Нік проснувся на столі, а навколо нього стояли люди з дивними прозорими екранами перед очима.

- Ти прокинувся,- сказав один з них,- Ми вже думали, що ти помер.

- Мені пощастило,- чоловік спробував піднятись, але відчув різкий біль та скривився.

- Тобі краще не рухатись,- говорила дівчина, що стояла коло Ніка,- Ми вживили тобі деякі препарати, що зменшують біль, але ти отримав серйозні травми. Більше половини твоїх кісток були зламані, багато органів пошкоджено. Ми зробили доволі важку операцію та замінили пошкоджені частини новими. Тобі дійсно дуже пощастило, що ми знайшли тебе швидше, ніж ти помер.

- Що?- не зрозумів Нік.

- Іншими словами, ми викинули старі частини твого тіла та встановили нові,- сказав чоловік.

- Ви викинули частини мого тіла?!- обурився чоловік, встаючи з стола.

- Це було необхідно, щоб ти міг жити.

- Чому ви мені допомогли?- спитав Нік, оглядаючи оточуючих.

- Деякі старі люди ще вірять в долю,- говорив чоловік в інвалідному візку,- Нібито, вона посилає людей для того, щоб вони вплинули на наше життя.

- Він відноситься до таких людей,- пояснила дівчина,- Звідки ти?

- Здалеку.

Нік спробував піти вперед, але не втримався на ногах. Чоловік міг впасти на підлогу, якби його не притримала дівчина.

- Дякую,- сказав Нік.

- Ти прийшов з минулого,- сказав старий чоловік в інвалідному кріслі. Нік побачив сиве волосся чоловіка та багато зморщок, які він намагався приховати.- Такий одяг не був популярним, але його носили дуже давно.

- Так, можливо, ти правий,- сказав Нік, впевнено стоячи на ногах,- Можливо, ні. В будь-якому випадку, мені треба йти.

- Почекай,- мовила дівчина.

- Ві, я йому поясню,- мовив старий та повернувся до чоловіка,- Ми допомогли тобі вижити, але в сучасному світі важко бути альтруїстами, тому ми б не відмовились від твоєї допомоги.

- Так ось в чому справа. Не благородство, не доля, а лише обмін послугами.

- Я б назвав це взаємовигідними відносинами.

- Для мене немає різниці.

- Тебе ніхто тут не тримає, тому ти можеш піти, але ми намагаємось врятувати не лише твоє життя, а й сотні або тисячі інших, які не можуть себе захистити.

- Я це дуже поважаю і я вдячний, що ви допомогли мені, але, знаєте... Я побачив занадто багато. Зараз мені потрібна лише помста та можливість повернутись додому.

- Ми могли б...- почала Ві.

- Ні, не могли б,- перебив дівчину Джо, який був її братом,- В нас своїх справ достатньо.

- Думаю, що ми всі зрозуміли ситуацію. Дякую, але в мене своїх справ достатньо. Минулого разу я витратив занадто багато часу, допомагаючи іншим, тому опинився тут. Цього разу я такого не дозволю.

Чоловік пішов до виходу та, вийшовши надвір, опинився в неблагополучному районі міста. Самотні люди швидко крокували своїм шляхом, освітлювальні ліхтарі не працювали, а неподалік працювала машина, укладаючи асфальт. Чоловік крокував мокрою після дощу вулицею. Він оминав гори сміття та дивувався іонним вивіскам, величезним екранам та людям з залізними імплантами в тілі. Сам він залишався в тому ж чорному костюмі з капюшоном, але тепер він був бруднішим та виглядав поношенішим.

Кілька хвилин він йшов вулицею, поки не зрозумів, що не має мети і зовсім не знає, що робити. В цьому світі він чужий. Його оточували дивні люди та технології, яких ніколи не бачив, тому починав жаліти, що не прийняв допомоги. При цьому, з незрозумілих причин, чоловік відчував себе швидшим, спритнішим, енергійнішим та витривалішим. Роздумуючи над тим, що робити далі, він побачив дві тіні, що промайнули в нього над головою.

- Що за...?- тихо мовив Нік.

- Ох, добре, що я тебе знайшла,- сказала Ві, підходячи до чоловіка з-заду,- Якщо чесно, то я б не радила ходити самому в такому районі. Це занадто небезпечно.

- Я вже сказав, що...

- Так, я знаю,- перебила Ві,- Просто я подумала, що, якщо ми допоможемо тобі, то ти допоможеш нам. Це ж логічно.

- Не зовсім, але від допомоги я б не відмовився.

Ві усміхнулась, дивлячись в очі чоловіка. Нік вперше вирішив детальніше розглянути дівчину: довге темне волосся, красиве обличчя та тіло, мінімум макіяжу та красива посмішка робили її неймовірною.

Раптово, коло них проїхала поліцейська машина.

- Що сталось?- спитав Нік.

- Не знаю,- сказала дівчина.

Вони простежили за машиною та побачили, як вона повернула в один з двориків, що були неподалік. Нік побачив, що обличчя дівчини змінилось - вона боялась, тому швидко кинулась туди, куди поїхав автомобіль.

Нік побіг за дівчиною. Перестрибуючи через бездомних та купи сміття, він наздогнав її тільки тоді, коли вона стояла над мертвим тілом. Нік одразу побачив, що жертва постраждала від багатьох ножових ран та померла до того, як втратила багато крові. Бачачи, як засмутилась та ледь не плакала Ві, Нік хотів її заспокоїти, але дівчина легко відштовхнула його від себе.

- Ви знаєте, хто це?- спитав Нік, підійшовши до поліцейського, який швидко щось записував на прозорому гаджеті.

- Це Джей Фрост,- відповів офіцер Дуал,- Він володів цим громадським центром.

Поліцейський вказав на брудну та занедбану будівлю, на стінах якої намальовані образливі слова та погрози.

- Вам відомо, хто це міг зробити?

- Як ти можеш зрозуміти, ворогів в нього було достатньо. Навіть, якби ми знали, я б тобі не сказав - таємниця розслідування.

- Зрозуміло,- Нік перевів погляд на Ві, яка намагалась тримати себе в руках,- Надіюсь, що ви розкриєте справу.

- Обов'язково.

Нік підійшов до дівчини та легко торкнувся її плеча. Вона легко усміхнулась, розуміючи, що має підтримку.

- Я думала, що в мене нікого не залишилось. Дякую.

- Поліція розслідує справу. Я впевнений, що вони зловлять винного.

- Ні. Вони вже давно корумповані. З них не буде користі. Ми повинні все зробити самі.

- Не думаю, що ти зараз можеш щось робити. Тобі треба відпочити.

- Немає часу. Вбивця може бути де-завгодно.

- Ти дієш на емоціях і не розумієш, що треба робити.

- Не намагайся мене зупинити.

- Тоді я допоможу тобі,- сказав чоловік після недовгої паузи,- З чого почнемо?

- Є кілька людей.

Колишня будівля школи довго пустувала, доки її не викупила адміністрація Роберта Найта. Довгий час тут були кабінети психологів, детективів та служб допомоги.

Еш Уелльс прибув в місто після Другої корпораційної війни, яка була кілька років тому, хоча він і досі часто згадував про неї. Він - молодий, тридцятирічний чоловік з красивим обличчям та коротким волоссям. Чоловік любив вдягати костюм та сорочку, а поверх них - плащ. Багато людей дивувались його старомодному стилю, але, коли він показав себе, як прекрасний детектив, не звертали на це уваги.

Цієї ночі чоловік повернувся в кабінет доволі пізно. Він зняв плащ та сів за стіл.

"Інколи, так важко бути детективом в часи, коли кожен має доступ до будь-якої інформації та достатньо знань, щоб аналізувати її"- подумав чоловік.

Відкинувшись в кріслі, чоловік дістав сигарету та закурив її, що було дуже рідкісним явищем для цих часів. Після резолюції Європейського Союзу про заборону шкідливих для організму речовин в 2025 році, продажі тютюну та алкогольних напоїв впали в рази. Довгий час ринком збуту були Африка, США та Росія, але, згодом, і вони встановили ембарго на шкідливі товари. Зараз шкідливі речовини можна дістати лише незаконно.

"Пам'ятаю цей світ ще до того, як він збожеволів. Всі ці технології, міжнародні організації, розрширення влади корпорацій та поліції. Все це веде суспільство в прірву, з якої йому довго не вибратись. Останній раз так було в 1929 році."

Раптово, роздуми детектива перервав чоловік, який вдерся в його офіс.

- Ти зовсім страх втратив?!- розлючено кричав чоловік, наближаючись до Еша,- Шпигуєш за мною?!

- Я просто...- детектив не встиг договорити, бо чоловік схопив його за горло та притиснув до стін, перекривши доступ до повітря.

- Ти заліз туди, куди не треба було.

- Краще відпусти його,- сказав чоловік, який зайшов в кабінет, тримаючи в руках пістолет.

- Не втручайся.

- Зброя в мене, тому умови диктую я,- говори чоловік, не зводячи погляду з агресивного амбала.

Амбал відпустив Еша та пішов до виходу.

- Я ще повернусь за тобою!

Чоловік з пістолетом закрив двері за амбалом та сів в крісло, навпроти Еша.

- Віскі?- спитав детектив.

- Ні, мені недавно зробили операцію.

- Зрозуміло. Значить, ви тепер один з тих роботів. Що ж, довго тримались.

- Хотів так все життя прожити, але вирішив, що жити довше - краще.

- Еш,- представився детектив.

- Так, я знаю. Чув про вас. Мене звати Тсил.

- Радий познайомитись,- байдуже мовив Еш та випив стакан віскі.

- Проблеми з замовниками?- спитав Тсил, натякаючи на амбала.

- Проблеми з роботою. Нормальних справ не залишилось, тому приходиться слідкувати за невірними чоловіками, які зраджують дружинам. Проте, в мене скоро і того не буде, бо жінки й самі непогано справляються з моєю роботою.

- В мене є дещо для вас. Сьогодні вночі вбили мого друга, який дуже старався для цього міста та його жителів. Я хочу, щоб ви взялись за цю справу та довели її до кінця.

- Замовне вбивство? Це буде коштувати 10 000 доларів.

- Серйозно? Так багато?

- Ви повинні розуміти, що роботи немає, а їсти за щось потрібно. Крім того, справа небезпечна.

- Добре, але зроби все якісно. Я хочу, щоб вбивця поніс покарання.

- Обіцяю.

Офіцер Дуал прибув в місто після війни в Східній Європі. Розуміючи, що в мирному житті він не зможе довго перебувати, а в армію вступати не хотів. Єдиним правильним рішенням для нього було вступити в ряди поліції. Через свою добросовісну працю швидко дослужився до звання офіцера.

Патрулюючи вулиці, Дуал першим прибув на місце вбивства. Оглянувши тіло, він швидко почав занотовувати все, що бачив. Поговоривши з дивним та старомодним чоловіком, Дуал вирішив краще роздивитись тіло.

- Серйозні травми. Рани від ударів кулаками та ногами, кілька ножових поранень та травми від падіння з висоти. Треба швидше все розглянути, поки не стало пізно,- говорив до себе Дуал.

Уважно розглянувши все, що оточувало його, чоловік не побачив нічого цікавого, крім одного безхатченка, який зацікавлено дивився на нього. Через кілька хвилин до поліцейського підійшла дівчина.

- Доброго дня,- привітався офіцер і одразу зрозумів, що дарма.

Обличчя дівчини виглядало втомленим та блідим, з чого можна було зробити висновок, що вона дізналась про смерть жертви.

- Ким він був для вас?- спитав чоловік.

- Брат. Я його сестра - Алеана.

- Ви добре його знали?

- Так. Для мене він був найріднішим.

- Я маю на увазі, можливо, ви знали, які в нього були вороги.

- Він відкрив громадський центр в цьому районі цього чортового міста. Ви як думаєте?

- Так, ви праві.

- Ви маєте якісь припущення про винуватого?

- Ні, поки що, в нас дуже мало інформації, але сюди вже їде група експертів, яка допоможе нам дізнатись більше. Ми зробимо все, що в наших силах, щоб знайти винного та встановити справедливість.

- Дякую,- сказала дівчина.

- Мені потрібно більше інформації про вашого брата. Ви можете сказати, до кого я можу звернутись?

- До нашого брата - Файя.

- Дякую.- кивнув головою чоловік,- Будь ласка, ви можете покинути місце злочину, бо зараз сюди приїдуть експерти і не варто залишати тут слідів.

Нік та Ві зайшли в квартиру, зображення на стінах якої, постійно, але плавно змінювались. Хоч, світла було мало, але екрани давали його достатньо для комфортного перебування. Вони деякий час сиділи мовчки.

- Мені жаль, що так сталось з твоїм...- спробував почати Нік.

- Ми мали одружитись через тиждень. Ми були так близько до своєї мрії, але зараз все втрачено.

- Не все. Я розумію, що помста не поверне його, але допоможе відновити справедливість. Ти сама хотіла знайти вбивцю!

- Хотіла, але... Колись стане легше?- дівчина вперше за доволі довгий час дивилась просто в очі Ніка.

- Ні... Мені жаль. Ми маємо дізнатись, хто за цим стоїть. Розкажи щосб про нього.

- Його звати Джей.- Нік бачив, що Ві важко говорити, тому не змушував її спішити,- Ми були знайомі з дитинства. Хоч він і виріс в бідному районі, але зміг вибратись звідти та пробитись в раду директорів Конгломерату. Проте, дуже швидко розчарувався, коли побачив те, як вони грабують звичайних людей. Останньою краплею стала Друга Війна. Спочатку, Конгломерат проголосив нейтралітет у Війні, а після цього підступно вступив на стороні агресорів. Тоді Джей зрозумів, що йому нічого робити в раді директорів. Він повернувся в місто та, побачивши в якому воно стані, вирішив допомогати людям. Саме тому він відкрив громадський центр на місці колишнього офісу Роберта Найта. Колишні партнери кілька разів намагались його вбити, але кожного разу марно.

- Це могли бути вони?- спитав Нік.

- Ні. Він дуже обережний і вони теж. Вони б не стали вбивати його ось так.

- В нього були ворога, крім Конгломерату?

- Всі, хто наживається на брехні, стажданнях людей та крові.

- Продовжуй.

- Через тиждень після його повернення в місто, я зустріла його. Ніколи не зустрічала такого, як він. Я ніколи не забуду той день, коли побачила його вперше. Саме тоді я закінчила університет і тоді почались діяння Скульптора.

- Кого?

- Серійного вбивці та хакера, який обкрадав багатих та жорстоко вбивав бідних. Тоді я потрапила в його список. Йому майже вдалось мене дістати, але Джей врятував мене. Тоді ми нормально познайомились. Тоді я надіялась провести з ним решту життя.

- Мені жаль.

- Я була тієї ночі в нього, перед тим як знайшла тебе. Я не знаю чи це допоможе, але він сперечався з своїм наставником - Грудом.

- Нам треба з ним поговорити,- сказав Нік.

Офіцер Дуал підійшов до чоловіка, що стояв на вулиці та спостерігав за ним.

- Чого тобі треба?- неприязно спитав чоловік.

- Офіцер Дуал. Я б хотів задати кілька питань.

- З копами не розмовляю.

- Повір, тобі краще розмовляти зі мною, ніж з іншими, у відділені,- пригрозив офіцер,- Ти ж не хочеш цього.

- Говори,- невдоволено сказав чоловік.

- Як ти міг вже зрозуміти, тут сталось убивство. Можеш щось розповісти?

- Так... Тут сталось вбивство. жертва померла. Скоріше за все, від смерті.

- А ти догадливий. Не пробував піти в поліцію, криміналістом?

- Нафіг.

- Ти знав жертву?

- Цього мудака знають всі. Засранець доволі непогане прикриття зробив, поки незаконно відмивав гроші.

- Тобто?

- До нього доволі часто ходив Окі. Цей паразит завжди повертався з великою смукою грошей.

- Окі? Безнесмен, якого підозрюють в работоргівлі?

- Той, той самий. Одного разу вони, навпено, щось не поділили, тому почалась стрілянина. Грьобаний мудак поранив мою дружину, а копи нічого не зробили.

- Окі часто сюди приходив?

- Ти тупий?! Я ж кажу, часто. Можливо, раз в три дні.

- Зрозуміло.

Дуал хотів продовжити допит свідка, але приїхала група експертів. Офіцер передав їм справу та поїхав у відділення поліції.

Еш припаркував автомобіль за сотню метрів від місця вбивства. Вийшовши з старого автомобіля "Cybertruck" першого покоління, почав переходити дорогу. В останній момент чоловік встиг відстрибнути від поліцейського автомобіля, який ледь не облив його водою з калюжі.

- Чорт!- вилаявся детектив, а через хвилину вилаявся повторно, коли побачив групу експертів, які досліджували місце вбивства та кілька поліцейських, які оточили його.

Зазвичай, поліція не забороняла Ешу розслідувати серйозні справи, але дуже заважала, приховуючи докази та важливу інформацію.

- Знову він,- невдоволено сказав один з поліцейських, коли побачили детектива.

- Він мене починає нервувати. В нього немає роботи? Закнічились невірні чоловіки в місті?

- Не закінчились,- мовив детектив, підходячи до них,- Колись я візьмусь і за тебе.

Охоронці невдоволено дивились на чоловіка, але пропустили його.

- Ви вже все обшукали?- спитав Еш, хоча бачив, що експерти тільки розкладали спорядження.

- Надіюсь, що ти тут нічого не зіпсуєш, бо було б дуже жаль, якщо ми знайдемо сліди твоєї участі,- мовив один з експертів, не відриваючись від обладнання.

- Значить, нічого.

Еш десятки разів бачив схожі трупи, тому прекрасно розумів, що коло тіла йому робити нічого. Крім того, експерти не дозволять його оглянути. Роздивившись навколо, детектив побачив вибите вікно.

"Впав з великої висоти. Дивлячись на його колоті рани, скоріше за все, впав уже мертвим. Треба піднятись в його офіс, поки вони цього не побачили."

Еш швидко піднявся на шостий поверх старої будівлі, яка перебувала в аварійному стані, та зайшов в кабінет. На підлозі було багато крові. Майже всі речі в кабінеті були розкидані, тому детектив зрозумів, що бій важким та тривалим. Також, на підлозі лежав шматок металевого пальця. Схилившись над ним, чоловік побачив під столом закривавлений ніж.

"Невідомо чи цей ніж належить Джею, чи вбивцеві, але, якщо Джею, то можна дізнатись, хто напав на нього."

Детектив підняв ножа та сховав його собі в плащ. Розглянувши все більше детально, детектив зробив висновок.

- Тут точно немає нічого, що оже привернути увагу, але...- увагу чоловіка привернуло фото,- паперові фотографії перетворились на такі ж, але електронні. Дідько! Скоріше за все, це Джей і його дівчина. Цікаво чи вона знає щось про те, що сталось.

П'ять років тому. Розпал Другої Війни.

Мінськ, окупована Білорусь

Еш, майстер-сержант та командир загону спеціального призначення "Дельта", проводив інструктаж своїм солдатам та розповідав про завдання.

- Завдання непросте,- говорив Еш,- Треба пробратись в будівлю парламенту та звільнити доньку російського президента. На нашому шляху будуть війська терористів, але ми нічого не можемо з цим вдіяти.

- Моежмо запропонувати їм здатись,- запропонував один з солдатів.

- Так і зробиш.

- Чому ми їм допомагаємо?- спитав один з солдатів,- Вони нам не друзі.

- Так, але терористи наші вороги. Як колись казали: "Ворог мого ворога - мій друг". В нас буде достатньо підтримки: морські котики, українські миротворці та польська крайова армія. Під будівлею парламенту нас чекатиме білоруське ополчення, яке є нашим головним союзником в цьому завданні. Часу в нас мало, тому треба рухатись швидко.

Солдати лише кивнули головою, даючи знак, що все зрозуміло.

- Ти впевнений в цьому?- спитала дівчина, підійшовши до Еша.

- Якби я не був впевненим, я б не брав цих людей з собою.

- Ти так само казав в Мексиці.

- Я був неправий?

- Ви знищили центр міста,- осудливо мовила дівчина,- Це серйозна втрата для багатьох людей.

- Це зона бойових дій і це - необхідна жертва,- спробував заперечити Еш,- Пора.

Командир загону вдягнув кисневу маску з вбудованим високотехнологічним комп'ютером.

- Готові, хлопці?- спитав Еш.

- Звісно, кеп,- відповів солдат.

- Люблю тебе,- сказала дівчина, торкнувшись маски Еша,- Будь обережним. Ми спробуємо прикривати вас з повітря, але не можу нічого обіцяти.

- І на цьому дякую.

Солдати пішли до хвоста літака та почали стрибати вниз. Через кілька секунд вороги почали стріляти в них. Ворожі снаряди вибухали доволі близько до солдатів, але не завдавали серйозної шкоди. Американські солдати були швидшими та маневренішими.

- Посадка через хвилину,- сказав Еш через спеціальний зв'язок.

Як тільки солдати наблизились до поверхні достатньо близько, спрацювала система посадки, тому вони без проблем, обережно приземлились. Майже одразу по них почали стріляти ворожі солдати.

- В укриття!- крикнув Еш, але зрозумів, що це було марно, адже солдати вже самі сховались від куль.

- Ти не казав, що їх буде так багато!- намагався перекрикнути шум один з солдатів, що сховався коло Еша.

- Мені не сказали, що їх буде так багато.

Незважаючи на чисельну різницю, команда "Дельта" успішно справлялась з противниками.

- Здається, їм кришка,- сказав один з солдатів, коли вороги почали відступати.

Раптово, на дорогу виїхав танк, що дуже вразило Еша та його людей.

- Емм, кеп, здається, в нас проблеми,- трохи збентежено говорив солдат,- Здається, в них є танк.

- Яким би я не був оптимістом, але ми в задниці,- сказав другий солдат.

- Спокійно,- говорив Еш,- Неподалік мають бути наші союзники.

Еш витягнув невеликий пістолет та вистрілив в небо. Ледь помітний снаряд злетів на деяку висоту, а тоді яскраво загорівся.

- Вітаю, тепер ця броньована штука знає, куди стріляти.

Танк почав цілитись в них, але, раптово, в нього прилетіло дві ракети, що зробило його небоєздатним. З-за вулиці вийшло кілька солдатів. Спочатку, вони перебили війська терористів, а тоді побачили загін "Дельта". Американські солдати цілились в них та були готові атакувати, але командир віддав наказ опустити зброю, коли побачив розпізнавальні знаки прибулих.

- Підполковник Олег Данилюк,- сказав український військовий, підійшовши до позицій американців.

- Майстер-сержант Еш Уелльс, спецзагін "Дельта". Не думав, що в українських миротворчих місій в Білорусі є важка зброя.

- Після того, як повстанці дали зрозуміти, що їм начхати на правила, мораль і вони вбивають всіх, військове командування дало добро на використання зброї. Правда, недавно частину забрали. Знаєте, в нас зараз також непрості часи.

- Так, я розумію. Терористи всім докучають. Надіюсь, що вам вдасться їх подолати.

Підполковнику Данилюку не сподобалось, що Еш назвав повстанців терористами, але промовчав.

- Мені повідомили, що ми маємо допомогти вам пройти до будівлі парламенту.

- Так, саме так.

- Я, звісно, цього не робитиму. Повстанці дуже добре укріпились в цьому районі, тому йти туди - самогубство, а мої люди, для мене, в пріоритеті, тому я не збираюсь ризикувати ними,- говорив підполковник,- Вночі ми підемо в напрямку будівлі. Десь неподалік має бути білоруське ополчення, яке може вам допомогти. Надалі, ви будете з ними.

- Нас влаштовує і таке,- сказав Еш.

- Ти що тут робиш?- спитав один з криміналістів, який зайшов в приміщення, тим самим, відволікши Еша від спогадів.

- Приватний детектив Уелльс. Я розслідую справу вбивства містера Джея.

- Роби, що хочеш, але тут ти маєш все узгоджувати з нами. Зрозуміло?

- Так, звісно.

"Мені всеодно більше нічого тут робити. Треба поговорити з цією дівчиною, що на фото. Можливо, вона розкаже більше."- подумав Еш та вийшов з кабінету.

На світанку, Нік та Ві зайшли в старий, смердючий та, на вигляд, давно покинутий дім.

- Він точно тут живе?- спитав Нік, розглядаючи будівлю,- Я прийшов не з найкращих місць, але навіть там краще, ніж тут.

- Я не впевнена, але Джей колись згадував, що тут,- відповіла дівчина.

- Думаю, буде нелегко його розговорити.- сказав Нік та вчасно ухилився від ножа, що летів в нього.

- Це ти вгадав,- тихо мовив чоловік, що сидів в старому кріслі там, куди не діставало світло,- Чого вам треба?

Старий чоловік встав з крісла та вийшов з тіні. В нього була велика та неохайна борода, старе та вимучене обличчя, декілька глибоких, але старих шрамів та білі очі. Нік зрозумів, що старий є сліпим.

- Привіт, Груде,- сказала Ві, зробивши крок до старого,- Не знаю чи ти мене пам'ятаєш.

- Пам'ятаю. Давно ми вже не бачились, дівчино.

- Давно,- легко посміхнулась Ві.

- Як справи в Джея?

Дівоча посмішка зникла. Ві спробувала сказати, але не змогла, тому перевела погляд на Ніка.

- Що сталось?- трохи занепокоєно спитав старий.

- Джей помер... Точніше, його вбили,- відповів Нік.

Чоловік побачив, що старий став більш розлюченим.

- Скажи мені, що ти знаєш, хто це зробив!!!- крикнув Груд, обернувшись до дівчини.

- Ми...- Ві не очікувала цього, тому не знала, що сказати,- Поки що, ні. Ми стараємось дізнатись.

- Значить погано стараєтесь!

Нік хотів втрутитись, але вирішив, що зараз не найкращий час, тому промовчав.

- Як це сталось?- вже більш спокійно спитав Груд.

- Кілька колотих ран і серйозні травми від падіння.

- Мені жаль, що так сталось,- раптово змінився Груд,- Пробач, що накричав на тебе.

- Він був для тебе, як син.

- Ти можеш сказати, хто це міг зробити?- спитав Нік.

- До Другої Війни Джей був спокійним хлопцем. Після повернення він почав лізти туди, куди не треба. Я йому казав, щоб він залишався в офісі та продовжував робити свою роботу, але він і слухати мене не хотів. Ми посварились, коли я чув його минулого разу. З того часу, я про нього і не згадував.

- Коли ти останній раз говорив з ним?- спитав Нік.

- Здається, три місяці тому.

- Небагато,- мовив Нік.

- Почекай. Пам'ятаю, що Джей був дуже злим минулого разу, кілька разів лаяв Окі. Думаю, в них могли бути проблеми.

- Дякую,- сказав Нік та повільно пішов до виходу.

- Обіцяю, ми знайдемо винних.- мовила дівчина.

- Цим ти Джея вже не повернеш, але себе вберегти ти ще можеш.

Ві лише обняла старого та пішла.

Через кілька годин, старого Груда знайдуть мертвим. Офіційна версія - серцевий напад.

Еш оминув місце вбивства та, підійшовши до своєї машини, закурив сигарету.

- Звідки ж в тебе вона?- спитав один з криміналстів, підійшовши до чоловіка.

- Мій дідусь колись мав великий склад, тому зараз використовую. Це не заборонено законом, оскільки я не продаю, тому...- говорив детектив, продовжуючи курити.

Криміналіст кілька секунд мовчки стояв коло Еша. Тоді детектив витягнув з кишені ще одну сигарету, запалив її та передав криміналісту.

- Я вже давно не відчував цього,- сказав чоловік, вдихаючи дим.

- Після модернізації, напевно, не те.

- Зовсім не те, але я вже терпів занадто довго.

- Ви вже закінчили там розглядати?- спитав детектив.

- Проводимо останні відтворення злочину і на сьогодні все. Ще прийдемо завтра, щоб перевірити чи нічого не опустили, а тоді за справу візьмуться наші детективи.

- Кого я бачу,- сказав хлопець, підходячи до детектива та криміналіста,- Приватний детектив та коп курять заборонені речовини. Колись, це б стало сенсацією.

- Ненавиджу журналістів,- розлючено сказав криміналіст та викинув сигарету в калюжу.

- Я блогер,- сказав хлопець чоловіку, який йшов до своїх колег,- Чому він такий агресивний?

- Всі вони такі. Я б, на твоєму місці, не дуже хвалився тим, чим ти займаєшся.- говорив детектив.

- Чому? Коли-небудь моє ім'я висітиме всюди - "Яй - найвеличніший блогер тисячоліття".

- Твоє ім'я дійсно висітиме всюди - "Розшукується Яй - найдокучливіша людина на планеті".

- Ну так, ну так. Пішов я...

- Що ти тут забув?- перебив детектив.

- Я чув, що тут сталось вбивство, тому прийшов, щоб провести розслідування. Проте, якщо ти тут, то можемо двоє.

- Не можемо. Нічого приємного там немає, тому можеш йти.

- Я мушу прикласти руку до розслідування, тому ти, або допомагаєш мені, або я все роблю сам.- сказав блогер.

"З ним буде доволі важко працювати, але якщо він все буде робити сам, то йому недовго жити. Крім того, він наївний, тому краще його чимось відволікти."- подумав Еш.

- Слухай, в тебе ж багато друзів, правда?

- Так, це правда.

- Я хочу, щоб ти дізнався, кому належить цей ніж і чия це кров.- детектив витягнув ніж з кишені плаща та передав його блогеру.

- Це знаряддя вбивства? Круто!

- Прошу тебе, не говори нікому.

- Я все зроблю так, як не треба.

- Мені не потрібно "так, як треба". Зроби так, як я сказав.

- Добре,- блогер зняв з плечей рюкзак та сховав туди ножа. Після цього, хлопець лише легко кивнув та пішов.

"Я ненадовго позбувся від нього, але тепер в мене нічого немає. Хоча ні, маю. Треба дізнатись, де живе та дівчина, що на фото."

Офіцер Дуал приїхав у відділення через кілька годин, оскільки попав у затор.

- Вже існують літаючі машини, але затори всеодно продовжують існувати,- невдоволено сказав офіцер, виходячи з автомобіля.

Пройшовши довгий коридор, чоловік підійшов до свого місця та сів на м'яке крісло.

- Я чув, що ти сьогодні був на місці гучного вбивства,- сказав шериф Ту, неочікувано підійшовши до чоловіка.

- Так. Це був Джей - власник громадського центру.

- Щось стало відомо?

- Майже одразу видно, що це вбивство. Можливо, замовне.

- Складна справа?

- Так, але я впораюсь.

- Чудово... Ти усунений від справи.

- Що?!- здивовано спитав офіцер,- Я розкривав і важчі.

- Можливо, але точно не готовий до такого. Крім того, якщо це замовне вбивство, ти можеш постраждати, а я не хочу втрачати такого цінного працівника.- шериф підійшов ближче до чоловіка та перейшов на шепіт,- Тільки ти, я і ще кілька поліцейських не продались в цьому місті. Я намагаюсь робити все, щоб чесні поліцейські залишились.

- Але ж я...- почав Дуал.

- Це е обговорюється,- знову нормальним голосом говорив шериф,- Можеш взяти відпустку.

- Але...

- Це теж не обговорюється.

Розлючений Дуал встав з крісла, вдягнув чорну шкіряну куртку та сів в дуже стару, але на ходу Chevrolet Impala 1967 року, що була припаркована на підземній парковці. Сівши в авто, чоловік витягнув з внутрішньої кишені куртки кілька документів.

- Якщо помінтять, то посадять,- сказав до себе Дуал.

Нік та Ві зайшли в квартиру дівчини.

- Ми сьогодні немало побачили і прослухали. Варто відпочити,- сказав Нік.

- Я відпочину тільки після того, як знайду винного.

- Якщо не будеш думати про себе, то помреш швидше, ніж знайдеш винного.

Раптово, Нік здригнувся від несподіванки, коли побачив перед собою дивну конструкцію з металу, з дивною підсвіткою.

- Це робот, який допомагає по дому,- мовила дівчина,- Якщо тобі щось потрібно, він принесе.

- Слуга?

- Можна й так сказати, але я б не говорила так різко. Скоріше, помічник.

Нік, з недовірою, взяв з рук робота напій.

- Дещо модне, дещо вийшло з моди, а дещо вічне,- сказала Ві, вказуючи на банку "Coca-Cola" в руці Ніка.

- Це можна пити?- спитав чоловік, розглядаючи дивну рідину.

- Так.

Чоловік відкрив пляшку та зробив ковток.

- На смак, як холодний, зіпсований та зацукрований сік, але мені подобається.

Дівчина теж встала, щоб взяти собі пити, але почула стук в двері.

- Ти когось чекаєш?- спитав чоловік, але дівчина заперечно похитала головою.

Нік відступив за стіну, а дівчина відкрила двері. Перед нею стояв дорослий та трохи неохайний чоловік в плащі.

- Перепрошую, що турбую. Я - приватний детектив Уелльс. Вас звати Ві?

- Так.

- Я тут через вбивство Джея, яке відбулось неподалік. Підозрюю, що вас вже повідомили про це. Пробачте, що змушую вас говорити про болючу для вас тему, але мені потрібно задати вам кілька питань.

- Я маю вам довіряти?

- Ви, звісно, можете почекати приїзду поліції і вони будуть допитувати вас. Я ж просто хочу дійти до правди та знайти винного.

- Тоді вам краще поспішити, оскільки в нас не так багато часу,- сказав Нік, вийшовши з-за стіни, розуміючи, що Еш не небезпечний.

- Це мій брат,- пояснила дівчина.

- Це не займе багато часу.- сказав детектив.

Еш зайшов всередину, сів на диван та почав задавати стандартні питання.

- Я розумію, що ви маєте певний план, але, можливо, перейдемо до більш значущих справ?- спитав Нік, якому вривався терпець.

- Наприклад?

- Щось важливе, щоб не витрачати час.

Еш хотів почати, але його перевав телефонний дзвінок.

- Слухаю,- сказав детектив,- Справді?... Хто?... Цього не може бути. Ти впевнений?... Добре, чекай мене на місці.

Еш швидко встав з дивану та пішов до виходу.

- Думаю, ми завершили. Мені жаль, що так сталось.

- Це все?- здивовано спитала Ві.

- Так, я дізнався все, що було потрібно.

Еш вийшов з квартири та почав спускатись сходами.

- Я піду за ним,- сказав Нік. Дівчина лише легко кивнула.

Через кілька хвилин, детектив прийшов на місце зустрічі з Яйєм.

- Хтось запізнюється?- спитав Нік, підходячи до детектива.

- Він вже мав бути тут. Напевно, забіг в якийсь бар. Ви слідкували за мною?

- Так сталось, що я не можу просто довіряти людям.

- В мене немає жодних злих намірів. Прошу вибачити, але мені потрібно продовжувати розслідування.

- Я тут новенький, але думаю, що моя допомога вам знадобиться.

- Звернусь, якщо буде потреба.

- Тоді, тобі прийдеться мене шукати.

Детектив лише кивнув головою та сів в автомобіль. Нік провів поглядом автомобіль Еша.

Чоловік озирнувся навколо та побачив лише одного дивака, який пильно його роздивлявся. Тоді до Ніка підійшла Ві.

- З ким він мав зустрітись?- спитала дівчина.

- З своїм інформатором, наскільки я зрозумів. Не переживай, той не прийшов,- говорив Нік та вказав на чоловіка,- Десь я його вже бачив.

Якраз в цей момент чоловік почав бігти.

- Зараза,- вилаявся Нік та побіг за чоловіком.

Нік біг дуже швидко, перестрибуючи через купи сміття, бродячих котів та щурів. Чоловік відчув, що він став швидшим, тому швидко наздогнав втікача.

- Відпусти мене, виродку!- кричав чоловік, на ім'я Ун.

- Я загадав тебе. Ти був на місці вбивства Джея. Чому ти слідкуєш за нами?

- Навіщо ти мені здався?!- вигукнув чоловік, але отримав сильний удар в обличчя.

- Два рази повторяти не буду,- сказав Нік, замахнувшись для другого удару.

- Добре, добре. Ти здався мені дивним, але я розумію, що ти з хороших. Свого часу я знав мужика, тому мені трохи жаль, що його вбили. На жаль, я побачив тільки те, як він падає. Як би там не було, копам я не довіряю, але ти... Я бачу, що ти зовсім інша справа. В барі "Американська гордість" є офіс "бізнесмена" Окі.

- Работорговця,- поправила Ві, яка спостерігала за цим збоку.

- Так. Я думаю, що він якось причетний до смерті Джея.

- Якщо це правда, нам ніколи його не посадити,- говорила Ві,- Він має занадто багато впливу.

- Того, кого не можна посадити, можна вбити,- сказав Нік та відпустив Уна.

- Почекай,- мовила Ві та зупинила чоловіка,- Ти ж не підеш зараз до нього, щоб спробувати вбити його.

- Я не буду пробувати. Я просто зроблю це.

Еш під'їхав до старого покинутого підприємства. Спритно перелізши через сітку, він опинився всередині. Опинившись в цілковитій темряві, детектив витягнув окуляри, які дозволяли йому краще бачити в темряві. Пройшовши вглиб будівлі, чоловік побачив три тіла, що лежали на підлозі.

"Чорт, доволі серйозні рани. Завдані ножем, але є й перелом. Треба увімкнути світло."

Озирнувшись, чоловік одразу знайшов ричаг, підійшов до нього та потягнув вниз. За мить, територія колишнього підприємства освітилась. Знявши окуляри, чоловік знову пішов до тіл, але одразу отримав сильний та несподіваний удар в обличчя. Детектив відійшов на кілька кроків та відчув стіну. Еш якраз вчасно ухилився від другого удару та вдарив противника в живіт. Нападник витягнув ножа та кілька разів махнув перед детективом, намагаючись порізати його, але Еш встигав ухилятись. Після чергової спроби удару, Еш схопив руку противника та вибив з неї ніж. Ворог замахнувся знову, але детектив встиг відбити удар та сильно вдарити противника в обличчя. Нападник не втримав рівноваги, тому впав на підлогу, а Еш добив його сильним ударом ноги в обличчя, від чого чоловік знепритомнів. Втомлений Еш набрав поліцію та, важко дихаючи, сів на підлогу, поряд з непритомним чоловіком.

5 років тому. Мінськ, окупована Білорусь.

Загін спеціального призначення обережно просувався вглиб території противника.

- І де ж ці партизани?- нетерпляче сказав один з солдатів, придивляючись до кожного вікна.

- Жаль, що українці не пішли з нами.

- Вони не хочуть втрачати своїх людей. Їх можна зрозуміти,- сказав Еш.

Раптово, з напіврозвалених будівель почали вибігати озброєні солдати.

- Терористи!- крикнув Еш, але, знову ж так, це й так було зрозуміло.

Ворожі війська почали стрільбу по американських солдатах. Троє померли одразу, а ще кількох було ранено. Решта солдатів сховались в укриття та кілька хвилин намагались відстрілюватись, але противників було занадто багато. В деякі моменти, солдати не чули один одного, через звуки пострілів.

- Надіюсь, що ви не сумували за нами,- з легким акцентом сказав чоловік, використовуючи спеціальний зв'язок.

- Хто це?- спитав Еш.

- Майор Дуал, білоруське ополченння. На жаль, ми не повноцінна армія, яка зайнята захистом наших територій, але допомогти можемо.

- Так, нам би знадобилась допомога.

Ще хвилину нічого не відбувалось, якщо не враховувати сили противників, які швидко наближались до позицій американців. В якийсь момент, з каналізаційних люків, підвалів, ущелин в будівлях та сусідніх вулиць почав з'являтись білоруські ополченці, яких було в рази більше. Тоді Еш побачив, що, незважаючи на те, що ополченці не мають якіного озброєння та амуніції, вони захищають свою землю і будуть робити це до останнього.

Тоді до Еша підбіг той самий майор Дуал.

- Мої люди деякий час будуть прикривати вас, але нам треба поспішати.- говорив майор,- Вони розуміють, що ми йдемо до парламенту.

Еш кивнув головою та жестом дав наказ своїм людям йти за Дуалом. Дванадцять солдатів, під звуки вибухів та пострілів продирались до будівлі парламенту.

- Через головний вхід?- здивовано спитав Еш.

- Немає час на тактовність,- сказав майор та сів в автомобіль, що стояв за кілька сотень метрів від входу. Вся машина була обстріляна, але на ходу.- Я б радив вам відійти.

Майор від'їхав на деяку відстань. Після цього він зупинився та швидко поїхав вперед. Оминувши вже зруйновану статую, чоловік протаранив двері та заїхав всередину будівлі. За ним всередину зайшли американці, які швидко знешкодили противників, які були коло входу.

- Холл чистий,- сказав один з солдатів.

Вони зайшли в головний зал і, на їхнє здивування, там нікого не було, крім молодої дівчини та солдата, який тримав пістолет коло її голови.

- Ми не кликали сюди американців!- крикнув чоловік,- Йдіть геть!

- Я маю врятувати її.

Почувши це, чоловік сховав пістолет та посміхнувся.

- Подумати тільки. Колись американці та росіяни ненавиділи один одного, а тепер дійшли до спільних військових операцій.

- Сполучені Штати готові об'єднати свої сили з іншими державами для боротьби з тероризмом.

- Ти називаєш нас терористами?

- Вся Європа лежить в руїнах.

- Європа прогнила! Вони робили вигляд, що допомагають слабшим, як Україна, Сирія, Ізраїль, але насправді все не так. Вони - лише красива обгортка. Так само, як і США. Дуже часто твоя влада дбає про сиріт, безробітних, ветеранів війни, інвалідів, пенсіонерів?

- Я знаю про тебе,- сказав Еш,- Ти дуже хитрий, тому зараз намагаєшся влізти в мою голову, але марно.

Вони почули тупіт кількох десятків ніг.

- Терористи,- сказав один з солдатів, який спостерігав за їхньою розмовою,- Ми їх відволічемо.

Володимир Морозний - так звали командира терористів, швидко наблизився до Еша та спробував вдарити його. Американець вчасно ухилився від удару та вдарив противника в живіт. З перших секунд, Еш зрозумів, що противник в нього дуже важкий. Американець намагався наносити точні удари, але Володимир встигав відбивати їх, тому, через кілька хвилин, чоловік відчув, що дуже втомився. Цим скористався Володимир, який почав наносити швидкі удари по всьому тілу Еша. американець не встигав відбивати удари. Ухилившись від одного з ударів, Еш зміг повалити Володимира на брудну підлогу. Опинившись на тілі противника, американець почав жорстоко бити його в обличчя. Через кілька ударів, коли обличчя терориста було залите кров'ю, Еш відчув, що більше немає сил. Він зняв кисневу маску та зліз з Володимира. Молода дівчина, яка спостерігала за цим, вирішила скористатись моментом та втекла.

- Пропоную відпочити,- важко дихаючи, сказав Володимир та виплюнув кров.

- Так, дійсно. Я не проти.

Генерал Морозний витягнув запальничку та пачку сигарет.

- Молдовські?- спитав Еш.

- Молдовські,- відповів Володимир та передав одну американцю.

- Думаю, поки ми тут сидимо, немає сенсу проливати кров назовні,- запропонував Еш.

- Ще встигнемо,- відповів Володимир та віддав наказ припинити вогонь.

- Припинити вогонь та утримувати позиції,- віддав наказ Еш.

- Кеп, але...- спробував сказати один з солдатів.

- Ти почув мене. Утримувати позиції.

- Колись це була прекрасна будівля,- сказав Володимир, коли Еш забрав руку від пристрою в вусі.

- В Угорщині краще.

- В Угорщині вона прекрасна. Ти був в Угорщині?

- Ні, але бачив фото.

- Тобі варто там побувати. Я дав чіткий наказ, щоб мої люди не руйнували культурні пам'ятки, тому ти нічого не втратиш.

- А це?- американець вказав на напівзруйновану будівлю парламенту.

- Це не моїх рук справа, а армії союзників. Вони думали, що я тримаю тут хімічну зброю, хоча я таким не займаюсь.

Чоловіки докурили сигарети та встали на ноги.

- Мені набридло махати кулаками,- говорив Володимир,- Наші сили рівні, тому не бачу сенсу зайвий раз відчувати біль. Пропоную зіграти в Російську рулетку.

- Все вирішить випадковість?

- Точно.

Морозний витягнув пістолет, що весь цей час був в нього за поясом.

- Ти перший,- сказав чоловік, даючи пістолет Ешу. Американець з недовірою глянув на росіянина, але натиснув курок. Замість вистрілу, чоловік почув лише тихе клацання.

- Непогано,- сказав Володимир, взявши пістолет з рук чоловік,- Радий був зустріти хорошу та неупереджену людину.

Володимир натиснув на курок та вистрілив собі в голову. За цим всім спостерігав Дуал, який стояв коло входу.

- Давно ти тут?- втомлено спитав Еш, який очікував, що так станеться з Володимиром.

- Відколи припинили вогонь.

- Він попрощався,- сказав Еш.

- Так. Кілька годин тому, в Москві люди пілняли повстання проти нього. Його люди. Регулярні війська Росії ввійшли в місто. Якби він не помер сьогодні, то помер би завтра.

Еш піднявся до Дуала.

- Дівчина...- втомлено сказав американець.

- Вона зараз з твоїми людьми.

Вони пройшли коридором, доки не опинились перед входом. Там вже стояли солдати загону "Дельта" та іншого угрупування, якого Еш не знав.

- Хто ви?- спитав майстер-сержант.

- Війська корпорації. "Конгломерат" вступає в війну.

Еш хвилини три просидів на підлозі, доки не почув, як хтось зайшов всередину. Детектив піднявся та побачив чоловіка в шкіряній куртці.

- Давно не бачились.- сказав офіцер Дуал.

- Ти в місті?- здивовано спитав детектив,- Не думав, що колись ще побачу тебе. Особливо, після штурму.

- Так, жахливий тоді був день.

- Три загони "Конгломерату", два загони американської армії та твої ополченці його трішки покращили. Було нелегко.

- Ми б програли війну без корпорацій. Ти часто згадуєш про це?

- Кожного дня, щоб не забувати. Чого ти тут?

- Влаштувався в поліцію, посидів трохи розкриваючи нецікаві справи, а тепер взявся за вбивство одного чоловіка, якого звали Джей...

- Радий, що її доручили тобі.- перебив детектив,- Поліція має щось цікаве?

- Ти ж знаєш, що я не можу тобі сказати,- мовив Дуал, вирішивши промовчати, що його відсторонили,- Можливий лише обмін.

"Я б не хотів розкидуватись інформацією. Невідомо, хто працює в поліції, але й без них буде важко. Цей чоловік, надіюсь, не дуже важливий, тому можу його віддати."- подумав детектив.

- Добре,- погодився Еш,- Цей чоловік - Айл, один з працівників Джея. Мій інформатор дізнався, що ніж, який я знайшов на місці вбивства, був виготовлений тут та належив йому. Зараз проводяться аналізи, але, здається, на ножі кров жертви.

- Ти хочеш сказати, що це він вбивця?- спитав Дуал, вказавши на непритомного чоловіка.

- Я не впевнений. Все занадто просто. Можливо, хтось міг його підставити, але це вже лише мої здогадки.

Чоловіки стояли мовчки секунд десять.

- А,- схаменувся Дуал,- ти чекаєш інформацію.

- Таким був договір.

- Я не хочу її розповсюджувати, але тобі можна довіряти. Я дізнався, що в жертви були певні проблеми в відносинах з Окі. Цілком можливо, бізнесмен міг бути замовником вбивства.

- Добре,- сказав детектив, коли зрозумів, що поліцейський більше нічого не збирається говорити,- Я візьму це до уваги.

- Я маю йти,- сказав Дуал.

- Почекай. Ти хіба не забререш його?

- Я? Ні. Зараз приїде патруль і все зробить... І краще не згадуй про мене,- сказав Дуал та швидко покинув будівлю.

Нік прийшов в бар "Американська гордість". Зайшовши, чоловік одразу побачив погляди відвідувачів, які не означали нічого хорошого. Не витрачаючи часу, чоловік підійшов до бармена, щоб якось згаяти час та не викликати підозр.

- Чого тобі?- спитав чоловік.

- Воду,- відповів Нік, оглядаючи бар.

- Хочеш води? Йди з калюжі напийся.

Нік повільно повернув голову до бармена та подивився йому в очі.

- Не хочу відбирати останнє, що в тебе є,- сказав чоловік.

Бармен, на мить, замовк.

- Ах ти ж...!- крикнув бармен та спробував вдарити Ніка, але той спритно ухилився від удару та зламав руку противнику.

Бармен відійшов від Ніка, кричучи від болю. В цей момент, в бар зайшли люди, які, не звернувши увагу на бармена, пройшли через бар та зайшли на кухню. Нік провів їх поглядом та пішов за ними. Пройшовши через кухню, кілька людей зайшли в дорогий кабінет. Нік хотів піти за ними, але, перед входом, стояв охоронець.

- Дідько,- тихо вилаявся чоловік.

Вийшовши з-за стіни, Нік повільно підійшла до охоронця.

- Я до Окі,- сказав чоловік, але охоронця це не переконало.

Противник швидко витягнув зброю та навів її на Ніка, але чоловік підбіг до противника швидше та, ударом, відхилив її вбік. Охоронець промахнувся, але сильно вдарив чоловіка кулаком. Нік ухилився від другого удару та, схопивши чоловіка за голову, кілька разів сильно вдарив головою об стіну. Охоронець вирвався з захвату чоловіка та притиснув чоловіка до стіни. Нік відпихнув противника ногами. Вони обоє звернули увагу на пістолет, що лежав на підлозі та, одночасно, кинулись до нього. Нік виявився швидшим та, схопивши пістолет, вистрілив в противника, який був менше, ніж за метр від нього.

- Мало часу,- сказав Нік та залишив тіло лежати на підлозі.

Чоловік пробіг вузьким коридором та тихо підійшов до дверей.

- Мені цікаво, що ти винюхував в мене,- говорив чоловік і Нік зрозумів, що це - Окі.

- Нічого,- говорив молодший чоловік,- Мені просто було цікаво, як живуть багаті люди. Я ж просто бідний блогер.

- Блогери - ракові пухлини нашого міста.

- Ні, мені не потрібні проблеми,- злякано говорив хлопець.

- Знаєш,- більш спокійно почав Окі,- я займаюсь різними справами, які навчили мене завжди бути обережним. Більше скажу, в мене є принципи. Якщо хтось занадто багато розпитує - вбий його. Якщо хтось провинився - вбий його. Проте, знаєш, я людей не вбиваю. Я миролюбний, тому намагаюсь залагодити конфлікт, але ти зовсім інша справа. Я знаю, що тебе не купиш. Всіх можна купити, навіть таких, як той правозахисник-вискочка, але ти занадто тупий, щоб тримати язика за зубами.

- Я можу мовчати! Не вбивай мене!

- Сумніваюсь. Ти і твій друг детектив розслідуєте смерть Джея. Я до цього не причетний, але ви, випадково, можете знайти інформацію, яку я б не хотів, щоб ви знаходили. Я не можу так ризикувати.

Один з амбалів витягнув пістолет та прицілився в голову хлопця, але його одразу проткнула стріла. Друга стріла потрапила в серце другого амбала. Зляканий Окі потягнувся за пістолетом, але третя стріла проткнула його руку, прибивши її до стіни.

- Любиш грати в Середньовіччя?- спитав детектив, кривлячись від болю.

- Там, звідки я прийшов, ти б вже був мертвим.- сказав Нік, підходячи до чоловіка.

- Начхати. Йому всеодно ніхто не повірить, детектива вже, напевно, вбила моя людина.

- Де він зараз?- спитав Нік в молодого чоловіка.

- Напевно, на старому заводі, що неподалік від спортивного центру. Два кілометри на північ звідси.

Нік вибіг з бару та піднявся на дах. Він вправно перестрибував з одного даху на інший. В бідному районі будинки будувались дуже близько один до одного, що допомагало чоловікові. Через кілька хвилин, чоловік добіг до підприємства. Перестрибнувши через перешкоду, Нік беззвучно спустився на поміст. Якраз там стояв чоловік, який хотів накинутись на детектива. Нік розігнався та збив чоловіка якраз тоді, коли противник хотів накинутись на Еша. Чоловіки пролетіли кілька метрів, сильно вдарились об труби та впали на підлогу. Нік швидко встав на ноги, але противник був швидшим. Противник сильно вдарив Ніка в живіт та повалив його на підлогу. Опинившись над Ніком, ворог почав сильно бити його в обличчя. Нікові вдалось захистити себе від декількох ударів та відбити один з ударів. Чоловік сильно вдарив нападника в лице і цього вистачило, що скинути з себе противника. Нік піднявся на ноги, але противник вистрілив в нього. На щастя, костюм витримав постріл, але Нік відлетів на кілька метрів. Вбивця встав на ноги та хотів вистрелити ще раз, але Еш проткнув його ножем. Противник кілька секунд важко дихав та стікав кров'ю, а після цього, впав на підлогу.

- Ти впорядку?- спитав детектив, допомагаючи Ніку піднятись.

- Так, цілком.

Через дві хвилини, чоловіки почули поліцейські сирени.

- Хто це?- спитав Нік, звернувши увагу на друге тіло.

- Айл. Можливо, він вбив Джея, або хтось хоче, щоб ми так думали.

-Добре. Краще тобі не згадувати про мене,- сказав Нік та швидко покинув територію, а детектив почав розповідати вигадану історію.

Через півгодини, чоловік повернувся в дім Ві.

- Як все пройшло?- спитала дівчина.

- Складно. Окі, хоч і виродок, але не вбивав Джея. Джей з ним...- Нік зупинився, думаючи чи варто говорити про це дівчині,- Джей з ним не мав нічого спільного, тому в Окі не було мотивів вбивати його. Проте, я дізнався, хто, можливо, вбив Джея... Або, принаймні, хоче, щоб я так думав.

- Тобто?

- Айл. Детектив сказав, що він міг вбити твого хлопця.

- Айл - колишній військовий, якому Джей вирішив допомогти. Вони працювали разом певний час, тому я просто не вірю, що він міг вбити Джея.

- Поліція взяла його та, скоріше за все, підозрює в вбивстві, але... Думаю, ти права. все не може бути так просто. Мені треба поговорити з кимось, хто добре його знає.

- Ходили чутки, що Айл завів роман з дівчиною, яка працює в "Конгломераті". Ми можемо спробувати піти до неї.

- Занадто небезпечно йти в "Конгломерат". Особливо, тобі. Замовниками могли бути саме вони, а ти найбільш наближена до Джея. Цілком можливо, що ти можеш бути їхньою наступною жертвою.- сказав старий чоловік, заїжджаю в кімнату.

- Я можу себе захистити.

- Я вірю, але краще не ризикувати. Нік міг би тобі допомогти.

- Так,- сказав чоловік, не зводячи погляду з старого.

- Мені не потрібна допомога. Я не маленька дівчинка і цілком можу сама себе захистити!

Ві швидко вийшла з кімнати, відшовхнувши Джо.

- Що з нею?- спитав хлопець.

- Дуже важко пережити смерть коханої людини,- сказав старий.

- Я не знав, що це її так зачепить.

- Ти не винен в тому, що сталось. Ті, хто вчинили цей жахливий злочин - будуть покарані.

- Так, звісно.

Джо взяв пляшку солодкого напою та вийшов надвір.

- Тобі варто все розповісти,- сказав Нік, вийшовши за хлопцем.

- Ти про що?

- Чому ти це зробив? Що тобі зробив Джей, що ти хотів його смерті?

- Ти здурів?!

- Я дуже добре вивчав людей, їх характер та поведінку. Мене навчали найкращі. Якщо ти думаєш, що зможеш мене обманути, то дарма.

- Так, я є співучасником,- після нетривалого мовчання сказав Джо,- Я лише не хотів, щоб моя сестра терлась коло того, хто воює з "Конгломератом". Це означало вірну смерть для них обох. Я надіявся, що вони лище налякають Джея, а не будуть його вбивати.

- Хто вони?

- Неважливо.

- Ти допомагав тим, хто вбив чоловіка. Це робить тебе винним, також!

- І що ти зробиш тепер?- спитав Джо, підійшовши до Ніка,- Ти ніхто. Ти потрапив сюди випадково. Тобі тут не місце. Я врятував тобі життя, тому так само можу забрати його в тебе. Мені цікаво, як багато людей ти вбив своїм луком? Думаю, якщо вбити тебе, то це можна буде назвати правосуддям.

- Це не так.

- Хіба? Начхати.

Джо відійшов від Ніка та мовчки сів в автомобіль.

Пройшло кілька годин перш, ніж Еш прийшов в лікарню, куди доставили Айла.

"Ніколи не розумів, чому лікарі працюють вночі. Вони втомлюються за день, тому просто не здатні нормально працювати вночі, але продовжують, якщо це необхідно. Навіть враховуючи різні зміни"- розмірковував детектив, коли йшов білими коридорами лікарень.

Детектив зазирнув в палату Айла та побачив, що він гворить з лікарем. Доктор жестом дав знати, щоб детектив почекав в коридорі. Через кілька хвилин лікар вийшов з палати, а детектив одразу підійшов до нього.

- Я можу вам вимось допомогти?- спитав лікар.

- Ви...?

- Доктор Енн. Роблю все можливе, щоб пацієнт залишився живим.

- Він зараз може говорити?

- Йому дуже важко вимовляти слова, але, завдяки модифікаціям тіла, він швидко виздоровіє. Думаю, що вже завтра він зможе з вами поговорити.

- Як давно ви тут?- неочікувано спитав Еш.

- В якому сенсі?

- Коли почалась ваша зміна?

- Вона скоро закінчується. Якщо ви не проти, то я піду,- сказав лікар та зайшов в іншу палату.

"Раніше я його тут не бачив. Напевно, найняли недавно. В будь-якому випадку, треба поговорити з Айлом."

Детектив оглянувся навколо та непомітно проник в палату.

- Непогано виглядаєш,- сказав детектив, дивлячись на Айла.

- Непогано тримались,- відповів чоловік.

- Мені сказали, що ти не можеш говорити.

- Я отримав ногою по голові, а не арматурою. Я більше скажу, я й ходити можу.

Детектив підійшов ближче до ліжка, на якому лежав чоловік.

"Зіниці розширені. Він під наркотиками, але виглядає цілком нормально. Здатен адекватно мислити. Щось не так."

- Все добре?- спитав Айл,- Брат, я тобі не ікона. Не треба мене розглядати.

- Просто дивно все це.

Раптово, очі Айла почали заливатись кров'ю.

- Я покличу лікаря,- занепокоєно сказав детектив та вийшов в коридор,- Пацієнту погано! Потрібна допомога!

Детектив швидко повернувся, щоб глянути чи не стало гірше, але Айл вже стояв коло вікна.

- Не треба,- спокійно сказав Еш, повільно підходячи до чоловіка.

Айл дивився закривавленими очима, а, за мить, стрибнув з вікна. Детектив спробував зловити його, але занадто пізно. Еш бачив, як Айл пролетів кілька десятків метрів та впав на один з припаркованих автомобілів.

- Чорт! Чорт! Чорт!!!- кричав Еш.

Коло дверей стояли кілька мед. працівників, які бачили, що сталось. Тільки в цей момент, детектив їх побачив.

- Лікар давав йому якісь речовини?- спитав Еш.

- Хто?

- Доктор Енн.

- Пробачте, але я не знаю такого.

"Мене обманули, як малу дитину. Це коштувало життя важливого свідка."- розчаровувався Еш.

Першим ділом, детектив вирішив подзвонити єдиному, кому міг довіряти.

- Мені потрібна інформація про доктора Енна,- сказав детектив одразу, коли Дуал прийняв виклик.

- Доктор Енн?

- Це чоловік, який прикинувся лікарем та щось вколов Айлу, що той покінчив з життям.

- Ти не думаєш, що він міг змінити ім'я, щоб не викривати себе?

- Тоді переглянь камери. Зроби що-небудь, але менів потрібна інформація про нього!

- Я спробую пошукати, але нічого не можу обіцяти.

- Дякую... Ти просунувся в справі?

- Поки що, ні. Ті, хто вище, активно заважають мені, але, здається, я вхопився за щось.

- Дай знати, якщо щось знайдеш.

- Я можу вам чимось допомогти?- спитала молода помічниця. Вона працювала секретаркою в Об, дівчини Айла, яка працювала в багатому офісі, що був на сотому поверсі. Ві зайшла в офіс жінки та побачила, що це була простора кімната з великим столом по центру та великими вікнами, з яких відкривався прекрасний вид на місто.

- Я б хотіла поговорити з пані Об,- сказала Ві.

- Вам доведеться трішки зачекати. Пані Об зараз має певні справи, але прийде до вас через кілька хвилин.

- Я зачекаю.

Дівчина сіла на одне з м'яких та зручних крісел. На відміну від Айла, Об зовсім не приховувала свого кохання, тому мала достатньо електронних фотографій з коханим. Ві озирнулась та побачила, що все в кабінеті було розкішним. Раптово, маленький та тихий робот, легко стукнувся об ногу дівчини, тому вона легко здригнулась.

- Пробачте,- сказала Об, яка щойно зайшла в кабінет,- Йому ще треба вчитись.

- Нічого. Я рада, що ви погодились зустрітись.

- Я не могла відмовити. Чому ви покликали мене?

- Я дізналась, що у вас є відносини з Айлом. Він довгий час працював з мїм хлопцем.

- Значить, ви Ві? Дівчина Джея?- трохи здивувалась Об,- Мені так жаль, що таке трапилось в вашому житті. Я навіть не можу уявити, що б робила, якби щось сталось з настільки близькою для мене людиною.

- Я стараюсь зробити все, щоб Джей мною пишався... Айла зараз підозрюють в убивстві...

- Так, я знаю,- перервала Об,- Щойно я мала розмову з поліцією. Можу вас запевнити, що він не робив цього.

- Я вірю, але хочу знайти справжнього вбивцю, а для цього треба, щоб ви розповіли мені про Айла.

- Айл довгий час не міг знайти свого місця в житті, тому, не маючи вибору, пішов на війну. Тоді вона тільки почалась. Він був на фронті до самого кінця. Після війни в нього були психічні розлади, які не давали йому спокійно жити. Саме тоді він зустрів Джея, який назбирав достатньо грошей на операцію з модифікації, яка усунула всі психічні хвороби та покращила фізичну форму. Після операції, Джей запропонував Айлу роботу. Він погодився і вони стали друзями. Я не можу уявити, щоб Айл зробив щось настільки жахливе з людиною, яка зробила для нього так багато.

- В нього були проблеми з Джеєм?- Ві почала помічати, що їй кожного разу легше згадувати про свого мертвого хлопця.

- Ні. Він казав, що Джей мав якісь справи з дуже впливовою людиною, тому в них була невеличка сварка, але нічого серйозного... Пробачте, але це все, що я знаю про них.

- Дякую, що приділили мені час,- сказала Ві та встала з м'якого крісла, коли в кабінет забігла помічниця, тримаючи в руках прозорий та надтонкий планшет.

Показували новини.

- Нагадаємо, що сьогодні сталась ще одна трагічна смерть, в лікарні. що неподалік від бідного району. Поліція зараз намагається розпізнати тіло. В Департаменті Поліції вже впевнено говорять про самогубство,- говорила журналістка.

Ві та Об одразу впізнали Айла, як тільки показали кадри.

Об схопилась за голову, пронизливо закричала та впала на підлогу.

Джо приїхав додому дуже пізно. Скоро мало світати, а він ще не лягав. Сівши на м'яке ліжко, хлопець отримав сигнал, що хтось хоче встановити з ним зв'язок. Джо натиснув на оду з кнопок і перед ним з'явилась голограма.

- Я надіюсь, що ти нікому не розповів про свою участь в цій справі,- холодно сказала жінка в строгому діловому костюмі.

- Нікому.

- Не варто мені брехати. Ти ж знаєш, що ми всюди. Той приблуда з луком знає про твою причетність до справи. Якщо він розповість про це Ві...

- Вона йому не повірить. Я її брат, а вона його знає менше трьох днів. Скоріше, вона подумає, що це він вбив Джея та буде звинувачувати його.

- Мені всеодно, але ти маєш виправити ситуацію. В тебе 24 години.

Голограма зникла так само раптово, як з'явилась.

- Як я втомився.- сказав Джо та закрив лице дололнями, а коли відкрив - побачив в кінці коридору силует людини в капюшоні,- Чого тобі?!

Чоловік мовчав і хлопця почав охоплювати страх. Чоловік швидко натягнув стрілу та вистрілив в Джо. За нею полетіло ще дві, які добили хлопця.

Дуал під'їхав до одного з розкішних будинків, що розташовані за кілька кілометрів від міста. Залишивши автомобіль за сотню метрів від будинку, офіцер пішов туди.

- Є хтось?- голосно спитав поліцейський, стукаючи в двері, але за кілька хвилин ніхто не відповів. Чоловік спробував відчинити двері і вони виявились незамкненими.- Зазвичай, в цьому місті, відчинені двері - це рідкість.

Дуал витягнув пістолет та почав обшукувати кімнати, проте всюди було пусто. Втративши надію побачити хоч когось, офіцер зайшов в ванну, яку ще не перевірив та побачив, що там лежали трупи всієї родини.

- Твою мать!- вигукнув офіцер, перед тим, як його вирвало.

Чоловік брав участь у війні, але ніколи не бачив такого жорстокого вбивства. Вся ванна кімната залита кров'ю, більшість тіл дуже важко впізнати через важкі травми. Офіцер одразу зрозумів, що їх ще дуже довго били після смерті. Пересиливши себе і рвотні рефлекси, чоловік ще раз глянув на тіла. Цього разу в нього волосся стало дибом, але не через жахливу картину, а через відчуття, що за ним хтось спостерігає. Краєм ока, через дзеркало, чоловік побачив, що за його спиною хтось крадеться. Це допомогло йому ухилитись від удару та, можливо, врятувало його життя. Поліцейський перекотився по підлозі та опинився за спиною нападника. Дуал націлив пістолет, але ворог, з розвороту, сильно вдарив ломом по руках чоловіка. Противник спробував знову вдарити офіцера, але поліцейський вчасно ухилявся від повільних, але сильних ударів. Намагаючись зберігати дистанцію, офіцер почав думати над тим, як можна перемогти ворога. Здається, противнику набридло махати ломом, тому він несподівано накинувся на чоловіка та притиснув його до стіни. Офіцер спробував вирватись, але чоловік був важчим та сильнішим.

- Вони в муках. Тепер ти помреш так само.

Чоловік схопив шию офіцера та почав його душити. Дуал вперся ногами в груди противника та відштовхнув його від себе, та побіг надвір. Спочатку, нападник думав чи варто бігти за офіцером, але, зрозумівши, що можуть бути додаткові ускладнення, побіг за ним. Вибігши на вулицю, незнайомець не побачив нічого, крім бездомного, який щось шукав в смітті. Майже хвилину вбивця оглядав вулицю, але нічого не бачив. Чоловік рішуче попрямував до бездомного, але, вийшовши на дорогу, почув шум. Спочатку, чоловік глянув направо, потім наліво. Якраз в цей момент його збив автомобіль. Ста метрів цілком вистачило Дуалу для того, щоб набрати достатню швидкість. Чоловік відлетів на кілька метрів та боляче впав на асфальт. Офіцер вийшов з машини та підійшов до чоловіка, який не рухався, але залишався живим.

- Ти в задниці,- сказав офіцер та потягнув тіло до багажника.

Після цього, чоловік заплатив бездомному кілька десятків доларів, за мовчання, та покинув місце події.

Еш зайшов в сирий та глибокий підвал, що був збудований дуже давно. Спустившись сходами, чоловік побачив зв'язаного незнайомця, офіцера Дуала та кілька інструментів для катувань.

- Для чого ти мене покликав?- спитав детектив.

- Я вирішив, що ти, можливо, захочеш задати кілька питань цьому чоловікові, який... Який, я сподіваюсь, буде налаштований на розмову.

- Я не знаю, де ти його відкопав, але він простий пішак. Не думаю, що він може нам щось розповісти.

- Все ж, він допоможе нам просунутись далі.

- Я б краще витратив цей час на пошуки нових слідів,- сказав детектив та додав,- Говорив?

- Заговорить.

Офіцер взяв зі столу якесь приладдя для катувань та почав катувати незнайомця, який почав жахливо кричати від болю.

"Я розумію, що нас ніхто не чує, але всеодно не по собі від цього, що я зараз знаходжусь тут і, по факту, порушую закон. Крім того, катування - це точно не те, що я підтримую."- думав Еш.

Крики чоловіка не стихали майже десять хвилин і детектив вирішив зупинити Дуала, але вбивця почав говорити.

- Добре! Тільки перестань!- благав чоловік.

- Як тебе звати?

- Ей.- відповів чоловік. Дуал хотів продовжити, але чоловік швидко додав,- Мене звати Ей! Це моє ім'я!

- Хто ти?- спитав Еш.

- Найманець.

- І хто тебе найняв?

- Якась жінка прийшла до мене та сказала, щоб я усунув Джея та всіх, хто з ними пов'язаний.

- Що за жінка?- спитав Дуал.

- Не знаю. Вона дуже дивна. Точно не з цього міста. Ходять чутки, що вона вміє подорожувати в часі та володіє магією!

- Її ім'я?!!!- крикнув офіцер.

- Я не знаю. Вона не назвала свого імені. Вона просто віддала наказ та перевела гроші. Це все.

- Вона не тільки тебе найняла, правда?- спитав Еш.

- Не тільки. Наскільки я знаю, вона найняла ще двох найманців, щоб вбити дівку - Ві, а, згодом, тебе.

- Ві - це дівчина Джея.- пояснив Дуал.

- Так, я вже мав з нею розмову, хоч і коротку.

- Треба її попередити.

- Можеш не перейматись. Коло неї є той, хто зможе її захистити,- сказав детектив.

- Слухай сюди,- обернувся Дуал до вбивці,- Ти зараз зв'яжешся з замовницею, скажеш, що справу зроблено, але виникли ускладнення, тому вимагаєш доплати. Потім, призначаєш час та місце зустрічі.

- Якщо вона не погодиться?

- Тоді ти нам не потрібен.

- В мене ще є справи. Сам впораєшся?- спитав Еш.

- Так.

Детектив вийшов з підвалу та пішов до виходу з старого та брудного будинку, але Дуал наздогнав його.

- Я переглянув відео та знайшов того, про кого ти питав.- говорив офіцер,- Скоріше за все, він не мав спілкуватись з кимось в лікарні, тому назвав своє справжнє ім'я - Енн. Кілька років тому він проходив навчання в армії, разом з Джеєм.

- Зрозуміло, дякую.

Офіцер розвернувся та пішов в підвал.

"Якщо Енн служив в армії разом з Джеєм, то навіщо він прикидався лікарем Айла? Скоріше за все, він думав, що Айл вбив Джея, тому бажав йому смерті. Не знаю чи це допоможе, але треба знайти Енна."

Еш, не витрачаючи час, сів в машину та швидко покинув вулицю.

Через кілька годин після розмови в офісі, Ві повернулась додому.

- Як пройшло?- спитав Нік, сидячи на м'якому дивані,- Ця штука неймовірна. На відчуття, як королівське ліжко, але набагато вужче.

- Вона намагається заспокоїтись. Нелегко таке пережити. Я...

- Нелегко,- перебив Нік,- Поки тебе не було, я подумав. Кому Джей міг перейти дорогу? Його ненавиділи Окі, "Конгломерат" та ще хтось, про кого ми не знаємо. Всі вони просто пішаки в чиїсь грі. Нам треба знайти того, хто є настільки могутнім, що керує ними всіма. Для цього нам треба вияснити, що мав зробити Джей, щоб настільки могутня людина звернула на нього увагу та витрачала стільки ресурсів.

- Перед тим, як ти мене перебив, я хотіла сказати, що переглянула деяку цікаву інформацію з особистого акаунта Джея.

- З чого?- спитав Нік.

- З... З щоденника Джея. Багато інформації я знала, як, наприклад, що він спочатку все намагався зробити мирно, але його ніхто не слухав, тому він вирішив перейти до рішучих дій. Я дізналась, що він зв'язався з своїм старим другом, що збройно повалити вплив "Конгломерату" в місті.

- З ким він зв'язався?

- В свій час він служив з військовим лікарем на ім'я Енн. На жаль, прізвище я не знайшла. Він любив експерментувати, тому його швидко позбавили роботи, хоча, за словами Джея, він був ледь не найкращим в своїй справі. Він зробив одну дуже цікаву річ - сироватку, яка позбавляла всіх фізичних вад... Якщо ти маєш ожиріння, інвалідність, зламані кістки чи пошкоджені органи, то всеодно можеш бути олімпійським чемпіоном, якщо приймеш сироватку.

- Вона має якісь побічні ефекти?

- Звісно, що має. Інакше б, її не забороняли майже у всіх країнах світу. Джей писав, що людина стає агресивнішою та може втратити контроль над своїм діями. Я подумала, що ми маємо знайти того Енна, щоб дізнатись більше.

Дуал стояв на березі океану, слухав шум прибою та крики птахів, доки не почув кроки позаду.

- Я надіюсь, що це щось важливе,- сказав грубий чоловічий голос.

- Шериф?- здивувався Дуал, коли побачив чоловіка.

- Ти не Ей... Хлопче, я казав тобі не лізти в цю справу.

- Чому? Чому ви це зробили?

- Якщо ти про вбивство, то це не я. Було двоє інших, які все зробили. Я б ніколи не став бруднити руки. Мені просто треба було зробити так, щоб поліція не втручалась. І я б міг це зробити, якби один вискочка не пхав свого носа не в свої справи!

- Я намагався стримати присягу та боротись з злочинністю в місті, а не просто спостерігати, як люди помирають!

- Ось ти і стримав її. Тобі подобається така правда? В будь-якому випадку, це не має значення. Тебе заарештують та посадять, при цьому не повіривши жодному слову.

- Думаєш, ти єдиний, хто може погрожувати?- спитав Дуал, підійшовши до шерифа,- Мені хвататиме кілько секунд, щоб вбити тебе.

- І що тоді? це вже не війна. Тут тобі прийдеться доводити свою невинність та пояснювати кожне слово, кожен рух. Щасливого дня тобі,- сказав шериф та повернувся до автомобіля.

- Якщо цей мудак мав якісь справи з замовником чи вбивцею, в нього мала зберегтись інформація.- тихо говорив Дуал, йдучи до свого автомобіля,- Треба звідкись її дістати.

Приблизно в першій годині дня, Нік та Ві прийшли в дім джо, оскільки дізнались про його смерть. Вони пройшли через поліцейську охорону та побачили, що тіло Джо обстежувало кілька експертів. Вони сіли на диван, неподалік від мертвого тіла. Старий чоловік під'їхав до дівчини та ніжно взяв її за руку. Кілька хвилин Нік ходив туди-сюди. Нарешті, чоловік вирішив заговорити з Ві, яка сиділа коло старого та, порожнім поглядом, дивилась на стіну.

- Ти як?- спитав чоловік, але відповіді не отримав.

- Смерть брата підкосила її,- сказав старий чоловік,- Ти повинена розуміти, що вона за чотири дні втратила двох найближчих людей.

- Мені жаль,- сказав Нік, але Ві не звертала уваги.

- Їй треба трохи спокою.

До них підійшов один з експертів.

- Я прийшов вам сказати, що смерть була від трьох стріл, як і здавалось на перший погляд. Крім того, завдяки модифікаторів, ми можемо відтворити останні секунди з життя загиблого.

- Нік, нам треба поговорити,- сказав старий чоловік та від'їхав від Ві подалі,- Ти повинен розуміти, що ти єдиний в нашому місті, хто використовує лук та стріли. Перед його смертю, я бачив, що у вас були суперечки. Я не хочу тебе звинувачувати, але я не хочу, щоб ти наближався до Ві.

- Я цього не робив,- спокійно сказав Нік.

- Якраз це ми зараз і побачимо.

Експерт покликав їх в простору та пусту кімнату, ідеальну для використання приладу. Посеред кімнати, експерти встановили проектор. Вони кілька хвилин налаштовували пристрій, доки навколо них не утворилась картинка. Нік дуже здивувався, оскільки побачив, що вони ніби самі в той момент були в кімнаті.

- Зараз ми побачимо останні митті життя жертви,- сказав лікар,- Ви впевнені, що хочете цього.

- Так,- впевнено відповіла Ві.

Картинка навколо них почала рухатись. Присутні побачили, що Джо певний час говорив з голограмою жінки, яка здавалась для Ніка знайомою.

- На жаль, звуку не буде, оскільки звуковий модифікатор був пошкоджений,- пояснив експерт.

Хлопець, від втоми, закрив долонями очі та заплющив очі. Розплющивши очі, Джо побачив силует людини в тіні. Чоловік встав та зміг розгледіти, що це був Нік.

Кілька секунд всі мовчали.

- Якого чорта?- спитав Нік,- Мене там не могло бути.

Чоловік перевів погляд на Ві, яка відмовлялась вірити в це. Кілька секунд вона, з розпачем, дивилась на чоловіка. Нік хотів підійти до неї, але вона відштовхнула його та вибігла на вулицю. Нік зміг наздогнати її вже на вулиці.

- Слухай, я розумію, що ти бачила. Я теж це бачив, але я не робив цього,- сказав Нік.

- Я тобі довіряла! Ти єдиний, кому я довіряла! Як виявилось, дарма. Можливо, це ти вбив Джея! Він помер, як тільки ти з'явився.

- Я не...- не встиг договорити Нік.

Поліцейська охорона вибігла надвір та націлила зброю на чоловіка.

- Вас затримано за підозру в вбивстві,- сказав один з поліцейських.

- Я не хочу погіршувати ситуацію. Мені не потрібні проблеми... І вам теж.

Чоловік потягнувся за мечем. За метр від нього, несподівано, відкрився портал. З нього вийшла жінка, яка схопила чоловіка та потягнула за собою.

Нік впав на підлогу. Кілька секунд він не розумів, що відбувається. Озирнувшись, чоловік зрозумів, що знаходиться на складі. За кілька метрів від нього стояла жінка з красивим чорним волоссям, в чорному одязі, а на її шиї був камінь, який красиво виблискував на світлі.

- Хто ти?- спитав Нік, встаючи на ноги. Меч він, поки що, не ховав.

- Жінка, яка врятувала твоє життя,- відповіла незнайомка.

- За довгий час свого життя, я зрозумів, що не можна довіряти кому-завгодно,- сказав чоловік та підійшов до жінки, яка здавалась йому знайомою.

Підійшовши достатньо близько, чоловік розгледів красиві очі жінки та здивовано відійшов назад.

- Я знаю тебе... Йеннефер з Венгербергу.

- Я впевнена, що ми не зустрічались раніше. Звідки ти мене знаєш?

- Знайомий з Геральтом з Рівії. Думаю, ти про нього знаєш. Колись я "гостював" в нього і він одного разу розповідав про тебе. Крім того, один художник доволі точно зобразив тебе на картині в помісті.

- Лише одного разу розповідав про мене?

- Так. Ні... Неважливо. Як ти дісталась до мене?

- Я відчула певний магічну енергію поряд з тобою. Опинившись там і побачивши чоловіка з луком, вирішила, що енергія йде від тебе та забрала тебе сюди.

- Значить, дарма. Я не володію магічними здібностями,- Нік на кілька секунд замислився.- Крім того, здається, в мене провали в пам'яті. Чудово, тепер я божевільний.

- Я бачила божевільних і ти точно не один з них. Геральт не заводить дружбу з ким-завгодно. Якщо не враховувати Любистка, звісно. Я дуже довго намагалась звідси вибратись, але всі спроби марні. Не хочу цього казати, але ти останній варіант.

- Як ти взагалі сюди потрапила?

- Не треба чіпати речей, про яких нічого не знаєш.

- В мене ще є питання,- сказав Нік і побачив, що Йеннефер невдоволено видихнула,- Ти розмовляла з Джо, який причетний до вбивства Джея. Ти якось пов'язана з цим?

- В мене не було іншого вибору,- сказала Йен, не очікуючи такого питання,- Мені пообіцяли повернення додому, якщо я допоможу їм.

- Хто?

- Місцеві багатії - Геіс і Кей. Вони казали, що знають людину з особливими можливостями, але, здається, вони мені збрехали. Ти допоможеш мені?

- Не люблю залишати даму в біді,- сказав Нік.- Я занадто довго граю в слідопита, але треба завершити одну справу.

Еш приїхав на багаторівневу стоянку та вийшов з автомобіля.

- Чому саме тут?- спитав детектив, коли з-за колони вийшов Нік.

- В мене зараз проблеми з вашими слугами закону. Тим більше, не люблю, коли підслуховують.

- Ти поза законом, але зв'язався зі мною? З людиною, яку знаєш менше тижня?

- Просто, я бачу, що ти хочеш розплутати цю справу.

- Ти довіряєш мені, тому я довірюсь тобі. Надіюсь, що ти не будеш проти, що до розмови приєднається ще один чоловік. Він, також, займається розслідуванням справи і йому можна вірити.

В цей момент на стоянку виїхав старий чорний автомобіль, з якого вийшов Дуал.

- Хто це?- спитав офіцер.

- Друг,- відповів детектив та перевів погляд на Ніка.- Що ти хотів нам розповісти?

- Я маю інформацію про замовників вбивства - Геіс та Кей.

- Мільярдери, які ніколи не виходять з хмарочосів. До них дуже важко підібратись.- говорив Дуал,- Особливо, враховуючи їхню охорону.

- В них офіси на одному поверсі одного хмарочосу. Якщо постаратись, то можна перехитрити охорону та пройти всередину,- сказав Еш.

- Я проникну ззовні.- мовив Нік.

- Ззовні?- здивовано спитав Дуал,- Як?

- Цим займусь я. Мені треба, щоб поліція прийшла вчасно.

- Тут теж є проблема. Шериф поліції, скоріше за все, має угоду з ними. В мене, поки що, немає доказів цього, але при розмові з ним, він прямо про це сказав.

- Придумай, як вивести його, а я відправлюсь до доктора Енна,- сказав детектив,- Я знаю, де він зараз.

Дуал кивнув головою та сів в автомобіль.

- Якщо ти зараз не з Ві, тоді хто?- спитав детектив.

- Знайшлась людина.

Через годину детектив прибув до старої лабораторії. Перестрибнувши через ворота, чоловік прокрався через територію, але побачив охоронця коло входу.

"Напряму я до нього не підійду."- подумав детектив.

Еш сильно вдарив ногою по металевому контейнеру, що був коло нього. Охоронець почув це, тому, приготувавши зброю, пішов до джерела звуку. Підійшовши, чоловік не побачив нікого, тому розчаровано опустив зброю.

- Напевно, знову щурі,- сказав чоловік.

Він обернувся, щоб повернутись на своє місце, але на нього несподівано накинувся детектив. Чоловік повалив охоронця на землю та кілька разів вдарив по обличчю. Охоронець ухилився від одного з ударів та сильно вдарив детектива в обличчя. Еш відійшов від чоловіка та, взявши металеву трубу, яка була під рукою, кілька разів вдарив противника, від чого охоронець знепритомнів. Детектив підійшов до дверей та тихо зайшов всередину. Пройшовши кілька кімнат, чоловік побачив чоловіка в білому лікарському халаті, який дуже забруднений кров'ю, а на столі перед ним лежала маленька дівчинка. Детектив спробував тихо підійти до чоловіка, але Енн почув його та вдарив детектива з розвороту. На щастя, Ешу пощастило і він отримав невеликий поріз на щоці. Лікар спробував вдарити чоловіка, але детектив ухилився від удару та вдарив противника в живіт. Енн зігнувся, а Еш добив його сильним ударом труби по спині, від чого лікар впав на підлогу.

- Ти щойно вбив дитину,- розлючено сказав детектив.

- Ти вбив набагато більше людей.

Злість перемогла Еша і він почав жорстоко бити чоловіка трубою, згадуючи весь біль, який отримав на війні та після неї.

Ві сиділа на лавці в парку та просто дивилась на високі будівлі, в яких активно працювали люди. Сонце зайшло майже годину тому, тому брудне та прогниле місто почало сяяти, як новорічна ялинка. Дівчина не очікувала, що до неї хтось підійде, тому дуже здивувалась, коли до неї підсіла молода та красива жінка з чорним волосям.

- Я розумію, що в тебе зараз багато питань буде, але ти маєш йти за мною,- холодно сказала жінка.

- Хто ти?

- Потім. Пішли.

Вже було пізно. Чародійка побачила трьох чоловіків, які повільно підійшли до них.

- Краще сховайся,- сказала Йеннефер та приготувалась до бою.

Чародійка повернулась до одного чоловіка та вистрелила в нього блискавкою. Він відлетів на кілька метрів та впав на землю, зламавши собі шию. Один з нападників вистрелив в чародійку, але вона вчасно начаклувала захисне поле, яке захистило її від снаряду. Зламавши щит, чародійка миттєво телепортувалась за спину іншого чоловіка та підпалила його. Несподівано, на жінку напав чоловік, який був готовий вдарити її ножем, але в нього вчасно вистрелила Ві.

- Непогано,- сказала чародійка, але дівчина не опускала зброю.

- Хто ти?

- Я від Ніка. Ти зараз в небезпеці, тому він попросив мене допомогти тобі, в обмін на допомогу з його боку.- Йеннефер побачила, що Ві все ще сумнівалась,- Я не знаю, що між вами відбувається, але можу тебе запевнити - мені вистачило кількох хвилин, щоб зрозуміти, що йому можна довіряти.

Ві опустила зброю та пішла за чародійкою.

Дуал недбало припаркувався коло відділення поліція та швидко забіг всередину.

- Хлопче, тобі зараз не треба йти до нього,- спробував зупинити офіцера один з поліцейських.

- Відійди!

Чоловік забіг в кабінет шерифа та ледве стримався, щоб не вдарити його.

- Чого тобі?- спитав шериф, п'ючи гарячий чай.

- Ти повинен зізнатись.

- В чому?

- В тому, що ти зробив!

- Але ж я нічого не зробив.

- Досить,- сказав Дуал, а шериф почав помічати, що їхня суперечка привертає увагу, тому натиснув на кнопку, щоб щільно зачинити двері,- Твої друзі вже, скоріше за все, мертві. Ти ж чув про смерть Джо, з яким ти, я впевнений, був добре знайомий. Лучник, який вбив Джо, вже вбив твоїх дружків - Геіса і Кея,- офіцер побачив здивування та елементи страху на обличчі шерифа,- Признавайся тобі дадуть менший термін.

- Звідки ти дізнався про Геіса і Кея?

- Це не важливо.

- Ну добре, я признаюсь, що допомагав в вбивстві Джея і що з того? Ти ніяк не можеш впливати на судовий процес.

Дуал почав посміхатись, а потім перейшов на сміх.

- Серйозно? Ти повівся на цей старий трюк?- Дуал дістав з кишені записуючий пристрій,- Це так жалюгідно. Просто якийсь сором.

Офіцер натиснув на кнопку, щоб двері відчинились і вийшов з кабінету.

- Хлопці, можете брати його,- сказав офіцер, даючи записуючий засіб одному з поліцейських пристрій.

Нік стояв на даху хмарочоса. Було холодно та дуже вітряно, а костюм не був призначений для забезпечення тепла.

- Все готово,- сказав Дуал, стоячи коло Ніка,- Шерифа заарештовано, тому через три хвилини поліція вирушить до тебе. В тебе є сім хвилин для того, щоб все зробити.

- Добре,- відповів Нік.

Дуал кивнув чоловікові та відійшов вбік, щоб не заважати йому. Нік витягнув стрілу з сагайдака, прицілився та вистрілив. Стріла перелетіла через вулицю та прилипла до скла.

- Це мені подобається,- сказав Нік.

Другий кінець тросу Нік прикріпив на даху, де стояв, і трос натягнувся. Проїхавши по тросу, чоловік розбив скло та опинився в кабінеті сусідньої будівлі.

В кабінеті Геіса не було нікого, але охорона, яка почула шум, забігла всередину. Нік одразу напав на них та швидко положив двох з них. Третій чоловік спробував схопити Ніка, але чоловік ухилився та вдарив противника луком в спину. Чоловік розвернувся, але Нік схопив його руку та зламав її, залишивши відкритий перелом. Зрозумівши, що тут йому робити нічого, Нік швидко проскочив коридор та забіг в другий кабінет. Несподіваний удар в спину збив чоловіка з ніг. Два чоловіки в дорогих костюмах почали бити Ніка. Лучник схопив ногу одного чоловіка та повалив його на підлогу. Після цього, він встав на ноги, сильно вдарив другого чоловіка та притиснув його до столу.

- Вам треба краще позбуватись свідків,- сказав Нік та встромив стрілу в серце чоловіка.

Почувши, що противник піднявся на ноги, Нік, з розвороту, сильно вдарив його луком. Чоловік впав на підлогу.

- Я доволі довго вас шукав та згаяв багато часу,- сказав Нік, підійшовши до чоловіка,- П'ять днів я не спав, тому дуже втомлений. Я не вбив тебе, як його лише через одну причину - ти обіцяв жінці, що зможеш повернути її додому. Як?!

- Я нічого не можу зробити, але не так давно я зустрівся з дивним чоловіком, який сказав, що хоче, щоб я вбив одного вискочку. Він обіцяв, що я отримаю могутність та магічні здібності, тому я погодився. Проте, чоловік мене обманув. На наступний день він зник, а я нічим не можу допомогти тій жінці.

- Хто замовник? Як він виглядав?- розлючено спитав Нік.

- Я не знаю. Він не говорив!

Нік відійшов від чоловіка та підійшов до вікна.

- Ти куди?- спитав Кей.

Чоловік обернувся та два рази вистрілив в Кея. В цей момент, в кабінет забігла поліція.

- Не рухатись!- крикнув один з поліцейських.

Нік не послухав, тому вистрибнув через вікно. Поліцейські одразу побігли туди та побачили, що Нік повільно спускався на тросі та обережно приземлився на асфальт.

- Приведіть його мені!

Еш піднявся на дах громадського центру, який, свого часу, відкрив Джей.

- Я думав, що ти приєднаєшся до нас,- сказав детектив, коли побачив Ніка, який розглядав місто.

- Не думаю, що це буде корисно для репутації Дуала.

- Так, можуть бути проблеми, якщо люди дізнаються, що він має відношення до вбивці, який вбив кількох людей.

- Я народився там, де правосуддя, в вашому розумінні, має занадто мале значення. Проблеми, зазвичай, вирішуються саме так... Прекрасне місто. Жаль, що я його більше не побачу.

- Ти кудись збираєшся?

- Стримаю обіцянку, дану одній жінці, а тоді повернусь додому.

Старий чоловік заїхав в свою квартиру на інвалідному кріслі.

- Алекс?- промовив чоловік, але відповіді не почув,- Чудово.

Чоловік піднявся на ноги та, з хрустом, розумінув спину.

- Непоганий звук,- сказав Нік, сидячи в кріслі, в вітальні,- Чому ти вибрав його?

- Вау, не очікував тебе тут побачити. На крісло не звертай уваги, я просто лінивий.

- Так, звісно. Маркусе, я повторю питання. Чому саме старого?

Самовдоволена посмішка на обличчі чоловіка зникла, а через кілька секунд він перетворився на Маркуса.

- Чому б і ні? Я тут вже доволі давно, тому встиг освоїтись. Я зрозумів, що до старих тут нікому немає справи, як і всюди. Я приблизно розрахував коли ти маєш прибути, тому вбив старого та, з допомогою магії, перетворився на нього. Як ти зрозумів?

- Я не називав тобі свого імені. Крім того, одна чародійка,- Йеннефер вийшла з однієї з кімнат,- сказала, що неподалік від мене є джерело магічної енергії, а це міг бути тільки ти. Хоча, ти міг просто прийти і вбити мене, не роблячи всю цю виставу з смертю та розслідуванням.

- Міг би, але так було б нецікаво. Після того, як я зробив задумане в Пендорі, в мене зник сенс. Я не маю ціллі в житті, тому я вирішив, що було б непогано погратись з тобою. Звісно, це не зрівняється з величними планами, але, які замінник, підійде.- чоловік пішов на кухню та налив склянку солодкого напою.

- Твоя підстава була неймовірною. Я про вбивство Джо.

- Так, я зрозумів.

- Спробувати посіяти в мені сумніви, переконати мене, що я божеволію, натравити всіх проти мене. Я б, на твоєму місці, зробив би так само.

- Радий, що ти це оцінив. Що тепер будеш робити? Ми обоє знаємо, що тобі не перемогти мене.

- Ми прийшли сюди не перемагати тебе,- втрутилась Йеннефер,- а домовитись.

- Ти переносиш нас в її світ, а я тебе не вбиваю. Принаймні, зараз. Проти майстерного воїна та досвідченої чародійки дуже важко встояти, я тобі скажу.

Маркус думав майже дві хвилини.

- Надіюсь, що цього разу ти знайдеш мене швидше, Ніку,- усміхнувся Маркус.

- Наступного разу я тебе вб'ю.

Маркус витягнув яскравий куаліс та почав читати заклинання. Схопивши, чародійку за руку, кімната почала сяяти. Ніка осліпило на кілька секунд, а потім він відчув, що лежить на мокрій землі, а з неба падає дощ. Озирнувшись, він побачив старе місто, а з іншого боку - біловолосого чоловіка, з двома мечами, що йде до них.