- Ти дійсно думаєш, що зможеш перемогти все зло сам? Я прийшов до тебе, щоб завербувати в команду, яка врятує світ.- говорив незнайомий чоловік.
- Я тобі не вірю.- відповів хлопчик.
- Інші вже чекають. Час спливає. Нам пора йти.
Незнайомий чоловік неочікувано схопив хлопця за руку.
- А-а-а-а-а,- закричав хлопець, сідаючи на ліжку.
- Що сталось?- спитала Іміра.- Знову жахіття?
- Так,- більш спокійно сказав хлопець,- Знову те саме.
- Тобі варто звернутись до знахаря,- сказала дівчинка,- Можливо, він тобі допоможе.
- Я їм не довіряю. Всі ці трави, дивні запахи, пісні, обряди. Не викликають вони в мене довіри.
- Тоді страждай.
Дівчина залишила свого брата та, вставши з ліжка, пішла на кухню.
"Якщо так багато людей й надалі будуть довіряти знахарям, то цьому світові ще не так багато залишилось."- подумав хлопець.
Хлопець знову опустився на ліжко та повернувся на бік, але заснути не встиг.
- Пора вставати!- крикнув батько з двору.
- Чорт,- невдоволено сказав хлопець та, вставши з ліжка, швидко вдягнувся і вийшов надвір.
- Як спалось?- спитав батько.
- Іміра вже розповіла?- спитав хлопець.
- Не варто приховувати від нас правду. Якщо тобі дійсно сняться жахіття, ми можемо допомогти.
- Відвести до знахаря?- скептично спитав Нік.
- Цього не будемо відкидати.
Хлопець підійшов до сокири, що лежала на землі та почав допомагати батькові рубати дрова. Ранкове сонце, на диво, нещадно пекло. Ранкові пташки літали над головою та співали свої пісні, а мухи так липли до мокрого обличчя хлопця.
- Мені треба боротись з своїми страхами,- сказав Нік,- Якщо я хочу ввійти в Королівську Гвардію, я маю подолати страхи.
- Повір мені, Королівська Гвардія - просто купка найбільших боягузів, які не мають роботи, але отримують хороші гроші. Вони втекли від постійних битв та війн, але виправдовуються служінням королю.
- Що тобі взагалі відомо про Королівську Гвардію?- Нік сильно вдарив сокирою по колоді.
- Набагато більше, нід тобі. На відміну від тебе, я знаю, як влаштований цей світ.
- Невже?
Хлопець хотів довести батькові свою правоту, але не встиг, бо побачив колону красиво вдягнених біловолосих воїнів, які повільно наближались до них.
- Я думав, що ми домовились з королем про поставку людей нам для служіння,- сказав ельф.
- Ми не погоджуємось з рішенням короля,- відповів чоловік.
- Перед тобою полковник Ізілрандір, тому ти просто не в тому становищі, щоб сперечатись,- сказав один з нольдорів.
- Ти впевнений? Те саме можу сказати і тобі,- смілив говорив чоловік, вказуючи на озброєних односельців, які побачили конфлікт та підійшли до невеликого загону нольдорів.
- Командире, не думаю, що зараз хороший час для бою,- говорив один з нольдорів,- Навм скоро мають привезти людей.
- Нам потрібно вже,- спокійно сказав Ізілрандір, хоча всі знали, що він дуже злий. Полковник оглянувся навколо та оціний ситуацію,- Добре. Цього разу вам пощастило, але...
- Не треба мене залякувати,- сказав Максимус, батько Ніка,- Люди вигнали вас з всього континенту, тому і в Лісі ви затримаєтесь ненадовго.
Ізілрандір стиснув зуби та дуже захотів вдарити чоловіка, але просто розвернувся та, застриьнувши на коня, поскакав з села.
- Думаєш, що вони повернуться?- спитав Нік.
- Точно повернуться,- сказав Максимус,- Ельфи не забвають образ.
Решта дня пройшла спокійно. Сім'я зробила всі необхідні справи, всі повечеряли та лягли спати.
Нік опинився в дуже дивному місці.
- Ти казав, що нас вже чекають інші.- сказав Нік.
- Вони скоро прийдуть. Нам треба дещо обговорити. Я розумію, що ти бачиш їх вперше, але ти маєш бути готовим, щоб очолити команду.
- Я? Я не знаю про кого ти говориш.
- Прийдеться почати вірити мені.
Нік проснувся віж жахливого крику під вікном. Вставши на ноги, хлопець побачив нольдора, який ввірвався в його дім.
- Тобі тут не місце,- сказав Нік, одразу зрозумівши ситуацію.
Воїн спробував вдарити Ніка, але той спритно ухилився від удару. воїн одразу замахнувся вдруге, але знову промахнувся. Нік взяв в руки невеликий ніж та, ухилившись від удару, проткнув ним противника. Той впав на одне коліно, а Нік добив його сильним ударом ножа в шию.
- Де батько?- спитав Нік в Іміри, яка стояла коло дверей в кімнату та спостерігала за цим. Шістнадцятирічний хлопець повільно підійшов до сестри.
- Він кудись пішов, як тільки все почалось,- сказала дівчина.
- Сховайся тут і нікуди не йди.
Дівчина нічого не сказала, а лише кивнула.
Нік сильніше стиснув пальцями ножа та вийшов надвір. Він вже два роки відслужив у війську, брав участь в битві, але настільки жорстоке побоїще бачив вперше. Нольдори жорстоко вбивали всіх, кого бачили. Люди, яких Нік знав з дитинства, кричали від болю, падали від ран та стікали кров'ю. Селяни не могли захистити себе. В полон брали лише тих людей, які були молодими, але не могли себе захистити.
Хлопець почув швидкий тупіт копит позаду себе та вчасно відстрибнув, щоб не потрапити піл лезо ельфійського меча.
- Чорт!- вилаявся хлопець.
Хлопець певний час ховався за будинками, в кущах та інших укриттях, спостерігаючи, як вбивають його друзів, доки не побачив свого батька, який, разом з іншими сміливцями, відбивав нещадні спроби нападу нольдорів. Нік зібрався з силами та напав на нольдорів, ріжучи їх з-за спини. Противники не очікували нападу хлопця з-за спини, тому не встигали відбивати удари. Все ж, троє нольдорів вчасно ухилились від спроб Ніка вдарити їх. Хлопцеві вдалось серйозно ранити двох нольдорів, які не очікували від хлопця спритності та сили, але третій нольдор сильно вдарив Ніка в обличчя та живіт. До слабкого Ніка, що лежав на брудній землі, підійшов Ізілрандір, витираючи кров тих самих сміливців, які до останнього боролись за своє життя.
- Такий молодий, а вже без проблем впорався з сімома нольдорами. Це заслуговує поваги.- говорив ельф.
- Я захищаю свій дім.
- Значить, ти дійсно сміливий. Таке серце і серед нольдорів непросто знайти, а тут... людина.
- Ти багато чого не знаєш про людей.
Командир взяв меча в одного з мертвих нольдорів та кинув його Нікові.
- Ні!!!- закричав Максимус, коли побачив це. Чоловік спробував вирватись, але нольдори тримали його дуже міцно.
- Побачимо, як ти будеш битись зі мною,- сказав Ізілрандір.
Нік взяв меча та встав на ноги. Полковник одразу напав на хлопця, але Нік встиг відбити перші кілька ударів. З їхніх мечів летіли іскри, а дзвін сталі розлітався на сотні метрів навколо. Нік вправно ухилявся від ударів та, при можливості, відбивав їх. На жаль, Ізілрандір не давав шансу Нікові спробувати вдарити противника, хоча хлопець дуже старався перемогти. В решті-решт, хлопець отримав сильний удар, який вибив меч з його рук. Від удару Нік схилився та, набравши землі в кулак, кину в очі противника. Хлопець скористався моментом, тому, швидко піднявши меч, що був неподалік, Нік напав на командира та проткнув мечем його груди. Броня ельфа не витримала, тому з рани потекла кров. Всі, хто бачили це, були шоковані побаченим. Розлючений командир провів серію ударів, які Нік просто не зміг відбити. Меч хлопця зламався, тому Ізілрандір сильно ранив мечем хлопця в живіт, а одразу після цього - в спину. Нік впав на брудну землю і останнє, що він побачив - смерть свого батька.
- Яке я взагалі маю до цього відношення?- спитав Нік.
- Ти головна деталь. Без тебе, ми точно помремо.
- Інші, хто вони?
- Люди, які змогли показати себе. Когось ти знаєш, когось - ні. Це неважливо. Головна мета - відбити загрозу.
- Яку?
- Дізнаєшся, але, поки що, тобі пора прокинутись.- незнайомий чоловік сильно вдарив Ніка в живіт.
Хлопець почав дихати та, розплющивши очі, побачив, що він лежить на землі. Згори падали частинки попелу і дуже смерділо димом. Нік спробував піднятись, але відчув сильний біль в животі та спині.
"От чорт"- вилаявся в думках хлопець.
Нік спробував піднятись вдруге і, терплячи біль, піднявся на ноги. Неподалік він побачив тіло свого мертвого батька, який лежав в калюжі крові. Хлопець присів коло батька та востаннє торкнувся до нього. Озирнувшись навколо, хлопець побачив лише спалене та розорене село. Тоді він подумав про сестру. Вставши на ноги, хлопець пройшов майже сотню метрів, коли дійшов до свого дому. Зайшовши всередину, Нік зрозумів, що нольдори пограбували дім. Оглянувши всі кімнати, Нік так і не знайшов сестри, тому просто сперся на стіну та сповз на підлогу.
Втомлений 40-річний чоловік, з густою бородою, чорним брудним волоссям та темними очима, спокійно сидів в таверні та пив пиво. Колись він був дуже популярним в Кальрадії і, можливо, старше покоління знає його в обличчя, але ці чудові дні давно минули. Тим більше, в Пендорі він вперше.
- Симпатичні вуса,- сказала молода дівчина, що розносила напої.
Чоловік лише ледве усміхнувся до дівчини та провів її втомленим поглядом.
- Навіть не думай підходити до неї,- сказав грубий чоловік, який є власником таверни, підійшовши до гостя.
- Я й не збирався.
- Таким, як ти, тут не раді.
- Так, я бачу.
- Заплати за їжу та йди геть звідси!
- Не цінуєте ви своїх гостей,- сказав чоловік, встаючи з місця.
- Бродяги - не гості.
Власник таверни спробував свдарити чоловіка, але той був професійним воїном, тому спритно ухилився від удару та одним сильним ударом повалив власника таверни на дерев'яну підлогу.
- Досить! Припини! Ти зробив йому боляче!- закричала дівчина, підійшовши до раненого чоловіка.
- Він перший почав.
Власник таверни захотів знову вдарити чоловіка, але той ухилився та, одним красивим рухом, сильно вдарив противника ногою по голові.
- Йди геть звідси і більше ніколи не повертайся!- крикнула дівчина, показуючи рукою на вихід.
Чоловік розвернувся та підійшов до мандрівника, який спостерігав за всім.
- Не підкажеш, де тут село Ру?- спитав чоловік.
- Майже три години на північ, на коні,- сказав мандрівник та вчасно ухилився від винограду, який летів в співрозмовника.
- Дякую,- сказав чоловік та швидко покинув таверну.
Нік отямився від кроків, які були в його домі. Хлопець важко встав на ноги та, взявши в руку ніж, вийшов з кімнати. В цей момент, незнайомий чоловік побачив хлопця та спробував вдарити Ніка в живіт, але хлопець вчасно ухилився від удару та кілька разів вдарив мародера ножем по руці. Чоловік, кричучи від болю, відійшов на кілька метрів, але впав на підлогу.
- Ти просто найжахливіший з тих, кого я бачив,- сказав Нік, підійшовши до чоловіка.
- Добре, що ти бачиш небагато,- усміхнувся чоловік, а Нік відчув потилицею лезо меча.
- Ти відрубав руку моєму чоловіку, тому я відрубаю тобі голову. ми просто хотіли...
Жінка не встигла договорити. Нік перевернув ніж в своїй руці та сильно вдарив жінку в живіт. Він вдарив її ще кілька разів, коли її ранений чоловік повалив хлопця на підлогу.
- Здохни!!!- кричав чоловіка, намагаючись задушити хлопця.
Невідомий чоловік відпустив шию хлопця та спробував видавити пальцями очі хлопця. Нік намагався намацати рукою щось, що могло б врятувати його. Він відчував, що противник видавить йому очі, але зміг схопити якийсь предмет та сильно вдарити ворога по голові. Нік встав на ноги та, взявши ножа, кілька разів проткнув тіло чоловіка.
"Виродки. Мені не можна тут залишатись. Треба знайти Іміру... Цього хотів би батько."- думав Нік.
Хлопець пройшов по розореному селу в пошуках їжі, але знайшов лише хліб та брудну воду. Він взяв батькову сокиру та пішов на пошуки сестри. В війську хлопця навчили орієнтуватись на місцевості та змусили добре вивчити карту, тому Нік чудово знав, куди йому треба йти, щоб дістатись до нольдорів.
В той же час, на пагорбі з якого відкривався прекрасний вид на все село, стояв таємничий чоловік та спостерігав за хлопцем.
Кілька годин хлопець йшов на південь, доки не стемніло. Надивившись на прекрасний захід сонця, який чудово освітлював поля, хлопець назбирав достатньо дров, щоб розпалити вогонь. Кілька хвилин Нік слухав звук комах навколо та грівся коло вогнища, коли почув шелест за спиною. Хлопець обернувся та приготував сокиру, щоб захистити себе, але до нього підійшла молода 15-річна дівчина.
- Анно?- спитав Нік,- Ти що тут робиш? Як ти вижила?
- Дякую, що не вбив мене,- дівчина глянула на сокиру, тому Нік опустив її,- Я встигла втекти до того, як все переросло в різню. Найкращим рішенням, для мене, було втекти сюди та чекати, коли все стихне.
- Правильно,- сказав хлопець та повільно сів на холодну землю.
- Скоро прийде зима і випаде сніг, а ми не маємо нічого: ні житла, ні їжі.
- Мене не цікавить житло. Я намагаюсь знайти сестру. Скоріше за все, її забрали нольдори.
- Нольдори? Чому ти так думаєш?
- Тіла я не знайшов, тому це єдиний варіант. Ще вона могла втекти, але вона б повернулась в село після того, як все закінчилось.
- До Нольдорського Лісу сотні кілометрів. Нам не дійти туди. Якщо ми не помремо від голоду чи холоду, то нас вб'ють розбійники.
- На щастя, я маю ось це,- Нік вказав на сокиру, яка лежала коло нього.
Почалось недовге мовчання.
- Слухай, я розумію, що ти, напевно, буде проти, але я хочу піти з тобою.- сказала дівчина, дивлячись на вогонь.- В мене всеодно більше нічого немає, тому...
- Я знаю, що всі звикли, що я безвідповідальний, але військо мене змінило. Я не можу ризикувати тобою.
- Будь ласка...
Дівчина не встигла договорити та злякано почала відступати назад. Нік це здивувало, тому він швидко обернувся та відскочив назад, коли побачив вовка, що повільно підходив до нього. Хлопець захотів схопити сокиру, але вовк став між ним та зброєю.
Звір спритно стрибнув на хлопця, але Нік очікував цього, тому вчасно відстрибнув вбік. Вовк приземлився на метр дальше. Цим скористався Нік, який одразу побіг до сокири та, схопивши її, вчасно вдарив звіра по голові. Кров бризнула на обличчя хлопця. Він, терплячи біль в тілі, встав на ноги та побачив, що до Анни наближались ще два вовки. Хлопець швидко йшов до них, але його відпихнув невідомий чоловік, який витягнув меча та трьома сильними та красивими ударами вбив звірів. Важко дихаючи, чоловік повернувся до Ніка.
Хлопець встав на ноги та приготував сокиру для нападу.
- Хто ти?- спитав хлопець.
- Опусти зброю, хлопче. Я Сер Роланд з Кальрадії, імператор Кальрадійської Імперії.
- Невизнаний імператор, який був при владі менше року,- поправив Нік.
- Це вже не так важливо. Багато лордів перейшли на мій бік, але, на жаль, в мене не вийшло відновити Імперію.
- Нік Блек,- сказав хлопець,- а це Анна.
- Точно не думав, що буду розмовляти з дітьми, як з дорослими.
- Що ти тут забув?- спитав Нік.- Ти ж кажеш, що ти з Кальрадії.
- Колись в мене була команда, яка допомогла мені піднятись. Тоді я працював з однією дівчиною. Команда розійшлась по світу, але я вирішив навідати Іміру.
- Ти знав Іміру?- здивувався Нік.
- Так. Я зустрів її, коли вона втекла з дому. Дуже талановита дівчина.
Лицар витягнув ножа та почав готувати м'ясо звірів.
- Я, напевно, відмовлюсь,- сказала Анна.
- Коли я був в армії, в поході ще не таке доводилось їсти.
- Почекай-но,- почала Анна,- Якщо ти зараз продовжиш пошуки сестри, то не встигнеш повернутись і будеш оголошений дезертиром.
- Село розорене. Якщо вони й прийдуть до мене, то всеодно оголосять мертвим.
- Іншими словами, для всіх він мертвий,- сказав Роланд,- Куди ви збираєтесь йти?
- Іміру забрали нольдори і я збираюсь повернути її,- рішуче, але спокійно сказав Нік, беручи шматок м'яса в Роланда.
- Непросто вам буде на шляху до нольдорів.
- Добре, що ти з нами,- сказала Анна.
- Ти дійсно думаєш, що я дозволю вам піти зі мною?- спитав Роланд,- Двом дітям через степ? Прямо в Нольдорський Ліс? Я піду туди сам і прийду набагато скоріше, ніж ви. Я врятую Іміру ще до того, як ви натрапите на перших Джату.
- Ти прийшов з Кальрадії. Ти зовсім не знаєш, куди тобі йти. Звісно, ти можеш спробувати сам знайти шлях, але сумніваюсь, що тебе чекатиме успіх. Скоріше за все, ти помреш десь по дорозі.
Чоловік розумів, що Нік мислить логічно та правильно. Кілька секунд він мовчав, а тоді потиснув руку хлопцеві.
- Якщо в нас спільна мета, то не бачу причин, щоб не допомагати один одному.
Вони вирішили довго не сидіти коло вогнища, тому швидко лягли спати. Проснулись всі троє дуже рано, тому вирушили в дорогу ще до того, як почало світати.
- Нам потрібні коні,- втомлено сказала Анна, після того, як вони пройшли п'ятий кілометр.
- Їх не так просто знайти,- сказав Роланд,- Можна спробувати викрасти, але тоді на нас будуть полювати. Це додасть нам нових проблем.
- В нас немає вибору,- сказав Нік,- Нам треба викрасти коней, їжу та зброю, бо, якщо зима настане найближчим часом - нам не жити.
- Зараз саме тобі не варто з'являтись на людях. Солдати, навіть оголосивши твою смерть, можуть тебе шукати. Ти маєш залишатись в тіні та не проявляти активності.
- Тоді ми помремо з голоду... Хоча, ні. Нас вб'ють в степу.
- В степу?- перепитав Роланд та побачив, що Анна злякалась, а Нік став більш занепокоєним,- Що там, чорт забирай, таке в тому степу?!
- Племена Джату,- відповів Нік.
- Хто?
- Джату,- спробувала пояснити Анна,- це вільний кочовий народ, який прийшов з Диких Земель, які знаходяться дуже далеко звідси, разом з кількома тисячами найманців, які пішли за генералом Оазаром, що прийшов захопити Пендор, після того, як уклав договір з Імперією Баккус. Після того, як Імперія Пендор розвалилась, Джату опинились ізольованими, без можливості повернутись в свої рідні землі. Вони вирішили заснувати новий дім в східних степах Пендору, що були, на той час дикою територією. Вони живуть закритими спільнотами та войовничо відносяться до всіх, хто приходить ззовні. Хлопців майже з самого народження навчають верховій їзді та стрільбі з лука. Виростаючи, вони стають професійними воїнами. Найкращими серед них є Зулкар та К'Джуда Руйнівник. Вся армія Джату складається з вершників, які добре озброєні та захищені, що робить їх одними з найкращих воїнів на континенті.
- Зрозуміло,- сказав Роланд, здивовано дивлячись на дівчину.
- Я просто багато читаю,- мовила Анна, побачивши погляд чоловіка.
Кілька днів потому
- Зима йде за нами,- сказав Нік, дивлячись на захід сонця,- В нас залишилось мало часу, перш ніж випаде сніг.
- Нам треба берегти сили, бо помремо,- сказала Анна,- Кілька днів ми вже йдемо цим степом, але досі не бачили нікого і, тим більше, не знаємо, як далеко нам ще йти.
- Я впевнений, що ще не так багато,- сказав Нік.
Роланд весь цей час сидів коло вогню та мовчав.
- До біса погане місце ми вибрали для зупинки,- сказав лицар.
- Іншого вибору в нас немає. Вже темніє, а кілька сотень метрів нічого не змінять. Вночі йти також не варіант, бо можемо впасти в якусь яму і померти.
- Від падіння ти точно не помреш.
- Помру від голоду, якщо не зможу вибратись з ями,- знервовано сказав Нік,- Я розумію, що ти вже багатий і дорослий, тому можеш собі дозволити теплий одяг та хорошу зброю, але ми не такі!
- Тебе ніхто не змушував йти,- почав нервуватись Роланд.
- Вони викрали мою сестру! Я мушу її врятувати. Тільки ти витрачаєш наші припаси.
- Того, що я врятував вам двом життя було мало?!
- Я міг сам подбати про себе!- встав на ноги Нік.
- Ти ще занадто малий, щоб зрозуміти в яке лайно ти вплутався.
- Невже?! Думаєш, що тільки ти бачив жахи життя?! Я був на війні, на моїх очах вбили всіх, кого я знав. Мене змусили боротись з полководцем нольдорів, що означало вірну смерть. Не смій мені говорити, що я ще малий!
- І що ти мені зробиш?- спитав Роланд, встаючи з місця.
Нік мовчки підійшов до чоловіка та сильно вдарив його в обличчя. Лицар не очікував настільки сильного удару, тому відійшов на кілька метрів, а тоді накинувся на хлопця. Нік спробував відстрибнути вбік, але лицар передбачив це, тому схопив його та повалив на землю. Чоловік спробував вдарити хлопця в обличчя, але Нік зміг захистити себе. Після цього, хлопець сильно вдарив противника ногою та, скориставшись секундною слабкістю противника, сильно вдарив його в голову. Хлопцеві вдалось вибратись з-під лицаря та встати на ноги. Роланд кілька разів спробував вдарити Ніка, але хлопець був занадто швидким. Нік спробував вдарити чоловіка, але противник зупинив удар та сильно вдарив Ніка в обличчя. Хлопець відійшов на кілька кроків, а з його носа пішла кров.
- Досить!- крикнула Анна, встаючи між ними,- Нібито вже й дорослі, а ведете себе, як малі діти! Припиніть!
- Знаєш,- крикнув Нік до Роланда,- ти нам не потрібен! Ми самі впораємось! Без тебе, чорт забирай!
Хлопець хотів піти, але перевів погляд на Анну, яка, здається, не збиралась йти.
- Ти чого?- спитав хлопець.
- Роланд - лицар. Без нього в нас немає шансів.
- Чорт,- невдоволено, але спокійно сказав Нік,- Добре, тоді залишайся з ним. Я піду сам.
- Ніку, не роби дурниць... Будь ласка, не йди.
Хлопець її вже не слухав. Він взяв свою сокиру та пішов в степ.
- Він не пропаде.- сказав Роланд, сідаючи коло вогнища.
Лицар кілька хвилин посидів коло вогню, а тоді ліг на землю. В цей момент, чоловік побачив, що Анна збирається йти за Ніком.
- Він не пропаде, але ти можеш,- сказав чоловік.
Дівчина зупинилась та кілька секунд думала, як буде краще. Все ж, вона повернулась до вогнища, сіла коло вогню та ще майже годину, дивлячись в вогонь, звинувачувала себе в тому, що відпустила хлопця.
Всю ніч чоловік спав спокійно. Зранку він проснувся від того, що тремтить земля. Розплющивши очі, чоловік побачив, що Анна також прокинулась. Відвівши погляд від вогнища з якого йшов тільки дим, чоловік намагався розгледіти причину тремтіння.
- Землетрус?- спитав лицар, але скоро почув іржання коней та розібрав тупіт копит.
- Треба втікати!- крикнула Анна та побігла.
Через кілька секунд, Роланд побачив на горизонті кілька сотень вершників, які скакали просто до них. Зрозумівши, що нічого хорошого чекати не треба, чоловік залишив зброю та свої речі і побіг за Анною.
Можливо, якби поблизу був ліс, вони б мали шанс втекти від переслідування, але в степу в них не було шансів. Найшвидші вершники догнали їх через кілька хвилин та оточили. Вони швидко схопили Анну, але Роланд вирішив захищатись. Кілька воїнів злізли з коней та напали на чоловіка. Лицар намагався захищатись та положив трьох чоловіків на землю, але противників було занадто багато. Спочатку, чоловік пропустив один удар, після цього ще два сильних удари. Воїни Джату положили чоловіка на землю та, зв'язавши руки, прив'язали його до коня. Ранений та побитий Роланд побачив, що те саме зробили і з Анною, яка серйозно ранила одного з воїнів.
Майже дві години вони йшли мовчки. Невеликий загін, який схопив їх, приєднався до тисячі інших вершників, які йшли на схід.
- Куди вони нас ведуть?- спитав Роланд, коли порівнявся з Анною.
- Не знаю, але нічого хорошого можеш не чекати,- відповіла дівчина.- Я хвилююсь за Ніка.
- Його тут немає, значить з ним все чудово. Краще зараз думати про себе.
Одному з вершників набридли ці розмови, тому він сильно вдарив лицаря.
- Без розмов,- коротко і холодно сказав вершник.
- Ми вже йдемо кілька годин. Можливо, ти можеш дати нам коня, щоб не померли,- сказав лицар, але наступний удар змусив його замовкнути.
Армія Джату оминула скельний масив і вони побачили величезне місто, збудоване з наметів. Місто оточене дерев'яним частоколом, а життя в ньому видно навіть за кілька кілометрів від нього.
- Я чула розповіді про це... і молилась, що ніколи сюди не потраплю,- сказала Анна.
Через кілька хвилин, вони зайшли в місто. Вони йшли тим, що слугувало головною вулицею, яка вела до найбільшого намету. Зупинившись перед входом, воїни зістрибнули з коней та розв'язали полонених, але не відпускали їх. Роланд оглянувся навколо та побачив, що, крім місцевих жителів, яких було дуже багато, в місті живуть і раби, яких привели сюди після багатьох воєнних походів. Один з воїнів пхнув лицаря вперед і він, Анна та ще кілька людей зайшли в найбільший намет.
Всередині нічого не було, крім опор, які тримали намет, невеликого стола, на якому була проста їжа і стільців, на яких сиділи чоловіки і одна жінка.
- Так мало?- роздратовано спитав чоловік, встаючи з крісла.
- Ми програли битву з Ізілрандіром, а вони просто попались нам на шляху.
Чоловік, який займав високий стан в суспільстві Джату, підійшов до Роланда та Анни.
- Я Зулкар - полководець племен Джату,- сказав чоловік, очікуючи, що решта будуть боятись його.
- Сер Роланд з Кальрадії,- спокійно сказав лицар,- Думаю, сталась якась помилка, оскільки ми не бажаємо зла вам чи вашим солдатам. Нам просто треба йти на південь.
- Ніякої помилки немає,- сказав Зулкар, який виявився розумнішим, ніж очікував Роланд,- Ми беремо всіх, хто стоїть в нас на шляху. Ти кажеш, що з Кальрадії? Джату ще ніколи не було в Кальрадії.
- І не треба. Там всеодно не дуже добре живеться.
Зулкар нічого не сказав, а лише жестом дав знак, щоб лицар замовк.
- А це хто?- спитав Зулкар, торкаючись обличчя дівчини.
- Анна. Без відомого імені чи титулу, але здатна себе захистити,- дівчина спробувала відсторонитись від чоловіка.
- Невже? Як?
Дівчина швидко витягнула камінь, який сховала в кишені та сильно вдарила полководця по голові. Зулкар відійшов на кілька кроків, а з його рота пішла кров. Солдати Джату швидко схопили дівчину.
- Не очікував. Дійсно можеш себе захистити,- усміхнувся чоловік,- Моїм людям потрібна така. Проте, сумніваюсь, що ти можеш задовольнити сотню тисяч воїнів.
- Тільки спробуй щось зробити з нею!- крикнув Роланд. Чоловік не відчував жодних почуттів до дівчини, але не хотів, щоб хтось погрожував його друзям.
Зулкар перевів погляд на Роланда та одним сильним ударом повалив Анну на підлогу.
- Доторкнувся.
Лицар оглянувся навколо та зрозумів, що він в оточенні десятка добре озброєних солдатів, які забрали в нього все, що можна було б використати, як зброю.
- Ти в порядку?- спитав Роланд, допомігши Анні піднятись на ноги. Дівчина лише кивнула головою.
- Я вже вирішив, що з нею буде, але ти... Ти з благородного роду, якщо називаєш себе лицарем з Кальрадії. Вбивати тебе дуже невигідно, як і тримати в себе. Було б добре, якби ми продали тебе нольдорам. Незважаючи на ворожнечу, я думаю, що вони не відмовляться.
Нік прокинувся в високій траві, від тупоту сотень копит. Кілька хвилин хлопець чекав, коли гул пройде, бо чудово знав, що вони належать воїнам Джату. Коли загін був за горизонтом, Нік встав на ноги та побіг до місця, де вчора розводив вогнище з Роландом. Прибігши на місце, важко дихаючий Нік побачив, що нікого немає, а лицар залишив свого меча та особисті речі. Більше нічого не було, крім витоптаної трави навколо привалу.
Роланда та Анну тримали в домі Зулкара, але без охорони. Зулкар вирішив, що вони всеодно нікуди не зможуть втекти, тому навіть не зв'язував їх.
- Думаєш, ми в халепі?- спитав Роланд.
- Хіба не видно?
- Видно... Треба звідси вибиратись. Не хочеться мені помирати так рано.
- Тобі вже майже сорок, напевно.
Роланд проігнорував слова дівчини та спробував відчинти важкі двері, але вони, як і минулої спроби, були замкнені.
- Можеш не старатись. Навіть якщо виберемось звідси, то вони нас вб'ють назовні.
- Ми не можемо просто сидіти! Так ми зробимо тільки гірше.
Двері повільно та зі скрипом відчинились і всередину зайшов Зулкар з двома воїнами.
- Ми тут самі, без зброї.- говорив Роланд,- Міг і не брати з собою людей.
- Я не знаю, що можуть воїни Кальрадії, тому краще не ризикувати.
Роланд ледь чутно пхикнув і в ту ж мить, на іншому кінці міста, пролунав потужний вибух і почалась пожежа.
- Здається, раби підняли повстання,- сказав один з воїнів, що пробігав коло будинку.
- Візьми всіх та вбийте всіх, хто підняв зброю проти нас.- віддав наказ полководець.
Солдати лише кивнули та вийшли з будівлі.
- Дуже сподіваюсь, що це не твоїх рук справа,- розлючено сказав Зулкар, підходячи до Роланда.
- Звісно, не я,- відповів лицар,- Я весь час був тут.
- Значить, ти можеш знати, хто це зробив.
Зулкар швидко витягнув меч та приставив лезо до горла Анни. Дівчина підняла голову, але не боялась.
- Це зробив не він,- сказав Нік, заходячи всередину.
Один з воїнів, що був на вулиці, побачив Нік та спробував напасти на нього, але хлопець дуже вправно ухилився від удару та двома дуже швидкими рухами вбив противника.
- Я вражений,- сказав Зулкар, забираючи меч від горла Анни.
- Це мій меч?!- спитав Роланд, коли побачив свою зброю в руках хлопця.
Нік швидко напав на хлопця, але полководець, на диво, вправно відбив атаку противника та, опинившись за спиною, несильно вдарив його ногою в спину.
- Тобі мене не перемогти,- задоволено сказав Зулкар,- Я тренувався з самого народження та переміг в сотнях боїв, а ти просто хлопчисько.
Полководець напав на хлопця, але той спритно ухилився від удару. Зулкар продовжував атакувати Ніка, не зменшуючи темп, але хлопцеві вдавалось ухилятись від ударів, виснажуючи при цьому Зулкара. Побачивши, що полководець достатньо виснажений, Нік спритно відбив один з ударів, ухилився від удару вільною рукою та сильно вдарив противника в живіт, а після цього, одразу проткнув йому ногу. Полководець впав на одне коліно та стиснув зуби, терплячи біль.
- Чортовий малий,- сказав Зулкар.
Втомлений Нік проігнорував Зулкара та вирішив не добивати його.
- Непоганий меч,- сказав Нік, віддаючи його Роланду.
- Вставай в чергу, якщо хочеш його отримати.
- Не думаю, що зараз буде розумно виходити через головні ворота. Там різня, де нам не вижити.
- Ти її почав?- спитала Анна.
- Ні! Я просто скористався моментом.
Роланд зупинився та кілька секунд подумав.
- Ми можемо пройти через пагорби,- мовив лицар.
- Якщо раби переможуть, то так, але, якщо ні, то воїни будуть нас шукати.
- Вони будуть нас шукати в будь-якому випадку. Варто ризикнути.
Хлопець та Анна лише кивнули та побігли за Роландом. Вони бігли кілька годин, лише час-від-часу зменшуючи швидкість. Коли їм здалось, що вони втекли від Джату, спочатку Роланд, а потім решта почули тупіт копит.
- Здається, твої союзники програли,- важко дихаючи сказав Роланд, не зупиняючись.
Вони пробігли ще кілька сотень метрів та почали підніматись на пагорб. Воїни Джату були вже зовсім близько, коли, раптово, перед ними постав величезний Нольдорський Ліс. Незважаючи на те, що вони були на вершині пагорба, краю лісу всеодно не було видно.
- Треба йти дальше,- вигукнув Роланд.
- Нас там можуть вбити!- крикнула Анна.
- Ті, що позаду, також не хочуть нам добра.
Роланд побіг вперед та швидко почав спускатись пагорбом, а Нік та Анна побігли за ним. Через кілька хвилин вони сховались за деревами, куди зовсім не хотіли сунутись воїни Джату. Вони швидко розвернули коней та поскакали геть.
Важко дихаючи, Нік та Анна впали на землю та сперлись на стовбури дерев.
- Цей ліс виглядав великим,- важко дихаючи, говорив Роланд,- Думаю, нам варто обдумати, де шукати Іміру.
- В Елакраї,- сказала дівчина.- Я читала, що всіх полонених ведуть в Елакрай.
- Чудово. Веди нас.
- Ніхто з людей не знає, де це місто.
- Ми не можемо йти наосліп. Скоріше помремо, ніж знайдемо місто,- сказав Нік.
Роланд пішов вперед, але ледь не отримав стрілу в шию.
- Чорт!- крикнув лицар.
Нік та Анна встигли сховатись від неймовірно швидких стріл, що летіли в них, а Роланд побіг вглиб лісу.
- Куди він?- спитала Анна.
- В нас зараз інші проблеми.
Двоє нольдорів безшумно спустились з дерев та повільно підійшли до укриття, де сховався Нік. Хлопець швидко витягнув сокиру та неочікувано напав на одного з воїнів. Противник не очікував такого удару, тому не встиг ухилитись, тому втратив руку та впав на землю. Другий нольдор майже одразу напав на хлопця, але Анна, витягнувши ножа, напала на чоловіка. Дівчина не змогла поранити противника, оскільки він виявився дуже швидким та ухилився від її удару. Воїн вибив ніж з рук дівчини та приготувався, щоб добити її, але з-заду на нього напав Нік. Нольдор не встиг захиститись, тому сокира проткнула йому голову.
- Тримайся неподалік,- сказав Нік та пішов вперед.
Дівчина намагалась не відставати від нього, але хлопець майже рік прослужив в армії, де його вчили пересуватись на такій місцевості. Звісно, Анна не встигала за ним, тому, через деякий час загубила його.
- Ей! Нік!- крикнула дівчина, але з-за дерев безшумно вийшли два нольдори.- Дідько.
Нік йшов доволі довго, не обертаючись. Майже через годину, хлопець зрозумів, що загубив Анну.
- Тільки цього мені і бракувало,- невдоволено сказав хлопець.
Дуже довго Нік блукав лісом, намагаючись знайти дівчину, проте марно. Через деякий час блукань, хлопець опинився на галявині, звідки було чудово видно вежі міста Елакрай. Зачарований їхньою красою та величчю, Нік не помічав, що відбувається довкола, тому до нього непомітно підійшли троє нольдорів.
- Людям не місце в Лісі,- сказав один з воїнів, що вивело Ніка з задуми.
- Я тут лише для того, щоб врятувати свою сестру та друзів.
- Якщо вони тут, то вже нікуди не підуть.- ельф витягнув меча.
- Летардіане,- зупинила його ельфійка,- не треба. Хай з ним Ізілрандір розбирається.
- Дійсно,- мовив третій,- Просто відведемо його до полководця, як і тих двох.
Летардіан не слухав своїх друзів та напав на Ніка. Хлопцеві вдалось ухилитись від першого удару. Розуміючи, що від сокири користі мало, хлопець вирішив використовувати кулаки. Нік бив дуже обережно і тільки тоді, коли розумів, що зможе ухилитись від удару Летардіана, а таке траплялось дуже рідко. На жаль, ельф був кращим, тому, через кілька хвилин повалив хлопця на землю. Нік спробував встати, але Летардіан підняв меч, який відкинув напередодні, та приставив до горла Ніка.
- Тобі дуже пощастило. Ти не побачиш смерть своїх друзів.
- Я чув, що нольдори дуже поважають традиції. Я хочу двобою. З Ізілрандіром.
- Ти людина і нічого не можеш вимагати в цьому лісі.
- Летардіане!- вигукнула ельфійка,- Ми поважаємо традиції. Якщо він хоче померти в двобої з Ізілрандіром, хай помирає.
Ельф думав деякий час, але сховав меч та допоміг Нікові піднятись.
Вони йшли майже годину, доки не зайшли в місто. Нік, який ніколи не бачив такої краси, хотів все роздивитись, проте був не в тому становищі. Ельфи та нольдори, які були в місті, дивно, зацікавлено та вороже розглядали хлопця. Вони пройшли чистими та охайними вуличками, доки не прийшли на арену. В цей момент, хлопець побачив Роланда та Анну, які стояли в оточенні солдатів.
- Я хотів виносити їм смертний вирок,- невдволено сказав Ізілрандір, коли побачив щойно прибулих воїнів та Ніка.
- Він скористався нашою повагою до традицій, тому викликав вас на поєдинок.
Ці слова зацікавили полководця, тому він повільно підійшов до Ніка.
- Я тебе пам'ятаю. Ти син того дурного нахаби, якого я вбив майже місяць тому. Твій батько був дурнем. Цікаво, ти дурень чи сміливець?
Нік дуже хотів вдарити ельфа в цей момент, але стримався.
- Я буду боротись за життя всіх людей, які є всередині,- сказав Нік.
- Ні,- відмовився Ізілрандір,- Я пам'ятаю, що ти зробив, тому не збираюсь так ризикувати.
- Тоді життя цих двох,- Нік вказав на Анну та Роланда,- І життя моєї сестри.
- Добре.- після недовгих роздумів сказав полководець.
Хлопцеві дали меча та залишили самого з Ізілрадіром. Нольдорські воїни, Роланд та Анна відійшли на край арени.
Полководець вирішив не тягнути час, оскільки жадав помсти, тому одразу пішов в атаку. Він був впевненим в перемозі. Нік спритно ухилився від першого удару та відбив другий. Ельф наносив швидкі удари, які не здатна відбити звичайна людина, але Нік тренувався від народження. Хлопець підстрибнув над лезом, коли ворог спробував вдарити його по нозі, та спробував вдарити полководця в стрибку, але противник вчасно ухилився, тому хлопець просто впав на землю. Ізілрандір замахнувся, щоб добити Ніка, але той відкотився в сторону та швидко встав на ноги. Шістнадцятирічному юнаку було дуже важко боротись проти ельфа, тому Нік зробив помилку. Нею скористався полководець, тому, відбивши удар хлопця, сильно пхнув його ногою, від чого слабкий Нік впав на землю.
- Ти тримався достойно,- сказав Ізілрандір, підійшов до хлопця. Чоловік хотів вбити Ніка, але хлопець стиснув меч в руці та одним ударом рубанув противника по животу.
Цього не очікував ніхто, а особливо Ізілрандір. Нік швикдо встав та опинившись за спиною противника, рубанув його по спині, повторивши те, що з ним зробив Ізілрандір.
Полководець впав на землю. Нік підійшов, щоб переконатись, що чоловік ще живий.
- Я міг би вбити тебе за те, що ти зробив з моїм батьком, але не зроблю цього.- сказав Нік, схилившись коло нольдора.- я ніколи не опущусь до твого рівня.
Роланд стояв та розумів, що щось не так. Лицар вирвався з хватки нольдорів та, витягнувши свого меча, побіг до Ніка.
Неочікувано, Нік побачив коло себе тінь, тому обернувся якраз вчасно, щоб захиститись від сильного удару нольдорського короля. Нік стримав удар, але король сильно вдарив хлопця ногою, тому він впав на землю. Король замахнувся вдруге, але цього разу його удар відбив Сер Роланд.
- Ніхто не сміє псувати честь нольдорів!- крикнув король та напав на лицаря.
Чоловіки бились дуже швидко та красиво. Роланд не пропускав жодного удару, вправно відбивав їх та неймовірно спритно ухилявся. Нольдорський король, вже будучи старшим, не міг похвалитись такою ж спритністю, але тримав перевагу в бою. Після червгового удару короля, Роланд пішов в контратаку та, після трьох дуже швидких та сильних ударів, вибив меч з рук короля. Король одразу витягнув ножа та спробував вдарити лицаря в шию, але чоловік очікував цього, тому вправно ухилився від удару. Опинившись позаду короля, лицар схопив ельфа та одним сильним рухом зламав йому хребет. Король впав на землю. Він не помер, але його тіло паралізувало. Кілька ельфів кинулись на Роланда з зброєю, але їх зупинив Летардіан.
- Нольдори поважають традиції та дотримують їх,- сказав воїн. В цей момент він ще не знав, що саме це стане причиною його вигнання.
Всі чудово розуміли, що Летардіан - прекрасний воїн, тому не сміли йому перечити. Один з ельфів привів Іміру. Як тільки вона побачила брата, радісно підбігла до нього та обняла його. Крім того, дівчина дуже здивувалась появі Роланда. Роланд, Нік, Анна та Іміра швидко покинуть Нольдорський Ліс, в супроводі декількох ельфів.
Звісно, в той же день, Роланд попрощається з рештою та піде своїм шляхом. Вони намагались не розповідати про пережиті події, але деякі барди почують про це та складуть кілька пісень.
Розлючений Ізілрандір буде мстити людям: нищитиме міста та села, вбиватиме торговців та воїнів. Ельфи намагатимуться забути про ці події, вважаючи це жахливим соромом.
Життя - дивна штука. Нік та Летардіан випадково зустріли один одного в Нольдорському Лісі і хто б міг подумати, що їхні долі знову переплетуться через кілька років.
Пройшло кілька днів з моменту пограбування села Ру. Ніхто не приходив сюди, адже всі знали, що нольдори забрали все, що можна було забрати. Прийшли морози, тому тіла не розкладались так швидко. В селі не було диких звірів чи стерв'ятників. Всі тіла просто лежали на стоптаній землі. Лише самотній чоловік тихо йшов засніженими вулицями, коло спалених будинків. Він йшов до певного тіла. Ба більше, він знав до якого. Дивно та дорого вдягнений чоловік повільно підійшов до тіла Максимуса, яке посиніло від холоду. Чоловік витягнув з внутрішньої кишені якийсь еліксир. Дивно, адже більшість з них була заборонена ще два століття тому. Чоловік відкрив еліксир та залив вміст в рот чоловіка. Кілька секунд Максимус непорушно лежав, але, раптом, почав важко дихати, ніби щойно винирнув з води.
- Ти хто такий?- важко дихаючи, спитав чоловік, повернувши голову до чоловіка.
- Для тебе ще є робота,- коротко сказав чоловік.