

- Ти був хорошим союзником, але зробив помилку,- сказав Аелдаріан та замахнувся, щоб добити Матео, але побачив, що до них повільно підходять люди, витягаючи прості мечі.

- Підемо звідси,- сказав Ізілрандір.

Ельфи сховали зброю, показуючи, що не хочуть битви.

- Забирайтесь!- крикнув один з чоловіків і ельфи швидко покинули площу.

Кілька людей підійшли до Матео та обережно перев'язали його рану.

29 жовтня 1266р. 08:54

Равенстерн, Королівство Равенстерн

Нік повільно йшов вулицями Равенстерну. Він згадував, як колись проводив тут дитинство та свою юність. Чоловік одразу побачив різницю між правлінням короля Григорія 4 та його сина: солдати забирали в торговців, яких і так залишилось мало, останні товари, кількість жебраків зросла в десятки разів, багато людей виглядали брудними та бідними, будинки занедбаними, а по брудних вулицях бігають щурі. Нік йшов по вулиці та, задивившись на цей жах, не побачив, як ледь не наткнувся на постільну білизну. Спочатку він подумав, що вона брудна, але виявилось, що це не бруд, але величезна кількість вошей. Двері деяких будинків замальовано в білий колір, що означало, що власники будинку загинули від чергової епідемії чуми. Гори трупів лежали неподалік каналів. Від місцевих жителів, Нік дізнався, що ці трупи вночі скидуватимуть в канали, де їх понесе до давнього озера. Через все це, вулиці міста жахливо смерділи.

Лише неподалік від палацу нового короля все було чисто та прибрано. Побачивши це, люди почали повільно підходити до воріт палацу, але молодий король дав наказ страчувати всіх, хто наблизиться більше, ніж на п'ятсот метрів.

Нікові дуже пощастило, адже в час його прибуття, епідемія почала вщухати, але люди всеодно залишались наляканими, тому чоловік спочатку не зрозумів, чому люди почали тікати з вулиці та ховатись в свої домівки. Виявилось, що це розкішна карети королеви їде містом, а солдати не хочуть, щоб щось заважало рухові королеви. Звісно, про це не знала маленька та бідна дівчина, батьки якої просто зараз помирали з голоду.

- Пішла геть звідси!- крикнув один з солдатів.

- Не треба,- лагідним голоском промовила королева, виходячи з карети. Вона повільно підійшла до дівчинки та дала їй кілька монет.- Я приїхала, щоб допомогти цим людям, а не проганяти їх.

- Ви можете захворіти на якусь хворобу, моя королево.

- На щастя, при дворі є багато хороших лікарів.

- Не хочу погоджуватись з ним, але він правий,- сказав Нік, повільно підходячи до карети, схрестивши руки на грудях,- Тут доволі небезпечно.

Нік побачив, як зраділа королева, але вчасно стрималась.

- Не підходь!- крикнув воїн.

- Я не маленька дівчинка. Спробуй прогнати.

Солдат витягнув меча, але його зупинила королева.

- Оглянь тут все та дізнайся чи мені нічого не загрожує. Я сама з ним поговорю.

- Значить коронація та шлюб пройшли успішно,- мовив Нік, коли солдат відійшов.

- Так, хоча я б зараз краще була в замку моєї сім'ї, а не тут.

- Що ти тоді тут робиш?

- Те, що ти мені й казав. Я королева однієї з найбільших країн. Я намагаюсь дбати про людей, поки король їх повільно вбиває.

- Так, я бачу.- Нік жестом прикликав до себе маленьку дівчинку. Коли вона підійшла, чоловік витягнув з наплічної сумки невеликий шматочок хліба,- Це дуже добре видно.

- Я дала їй гроші для того, щоб вона змогла собі щось купити.

- Зараз людям начхати на торгівлю. Їм не вистачає власної їжі, тому вони не будуть продавати те, що в них залишилось.

- Що ти тут робиш?- після недовгої мовчанки спитала дівчина,- Мені дуже цікаво, що герой Битви за Булугу забув в цьому забутому місті.

- Я зацікавився хворобою, що вирувала тут ще тиждень тому... І я впевнений, повториться знову дуже скоро. Я дізнався, що вона поширюється через цих щурів, з якими ніхто не бореться.

- Ти лікар?

- Ти сумнівалась? Я чудово знаю хімію, фізику, біологію, асторономію та військову справу.

- Жартуєш?- не повірила дівчина.

- Так. Я був неподалік і мій друг Джеремус попросив мене дізнатись якомога більше про цю хворобу, щоб створити ліки,- сказав Нік та швидко додав,- Але це не означає, що я кретин і нічого не знаю з фізики, біології та інших наук.

- Джеремус? Ще один герой Битви за Булугу?

- Як часто новини з Кальрадії доходять до Пендору?

- Не дуже, але жителів Пендору зацікавила остання ситуація в Кальрадії, яка, звісно, прикрашена бардами.

Нік побачив якийсь рух неподалік від карети. Повільно оглянувшись, він побачив, що їх оточили.

- Тобі треба повертатись,- тихо сказав Нік,- Чим швидше, тим краще.

- Чому?

- Щось мені підказує, що скоро дізнаєшся.

Раптово в королеву полетіла стріла, але Нік встиг зловити її.

- Боже!!!- крикнула дівчина.

- Ні, не він.

Чотири стріли влучили в коней, що тягнули карету. Нік витягнув меча і через кілька секунд до нього підбіг солдат.

- Що відбувається?- спитав воїн.

- Напад, який ти мав попередити.

Озброєні, але слабкі міщани напали на них. Нік та солдат добре захищались, оберігаючи королеву. Через дві хвилини, чоловік з вилами вбив солдата, а другий замахнувся на Ніка невеликим мечем, але воїн встиг відбити удар. Незважаючи, що чоловік залишився сам проти десятка міщан, він продовжував стояти. Відбивши черговий удар, він побачив, що щось летить у карету та розпізнав бомбу. Вибух був невеликим, але його вистачило, щоб Нік знепротимнів, а міщани злякались та втекли.

29 жовтня 1266р. 13:54

Равенстерн, Королівство Равенстерн

Нік отямився, коли його тягнули у в'язницю двоє солдатів, а позаду йшов лучник. Король не став розбиратись, тому наказав ув'язнити Ніка, як тільки його побачив.

"Почнемо",- подумав Нік.

Чоловік напружив тіло та вирвався з рук солдатів. Він охопив шию одного з солдатів мотузкою. Лучник. який стояв навпроти, не очікував такого різкого маневру, тому випадково влучив стрілою в солдата. Нік, з розбігу, повалив лучника та швидко встав на ноги. Другий солдат замахнувся та спробував вдарити Ніка, але той зміг ухилитись. Скориставшись моментом, Нік пхнув солдата плечем. Солдат відступив на кілька кроків, а Нік повалив його на землю та почав сильно бити руками. Лучник спробував непомітно підкрастись до Ніка, але чоловік побачив це і вчасно ухилився, тому лучник проткнув мечем голову свого друга. Нік вихопив меч з рук лучника, перевернув його та сильним ударом вдарив лучника в живіт.

Звільнившись від мотузок, слабкий Нік пішов до виходу.

- Надіюсь, що знаю звідси вихід,- мовив Нік.

Вийшовши з будівлі, яка була новою в'язницею, чоловік опинився в засніженому лісі. Через кілька годин блукань, Нік перечепився через один з коренів та безсило впав на засніжену землю.

29 жовтня 1266р. 15:43

Сарлеон, Королівство Сарлеон

Молодий чоловік з невеликою бородою швидко йшов вулицями Сарлеону, постійно оглядаючись.

- Вам чимось допомогти?- спитав солдат, коли чоловік ледь не збив його з ніг.

- Ні, дякую.

Чоловік пройшов ще кілька десятків метрів, доки не зайшов в кімнату, де сиділи молода дівчина та однорукий чоловік.

- Ти живий,- здивовано сказав чоловік середніх років, підходячи до свого друга,- Що ти дізнався?

- Від нольдорів важко щось дізнатись, але я дещо зміг знайти. Деякі кажуть, що нольдори готують війну проти Сарлеону та Імперії Баккус.

- Ну і що?- спитала дівчина,- Вони й так постійно воюють.

- Ні, цього разу все не так. Нольдори хочуть організувати повномасштабне вторгнення та захопити Сарлеон і Імперію.

- Їм не вдасться,- сказав однорукий,- Якщо вони захоплять Сарлеон та Імперію, то Равенстерн, Фірдсвейн, Джату та Д'Шар швидко їх виженуть.

- В цьому й справа, Матео. Нольдори уклали договір з Равенстерном та Фірдсвейном про взаємну допомогу у війні.

- Тобто? Як?- спитала дівчина.

- Равенстерн повністю бере на себе племена Джату і, частково, напад на Сарлеон, з боку Озера. Фірдсвейн нападає на Д'Шар і, з часом, на Імперію Баккус.

- Тоді Равенстерн отримає контроль над Озером та степами, які зможе заселити, а Фірдсвейн візьме під контроль пустелю.

- Тоді й нольдори отримають більшу частину Сарлеону та Імперії.- закінчив Матео.

- Це, трішки не по плану,- сказала дівчина.

- Зате. це перший в історії договір між нольдорами і людьми про взаємну військову допомогу.

- От тільки, це нам нічого не дає!

29 жовтня 1266р. 19:44

Ліс, неподалік від Равенстерну, Королівство Равенстерн

Нік отямився в холодному, але чистому ліжку. Неподалік від нього сидів чоловік з багатьма шрамами на обличчі.

- Не дуже виглядаєш,- сказав Нік, впізнавши чоловіка.

- Вже давно не бачились. Скільки часу пройшло?

- Не пам'ятаю.

- Я добре пам'ятаю, що минулого разу ти забрав в мене сокиру, яка дісталась мені від батька, а зараз її в тебе нема.

- Загубив її в одній з битв.

- Неподалік від Булуги?

- Ні, але бачу, що ти багато чого знаєш.

- Батькові завжди цікаво, що робить його син.- відповів чоловік.

- А, ну так, точно,- сказав Нік, сідаючи на ліжку,- Тому ти не з'являвся роками. Наскільки я пам'ятаю, минулого разу ми бачились, коли викрав даму благородного походження.

- Лише заради грошей. Людям треба за щось жити.

- Може тоді почнеш багато працювати, а не грабувати людей?

- Я думаю, що ти знаєш, хто сидить на троні в Равенстерні. При такому правителі в будь-який момент може початись геноцид населення. Зараз наша ціль - переворот.

Чоловік побачив, що це здивувало Ніка.

- І що тоді? Громадянська війна?

- Повір, ніхто не стане боротись за цього короля.

- Ніхто не дозволить, щоб на троні сидів розбійник.

- Лише п'ять років, а тоді люди виберуть нового правителя на наступні п'ять років.

- Це маячня. Якщо дати людям вибирати, вони виберуть кого завгодно, але не того, хто зможе привести державу до процвітання.

- Не дізнаємось, якщо не спробуємо.

Нік встав з ліжка та вийшов з невеликого дерев'яного будиночку і побачив невелике село, збудоване просто в лісі. Він бачив сотні людей: лицарів, селян, міщан, солдатів, колишній дворян, які готувались до бою.

- Це погана ідея,- сказав Нік, дивлячись на воїнів,- Скільки їх?

- Шість сотень.

- Цього занадто мало. В нього багатотисячна армія, яка зараз десь неподалік.

- Ми заручились підтримкою інших кланів: Гірські Вовки, Легіонери, варвари... Всі готові атакувати.

- Це тисячі смертей в битві, яку ви навряд-чи виграєте. В мене є інший план, який може спрацювати.

- Я уважно слухаю.

- Мені всеодно треба проникнути місто. В мене буде розмова з королем. Якщо діалогу не буде, а його не буде, я вб'ю короля, а ти використаєш свої сили для того, щоб втримати владу.

- Вб'єш короля? Ти здурів?! Ти швидше помреш, ніж сможеш зробити це.

- Помирати я б не хотів, тому я буду старатись. Повір, це не найважче, що я робив в своєму житті. Я дам сигнал, який ти мав би зрозуміти, тоді ти допоможеш мені.

Батько Ніка кивнув в знак згоди. Нік пішов до коня, але його зупинив старий чоловік в дворянському вбранні.

- Нік Блек?- спитав чоловік.

- Так.

- Моя донька розповідала мені про вас. Я впевнений, що ви знайомі. Зараз вона є королевою.

- Якщо ваша донька - королева, то чому ви тут?

- Король забрав все наше майно і титул, але моя донька переконала його відпустити мене. Це єдине місце, де я можу бути в безпеці.

- Погане місце ти вибрав,- Нік озирнувся навколо,- Можливо, мій батько переслідує благе діло, але його люди... Більшість з них вбивці та грабіжники.

- Мене це не цікавить. Мені лише важливо, як почувається моя донька.

- Вона жива,- після недовгої паузи, мовив Нік,- На жаль, більше нічого сказати не можу.

Нік покинув чоловіка та швидко підійшов до коня.

- Він один з найшвидших, що в нас є,- сказав батько Ніка,- Надіюсь, що ти знаєш, що робиш.

- Гірше всеодно нема куди. Готуй своїх людей.

- Ми будемо триматись неподалік від міста. Радий бачити тебе знову.

- Так... Я тебе теж.

Нік кивнув батькові та поскакав з поселення.

29 жовтня 1266р. 21:54

Равенстерн, Королівство Равенстерн

Нік швидко скакав до міських мурів, але коло воріт його зупинили двоє солдатів.

- Куди зібрався?

- Родина тут живе,- говорив Нік, злізаючи з коня,- Давно вже їх не бачив.

- Значить, не побачиш. В місті карантин.

- Якось можна пройти?

- Ні.

- Я впевнений, що є спосіб,- усміхнувся чоловік та підійшов ближче до солдата.

- І що...

Солдат не встиг договорити, бо Нік неочікувано вдарив його в обличчя. Другий замахнувся на Ніка, але чоловік встиг ухилитись та вибити меч з рук противника. Нік встиг зловити меч та вдарити солдата до того, як ворог витягнув ножа.

- Я ж казав, що є спосіб,- сказав Нік, глянувши на тіла солдатів.

Чоловік відкрив ворота та. без проблем, в'їхав в місто. Через кілька хвилин їзди по пустих вулицях, чоловік опинився коло воріт в палац, які охороняли троє солдатів. Нік вирішив не під'їжджати ближче.

- Люди кажуть, що готується повстання,- говорив один з солдатів.

- Нас більше. Ми професійно навчені солдати, які зможуть перемогти групку селян.

Раптово, в одно з солдатів потрапила стріла, а через секунду впали ще двоє.

В тронній залі було кілька знатних лордів та лицарів, а молодий король сидів на троні.

- Дякую, лорде Пад, але я знаю, що в державі є негативно налаштовані до мене люди.- говорив король,- Єдиний спосіб контролю над людьми - страх. Люди мене бояться, тому держава досі ціла.

- Ще одне, Ваша Величносте. Ходять чутки, що Сарлеон та Імперія готують спільний наступ на наші території.

- Звісно, готують, але можете не переживати. Нольдори атакуватимуть першими, тому в них просто не буде часу, щоб воювати проти нас. Надіюсь, що ви підготували війська для нападу на степи Джату.

- Так, Ваша Величносте. Я б хотів...

Лорд не встиг договорити, бо тронну залу зайшов чоловік з стрілою в грудях, а зразу за ним зайшов Нік.

- Прошу мене вибачити, що перериваю вашу політичну бесіду, але в мене є невирішені питання до короля.

- Вбити його!- крикнув король.

Кілька лицарів витягнули мечі та пішли до Ніка, але чоловік витягнув стрілу та натягнув тятиву, прицілившись в короля.

- Думаю, що ніхто з вас не вміє ловити стріли чи відбивати їх, тому, якщо ви зробите ще хоч крок, ваш король помре.

Лицарі зупинились, але не збирались відступати.

- Чого тобі треба?!- спитав хлопець, продовжуючи сидіти на троні.

- По-перше, чому ти хочеш вбити мене?

- Ти напав на мій палац та вбив моїх людей.

- Взагалі-то, я вбив тільки десятьох, хоча знаю, що солдатів в тебе більше сотні, тому це, скоріше не напад, а проникнення... Хоча, мушу визнати, що тут ти правий. Я давав привід мене ненавидіти. Чому ти наказав ув'язнити мене?

- Ти мені заважаєш. Мені було б начхати, якби ти був в Фірдсвейні, чи в Сарлеоні, чи в тій чортовій Кальрадії, але, як тільки ти прибуваєш сюди, в мене виникають проблеми. Я знаю, що ти не хочеш цього визнавати, але смерть женеться за тобою. Ти намагаєшся втекти, але вона завжди поряд. Ти знаєш про кого я говорю і я впевнений, що вони доженуть і тебе.

Молодий король вдоволено усміхнувся, бачачи збентежене обличчя Ніка.

- Ти правий,- сказав чоловік,- Смерть женеться за мною, але сьогодні її ціль не я. Сьогодні вона прийшла за тобою.

Нік відпустив тятиву і стріла потрапила просто в шию молодого короля. Лицарі, що були в залі кілька секунд стояли на місці, бо не очікували такого, але опісля напали на Ніка. Чоловік встиг витягнути меча, тому достойно тримався проти ударів лицарів. Так тривало недовго. Чоловік відчував, що сили залишають його, тому, напевно, вперше житті, Нік втратив віру в перемогу. Здоровий глузд підказував йому, що він не зможе перемогти кілька десятків лицарів. Один з них сильно вдарив чоловіка ліктем, від чого він впав на підлогу. Лицар замахнувся, щоб добити Ніка, але всі в залі побачили яскраве світло, яке осліпило їх. Тоді, нізвідки, взялась дівчина з чорним волоссям та в чорному вбранні. Вона боязко оглядалась навколо. Тоді один лицар замахнувся на неї, але дівчина неймовірно швидко ухилилась від удару та сильно вдарила лицаря. Нік побачив, що і так довгі нігті дівчини, стали ще довшими та гострішими. Кілька лицарів напали на неї, але дівчина рухалась дуже швидко, перерізаючи їм вени. Жоден з них не міг вдарити її. Нік скористався моментом та відштовхнув лицаря, що стояв коло нього. Чоловік швидко піднявся на ноги та непомітно підбіг до молодої королеви, яка злякано присіла коло трону.

- Треба йти,- сказав Нік.

- Ти вбив його!

- Так, вбив,- Нік подивився на закривавлене тіло, що сиділо на троні,- Він на це заслужив, а нам треба йти.

Чоловік взяв дівчину за руку та швидко повів її до виходу з палацу, скориставшись вузьким коридором, щоб не йти через зал. Вийшовши на вулицю, вони побачили кілька патрулів, які швидко щось шукали.

- Вони нас шукають.

- Мене, якщо бути точнішим. Зараз вони пройдуть і шлях до воріт буде відкритим.

Через півхвилини вони підбігли до воріт, але їм на шляху встав лицар королівської гвардії.

- Чорт,- невдоволено сказав Нік.

- Нік Блек, ти звинувачений в вбивстві короля,- лицар витягнув меча.

- Не хотілось, щоб все ось так закінчилось,- сказав Нік та потягнув за мечем, але зупинився і опустив руку,- Особливо для тебе.

- Що?

Раптово, голову лицаря пробив арбалетний болт. За кілька десятків від них було кілька сотень озброєних людей. Чоловік зрозумів, що сили кланів вдерлись в місто. Бунтівники рушили до палацу, а Нік підійшов до свого батька, який спокійно піднімався пагорбом.

- Ти занадто старий для цього,- сказав Нік,- Тобі варто триматись подалі від поля бою.

- Не тобі мене життя вчити.- усміхнувся чоловік.

- Як ти дізнався, коли атакувати?

- Ти ж сам подав сигнал... Світло з тронної зали. Я не знаю, як ти зробив це, але воно було яскравіше, ніж зорі на небі.

Колишня королева, побачивши свого батька, швидко підбігла до нього.

- Штурм палацу не має бути важким,- говорив Нік,- Солдат там не більше сотні, а їхній бойових дух підірваний через смерть короля.

- Ти не збираєшся допомагати,- здогадався батько.

- Я свою частину зробив і король мертвий. Мені дуже пощастило, що я зміг вижити. Надіюсь, що ти цілком розумієш, що робиш.

- Можеш бути впевнений,- чоловік обняв Ніка,- Прощавай.

- Я буду сумувати,- ніяково сказав Нік.

Нік підійшов до молодої дівчини, яка говорила з батьком.

- Пробач, але ми мусимо йти,- сказала дівчина, коли побачила Ніка, який чекає її.

- Чому? Хіба нова влада буде тебе переслідувати?

- Можливо, ні, але інші королі будуть вимагати справедливого суду та покарання, тому ми не можемо залишатись. Бережи себе, батьку.

- Будь обережною, Вайлдо Хант.

Дівчина обняла свого батька та пішла з Ніком. Чоловік швидко знайшов для них коней і вони покинули місто.