27 грудня 1267р. 08:32

Замок Булуга, Нейтральна територія

Нік проснувся кілька хвилин тому, тому вмився та швидко вдягнувся. Вийшовши з кімнати, чоловік одразу натрапив на Лезаліта, тому зараз вони обоє йшли замком.

- Все-таки, давно ми не бачились.- сказав Лезаліт.

- Це точно. Тут щось змінилось?

- Ні, майже нічого. Проте, ти вже втратив тутешній авторитет.

- Добре. Я ніколи не прагнув влади.

Вони вийшли на засніжене подвір'я, коли Лезаліта покликав один з воїнів. Нік стояв коло входу в будівлю та продовжував насолоджуватись, хоч і холодним, але доволі теплим ранком. Навколо все було білим від снігу, що дуже контрастувало в порівнянні з темними коридорами.

- Знаєш,- сказав незнайомець, підходячи до чоловіка,- це добре, що ти повернувся. Можливо, ти наведеш тут порядок.

Нік перевів погляд на чоловіка, але нічого не сказав.

- Я просто хочу сказати, що багато чув про тебе і твої подвиги. Я жив в Диримі, кола була битва з Чорним Орденом. Я бачив тебе і те, як ти бився. На жаль, я не встиг прибути на битву за цей замок, але я дійсно тобою захоплююсь.

- Радий це чути, але не думаю, що я той, кого можна наслідувати. Я не святий монах і не тільки добро робив в житті. До речі, де Джеремус?

- Я бачив, що він пішов в ліс, щоб назбирати трав для ліків.

- Дякую,- сказав Нік та залишив чоловіка.

Нік швидко покинув замок та пішов до лісу. Пройшовши кілька сотень метрів по засніженій та замерзлій землі, Нік побачив чоловіка в рясі, з лисиною на голові.

- Бачу, що за стільки років ти майже не змінився,- сказав Нік, підходячи до старого друга,- Тільки кілька сивих волосин, але нічого особливого.

- Непрості були часи. Норди та Вегіри не давали нам спокою, тому роботи було дуже багато. Я чув, що ти був в Пендорі. Теж недавно навідався туди.

- Навіщо?

- Я приїхав в Равенстерн, за запрошенням місцевого правителя. Хоч він і його оточення і схожі на бандитів, але він дає своїм людям право голосу.

- Це ж добре? Принаймні, він точно буде кращим, ніж попередній.

- Я чув, що ти доклав руку до його смерті.

- Довелось це зробити.

Джеремус мовчав, але Нік бачив, що він хоче щось сказати. Проте, чоловік не підганяв свого друга.

- Не знаю, можливо, я зараз роблю помилку, але ти маєш знати.- почав Джеремус.

- Що?

- В мене є один знайомий нольдор, якого я колись врятував від якоїсь зарази... Летардіан та Іміра... Він прислав мені листа...

- Швидше, Джеремусе.

- Він писав, що вони пішли в Нольдорський Ліс, а з ними була ельфійка. Я знав Летардіана та Іміру, тому ця новина мене зацікавила... Летардіан та його подруга Торувіель загинули в бою проти нольдорів та Аелдаріана. Нольдори кажуть, що Іміра також мертва, але мій друг в цьому сумнівається. Він каже, що вони намагались врятувати тебе, думаючи, що ти зник.

Нік очікував почути неприємну новину, але до такої просто не був готовий. Його найкращий друг, ельфійка та сестра загинули, щоб врятувати його, не знаючи, де він.

- Останній раз, коли я бачив Летардіана та Торувіель - я намагався їх вбити... А Іміру. Скільки років вже пройшло з нашої останньої зустрічі? При цьому, вони всеодно хотіли врятувати мене.

- Мені жаль. Я довго стежу за новинами, питаю мандрівників та посередників про Іміру, але ніхто її не бачив. Напевно, нольдори не хочуть, щоб інші дізнались, що якась людина проникла в Елакрай.

Нік, нічого не сказавши, спокійно покинув Джеремуса. Хлопець йшов кілька годин, доки не дійшов до берегу океану. Він не сумував. він не плакав. Нік був розлюченим, але при цьому відчував себе безпомічним. Чоловік чудово розумів, що не може просто прийти до нольдорів та почали рубати їх.

Лезаліт та Фірентіс знайшли Ніка через кілька годин. Він нічого не робив, а просто дивився на хвилі океану, які поступово наближаються на пляж.

- Нам жаль,- почав Лезаліт.

- Не треба,- зупинив його Нік,- В цьому житті я бачив достатньо лайна, тому можу змиритись з смертю двох друзів та сестри... Просто. треба чимось себе зайняти.

- Я скоро йду до своєї дівчини. Ти можеш скласти мені компанію,- запропонував Фірентіс, але одразу заткнувся.

Лезаліт перевів осудливий погляд на Фірентіса, але Нік лише кивнув, погоджуючись.

2 січня 1268р. 13:28

Ривачег, Королівство Вегір

Нік та Фірентіс на світанку виїхали з замку, тому прибули на місце лише, коли сонце вже стояло високо над горизонтом. Вони зупинили своїх коней коло розкішного палацу, збудованого в якомусь незвичному стилі.

- Вона з королівської сім'ї?- спитав Нік.

- Ні, але з дуже багатої.

- В мене тут буде якась особлива роль?

- Побачиш.

Вони підійшли до розкішний та дорогих темно-коричневих дверей. Фірентіс постукав в двері. Майже хвилину їх ніхто не відчиняв, доки не підійшов 50-річний чоловік.

- Чого тобі?- грубо спитав чоловік.

Нік здивувався, оскільки думав, що це слуга, але, як виявилось, це Боярин Мерига.

- Я прийшов просити руки вашої доньки,- сказав Фірентіс.

- Пішов геть!

- Чекайте! Я розумію, що ви думаєте, що я бандит чи злодій, але ми знайомі з вашою донькою дуже давно. Крім того, хіба бандит може дозволити собі охорону?- Фірентіс вказав на Ніка.

Спочатку, Нік здивувався та обурився, але нічого не сказав.

- Проходьте,- сказала жінка, що підійшла до дверей,- Наша донечка розповідала про вас. І свого охоронця також запрошуй... На вулиці холодно, а ти гостей на порозі тримаєш!- дорікнула жінка своєму чоловікові.

Боярин Мерига невдоволено видихнув та пропустив двох чоловіків всередину.

- Ельза скоро прийде,- сказав жінка та пішла на кухню.

- Нагадай-но мені, відколи я став твоїм охоронцем?- спитав Нік, коли вони залишились самі.

- Та годі тобі. Просто зіграй роль і все.

- Я можу нагадати тобі, що я нащадок імператора.

- Я можу нагадати тобі, що ти не дуже цим пишаєшся і взагалі про це не говориш. Тобі ж не важко. Крім того, тобі не вперше бути охоронцем. Ти вже колось охороняв короля.

- Це було давно... Я тебе ненавиджу,- сказав Нік, але Фірентіс зрозумів, що він погодився.

Через кілька хвилин, сходами з другого поверху, до них спустилась молода дівчина та коричневим, трішки кучерявим волоссям та в довгому і розкішному платті.

- Вона занадто хороша для тебе.- прошепотів Нік.

- Заздри мовчки.

Фірентіс встав та хотів обняти дівчину, але побачив погляд Боярина Мериги, який зайшов в кімнату, тому тільки чемно поцілував руку.

- Вас я бачу вперше,- посміхулась дівчина, повернувшись до Ніка.

- Я тут не так часто. Дуже радий, що зміг побачити вас. Під час подорожей, Фірентіс часто говорив про вас.

- Фірентіс?- здивовано спитала дівчина.

- Лорд Фірентіс Юбель з Дириму,- відповів чоловік.

Нік здивувався та ледь не засміявся, але стримав себе.

- Цікаво, що ж він говорив про мене,- сказала дівчина.

- Я...- почав Фірентіс.

Ельза жестом дала знати, що хоче почути це від Ніка.

- Красива, розумна, весела, волелюбна та неймовірна панні Ельза з Ривачегу,- відповів Нік,- Було ще багато прикметників, але ці найчастіше.

Дівчина посміхнулась та поцілувала Фірентіса в щоку, що зовсім не сподобалось боярину.

- Прошу до столу,- сказала дівчина.

Молода Ельза та її мати швидко нанесли багато різних страв та напоїв.

"Давно я такого не бачив."- промайнуло в голові Ніка.

- Ти знаєш, хто вона?- спитав Фірентіс.

- Я прожив тут півтори роки після загадкового зникнення в Равенстерні. Я знаю всі благородні родини... Насправді, її матір назвала її ім'я, коли ми сюди прийшли. Проте... лорд Юбель з Дириму? Серйозно?- шепотів Нік.

- Я мав щось вигадати, а часу в мене не було.

- Цікаво, що ти будеш робити, якщо вона захоче глянути на твій дім в Свадії. Або відкриє книгу про знатні роди Кальрадії і не побачить там твого.

- Щось вигадаю.

- Ми не зустрічались раніше?- спитав Боярин Мерига,- Мені здається, що я вас десь вже бачив.

- Ні, не думаю,- відповів Нік,- Я прибув з дуже далекого острова, що на заході. Туди рідко прибувають кораблі з Кальрадії... І взагалі, кораблі.

- То чим ти займаєшся?- спитала жінка в Фірентіса.

- Зараз подорожую та дивлюсь на світ.

- Можливо, ти розвідуєш території для раптового нападу свадів на королівство?- спитав Мерига.

- Не переживайте. Він занадто тупий для розвідки.

Боярин перевів здивований погляд на Ніка.

- В них прийнято говорити те, що думають,- сказав Фірентіс, пояснюючи слова Ніка.

Вони довго говорили про різні та зовсім нецікаві справи. Звісно, Нік їх не слухав. Через деякий час його увагу привернула служниця, яка щось шепнула на вухо Ельзі. Дівчина знервовано глянула на Фірентіса.

- Пробачте, але в мене ще є певні справи, які я змушена вирішити,- сказала дівчина, встаючи з-за столу та, красиво вклонившись, покинула кімнату.

- Можливо, їй потрібна моя допомога?- спитав Фірентіс.

- Ні,- грубо відповів Мерига,- Вона сама впорається.

Боярин переконався, що дівчина їх не чує і тоді повернувся до двох молодиків.

- Непогана вистава, але я брав участь в битвах за Дирим та Булугу. Якщо Фірентіса я міг не впізнати, то головного героя не впізнати неможливо. Правда ж, Нік Блек?

Чоловік перевів погляд на боярина.

- Чого вам треба?- спитав Мерига.

- Я кохаю вашу доньку та хочу пов'язати з нею своє життя,- сказав Фірентіс.

- Можеш не сподіватись. Моя донька не вийде заміж за одного з головорізів.

- Дивно це чути від маршала Королівства Вегір, який вирізав кілька сіл коло Нейтральної території, щоб ми померли з голоду.

- Як ти вижив при штурмі Ривачега?- спитав Нік,- Лезаліт казав, що ти помер після вибуху.

- Секретні ходи під містом. Я знаю всі. За ваш вклад в збереження мого дому від варварів, які напали на нас, я дозволю вам переночувати тут, але насвітанку ви покинете це місто.

Фірентіс хотів заперечити, але в кімнату зайшло кілька солдатів.

- Нам не потрібно проливати кров,- сказав Нік,- Ми підемо насвітанку.

- Ти це не серйозно?!- обурився Фірентіс.

- Інших варіантів я не бачу.

Солдати вивели їх з кімнати та провели до покоїв. Всю ніч Нік не міг спати, бо думав, де зараз може бути його сестра. Чи вона взагалі жива? Роздумуючи над цим, чоловік почув швидкі кроки в коридорі. Занадто швидкі. Вийшовши в коридор, чоловік нікого не побачив.

Швидка людина швидко бігла пустими вулицями темного нічного міста, натягнувши на голову капюшон. Їй здалось, що хтось стежить за нею, але позаду нікого не було. Вона продовжила бігти, коли перед нею приземлився чоловік в дивному чорному та поношеному костюмі, лице якого прикривав капюшон.

- Людині благородної крові не варто ось так вештатись по місту вночі,- сказав Нік.

- Я вже достатньо доросла, щоб робити те, що вважаю за потрібне.

- Говориш, як дитина.

- Я можу за себе постояти.

- Вірю,- сказав Нік, хоча знав, що це не так,- Чому ти втікаєш?

Дівчина хотіла заперечити, але, зрозумівши, що не знає, хто перед нею стоїть, точно хтось, кого вона не знає, вирішила сказати правду.

- Бачу, що ти не хочеш мені зла,- сказала дівчина,- Завтра в мене весілля.

- Вітаю,- сказав Нік, а тоді зрозумів,- Ох, тоді не вітаю. Хто він?

- Якийсь зарозумілий та грубий лорд, якого я ніколи не бачила,- сказала дівчина.

- Тобі так хочеться бути з Фірентісом, що ти тікаєш з дому?

- Я люблю його, але розумію, що нам не бути разом. Він придумав хорошу історію, але батько не дозволить мені бути з простолюдином. Крім того, я прекрасно розумію, що ніякого Лорда Юбеля не існує.

- Я здивований, що твій батько міг в таке повірити.- Нік побачив, що дівчина у відчаї,- Ти зараз підеш додому та ніяк не будеш шкодити своєму здоров'ю. Зробиш все, як планувалось.

- Я все життя живу, як пташка в клітці. Я не дозволю тобі зупинити мене.

- Я вбив короля. Думаєш, що я не зможу повернути тебе? Або ти йдеш сама, або я тебе віднесу.

Дівчина пішла разом з Ніком, але, пройшовши кілька метрів, сильно вдарила чоловіка в ногу та побігла вулицею.

- Не дуже розумно,- сказав Нік.- Надіюсь, що вона на мене не ображатиметься за невеликий шрам.

Чоловік витягнув стрілу з сагайдака та вистрелив в ногу дівчини. Стріла полетіла дуже швидко та потрапила в ціль. На диво, вона не проникла глибоко в ногу. Навіть кров не текла, але дівчина відчула, що нога німіє, а через кілька секунд сама впала на землю.

- Неймовірні технології,- вражено сказав Нік, дивлячись на лук з іншого світу.

Чоловік швидко підбіг до дівчини та, взявши її на руки, поніс її додому.

Фірентіс проснувся від слабкого удару Ніка в ногу.

- Пора вставати,- сказав чоловік,- Нам треба йти.

- Куди?

- Якщо ти забув, ми мали покинути місто до світанку, а сонце зійшло майже годину тому, тому досить лежати!

Фірентіс нехотячи встав, вдягнувся. Вони спустились сходами і, на диво, нікого не побачили. Швидко сівши на коней, чоловіки покинули місто.

- Тут йшла якась колона,- сказав Фірентіс, вказуючи на численні сліди копит та два сліди від коліс карети.

Нік нічого не відповів. Фірентіс майже не стежив за дорогою, тому що думав про Ельзу. Чоловік кілька разів пробував підбадьорити свого друга, але марно. Фірентіс лише розглядав дерева, що росли коло дороги.

- Ми звернули не туди,- сказав Фірентіс, коли вони проминули роздоріжжя.

- Все правильно,- сказав Нік та пришвидшив свого коня. Фірентіс змушений був зробити те саме. Через годину вони прибули на галявину, коло якої було дуже багато коней та карет.

- Що тут відбувається?- спитав Фірентіс.

Нік зупинив свого коня та зістрибнув з нього.

- Йди за мною,- коротко сказав чоловік.

Через хвилину Фірентіс побачив, що вони прийшли на церемонію одруження. Було дуже багато гостей, тому ніхто не звернув увагу коли вони вийшли на галявину.

- Вибачайте, пане отче, але я проти цих заручень!- крикнув Нік і тоді всі звернули увагу на прибулих.

- Знову вони.- невдоволено сказав Боярин Мерига,- Виведіть їх!

- Тільки спробуйте,- мовив Нік, коли до нього підійшли троє солдатів.- Я Нік Блек з Нейтральної території, перший свого імені, принц Равенстерну та законний імператор Кальрадійської Імперії! Я не хочу крові, але, якщо зараз хтось захоче напасти на мене чи мого друга, він пожаліє. Я і мій прекрасний друг проти укладення цього шлюбу.

Наречений голосно засміявся та повернув голову на Меригу. Боярин не хотів нападати на Ніка після його заяви.

- Якщо ніхто не може заспокоїти цього вискочку, то я сам це зроблю,- сказав наречений, підходячи до Ніка.

Чоловік взяв меч в одного з солдатів та напав на Ніка. Воїн легко та спокійно ухилявся від ударів. Наречений ставав все більше розлюченим, оскільки хотів все закінчити швидше. Його удари ставали швидшими та сильнішими, але нік підлаштовувався під противника. Фірентіс хотів допомогти другові, але Нік зупинив його. Розуміючи, що все затягнулось, Нік ухилився від чергового удару та, схопивши руку чоловіка, забрав в нього меч. Наречений спробував накинутись на Ніка, але той відстрибнув в сторону, тому противник просто впав на підлогу. Чоловік захотів піднятись, але Нік зупинив лезо меч коло його горла.

- Не варто,- сказав чоловік та віддав меч солдату.

Фірентіс підійшов до Ельзи, а Нік до Мериги.

- Думаю, ти маєш дати згоду на шлюб,- сказав Нік.

- Ніколи!- мовила жінка,- Наша донька не вийде заміж за бандита.

- Що ж... Будемо вважати, що Фірентіс скористався давнім кальрадійським звичаєм - поєдинком. Сам він не міг вступати в бій через рану отриману в Битві за Булугу, тому замість нього виступив я.- Нік побачив, що його оточили солдати боярина,- Крім того, законів я не порушував, оскільки не бив, не ранив противника.

Боярин жестом сказав, щоб солдати відступили від Ніка.

- Добре,- сказав Мерига та підійшов до закоханої пари.

Нік одразу побачив, як зраділи Ельза та Фірентіс, тому також легко посміхнувся. Гості тихо перешіптувались між собою, але увага більшості була прикута до того, що відбувалось.

Церемонія тривала ще кілька годин і тільки після того, гості почали розходитись. Побачивши, що Нік збирається в дорогу, Фірентіс та Ельза, тримаючись за руки, підійшли до нього.

- Дякую,- усміхнулась дівчина та обняла чоловіка.

- Я робив те, що мав зробити,- сказав Нік.

- Ми ще думаємо чи залишатись в Ривачезі, чи вирушити в Булугу,- сказав Фірентіс.

- Другий варіант набагато кращий. Я впевнений, що там не буде контролю суворих батьків.

- Ти не залишишся?

- Мені треба відійти від смерті Іміри, Летардіана та Торувіель. Відчуття жалю та провини вбиває мене, тому я хочу позбутись від нього.

- Маєш якийсь план?

- Вирушу туди, куди ляже душа,- посміхнувся Нік.

- Надіюсь, що ми ще зустрінемось.

- Я в цьому навіть не сумніваюсь,- Нік потиснув руку другові та легко кивнув його дружині.

- Бувай,- сказав Фірентіс.

- Щасливо.

Нік швидко затрибнув на коня та поскакав дорогою.

1 лютого 1268р. 14:50

Правен, Королівство Свад

"Давно мене тут не було"- промайнуло в голові Ніка, коли він приїхав в місто. Чоловік кілька хвилин блукав непривітними вулицями міста і прийшов в таверну. Майже нічого не змінилось з минулого разу. Тільки людей було менше. Замовивши дешеву справу, чоловік просто сидів та повільно куштував її.

Через кілька хвилин до Ніка підсів чоловік в дорогому та дивному вбранні. Нік не впізнав його.

- Перепрошую?- спитав чоловік.

- Я не здивований, що ти мене не впізнав. Хоча, тут... Напевно, ти старієш.

Нік пригледівся до незнайомця та впізнав його.

- Не думав, що ще колись побачу тебе,- сказав Нік.

- В мене є дивна можливість приходити тоді, коли все лайно в твоєму житті, ніби, закінчилось,- сказав торговець з Правена.- Проте, цього разу я прийшов сюди не просто так. Для тебе є робота.

- Не думаю, що погоджусь,- сказав Нік і озирнувшись навколо, побачив, що все навколо них зупинилось. Абсолютно все.

Чоловік схопив Торговця та, перекинувши через стіл, притиснув його до стіни.

- Ти хто, в біса, такий?!- спитав Нік, хоча всередині нього був страх.

Торговець раптово зник з рук Ніка та опинився в нього за спиною.

- Як я вже сказав, для тебе є робота.