Не дивлячись на часті біди держав, поселень та кожного окремого жителя, населення продовжувало рости, тому росла кількість відходів цього населення. Все це викидають в найближчу річку чи озеро, яке незабаром стане смердючим болотом. Жодна нормальна істота не змогла б жити в таких умовах, серед смороду, гнилої їжі та болота. Проте, існуюсь істоти для яких таке середовище стає справжнім домом. Одним з представників таких істот є ріггер. Можливо, найбільш гидкий та мерезенний монстр, якого можна зустріти на території Північних Королівств. Він паразитує на відходах, які викидають мешканці міста, тому в нього немає потреби боротись за виживання.

Після цього, проблеми місцевих жителів починають рости. Спочатку, пропадають п'яниці та повії, які блукають за межами міських стін після заходу сонця. Після цього зникають необережні діти, які ніяк не можуть себе захистити. Ріггера треба вбити вчасно, щоб він не доріс до небезпечних розмірів. Якщо таке станеться, то він, будучи голодним, буде підходити до стін міста, доки його жертвою не стане впливовий чиновник чи купець з Новіграду, який вирішив відвідати місто в найбільш невдалий час. Тільки тоді, люди зрозуміють всю небезпеку, яка йди від боліт. Як результат, бургомістр видає указ знищити монстра та призначає щедру нагороду. Незважаючи на неймовірне бажання окремих людей збагатитись, після кількох невдалих спроб, бажаючих лізти по коліно в болото та лайно, та померти там - дуже мало.

Відьмак, відомий, як Геральт з Рівії, прочитав це повідомлення. Звісно, для нього це занадто скромна нагорода, але роботи мало і більше нікому врятувати жителів цього міста.

Північ. Падає дощ. Незважаючи на це, мухи все ще літають над болотом. Вдалині гримить. В місті чомусь почали лаяти собаки, які побудили людей. В місті почали дзвонити дзвони. Досвідчений біловолосий відьмак, прийшовши на болото, витягнув меча та напав на монстра. Величезна істота жахливо заричала. Ріггер спробував вдарити відьмака, але той вчасно використав знак Квен, який захистив його від удару. Істота вдруге напала на чоловіка, розбивши його магічний щит, але відьмак кількома спритними ударами відрубав кілька кінцівок монстра. Знаком Ігні відьмак підпалив істоту та добив його кількома сильними та швидкими ударами. Ріггер востаннє заричав та потонув в болоті. Вода забарвилась в червоний колір, а з ран важко дихаючого відьмака текла кров.

Геральт йшов невеликою галявиною, що розділяла болото та місто, коли, раптово, в небі промайнуло дві блискавки. Геральт пройшов кілька метрів, коли побачив на місці удару двох людей. Чоловік, який лежав там спробував встати на ноги. Підійшовши ближче, відьмак впізнав обох. Незважаючи на біль та втому, Геральт пришвидшив хід та підійшов до темноволосої чародійки якраз тоді, коли Нік встав на ноги. Нік хотів щось сказати, але відчув сильну головну біль, тому промовчав. Відьмак почув серцебиття чародійки та перевів погляд на Ніка, який ледве зміг розгледіти вдячність. Принаймні, чоловік на це сподівався.

"Це було дуже непросто, чорт забирай."- подумав Нік, але промовчав. Єдине чого зараз хотів Нік - відпочинку.

Відьмак зайшов в таверну разом з Ніком. Геральт одразу піднявся на другий поверх, де поклав чародійку на ліжко, після чого повернувся до Ніка, який сидів за столом.

- Давно мене тут не було,- сказав Нік, коли Геральт сів до нього,- Як називається це місто?

- Визіма. Радий бачити тебе тут.

- Хотів би я тут бути по інших справах, а не полювати за злим чародієм.

- Я б тобі допоміг...

- Ні,- заперечив Нік,- Ти щойно відшукав її. Тобі варто бути поряд.

Нік встав з-за столу, як і Геральт.

- Бажаю тобі успіхів, лицарю.- сказав чоловік.

- Мені до лицаря ще дуже далеко. Навряд я колись таким стану.

- Ти заслужив цього більше, ніж будь-хто інший. Я б не хотів залишатись в боргу, тому допоможу тобі. Є один чоловік - Любисток. Він в курсі всього останнього, що відбувається навколо. Думаю, він міг би тобі допомогти. Я прибув в місто разом з ним, тому він має бути десь неподалік.

Нік кивнув в знак подяки та пішов до виходу, відчуваючи якесь спустошення.

- Добре, допомога мені точно не завадить,- сказав чоловік, виходячи з таверни.

Нік кілька годин блукав вулицями Визіми, намагаючись знайти чоловіка, про якого говорив Геральт. Розпитавши жителів, чоловік дізнався, що даний чоловік був бардом і користувався особливою популярністю в жителів міста. Дехто показував Нікові дорогу, де вони востаннє бачили барда, але, зазвичай, це не допомагало. Нік йшов вулицею, яка колись була центром бандитизму, коли почув, що неподалік якийсь скандал. Підійшовши ближче, чоловік побачив молодого чоловіка, якого оточила група кількох людей, а їх оточила ще більше людей, які просто вирішили подивитись.

- Ти спав з моєю донькою!- крикнув чоловік,- Ти спав з нею, а тепер смієш повертатись сюди! Щоб зробити це знову?!

- Я впевнений, що ви мене неправильно зрозуміли. Я просто хотів поговорити з нею, щодо роботи в Туссенті.- говорив чоловік, який, як зрозумів Нік, і був Любистком.

"Значить, його мені рекомендував Геральт? Серйозно? Добре, не в моїх інтересах, щоб він помер."- подумав Нік.

- Мені начхати! Минулого разу я тебе не дістав, але цього разу ти повністю мій.

Чоловіки, які оточили барда, почали підходити до чоловіка, але з натовпу вийшов Нік. Чоловік швидко витягнув меча.

- Не думаю, що вам варто його чіпати,- сказав Нік.

- Ти хто такий?- спитав чоловік.

- Той, хто захищає слабших... і немічних, якщо вже на це пішло. Знаєш, я розумію твоє бажання від'єднати його голову від його тіла, але він мені потрібен живим, тому залишіть його і ніхто не постраждає.

- Ти погрожуєш?

- Я попереджаю... Хоча, так, я погрожую.

- І звідки ти знаєш цього, без п'яти хвилин, євнуха?

- Рекомендація від відьмака - Геральта з Рівії.- по обличчю чоловіка, Нік розумів, що йому не треба було цього говорити.

- Ми не раді бачити тут виродків та їхніх друзів,- сказав чоловік та плюнув під ноги Ніка.

Нік пекрутив меч в руці та легко торкнувся лезом горла чоловіка.

- А тепер повтори це,- сказав Нік.

Один з друзів цього агресивно налаштованого чоловіка спробував вдарити Ніка, але воїн вчасно ухилився від зовсім невмілого удару та одним рухом відрубав противнику руку.

- Отож, раджу вам відпустити його,- сказав Нік, знову торкнувшись лезом меча горла чоловіка, доки його друг лежав в багні та стікав кров'ю.

Агресивний чоловік кілька секунд дивився на Ніка, потім перевів погляд на Любистка, а тоді, разом з своїми людьми, залишив їх.

- Дякую,- сказав Любисток.- Я...

- Мені потрібно, щоб ти вказав мені дорогу в Туссент. Тоді ми будемо квитами.

Бард не очікував такого прохання, але кивнув головою в знак згоди.

- Вип'ємо за здоров'я імператора!- крикнув один з багатьох людей, що були в таверні.

- Будь обережнішою,- сказав власник таверни до дівчини, яка розносила їжу та напої.

Незважаючи на велику кількість людей та загальний гул, група людей, що сиділи за одним з столів вели себе найголосніше.

- Чого це вони?- спитав Нік, прикривши своє оюличчя капюшоном так, щоб було видно лише трохи відросле волосся та густу бороду середньої довжини.

- Недавно перемогли в одній з великих битв,- сказав Любисток, який сидів коло нього,- Кажуть, що вони добили останніх повстанців.

- Це їх дуже тішить.

- Слухай, я тут пісню в дорозі придумав,- сказав бард та почав співати щось про відьмака і монету, хоча суті Нік та і не вловив.

- Лайно.- коротко відповів чоловік.

- Це буде шедевром. Скоро вийде збірка моїх поем та пісень і саме ця стане шедевром.

- Ну так, звісно,- сказав Нік, очевидно не вірячи в успіх.

Дівчина вправно оминула їхній стіл та проходила коло стола з солдатами, коли один з них схопив її за руку.

- Не варто так швидко від нас втікати,- жахливо усміхнувся брудний чоловік,- Ми хочемо трішки відпочити, тому ми дуже надіємось, що ти нам допоможеш.

- Забери від неї свої брудні лапи!!!- заричав власник таверни. На мить. Нікові здалось, що всередину забіг ведмідь.

- Що ти сказав?- спитав один з чоловіків, встаючи з довгої лави,- ми ризикували своїм життям для захисту Туссенту, тому, якщо тобі щось не подобається, можеш йти на Північ.

- Просто не чіпайте її...

- Ми нічого не будемо робити?- спитав Любисток.

- Я просто хочу доїсти суп. Крім того, вони й самі непогано справляються.

- Інколи, ти просто жахливо нагадуєш Геральта,- сказав бард та встав з місця.

"От чорт."- подумав Нік і не помилився.

- Хоч ви, можливо, захищади Туссент від повстанців, але не варто забувати про правила та норми моралі.- почав Любисток.

- Провалюй звідси, бард, поки я тобі зуби не вибив.

- Ти думаєш, що я тебе боюсь? Я нічим не гірший від вас.

- О, то мені тебе боятись?- засміявся чоловік,- Напевно, мені треба тікати?

- Так,- втрутився в розмову Нік, встаючи з місця,- І дівчаток своїх забери,- сказав чоловік, вказуючи на чоловіків, що сиділи поряд.

- Не втручайся в чужу розмову, приблудо. Я тут з бардом розмовляю.

- Бачу, але це мій бард, а ти йому погрожував.

Чоловік швидко підійшов до Ніка.

- Повір, тобі цього не треба,- сказав Нік.

Чоловік витягнув меча та спробував вдарити Ніка, але воїн ухилився від удару та сильно вдарив чоловіка коліном в пах.

- Жаль, що ви перемогли. Можливо, повстанці навели б тут порядок.

Решта воїнів раптово скочили з лав. Розуміючи, що крові не уникнути, Нік потягнувся за мечем, але не витягнув його.

- Що тут відбувається?- спитав один з яскраво вдягнених туссентських лицарів, який зайшов в таверну. Одразу за ним зайшли ще два.

- Ці варвари хотіли знущатись над дівчиною, але я і Нік захистили її.

- Ми знищили останній загін повстанців, тому маємо право на винагороду,- сказав чоловік.

- Ви жорстоко вирізали біженців, які просто лягли відпочити, тому будете за це покарані.- лицар повернувся до Любистка,- Пане Юліане, прошу йти за мною.

Лицар проігнорував Ніка, хоч і затримав на ньому погляд.

- Думаю, зараз найкращий час піти куди, куди ти хотів, не привертаючи уваги,- прошепотів бард та спокійно пішов за лицарем.

Нік швидко залишив таверну та, сівши на коня, поскакав невеликою стежкою, згадуючи шлях, яким користувався кілька років тому.

Чоловік прибув у фортецю лише під вечір. Він думав, що побачить могутню фортецю з сотнями охоронців, якою він запам'ятав її минулого разу, але побачив лише покинуті руїни. Пройшовши через розбиті ворота, Нік опинився на покинутому та брудному подвір'ї. Хлопець пройшов через подвір'я та пішов туди, де залишив його.

- Радий тебе бачити, Ніку,- сказав чоловік, який самотньо сидів в кутку своєї камери,- Я знав, що ти прийдеш до мене.

- Ти виглядаєш ще гірше, ніж в нашу минулу зустріч.

- Знаєш, мене не годували вже дуже довго. Зазвичай, я харчуюсь грибком та грибами, які мені раз в три дні приносить малий, тому не дивуйся... Якщо чесно, я сумував за тобою. Коли мені було нудно, я думав, що ти покинув мене. Особливо нудно мені було після того, як після штурму повстанців, гарнізон покинув цю фортецю. Було дуже важко виживати на тому, що є в цій клітці: пліснява, земля, пил, сеча. Ти постарів, а значить пройшло багато часу. Крім того, одяг в тебе точно не з цього часу, значить ти повертався. Ти повертався назад, але щось змусило тебе знову прийти сюди. Я доволі могутній чародій, тому навіть через двимеріт, я відчув енергію куалісу... Точно... Дай-но вгадаю, Маркус?

Нік промовчав.

- Кажи щось?! Скільки часу пройшло?!

- Багато. Дуже багато.

- Було щось цікаве вдома.

- Тебе це не повинно цікавити.

- Тепер ти дуже відрізняєшся від того Ніка, який посадив мене сюди. Тепер ти маєш досвід, якому заздрю навіть я.

- Мені глибоко начхати на тебе. Я маю вбити Маркуса до того, як він зробить щось, що нашкодить людям. Сам я його не переможу...

- Тому тобі потрібна моя допомога,- закнічив Сах,- Ти думаєш, що я буду допомагати тобі після того, що ти зробив?

- Я думаю, що ти не дозволиш вискочці викривити твої ідеї. Крім того, ти хочеш вибратись звідси, а я можу тебе випустити.

- Ти вмієш переконувати,- сказав чародій,- Це мені подобається.

Нік кілька хвилин блукав руїнами фортеці, намагаючись знайти ключі від камери Саха. На мить, чоловік зупинився, що глянути на прекрасний захід сонця, красиві поля та виноградники, велику річку та прекрасний Боклерський палац. Нарешті, Нік повернувся до чародія, який чекав його.

- Як приємно, коли на тебе не діє цей жахливий метал,- сказав чоловік, виходячи з камери.

- Треба знайти коней,- холодно сказав Нік.

- Повір, коні нам не потрібні.

Сах несподівано схопив Ніка за руку і, за мить, вони опинились на вершині дзвіниці.

- Ух ти!- крикнув Сах.

- Ідіот!- крикнув Нік, коли ледь не впав з вершники новіградської дзвіниці.

- Чорт! Просто давно не було практики.

Вони глянули на велике місто та спустили сходами вниз.

- Слухай, а де цей твій друг відьмак і дивак Ван?

- Вони зайняті своїми справами.

- Жаль. Ван мені подобався. Хотілось би краще його знати.

Двоє чоловіків прийшли якраз вчасно, щоб побачити смерту кару двох чародійок.

- Ці облудливі відьми звинувачуються в багатьох злочинах...- говорив солдат.

- Будеш, як завжди, втручатись чи зберігатимеш нейтралітет?

- Перше,- сказав Нік та витягнув лук і одну стрілу.

- Вау, а я думав, що в тебе тільки костюм з іншого світу,- говорив чародій.- Тобі ще й іграшки дали.

- Отже, ці відьми мають бути спалені,- говорив солдат,- Спалити цих...- не встиг договорити солдат, оскільки стріла одразу потрапила в нього.

- Непогано. Справедливо. Вічний Вогонь очищує і все таке,- коментував чародій.

Нік встиг застрелити ще одного, перш ніж до нього підбіг третій солдат. Чоловік вчасно ухилився від удару мечем та відштовхнув від себе противника, якого одразу вбив Сах, який, після цього, начаклував собі посох.

- Мені здається, чи в цих двох дивні посмішки на обличчях?- спитав Сах, вказуючи на двох чародійок.

Нік обернувся та побачив, що посмішки на обличчях жінок дійсно аномально широкі, що виглядало дуже лячно.

- Це страшно,- з певною відразою сказав Сах.

- Радий знову тебе бачити, учителю,- говорили жінки та, дивлячись на Саха, одночасно ступили в вогонь,- Я намагався сповідувати твої ідеї та ідеали...

Чародійки продовжували говорити, хоч їхні тіла горіли в вогні.

- Вони відчувають весь цей біль, але він не дає їм померти,- з жахом сказав Сах.

-... я сподіваюсь, що ти будеш пишатись мною,- голос жінок став просто жахливим, бо шкіра та м'язи згоряли в вогні.

Раптом, тіла загорілись сильніше та закричали. Люди, що були навколо змушені були закривати вуха, щоб якось приглушити цей крик.

Через кілька секунд, Нік побачив силует в вогні, який поступово перетворився на Маркуса, який спокійно вийшов з вогню.

- Ось і я, Ніку. Ти так давно за мною гнався, але я сам до тебе прийшов. Ти казав, що вб'єш мене наступної зустрічі. Ось вона,- Маркуса повернувся до Саха та легко вклонився,- Вчителю.

- Маркус,- холодно сказав Сах.

- Я не думав, що ти буде співпрацювати з Ніком. Я заради тебе сіяв хаос не лише в Пендорі, а в інших світах, а ти опустився до співпраці з моїм ворогом.

- Знаєш, кого я ненавиджу більше, ніж зрадників? Фанатиків. Зараз ти є саме фанатиком,- говорив Сах,- Якщо чесно, то мені жаль, що я вчив таку убогу людину.

- Убогу? Я досягнув набагато більше, ніж ти.

- Ти просто бездумно вбиваєш, прикриваючись моїми цілями, але перебудова суспільства означає зовсім інше. Мушу визнати, що ти маєш успіхи в магії. Це єдине, що тобі підкорилось... Завдяки куалісу.

- Ти розм'як, поки сидів тут. Ти забув про свій план? Ти ж хотів, щоб...

Нік спробував напасти з-заду, але Маркус побачив це, тому ухилився від удару чоловіка та одним рухом руки відкинув його від себе. Сах спробував вдарити Маркуса посохом, але невдало.

- Жаль, значить треба вбити вас обох,- сказав Маркус.

Нік та сах одночасно напали на Маркуса. Незважаючи на довгий голод, відсутність тренувань та втому в Саха і кілька днів без сну в Ніка, вони бились дуже добре. Цього Маркус точно не очікував. чародій спробував одним сильним ударом вивести з бою Ніка, але промахнувся через несподіваний удар Саха, тому Нік скористався цим та сильно вдарив ворога в коліно. Сах та Нік напирали на Маркуса, а той ледве встигав відбивати їхні удари, вже не кажучи про застосування заклинань, на які потрібен час та сили. Раптово, маркус сильно вдарив кулаком в землю. Потужне заклинання відкинуло Ніка та Саха на кілька метрів.

- Так жаль, що ти більше нікого не можеш захистити,- сказав Маркус, пробивши руку Ніка наскрізь. Чоловік спробував дотягнутись до меча, але чародій відкинув його дальше,- Я повернусь та вб'ю всіх, кого ти любиш. Не треба було тобі лізти в це. З чого все почалось? Ти хотів допомогти незнайомій дівчині, але приніс людям лише смерть. Варто задуматись.

Маркус замахнувся для удару, але відлетів на кілька метрів від удару блискавки йому в спину.

- Ти підвів мене!- розлючено говорив Сах,- Ти мав боротись з безумством, а не чинити його!

Маркус не очікував удару, але кинув кілька згустків енергії в Саха, які чародій без проблем відбив.

- Тобі не перемогти мене,- сказав Сах.

- Я це знаю,- мовив Маркус та, схопивши посох, замахнувся, щоб вдарити об землю, але його вчасно проткнув Ніковий меч, яким на відстані керував Сах. З рота Маркуса потекла кров. Він впав на підлогу, випустивши з рук посох з куалісом.

Нік повільно встав на ноги та, тримаючи ранену руку, повільно підійшов до чародія, який витягнув куаліс з посоху Маркуса.

- Це ж не ілюзія, правда?- спитав Нік.

- Ні, він справжній.

- Цей камінь треба віднести в безпечне місце.

- Так, ти правий.

Сах неочікувано вдарив Ніка, відкинувши його на кілька метрів. Чоловік впав на якусь торгову лавку, розбивши її.

- Ти повинен розуміти, що план був не таким. Ти, твої друзі, Маркус, добряче попсували його, але я не дозволю вам зупинити мене знову.- Сах підійшов до лежачого Ніка та присів коло нього.- Я поверну тебе додому.

Через секунду Нік побачив, що камінь став яскравішим, а потім знепритомнів.

25 грудня 1267р. 12:15

Замок Булуга, Нейтральна територія

На землі вже лежав білий сніг. Сонце ледь прогрівало повітря, а з півночі дув холодний вітер. Навколо не було чути жодної тварини, а сніг відбивав сонячні промені просто в очі.

- Тут треба навести порядок,- сказав Джеремус, йдучи поряд з Лезалітом по стіні замку,- Ти знаєш, що наші люди пограбували навколишні села.

- Це було лише один раз. Цього більше не повториться,- сказав Лезаліт,- Я вижену винних.

- Тоді вони просто стануть розбійниками. Проблема в тому, що в замку занадто багато людей. Ми не можемо тримати тут таку кількість.

- Можемо.

Раптово, увагу Лезаліта привернув дивний спалах посеред білосніжного поля. Через секунду, Лезаліт та Джеремус побачили людину, який тримав когось на руках.

Джеремус, Лезаліт та кілька воїнів бігли до місця спалаху. Чародій, що стояв коло непритомного тіла почув їх, тому відкрив невеликий портал та зник в ньому. Це дуже здивувало чоловіків, але, коли вони підбігли до непритомного дивно вдягненого тіла, то впізнали Ніка.

- Віднесіть його до замку та потурбуйтесь про нього,- скомандував Лезаліт.