23 березня 1267р. 16:25
Кілька кілометрів від Яноса, Імперія Баккус
В невеликому хуторі жило три сім'ї. Поселення збудоване сотні років тому, але було надовго покинуте, через війну Імперії Баккус та нольдорів. Не так давно, люди знову повернулись сюди, оскільки в Імперії почалось правління жорстокого імператора Маріуса, а імперські солдати ніколи не дізнаються про це місце. Зовсім недавно, сюди приїхав і чужинець. Виглядав він красивим, з довгим темним волоссям та красивими рисами обличчя. Інколи, можна було побачити шрами на його тілі. Чоловік зарекомендував себе з позитивного боку, тому люди почали називати його благородним лицарем. Ніхто не знає, чому так. Можливо, вони думали, що тільки благородні лицарі мають шрами, а, можливо, просто хотіли вірити в краще.
Спочатку, до нього ставились обережно, але, з часом, побачили, що чоловік спокійний, дружелюбний і завжди готовий допомогти, якщо хтось попросить допомоги. Була в нього лише одна таємниця - він ніколи не говорив, чому приїхав сюди. Вони намагались довідатись в нього, але, згодом, покинули намагання, вирішивши, що причина не дуже серйозна. Можливо, він так би й залишився на хуторі, одружився б на молодій дівчині, яка любила його, вона б народила йому дітей. Про таке життя він мріяв, але, на жаль, цьому не судилось статись.
Нік повільно йшов запиленю дорогою додому. Кілька годин тому він відправився на полювання, але повертався назад з пустими руками.
- Знову нічого немає?- спитала молода дівчина, на ім'я Трас, підходячи до Ніка. Він вдивлявся в її довге волосся, але зрозумів, що вона дивиться йому просто в очі та чекає відповіді.
- Імперські мисливці добре попрацювали,- після недовгої паузи, сказав Нік,- Прийдеться в полі працювати та рибу ловити.
- Ха-ха-ха,- засміялась дівчина ніжним голосом,- Ми ж знаємо, що цього не буде. Ти найкращий з мисливців і часто нам допомагав, тому ми готові допомогти тобі.
- Не хочу їх обтяжувати. В них нелегке життя, а імперські солдати підходять все ближче. Не думаю, що їм варто слухати мої проблеми.
- Ти, напевно, втомився. Відпочинь трохи.
- Я ще мав піти до Релла. Він просив, щоб я зайшов до нього, коли повернусь.
- Релл поїхав в місто. Він повернеться завтра, тому можеш не хвилюватись.
- Дякую, що турбуєшся про мене.- усміхнувся Нік.
Вони підійшли до невеликого, але охайного будинку, де жив Нік.
- Не засиджуйся допізна,- сказала дівчина та обняла чоловіка.
- Нік Блек?- мовила темноволоса дівчина в дивному одязі, яка майже миттєво опинилась за спиною Ніка.
Нік швидко обернувся та здивувався, бо мало що могло підкрастись до нього, а, особливо, людина.
- Хто питає?
- Мене звати Кейт. Мені сказали, що ви можете допомогти.
Нік розглядав молоду дівчину та звернув увагу на очі смарагдового кольору, які було дуже добре видно навіть здалеку. Чоловік одразу згадав відьмака Геральта. Чоловік жестом вказав, щоб дівчина заходила в дім.
- Ти впевнений, що це хороша ідея?- прошепотіла Трас,- Я весь час дивилась на тебе і побачила б, якби вона підійшла. Вона, буквально, з'явилась нізвідки.
- Я впораюсь,- заспокоїв Нік,- Потім зустрінемось.
Нік приобняв Трас та пішов до свого дому.
- Звідки ви дізнались, що я тут?- спитав чоловік, зайшовши всередину.
- Від чоловіка на ім'я Релл. Він сказав, що ти тут.
- Добре, а звідки ти мене знаєш?
- Від торговця. Він вирішив не називати свого імені. Просив передавати вітання.- дівчина легко всміхнулась,- Мені потрібна твоя допомога. Я не звідси і тепер мені треба повернутись додому.
- Не з Пендору?
- Дуже здалеку,- одразу мовила дівчина,- Ти всеодно не повіриш. Я опинилась тут і одразу потрапила в халепу.
- Я десь тебе бачив,- сказав Нік, приглянувшись до дівчини.
- Сумніваюсь. Я впевнена, що ми раніше не зустрічались. Послухай! За мною полюють дуже злі та небезпечні люди. Мені сказали, що ти єдиний, хто може мені допомогти.
- Чому ти вирішила, що я тобі допоможу?
- Торговець...
- Я Торговця бачив років десять тому. Він зник без пояснень, тому не думаю, що ми з ним друзі.
- Ти ж не залишиш дівчину в біді?- Кейт дивилась в очі Ніка, кидаючи йому виклик.
- Кицю, ти не уявляєш, що я робив в минулому, тому не думай, що я буду відчувати муки совісті.
- Ти не допоможеш мені.- розчаровано сказала дівчина.
- Я тільки недавно отримав те, що давно хотів, тому ні, не допоможу.
- Розумію,- Кейт встала з-за столу та пішла до виходу,- Не ховай далеко свого меча, бо вони можуть прийти і до тебе.
Нік провів її поглядом, доки вона не зникла на вулиці. Пройшло кілька годин. Нік кілька разів виглядав у вікно, остерігаючись слів дівчини. Нічого нового на вулиці не було, крім кішки, яка сиділа навпроти його будинку та дивилась на двері.
Тільки Нік ліг у ліжко, коли почув дивний звук за вікном. Все б нічого, але він почув цей звук вдруге. Чоловік взяв в руку ніж та сховав його під тонкою ковдрою. Він просто чекав. Через кілька хвилин вікно розбилось, а всередину застрибнув чоловік середнього зросту, на якому була чорна маска. Нападник спробував вдарити Ніка, але чоловік встиг відбити удар, чим врятував собі життя. Нік одразу встав на ноги та спробував атакувати противника, але промахнувся. Нападник рухався дуже швидко та обережно.
- Нічні Вершники?- спитав Нік і ухилився від ножа, який потрапив в стіну, за кілька сантиметрів від його голови.
Нік спробував вдарити ворога, але противник був швидшим, тому ухилився від удару. Нападник вдарив Ніка в ногу та кинув його на підлогу. Ворог витягнув ножа, щоб добити Ніка, але на нього накинулась темноволоса дівчина. Нік одразу зрозумів, що це була Кейт. Чоловік побачив, що з її нігтів швидко виростають кігті, які схожі на такі, які є в деяких тварин. Противник спробував вдарити її ножем, але вона встигла ухилитись, отримавши лише невелику рану. Нік мовчки спостерігав за їхім боєм та дивувався, наскільки швидко вони рухаються. Інколи. він не міг побачити силует їхні тіл, а лише схожі форми. Через хвилину, бій завершився, коли дівчина розірвала шию противника довгими кігтями. Вона обернулась до нього і Нік побачив, як швидко заживає рана на ній.
- Що ти таке?!- здивовано спитав чоловік.
- Потрібно йти. Тут небезпечно,- важко дихаючи, сказала Кейт,- Вони пришлють інших.
Вони вийшли з хатини та пройшли кілька метрів. Нік схопив дівчину за руку та притиснув її до дерева.
- Кажи, що ти таке!- крикнув Нік.
За мить, перед ним вже нікого не було, а дівчина стояла позаду чоловіка.
- Я здивована,- сказала дівчина,- Зазвичай, мене бояться ті, хто побачили мої справжні сили.
- Я ще не таке бачив. Відповідай на питання!
- Зазвичай, я вбиваю тих, хто дізнається, хто я, але... Я сподіваюсь на твою допомогу,- дівчина підняла очі до Ніка і він побачив жаль і розпач в її очах,- Я перевертень. Остання з них.
- Прекрасно,- невдоволено, але спокійно сказав Нік,- Я думав, що таких, як ти... Я думав, що вас більше немає.
- Я остання в своєму роді. Я чула, що залищилось кілька перевертнів з клану вовків, але це було десятки років тому. Я остання з клану котів.
- Тобто, ти можеш перетворюватись на кота?
- Скоріше, з кота в людину. Основні інстинкти в мене залишились від тварин.
Нік бачив, що дівчина знервована, бо постійно оглядається навколо, очікуючи приходу інших. Він зрозумів, що вона не хоче говорити про себе тут, але має грати за його правилами.
- Я впізнав цей стиль. Це ти була в тронній залі. Ти прибула сюди після яскравого світла. Ти не з цього світу.
- Так і...
- Чорт! Казав, що більше не буду мати справу з цим! Притягує до мене різні проблеми.
- Я прибула сюди не сама. Ті люди, що напали - Орден мисливців, який полює на всіх, хто може нашкодити людям. Один мій друг допоміг мені сховатись від них, але я опинилась тут. Я думала, що, знайшовши одну важливу для мене річ, вони не будуть мене атакувати, але...
- Вони продовжують на тебе полювати,- завершив Нік,- Мені жаль. Чому ти не можеш знову перетворитись на кота, чи просто вбити їх своїми силами.
- Вони занадто сильні. Мені дуже пощастило, що я перемогла цього.
- Ці Мисливці напали на мене і спробують зробити це знову. З твоїх слів я зрозумів, що навряд зможу їх перемогти, тому я думаю, що ми зможемо допомогти один одному.
Феліс усміхнулась, радіючи, що змогла знайти союзника. Нік повернувся в будинок, щоб взяти все необхідне, а потім, разом з дівчиною, покинув хутір. Йому було важко покидати те життя, що в нього було, але він розумів, що цього разу, в нього немає вибору.
25 березня 1267р. 09:22
Янос, Імперія Баккус
- Що ми тут забули?- спитала Кейт, коли вони йшли широкою та людною вулицею сонячного та теплого міста.
- Ходять чутки, що тут живе чоловік, який має магічні вміння,- говорив Нік,- Якщо ми його знайдемо, то зможемо відправити тебе додому, при цьому, позбувшись від мисливців.
- Ти, напевно, не розумієш, наскільки вони небезпечні. Вони народжені, щоб вбивати таких, як я. Їх ніколи не зможуть перемогти звичайні люди.
- Я не казав, що збираюсь битись проти них. Почекай мене тут, а я розпитаю людей про чародія.
Через секунду чоловік розчинився в натовпі, а до дівчини, поступово, почав підступати страх. Вона боялась, що будь-яка людина з натовпу встромить ніж їй в спину. Щоб якось відволіктись, вона підійшла до прилавку торговця та просто розглядала товари. Раптово, вона побачила чоловіка, що стояв за кілька десятків метрів від неї. Вона відчула всю ненависть в погляді того чоловіка.
"Мисливець!"- промайнуло в неї в голові, перш, ніж, вона почала тікати. Людина, що стежила за нею, кинулась навздогін. Дівчина намагалась бігти якомога швидше, адже від цього залежало її життя. Вона розштовхувала міщан, які спокійно по своїх справах, та перестрибувала через перешкоди, коли, раптово, натрапила на Ніка. Він одразу побачив її страх.
- Що сталось?- спитав чоловік, легко тримаючи її за плечі.
- Вони... Вони... Вони тут. Вони бачили мене! Вони йдуть за нами!- злякано говорила дівчина, дивлячись навколо.
Нік перевів погляд туди, звідки бігла дівчина, але не побачив нічого особливого. Чоловік обняв дівчину.
- Там нікого немає,- прошепотів Нік,- Скоро ти повернешся додому і зможеш жити своїм життям.
Дівчина простояла коло Ніка хвилини дві, поки страх не перейшов у відчай. Кейт підійшла до стіни та повільно сповзла на землю. Нік бачив, що сльози повільно текли по її обличчю.
- Вони завжди мене знаходять... Завжди. Мені ніколи від них не втекти. Навіть в іншому світі... Вже краще померти, ніж весь час втікати, розуміючи, що всі, кого ти зустрічаєш - помирають.
- Ей, спокійно,- намагався підбадьорити Нік,- Не треба впадати в відчай та зневірюватись. Вони просто бояться тебе.
- Що ти знаєш про це?! Я не можу мати друзів, близьких, відносин, не можу отримати освіту та роботу, не можу завести сім'ю.
- Більшу частину свого життя я втікав. За мною полювали нольдори, міліція, мисливці за головами, Королівська Гвардія Равенстерну, гірські клани, Нічні Вершники, Чорний Орден... Загалом, всі, кому не було лінь. Тільки недавно я позбувся від цього всього, але тепер мене переслідують за вбивство короля. Мені теж доволі непросто з цим жити, але я намагаюсь виправити свої помилки. Я намагаюсь виправити те, що зробив і вірю, що колись, зможу жити нормальним життям.
Дівчина дивилась в очі Ніка та легко всміхнулась.
- Дякую.
- Надіюсь, що тобі це допомогло,- сказав Нік, допомагаючи Кейт встати на ноги.
- Так. Ти знаєш, куди нам йти?
- Так, напевно... Сподіваюсь.
Через півгодини вони прибули до старого будинку з червоними дверима.
- Нагадує фільми,- сказала дівчина.
- Що?
- Нічого. Ти всеодно не зрозумієш.
Нік постукав в двері.
25 березня 1267р. 09:28
Янос, Імперія Баккус
- Обережніше,- сказав чоловік, заходячи в будинок,- Бігають, як навіжені.
- Ти щось дізнався?- спитав Матео.
- Імперія Баккус наказала Третій та Четвертій армії об'єднатись з армією Сарлеону, щоб розбити армію Ізілрандіра. П'ята та Друга - охороняють кордони, а Перша намагається пробитись в Нольдорський Ліс. Я вважаю, що нам треба було залишатись в Сарлеоні.
- В Сарлеоні зараз важкі часи. Я не хотів, щоб нас випадково спалили. Ти неймовірний шпигун. Нольдори, звісно, відіб'ють напад Імперії, і тоді ми зможемо почати план.
- Ти забуваєш про війська Сарлеону, які теж можуть напасти на Ліс,- мовила жінка.
- Вони зайняті війною з Фірдсвейном. Жаль, що Д'Шар та Равенстер вийшли з гри. Після того, як армію Імперії буде розбито в Лісі, а війська нольдорів - на кордоні Імперії, ми пройдемо в Елакрай і заберемо своє.
- Ми?- здивувалась жінка,- Ти нам нічим не допоможеш. В тебе немає руки, тому не думаю, що з тебе буде користь.
- Не зрозумів.- мовив Матео.
- Вона права,- втрутився Маркус,- Навіщо ти нам, якщо ми можемо все зробити самі?
- Я це все розпланував! Я це все почав! Я цим всім керував!!! Я витратив двадцять років свого життя не для того, щоб дві вискочки, як ви, все зіпсували.
Маркус потягнувся по зброю, але всі троє почули стукіт в двері.
- Чимось допомогти?- спитав чоловік, відчинивши двері.
- Так. Я чув, що тут живе чоловік на ім'я Матео. Він тут?
Маркус трохи подумав і відступив в сторону. Прибулі побачили однорукого чоловіка та жінку, яка сиділи неподалік від нього. Було очевидно, що тут була сварка.
- Мене звати Нік, а це Кейт,- почав Нік.
- Матео,- невдоволено мовив Матео,- Це Маркус та Лідія. Чого вам потрібно від мене?
- Колись я знав одного ельфа, який розповідав про вас...
Нік не встиг закінчити, бо Матео витягнув меч та приставив лезо до горла чоловіка.
- Я не хочу мати нічого спільного ні з ельфами, ні з тим, хто має справи з ними.
- В тебе немає вибору. Я не хочу калічити каліку, але мені прийдеться, якщо ти будеш мені погрожувати, а не допомагати.- Нік пальцем відвів лезо вбік та підійшов ближче до Матео,- Так от... Я знав одного ельфа, який чув розповіді від старших ельфів про чоловіка, який розбирається в реліквіях, артефактах і, можливо, має магічні здібності.
- Що саме тобі потрібно?
- Щось, що допоможе відправити її,- Нік вказав на Кейт,- в інший світ.
- Одним рухом меча відправляють в інший світ,- сказав Маркус, швидко підходячи до дівчини.
- Я тебе відправлю в інший світ, якщо відкриєш рота, коли не просять.- розлючено мовила Кейт.
- Заткнись!- крикнув Матео на Маркуса, та повернувся до Ніка,- Ти мене зацікавив. Є один варіант. В підвалі імперського палацу тримають різні артефакти, які імператори здобули під час боїв. Нам потрібен посох. Він зможе дати достатньо енергії для перенесення тіла в інший світ, але це спрацює лише один раз.
- Звідки ти знаєш?
- Свого часу, я знайшов цей посох.- відповів Матео,- В палац ввійти нелегко, але ви справитесь. Берете посох і швидко виходите звідти. Охорона є, але її небагато, тому проблем не має бути. Буде дві групи: ти і дівчина, які висадитесь з повітря, а Маркус і Лідія зайдуть через задній вхід.
- Стоп?! З повітря?!- здивувався Нік.
Маркус перевів погляд на Ніка та жестом сказав йти за ним. Через хвилину вони піднялись на даї старого будинку.
- Вгорі,- почав Маркус, вказуючи на найвищу вежу в місті,- є пристрій, який я сконструював для польотів. Він допоможе вам висадитись на дах палацу, оминувши охорону.
- Як він працює?
- На вежі буде достатньо місця для розгону. Ви розганяєтесь і стрибаєте, при цьому вигинаючи крила назад. Крім того, шлях до палацу неблизький, тому вам треба буде триматись неподалік від вогнищ, які розпалить Матео. Так ви зможете пролетіти до самого палацу.
- Ясно, а як тормозити?
- Хм, про це я не подумав.
- Ти на ньому літав?!
- Ні. Планував, але не літав. Я прочитав одну книгу про вбивць, яка надихнула мене на цей винахід. Я впевнений, що ти розберешся, що треба робити.
Маркус і Нік повернулись в кімнату.
- Затримуватись всередині не варто,- говорив Матео,- Імператор може викликати міський гарнізон, якщо дізнається, що всередині хтось є. Багато речей можуть спокушати вас, але вам потрібен лише посох.
Матео жестом покликав Лідію на розмову.
- Ти впевнений, що їм можна довіряти?- спитала Кейт в Ніка.
- Ні, але іншого варіанту я не знаю. Будь обережною.
- Матео пішов розпалювати вогні,- сказала Лідія, підходячи до них,- Пора збиратись.
Через кілька годин, Нік та Феліс стояли на вершині вежі.
- Тут доволі високо,- сказала дівчина, бачачи Маркуса та Лідію, які швидко скакали на конях до палацу.
- Боїшся висоти?
- Так.
Нік підійшов до дивної конструкції. Вона мала великі, але легкі крила та обтічну форму. Під крилами було дві перекладини, за які мали триматись люди, та коризини для ніг. Феліс дивилась на велике місто, яке поступово поглинала темрява. Де-не-де, запалювались вогні. Вітер куйовдив її довге волосся.
- Як ти тут опинилась?- несподівано спитав Нік,- Я маю на увазі, як ти опинилась в цьому світі?
- Не так давно, після битви з Мисливцями, я зустріла одного хлопця, який вирішив допомогти мені сховатись від них. Ми з ним здружились. Через деякий час, ми зустріли чоловіка, який сказав, що може допомогти нам в моїй проблемі. Ми знайшли місце, про яке він говорив, зробити все, як він казав, а потім я опинилась тут. Точніше, в тронній залі, де ти мене вперше побачив. Я збрехала, коли сказала, що в мене немає близьких. Я зустрічаюсь з хлопцем, але він залишився там і я не хочу думати про те, що можу більше його не побачити.
- Ти сумуєш за ним?
- Дуже.
- Ти повинна розуміти, що вони прийшли з твого світу і будуть тебе переслідувати в твоєму світі.
- Так, я знаю.- сумно сказала Кейт.
- Думаю, вже пора,- сказав чоловік, після недовгої паузи.
Вони залізли під крила дивної конструкції та міцно вчепились в металеві поручні. Нік розігнався та відштовхнувся від вежі, прогнувши крила назад. Вони летіли. Вперше, Нік міг бачити світ з висоти пташиного польоту. Він був у захваті.
- Знаю, що це твій перший політ,- сказала Кейт,- але, здається, ми падаємо.
Нік перехилився на одну з сторін та підлетів до вогнища. Теплий потік повітря підніс їх вгору, а сильний вітер дозволяв летіти дальше.
- Як тут тормозити?- спитала Кейт, коли вони перелетіли через загорожу палацу.
- Мені так і не сказали.
- Що?!
- Прийдеться стрибати.
- Ти здурів?! Я переживу, але ти собі ноги переламаєш.
- Ні, якщо ми стрибнемо на дах.
Нік скерував літальний апарат в сторону одного з корпусів палацу.
- Приготуйся!- крикнув Нік.
Кейт стрибнула з пристрою та вдало приземлилась на ноги. Нік стрибнув за нею, але одразу зупинитись не вдалось. По інерції він прокотився ще кілька метрів, доки, в останній момент, не вчепився за водовідвідну трубу. Літальний пристрій, з гуркотом, впав на землю та розлетівся на частини. Чоловік спробував піднятись, але труба не витримала. Нік відчув, що падає, але Кейт встигла схопити його за руку. Вона допомогла Нікові піднятись на дах.
- Дякую,- сказав Нік, на що дівчина усміхнулась.
Вони пройшли кілька метрів та спустились на найближчий балкон. Вони пройшли через пусту кімнату та тихо крались коридорами, щоб солдати їх не побачили. Вони дійшли до першого поверху.
- Хтось іде,- сказав Нік, сховавшись за стіною.
Чоловік витягнув ножа. Почекавши, коли ціль підійде достатньо близько, Нік схопив чоловік, але це були Маркус та Лідія.
- Вас довго не було,- сказав Нік.
- Так, бо дехто не може тихо приземлитись, щоб не розбивати вершину інженерської думки,- засичав Маркус.
- Дехто не сказав, як тормозити на цій штуці,- невдоволено прошепотів Нік.
Група людей безперешкодно пройшли в підвал і побачили величезну кількість дорогих артефактів: золоті рукавиці, дивний плащ, золоте кільце, рунний меч та багато іншого. Кейт зупинилась коло дивного синього куба, який яскраво світився.
- Заворожує?- спитав Нік.
- Ні, просто десь я бачила його в своєму світі. Не пам'ятаю, де я його бачила, але точно такий самий,- відповіла дівчина.
- Мене дивує те, що коло входу сюди не було жодного охоронця,- сказав Маркус.
- Треба радіти,- мовила Лідія.
Вони йшли дальше, повз безцінні артефакти. Нік згадав старий храм в пустелі Д'Шар. Це місце дуже нагадувало саме його. Вони підійшли до посоха з яскравим каменем всередені.
- Куаліс,- сказав Нік.
- Кейт, ти мене розчаровуєш,- сказав чоловік, який несподівано опинився за їхніми спинами.
- Артур?
- Так, сестричко. Я домовився, щоб вони тебе не вбивали, а ти мене підвела,- говорив молодий хлопець.
Нік одразу витягнув меч. Маркус та Лідія зробили те саме.
- Твій брат?- спитав Нік, але Кейт йому не відповіла.
- Ти один з них. Чому?! Вони вбили нашу сестру!!!
- Я знаю. Я сказав їм, де наша схованка. Ти повинна розуміти, що перевертні небезпечні. Вони загрожують життю людей. Ти маєш вибрати чи ти з нами, чи ти проти нас. Пішли зі мною і ми зможемо знайти решту.
Хлопець почав повільно підходити до дівчини, але між ними швидко встав Нік.
- Я тебе не знаю, але ти не підійдеш до неї. Вона не хоче обирати.
- Відійди, доки я тебе не вбив.
- Ти її не торкнешся.
Хлопець усміхнувся та сильно вдарив Ніка. Чоловік відлетів на кілька метрів та боляче вдарився об стіну.
- Розберіться з ними. Кейт залишити живою, а решту - вбити.- хлопець підійшов до Ніка, який вже встав на ноги.- Я чув, що ти пережив бій з одним з нас. Це вражає. Там, звідки я, жодна людина не може зрівнятись з Мисливцями. Звісно, є один, але ми з ним не перетинались.
- Значить тобі не пощастило... Ти зустрів мене.
Артур спробував вдарити знову, але Нік чекав на це, тому зміг ухилитись від швидкого удару. Чоловік перекотився по підлозі та підхопив меч. Нік спробував вдарити противника, але Артур вчасно ухилився від удару та замахнувся на чоловіка довгими кігтями. Чоловік відстрибнув від нападника, чим врятував собі життя. Артур стрибнув на Ніка та глибоко вчепився кігтями в плечі чоловіка. Нік сильно вдарив хлопця в обличчя, а тоді відштовхнув його ногою. Артур не зупинявся, тому Нік, коли Артур спробував вдарити його кігтями по ногах, високо стрибнув та вдарив хлопця мечем. Рана була смертельною для людини, але, як виявилось, не для перевертня. Артур схопив Ніка за шию та притиснув його до стіни.
- Одним рухом я можу зламати тобі шию, а можу і задушити,- говорив Артур,- Ти тримався достойно, тому я виберу те, що вб'є тебе швидше. Скажи мені, ти боїшся смерті?
- Всі ми помремо, але... я точно не сьогодні,- Нік, витягнувши ножа, спробував вдарити Артура, але він перехопив руку Ніка.
- Дійсно думав, що зможеш вбити мене ось так?
- Ні.
Нік перекинув ніж в іншу руку, але Артур був швидшим. Хлопець сильно вдарив Ніка коліном, від чого той впав на підлогу. Артур схопив шию Ніка, але, несподівано, противника проткнула Кейт. Вона проткнула свого брата наскрізь, щоб врятувати Ніка. Чоловік вражено дивився на величезну рану хлопця, з якої стікала кров. Артур повільно обернувся до Кейт та намагався щось сказати. Нік схопив чоловіка за голову та, одним рухом, зламав йому шию.
- Ти знову врятувала мене,- сказав Нік, але Кейт лише легко кивнула.
Дівчина підбігла до Лідії, щоб допомогти їй в боротьбі проти мисливця, який чудом не вбив жінку. Нік дістав лук з-за спини та кілька разів вистрілив в мисливця, який замахнувся, щоб вбити Маркуса. Дві стріли потрапили в груди чоловіка, а третя проткнула його шию. Нік відкинув лук та, схопивши меч, побіг до останнього мисливця. Противник ногою відштовхнув від себе Лідію та замахнувся, щоб вдарити Кейт, але, несподівано для нього, на чоловіка напав Нік. Мисливець встиг відбити перший удар чоловіка, але від другого ухилитись не встиг. Нік серйозно поранив чоловіка, а тоді добив його, відрубавши голову.
Нік витер кров з свого обличчя та, важко дихаючи, підійшов до посоха. Нік повільно протягнув руку та обережно взяв артефакт.
- Хтось знає, як ним користуватись?- спитав чоловік.
Маркус мовчки підійшов до Ніка та вихопив посох з його рук.
- В вас не буде дуже багато часу, тому, якщо хочете прощатись, то краще зараз,- сказав Маркус та почав говорити незрозумілі слова на ельфійській.
- Дякую, що допоміг мені. Я ніколи про це не забуду,- сказала Кейт.
- Частково, я намагався зберегти і своє життя, але, якщо хочеш вважати мене героєм, то я не проти.
- Обнімемось?
- Ні, думаю, не варто,- мовив Нік, але дівчина розкрила руки та обняла його,- Так, добре. Хай буде по-твоєму.
Маркус закінчив говорити та відкрив портал. Дівчина повільно підійшла до проходу. Нік бачив, що вона боїться. Оглянувши всіх, вона пройшла всередину. Одразу за нею, портал закрився.
- Пора йти звідси,- сказав Нік.
- Пробач, але плани змінились,- Маркус обернувся до Ніка та сильно вдарив його посохом. Чоловік відчув, підсилений магічною енергією удар, та відлетів на кілька метрів.
Нік спробував піднятись на ноги, але кожен рук відгукувався болем у всьому тілі. Маркус витягнув з посоха камінь, схожий на куаліс.
- Ти був близьким,- сказав Маркус,- В них однакова природа, але цей камінь підсилений магією одного мага, якого ти вбив. Сах був моїм вчителем, але ти вбив його.
- Ти виконав своє завдання, тому ти нам більше не потрібен,- сказала Лідія.
- Як і ти,- Маркус махнув рукою, чим зламав жінці шию,- Жаль, вона була хорошою. І однорукого жаль, але я нічого не можу зробити. Мій план був зовсім іншим.
- Чого тобі треба?- спитав Нік, терплячи біль. Чоловікові здавалось, що в його тіло ввіткнули сотні голок та почали розрізати ними плоть.
- В Саха був план, щодо очищення суспільства, але це не те, що може допомогти йому. Ти не знаєш, але це він переконав короля Григорія запровадити м'яку політику щодо нелюдів. Він хотів зробити все мирно, без смертей: агітація, заклики, виступи, пропаганда, законодавчі акти. На жаль, його ніхто не слухав. Він довго вагався, але вирішив перейти до більш радикальних дій.
- Ти теж хочеш очистити суспільство?
- Ні. Я його знищу. Знищу сам устрій. Потрібно лише однієї громадянської війни і люди самі знищать себе, а я повернусь через кілька років та подивлюсь на результат своїх дій.
Переборюючи біль, Нік встав на ноги та побіг на Маркуса, який почав читати заклинання.
Люди, що не спали в цю ніч, почули дивний гуркіт і, вийшовши на вулицю, побачили неймовірний вибух. Після нього було знищено весь імператорський палац та навколишню териториторію. Хтось радів, хтось плакав, але сотні людей побігли, щоб загасити пожежу. На жаль, це не допомогло. Через сильний вітер, пожежа швидко перекинулась на інші будівлі і місто перетворилось в пекло. В кого було більше розуму, вчасно втекли з міста. Пожежа тривала тиждень та знищила все місто. За цей час постраждало близько 300 тисяч людей.
Після цієї події всі зрозуміли, що насувається щось погане. Лорди, розуміючи, що наступника престолу немає, як і самого престолу, почали ділити між собою землю. Кожен хотів забрати собі якомога більше, тому в Імперії почалась громадянська війна. Скориставшись цим, Сарлеон захопив північні та західні кордони Імперії. Нольдори проводили масштабні рейди вглиб території держави, щоб вбити якомога більше людей. В Равенстерні - розгул анархії та беззаконня. В Фірдсвейні - масові повстання через нездатність влади покарати винних в масових вбивствах людей. Пендор знову ввійшов в Темні Роки.