1 грудня 1266р. 17:16

Сарлеон, Королівство Сарлеон

Чоловік швидко біг вулицями міста, намагаючись втекти від переслідувача.

- Чого тобі треба?!- крикнув чоловік, не зупиняючись.

Він повернув в невеликий провулок, де побачив незнайомця з луком, лице якого закривав капюшон.

- Ти підвів цих людей,- сказав чоловік та вистрілив жертві в плече, а той від болю втратив свідомість.

Ранений чоловік отямився через кілька годин, прив'язаним до стільця в якомусь покинутому складі. Він спробував вирватись, але відчув різкий біль в плечі, тому залишив спроби.

- Вибач, Тарков, але мій друг вирішив, що мені легше буде говорити з тобою, якщо ти не зможеш на мене напасти,- сказав Сигізмунд, підійшовши до чоловіка.

- Я нічого не зробив! Що вам від мене потрібно?

- Ти вбивав солдатів. Ти грабував селян.

- Я був лицарем і просто виконував накази!- чоловік спробував вирватись ще раз, але марно,- Я змушений був це робити!

- Ніщо не забороняло тобі втекти до лісу та приєднатись до благородних найманців.

- Закон забороняв мені це зробити! Якби я зробив це, моя сім'я була б в небезпеці.

- Зараз вся твоя сім'я мертва через тебе.

- Що?- здивувався Тарков.

- Так. Після того як ми виловили тебе, я вирішив, що є трохи часу, тому навідався до твоєї сім'ї. Змушений сказати, що твоя донька була доволі непоганою.

Тарков відчув слабкість, яка швидко переросла в злість.

- Я вб'ю тебе!!!- закричав лицар, вирвавшись з мотузок. Сигізмунд не очікував цього, тому швидко відступив на кілька кроків.

Тарков напав на чоловіка та спробував вдарити його, але впав від швидкого удару по нозі.

- Подивись на себе,- задоволено всміхнувся Сигізмунд,- Ти ніхто. Ти більше нікому не потрібен. Ти просто ганьбиш все населення Пендору. Я хотів вбити тебе одразу, але Нік переконав мене, що з тебе може бути користь. Проте, думаю, він не буде проти, якщо ти здохнеш.

Сигізмунд замахнувся для удару.

- Я казав, що він нам потрібен,- сказав Нік, який і вдарив Таркова. Чоловік грубо підняв колишнього лицаря на ноги та повів до виходу.

- Надіюсь, ти не помиляєшся.

- Не помиляюсь.

Тарков не бачив очей чоловіка, але був впевнений, що вони не такі, як у звичайних людей.

- Ти був разом з ним? Тоді, коли він прийшов до моєї родини.

- Ні, мене там не було,- коротко та холодно відповів Нік.

- Чому ти це робиш?

- Світ прогниває і його треба очистити від таких, як ти. Якщо спробуєш втекти, твоя єдина донька, яка зараз залишається живою - помре.

Вона підійшли до лавки торговця.

- Що ми тут робимо?- спитав Тарков, оглядаючи продукти, що були на продаж.

- Цей торговець занадто піднімає ціни, використовуючи голод та бідінсть людей. Ми тут, щоб вирішити його долю. Обирай: життя чи смерть.

- Я?- здивувався чоловік.

- Так.

- Хай живе.

Нік, нічого не сказавши, підійшов до торговця.

- Вам чимось допомогти?- спитав чоловік.

Нік швидко витягнув меча та двома швидкими рухами відрубав торговцю руки. Він впав на землю, стікаючи кров'ю та благаючи допомогти. Нік підійшов до Таркова, ховаючи меч за спину. Лицар пішов допомогти торговцю, але Нік зупинив його.

- Ти сам виніс йому вирок,- сказав Нік.

- Ти відрубав йому руки!

- Він живий.

- Він без рук!!!

- Це твоє рішення, а зараз тобі краще піти зі мною.

- Навіщо? Моя присутність всеодно нічого не змінює.

- Іди, інакше, виріжу тобі серце і ти будеш спостерігати, як його поїдають пси,- сказав Нік так, що Таркову стало страшно, хоча його, як лицаря, мало що могло налякати.

Вони йшли майже годину, доки не прийшли до розкішного будинку.

- Тут живе чиновник, який часто укладав рішення вигідні не для Сарлеону, а для Імперії Баккус. Ти маєш вирішити...

- Я не хочу нічого вирішувати. Ця людина всеодно буде страждати.

- Так, він буде страждати, але якщо ти відмовишся, то буде страждати не лише він, а й твоя донька. Тобі краще зробити вибір.

Лицар дивувався холодному погляду Ніка. Він підійшов ближче та побачив очі Ніка. Від цього по його тілу пройшли мурашки, а серце почало битись набагато сильніше. Нік добре побачив, що Тарков дуже зляканий.

- Я не люблю чекати,- холодно сказав Нік.

- Вбити,- лицар намагався виглядати впевненим, але тремтіння голосу його зраджувало.

Нік лише легко усміхнувся. Він витягнув свій довгий меч та зайшов в багатий будинок. Тарков стояв надворі, за кілька десятків метрів від будівлі, але всеодно чув приглушені голоси та крики. Через кілька хвилин з будинку вийшов Нік, кидаючи голову чиновника під ноги Таркову.

- На жаль, там було більше людей, тому мені прийшлось позбутись від зайвих очей,- беземоційно мовив Нік.

- Скількох ти вбив?

- П'ятьох... Можливо, більше. Я не рахував.

- Боже,- лицар заплющив очі, розуміючи, що нічого не зробив, щоб зупинити чоловіка.

- В нас є справи.

Лицар спробував щось сказати чоловікові, але Нік не хотів його слухати, тому просто наказав заткнутись. Вони йшли кілька хвилин, доки не опинились навпроти бідного та давно покинутого будинку. Лицар здивовано глянув на Ніка, але чоловік ігнорував його, тому мовчки повів Таркова в підвал. Спустившись сходами, вони опинились в темному та сирому приміщенні, де сиділи чоловік та жінка, з зв'язаними руками.

- Я не знаю всіх деталей, але, якщо інформація правдива, то цей чоловік згвалтував цю жінку. Вирішуй?- Нік говорив так само байдуже, що дуже дивувало Таркова.

- Ти хочеш, щоб я був суддею?

- Так.

- Тоді я хочу їх вислухати. Як суддя, я маю на це право.

Нік не очікував, що чоловік це скаже, тому, подумавши кілька секунд, махнув лицарю, дозволяючи поговорити з чоловіком та жінкою. Тарков повільно та тихо підійшов до жінки. Він побачив, що вона була побитою, тому зробив висновок, що її катували.

- Розкажи, що сталось,- лицар намагався звучати дружелюбно.

Жінка кілька секунд злякано дивилась на Таркова і мовила:

- В мене були заручини,- почала жінка,- Батьки вирішили влаштувати свято, тому покликали багатьох гостей. Я намагалась переконати їх, що не варто цього робити, бо відчувала, що станеться щось погане!

- Ти знала його?

- Так. Я довіряла йому! Він був моїм другом дитинства.

Тарков легко погладив жінку по плечі, думаючи, що це її заспокоїть, та обернувся до чоловіка. Лицар одразу побачив, що ран в нього було набагато більше: глибокана рана в плечі, відкритий перелом ноги, багаточисленні менш серйозні рани, з який сочилась кров. Тарков перевів погляд на Ніка.

- Він не хотів співпрацювати,- пояснив Нік.

- Розкажи мені свою версію,- мовив лицар до чоловіка.

- Мене запросили її батьки. Спочатку, я відмовився, але потім вона сама мене запросила. Вона підійшла до мене та сказала, що хоче...

- Тобто, ти не винен?- перебив Тарков.

- Не винен. Я давно її любив, тому б ніколи не завдав їй шкоди, але вона сказала, що не проти.

Жінка хотіла щось сказати, але подивилась на Ніка та одразу замовкла.

- Ти їх вислухав,- сказав Нік,- Говори.

- Я не знаю, що робити. Їхніх слів недостатньо, щоб винести вирок. Я повинен вислухати людей, які не причетні до конфлікту або бачили, що відбувалось.

- Свідки нічого не можуть сказати.

- Тоді, як я можу виносити вирок, не знаючи, що сталось насправді?!

Нік нічого не сказав, лише кивнув. Чоловік витягнув меч та швидкими рухами відрубав чоловіку дві руки, а жінці - дві ноги. Кров бризнула на обличчя Таркова, який знову нічого не зробив.

- Чому?!- крикнув лицар.

- Ти не зміг прийняти рішення, тому я зробив це за тебе. Вони заслуговують на покарання. Вона намагалась звабити його, але вона була п'яною, тому він не мав права користуватись нею. Можливо, вони не заслужили на це, але ти повинен був винести вирок, тому це стане для тебе ще одним уроком.

- Їхні рани смертельні.- у відчаї сказав Тарков,- Чому ти просто не вб'єш їх?

Нік нічого не відповів та пішов до сходів, що вели з підвалу. Тарков, з жахом, дивився на чоловіка та жінку, які кричали та корчились від болю. Це було жахливо, але він відчув, що йому сподобалось відчувати владу над людьми. Це його лякало найбільше.

- Пішли,- мовив Нік, зупинившись коло сходів,- Думаю, ти вже можеш зустрітись з своєю донькою.

2 грудня 1266р. 00:32

Сарлеон, Королівство Сарлеон

Дві особи йшли по пустих вуличках величної столиці Сарлеону. Вони нічим не відрізнялись від місцевих жителів, яких, колись, тут було дуже багато, за винятком капюшонів та незвичайного одягу. Підійшовши ближче, можна побачити, що цей одяг точно був не людським.

- Чому ми тут?- спитала Торувіель.

- В Явіксхольмі, а тепер тут, відбулась серія жорстоких вбивств. Зі мною зв'язалась колишня королева Равенстерну. Вона написала, що думає, що це якось пов'язано з Ніком, тому запропонувала зустрітись нам тут,- пояснив Летардіан.

- Ти впевнений, що це точно пов'язано з Ніком? Його вже давно ніхто не бачив.

Нольдори тихо зайшли в таверну та сіли за один з найбільш віддалених столів.

- Вона написала, що втекла з ним після смерті молодого короля Равенстерну,- тихо говорив Летардіан,- Крім того, я знаю, що вони знайомі, тому їй можна вірити.

Летардіан побачив, як Торувіель нервово оглядається по сторонах. Його увагу привернув менестрель, який грав якусь спокійну мелодію. Дослухаючись до неї, нольдор побачив групу найманців, які святкували невелику перемогу, яка ніяк не змінить їхні життя чи чиїсь ще. Оглянувши всю таверну нольдор побачив молоду пару. Чоловік вже добряче випив, тому, свиснувши менестрелю, взяв дружину за руку та почав з нею танцювати. Менестрель зрозумів чоловіка та почав грати веселу та активну музику. Незважаючи на групу найманців та пару, яка крутилась в танці, гостей в таверні більше не було.

- Тут занадто мало людей,- сказала ельфійка, побачивши погляд Летардіана,- Таке буває, коли готується побоїще.

- Люди бояться смерті,- почала красива дівчина, яка підсіла до них,- Двоє чоловіків вбили вже більше десятка людей. І це лише ті, про кого відомо. Багато міщан бояться виходити на вулицю.

- Ти Вайлда?- спитав Летардіан.

- Так. Я дівчина, яка до вас писала. Чесно кажучи, я не думала, що ви прийдете.

- Ми прийшли сюди, щоб допомогти Ніку,- говорила Торувіель,- Де він?

- Я не знаю. У цьому і проблема. Він зник кілька тижнів тому... Я думаю, що він один з тих, хто вбиває людей.

- Цього не може бути. Нік давно покінчив з цим. Ще до нашого знайомства,- заперечив Летардіан.

- Я розумію, що ви добре знаєте його. Я впевнена, що набагато краще, ніж я, але в мене немає інших варіантів. Я впевнена в своїх словах. Ви допоможете?

- Так. Він і наш друг. Що ти можеш нам розповісти?

- Я не так багато знаю, як хотілось би. Він працює з іншим сильним воїном. Думаю, що Нік під сильними чарами, бо я не вірю, що він міг просто вбити стількох людей.

- Ми йому допоможемо, але ти не маєш нам заважати чи наражати себе на небезпеку,- сказав Летардіан. Вайлда кивнула, встала з-за столу та швидко покинула таверну.

- Ти впевнений, що вона сповна розуму?- спитала Торувіель.

- Вона дуже ризикували, зустрівшись з нами. Я впевнений, що влада Сарлеону не похвалить її за зустріч з нольдорами.

- Що будемо робити? Ми нічого не знаємо, крім того, що вбивства були і, можливо, вбивць двоє.

- Хоч щось. Нам потрібно визначити, як Нік обирав свої цілі. Треба дізнатись кого саме він вбив.

- Я не буду говорити з ними,- роздратовано сказала Торувіель та встала з-за столу. Вона швидко пройшла через таверну та вийшла на темну та безлюдну вулицю.

Торувіель ніколи не подобались люди і, тим більше, місця, де було їх скупчення. На свіжому повітрі, під відкритим небом, вона відчувала себе набагато краще, впевненіше та вільніше. Несподівано для себе, вона відчула ледь чутний звук. Повернувши голову, Торувіель побачила чоловіка, який злякано від чогось втікав. Спочатку, ельфійці було байдуже, тому вона не хотіла втручатись в справи людей, але, вирішивши, що це може бути важливим для пошуків Ніка, вона швидко підійшла до зляканого чоловіка, який був сильно побитий та вимащений в багні. Вона вже могла до нього торкнутись, але спину жертви проткнула стріла. Торувіель підняла голову та побачила чоловіка в капюшоні, з луком в руці. Ельфійка одразу побігла за ним. Чоловік спробував вбити її, але Торувіель вправно ухилилась від стріли та продовжила бігти. Зрозумівши, що луком вбити ельфійку не вийде, чоловік почав втікати. Він біг дуже швидко, але Торувіель була набагато швидшою, тому, майже, через хвилину догнала чоловіка. Коли вона була зовсім близько, противник спробував вдарити її, але вона вчасно пригнулась та вдарила його кулаком в живіт.

- Я не бажаю тобі смерті,- грубим голосом сказав чоловік.

- Я не знаю, хто ти, але я б не радила вступати зі мною в бій.

Чоловік проігнорував її слова та спробував вдарити ельфійку, але, як і більшість людей, неспроможний вдарити надзвичайно швидких ельфів. Розуміючи це, чоловік знову спробував втікати, але Торувіель накинулась на нього. Вона схопила його за шию, але чоловік скористався моментом та, схопивши за волосся, перекинув її через себе. Ельфійка боляче впала на землю. Противник замахнувся ногою, щоб зламати їй шию, але його зупинив Летардіан.

- Ти маєш бути мертвим,- сказав нольдор.

- Деяким людям частить повернутись до життя,- відповів Сигізмунд.

Торувіель вирішила не чекати, тому швидко відповзла з-під ноги ворога та швидко встала на ноги.

- Пам'ятаю, що ми з тобою не дуже товаришували,- сказав Сигізмунд.

- Ти вважав, що нелюди не заслуговують на життя.

- Так, після того, як вони вирізали всю мою сім'ю.

- Зараз ти вбиваєш людей.

- Як і твій найкращий друг.

Летардіан швидко випустив стрілу в плече Сигізмунда. Чоловік спробував зупинити її, але не встиг, тому голосно закричав від болю, коли вона глибоко ввіткнулась в його плече.

- Нік навчився зупиняти стріли в Нічних Вершників, тому міг не старатись,- сказав Летардіан,- Тобі пощастило, що я не враховував вітер, інакше, ти б був вже мертвий.

Сигізмунд нічого не відповів. Кривлячись від болю, він витягнув стрілу з свого плеча та побіг, стікаючи кров'ю.

- Ми дамо йому втекти?!- невдоволено спитала Торувіель.

- Ні. Я піду за ним. Без тебе.

- Я в порядку!

- Я знаю, але це старі сварки в старій команді. Ти не маєш брати участі в цьому.

- Ти помреш.

- Я нольдор!

- Там Нік. Він може тебе вбити.

Летардіан хотів огризнутись, але стримав себе. Торувіель прийняла це, як згоду, тому вони пішли по кривоваму сліду, доки не дійшли до старого та покинутого складу.

2 грудня 1266р. 00:35

Сарлеон, Королівство Сарлеон

Нік привів Таркова на склад, який був заповнений бочками та ящиками.

- Чекай тут,- наказав Нік.

Чоловік пішов в одну з кімнат, а повернувся звідти з побитою та заплаканою дівчиною. Як тільки вона побачила свого батька, одразу ж вирвалась з рук Ніка та побігла до свого батька.

- Я хвилювався за тебе,- сказав Тарков, обнімаючи свою доньку.

- Будь ласка, не залишай мене!- просила дівчина, сильніше обнімаючи свого батька.

- Звісно. Я тебе ніколи не залишу.

Нік підійшов до них та відірвав дівчину з рук чоловіка.

- Я надіюсь, ти розумієш, що твоя робота ще не закінчена,- сказав Нік,- Тобі варто краще виконувати те, що тобі говорять.

- Так, я зроблю все, але відпустіть її!

- Не тобі тут ставити умови. Ти будеш робити те, що я тобі говорю, інакше, вона помре.

Двері складу відчинились і всередину ранений Сигізмунд, намагаючись втримати кров.

- Той клятий ельф і його подружка вже тут,- сказав Сигізмунд,- Готуйся! Вони скоро будуть тут!

Нік все зрозумів, тому зайняв непомітну позицію. Сигізмунд, терплячи біль в плечі, підійшов до Таркова.

- Ти будеш нам допомагати, інакше, твоя донька здохне.

- Так, добре, але відпустіть її.

Сигізмунд сильно вдарив Таркова.

- Бачу, що ти не засвоїв правила, які тобі сказав Нік. Візьми якусь зброю!

Ранений Сигізмунд сів на один з пустих ящиків та чекав. Через дві хвилини, двері відчинились і всередину зайшли Летардіан і Торувіель. Ельфійка одразу побачила злякану дівчину та швидко підійшла до неї. Для неї вистачило одного погляду, щоб зрозуміти, що над дівчиною знущались.

- Виродок! Ти заслужив набагато гіршого, ніж смерть,- сказала Торувіель.

- Виродок тут не я,- сказав Сигізмунд, не подаючи страху.

Тоді Летардіан щось запідозрив.

"Ми тут не самі"- подумав нольдор.

Він вслухався у всі навколишні звуки і почув ледь чутне дихання позаду себе. Летардіан миттєво витягнув ніж та швидко кинув його в ціль, позаду себе. Нік зміг відбити ножа та зістрибнути з балки на підлогу. В цей момент, Сигізмунд напав на Торувіель, а разом з ним - Тарков.

Ельфійка спритно ухилялась від ударів раненого Сигізмунда, а Тарков занадто довго не вступав в бій, тому не міг завдати їй шкоди. Крім того, в чоловіка не було бажання допомагати Сигізмунду, але від зради його стримувало бажання врятувати доньку. Раптово, Сигізмунд наважився на відчайдушний крок та накинувся на ельфійку, але Торувіель встигла витягнути ножа та вдарити противника в живіт. Цим моментом скористався Тарков, який дуже сильно вдарив ельфійку палкою. Будь-яка людина могла б втратити свідомість, але не нольдори. Вона швидко ухилилась від другого удару чоловіка та сильно вдарила його ногою. Тарков відійшов на кілька метрів, а Торувіель накинулась на нього та кілька разів вдарила його ножем.

Поки Торувіель боролась проти Сигізмунда та Таркова, Летардіан бився проти Ніка. Вони витягнули свої мечі. Нік витягнув рунний меч, який красиво світився та виблискував у світлі факелів. Чоловік швидко наблизився до ельфа та спробував вдарити його, але Летардіан вправно відбивав його удари. Нік не жалів ні сил, ні зброї. Від ударів їхніх мечів розлітались іскри. Шанси в них були рівними. Через деякий час, Летардіан перейшов в напад та почав наносити швидкі удари, від яких Нік встигав ухилятись, інколи, навіть перестрибуючи через лезо. Летардіан не міг ранити Ніка, а Нік не міг вдарити Летардіана. Вони розуміли, що бій буде довгим, тому залишається лише чекати, хто зробить першу помилку. Пройшов деякий час, коли Нік побачив, що Торувіель змогли перемогти Сигізмунда та Таркова. Він відкотився від Летардіана та спробував вдарити Торувіель, але цим скористався Летардіан та, стрибнувши, спробував вдарити Ніка, проте вдарив лише дерев'яну підлогу. Нік вчасно відстрибнув від удару. Чоловік опинився між двома нольдорами, які клялись захищати Нольдорський Ліс, які, колись, були його друзями та рятували його життя. Він стояв між двома воїнами, які ледь не віддали життя в його битві, в чужому для них краю. Незважаючи на це, Нік тримався достойно та відбивав удари нольдорів.

- Допоможи їй,- сказав Летардіан до ельфійки, говорячи про злякану доньку Таркова. Він бачив, що Торувіель не може боротись проти Ніка, бо може загинути.

Ельфійка кивнула і Летардіан знову залишився сам, проти Ніка.

- Тобі мене не перемогти. Тобі не зупинити те, що ми почали,- впевнено говорив Нік. Чоловік відбив удар Летардіана та виконав неймовірний трюк, завдяки якому серйозно ранив нольдора. Нік був першим, хто зміг настільки серйозно поранити його.

Летардіан, розуміючи, що зволікати не можна, виконав серію дуже швидких ударів, від яких Нік ледве встигав захищатись. Двоє пречудових воїнів достатньо втомились, але Нік не збирався зупинятись. Він напав на нольдора, але той, одним точним ударом, вибив меч з рук чоловіка. Розуміючи, що залишився без зброї, Нік почав відступати назад, а Летардіан отримав впевненість в перемозі. Чоловік намагався використовувати все, що потрапляло під руки, але ельф вправно ухилявся від всіх спроб. Зробивши ще кілька кроків назад, Нік відчув, що вперся в стіну. Чоловік відстрибнув від стіни та накинувся на Летардіана. Не зволікаючи, Нік схопив його за шию. Чоловік розумів, що йому не вистачить часу, щоб задушити противника, тому він вирішив зламати йому шию. Летардіан зрозумів це, тому швидким рухом звільнився від Ніка та вдарив його ногою. Нік відступив на кілька кроків. Летардіан одразу накинувся на чоловіка та збив його з ніг. Нік вдарив ельфа ногою, відкинувши від себе. Чоловік зрозумів, що в нього обмаль часу, тому швидко підняв меча та замахнувся на Летардіана, але на нього, несподівано напала Торувіель. Вона кілька разів сильно вдарила Ніка та повалила його на підлогу. Чоловік скинув з себе ельфійку та спробував вдарити її, але вона змогла ухилитись від удару. Летардіан швидко встав на ноги, накинувся на Ніка та притиснув його до стіни.

- Я не хочу робити тобі боляче,- сказав Летардіан.

Нік спробував вирватись, але нольдор схопив його за голову та кілька разів вдарив об стіну. Нік не витримав сильних та швидких ударів об стіну, тому втратив свідомість.

- Дякую,- сказав Летардіан, повертаючись до Торувіель.

- Що будемо з ним робити?

- Нічого. Я вже бачив таке. Він був під гіпнозом, тому, коли прокинеться, то звільниться від гіпнозу або отримає амнезію,- мовив Летардіан.

Торувіель допомогла Летардіану йти. Вони покинули склад, залишивши Ніка лежати на підлозі складу, поряд з тілами хороброго лицаря Таркова та воїна Сигізмунда.