Декілька секунд був у невагомості. Він подумав, що падає в якусь прірву, але, раптово, відчув тверду та дивну поверхню в себе під ногами. Світ навколо нього почав вимальовуватись і чоловік вражена озирався навколо. Нік ніколи не бачив речей, які його оточували і навіть не розумів, де опинився, тому відчував суміш здивування та страху. Несподівано, він почув гучний голосовий сигнал. Обернувшись, Нік побачив чоловіка, який швидко наближався до нього.
- Ти зовсім здурів?! Ідіот! Будеш мені виплачувати ремонт машини, придурок!- кричав чоловік.
Нік перевів погляд на чорний та ідеально вимитий автомобіль та кілька секунд здивовано розглядав його.
- Стаюсть всякими панками, а потім під колеса машин стрибають!- продовжував чоловік.
Незнайомець спробував схопити Ніка, але чоловік, швидким рухом, звільнився з рук чоловіка та сильно вдарив його об капот його авто.
- Я не знаю, хто ти, але тобі краще не ставати в мене на шляху,- холодно сказав Нік.- Де я?
- Що?- злякався незнайомець.
- Що це за світ, королівство?
- Ти зовсім хворий?!- спитав чоловік, але Нік сильніше вигнув його руку,- Добре, добре! Земля, Україна, Львів! Відпусти мене!!!
Нік почув дивний звуковий сигнал позаду себе. Обернувшись, чоловік побачив білий автомобіль, з якого вийшли двоє чоловіків в темній формі.
- Поліція! Відпусти його,- говорив один з чоловіків.
Нік відпустив чоловіка, тому той впав на асфальт. Нік потягнувся за стрілами, але поліцейські витягнули зброю, яка була дуже дивною для Ніка. Чоловік зупинився, розуміючи, що краще не ризикувати. Зрозумівши, що атакувати незнайомців в незнайомому світі - погана ідея, тому вирішив втікати.
- Стояти!- крикнув поліцейський, але не вистрілив в Ніка.
Нік не звертав на них уваги та біг вперед. Він біг швидко, перестрибуючи через невеликі загорожі та тротуари. Чере хвилину, Нік почув, вже знайомий для нього, звук пострілу, тому зупинився.
- Зараза,- тихо вилаявся чоловік.
- Руки вгору!- крикнув поліцейський.
Нік повільно підняв руки вгору. Поки поліцейські повільно підходили до нього, чоловік обдумував план дій. Зараз він стояв на великій площі, коло фонтану, але навколо було занадто багато людей та дітей, тому треба бути дуже обережним.
- Ось ми тебе і догнали,- сказав поліцейський, підійшовши до Ніка,- Ти підеш з нами.
Як тільки чоловік взяв руку Ніка, той сильно вдарив противника ліктем іншої руки в обличчя. Другий поліцейський потягнувся по зброю, але Нік був швидшим, тому вдарив ногою по руці чоловіка. Поліцейський спробував вдарити Ніка, але чоловік схопив руку противника та зламав її. Один з перехожих спробував вдарити Ніка, але чоловік ухилився та, витягнувши меча, підніс до горла противника.
- Тільки спробуй і попрощаєшся з життям,- холодно сказав Нік.
Коли чоловік повільно відійшов, Нік оглянувся навколо та, побачивши занепокоєнні погляди людей, побіг далі. Через кілька хвилин, чоловік забіг в одну з багатьох будівель. Він забіг на перший поверх та перестрибнув через загорожу. Незважаючи на крики бабці, що сиділа коло входу, Нік піднявся на третій поверх.
- Чорт, мене занесло не туди, куди треба,- тихо сказав Нік.- Які високі будинки будують в цьому світі! Жах.
Чоловік хотів бігти дальше, але зупинився, почувши крики.
"Я про це пожалію",- подумав він і пішов туди, звідки долинали звуки.
Чоловік забіг в одну з кімнат, двері якої були розкриті навстіж, де побачив молодого хлопця, який хотів вдарити дівчину. Нік швидко підійшов до хлопця та сильно вдарив в спину. Противник спробував вдарити Ніка з розвороту, але чоловік вчасно ухилився та вдарив хлопця в щелепу. Удар був дуже сильним, тому Нік скористався моментом і, схопивши голову хлопця, два рази сильно вдарив об стіл. Обернувшись, чоловік побачив дівчину, яка злякано дивилась на нього.
- Все добре,- сказав Нік, намагаючись заспокоїти дівчину. Чоловік відчув рух за спиною, але не звернув на нього уваги.
- Забери від неї руки, доки я їх тобі не відрізала,- сказала молода дівчина позаду Ніка. Він одразу впізнав її голос.
- Не відріжеш, Кейт. Я вже показав, що можу справитись з перевертнем.
Нік обернувся до дівчини, яка тільки його впізнала. Він одразу побачив, що дівчина змінила з часу їхньої минулої зустрічі, хоча, здавалось, що пройшло лише півгодини.
- Рада тебе бачити, Ніку,- усміхнулась Кейт, обнявши чоловіка,- Чесно кажучи, я сумувала.
- Ми не бачились менше години.
- Три місяці, Нік. Ми не бачились три місяці.
- Виродок!- вилаявся Нік, зрозумівши про що говорить Кейт.
Двері все ще були відчинені, тому вони почули швидкі кроки, що відлунювали коридором.
- Він має бути десь тут! Перевірити все!- говорив чоловік, даючи наказ п'ятьом іншим людям.
- Вони за тобою?- спитала Кейт.
- Напевно, так. Зачини двері.
Через дві хвилини, вони почули стукіт в двері.
- Відволічи його,- прошепотів Нік та сховався за стіною.
- Я можу вам чимось допомогти?- спитала Кейт, відчинивши двері.
- Доброго дня...- зніяковів чоловік,- Так. Ми шукаємо небезпечного злочинця і люди сказали, що він забіг в цю будівлю... Ви його тут не бачили?
- Небезпечний злочинець?
- Так... Він ранив двох поліцейських.
- Як він виглядав?
- Дивний одяг, меч і стріли за спиною... Лук, здається, в руках.
- Ви мені описуєте якогось фаната Гри Престолів. Якщо це й справді небезпечний злочинець, то я надіюсь, що ви його знайдете і потурбуєтесь, щоб він не нашкодив людям, тим самим, захистивши мене та мою подругу. Ви ж знаєте, як важко двом слабким дівчатам в цьому жорстокому світі. Єдина надія на поліцію,- говорила Кейт ніжним голоском, але Нік чув, що вона починає перегравати.
- Я вас зрозумів. Обов'язково знайдемо його і зробимо все можливе, щоб вам нічого не загрожувало.- мовив поліцейський та пішов далі.
- Я надіюсь, що ти нікого не вбив,- сказала Кейт, коли зачинила двері.
- Ні, поки що.
- Отож, чому ти тут?- спитала дівчина, коли обняла свою подругу.
- Довга історія. Після того, як ми відправили тебе додому, Маркус вирішив здійснити свій давній план та, отримавши посох і куаліс, вбив свою подругу. Він хотів знищити суспільство, почавши громадянську війну, але я, виключно в власних інтересах, рятуючи своє життя, встиг вчепитись в нього, тому опинився тут,- сказав Нік, а через кілька секунд додав,- Знаєш, якщо подумати, то ця історія не така вже й довга. Як я зрозумів, я перемстився не лише між світами, а й часі. Ти сказала, що пройшло три місяці з того часу, як ти повернулась.
- Так.
- Що ти робила всі ці три місяці?
- В сховищі мій брат сказав, що я не остання, тому я вирішила, що варто шукати й інших для того, щоб разом боротись проти Ордену мисливців. Дуже важко шукати перевертнів, коли їхній кодекс каже, щоб ми не викривали себе за жодної ціни, а якщо розкриємо - не залишати свідків. На жаль, я не змогла нікого знайти, але я знову побачила свого хлопця.
- Мені тебе привітати?
- А я й досі не забула твого жахливого почуття гумору.
Нік посміхнувся, але перевів погляд на подругу Кейт.
- Не хвилюйся. Вона знає про мене... І так, я розповіла їй про свою подорож між світами, тому ти не найдивовжніше, що вона бачила.
В кімнату раптово ввірвався молодий хлопець. Нік встав з місця та потягнувся, щоб витягнути меч, але Кейт жестом зупинила його і кинулась в обійми хлопця.Їй завжди подобалось бути поряд з коханим, бо вона відчувала його підтримку, його тепло, вона відчувала себе більш захищеною. І Нік це бачив.
- Я не хочу втручатись не в свої справи, але...- сказав Андрій, коли побачив ноги ще непритомного хлопця, якого переміг Нік.
- Не переживай. Він ще живий... напевно. Від двох ударів ще ніхто не помирав.- мовив Нік.
- Я бачив поліцію, тому хвилювався,- говорив Андрій до Кейт, але не зводив очей з Ніка. Він намагався здаватись сміливим та сильним, але в нього це не дуже виходило.
- Я надіюсь, що йому можна довіряти.- сказав Нік.
- Можна.
- Ти той самий чоловік, який допоміг їй в іншому світі. Не думав, що можна так просто прийти в гості. Як там?
- Повітря чистіше,- відповів Нік,- В вас тут зручно, але не ідеально, в чому я вже переконався.
- Він з можливого Середньовіччя,- мовила Кейт.
- У вас діє інквізиція? В вас спалюють людей на вогнищах?
- Ми ж не варвари,- здивовано сказав Нік,- Ми вже давно від цього відмовились. У вас таке ще практикують?
- Ні,- одночасно відповіла Андрій та Кейт.
- Мені потрібно дістатись до Маркуса та повернутись додому. У вас є якісь ідеї?
- Є один чоловік, який міг би тобі допомогти,- сказала дівчина,- Принаймні, мені він допоміг.
- Ні,- заперечив Андрій,- Ти ж не будеш до нього звертатись?
- Чому ні? Він добрий і, якщо має час, завжди готовий допомогти.
- Не можна зловживати його допомогою.
- Це особлива справа, тому він може допомогти.
- Про кого ви, чорт забирай, говорите?- спитав Нік.
- Побачиш.
1 квітня 1267р. 20:02
Марлеон, Королівство Сарлеон
Після трьох днів затяжних боїв, нольдорська армія Ізілрандіра все-таки вступила в місто. Ельфи одразу почали терор та масові репресії проти людей. Тисячі невинних місцевих жителів було страчено за наказом нольдорського полководця. В місті, звісно, залишились сили опору, які намагались боротись з нольдорами, але їх було занадто мало, щоб вплинути на ситуацію.
- Я знаю, що тобі це не подобається, але ми нічого не можемо вдіяти. Якщо треба воювати, значить маємо воювати,- говорила Торувіель, витираючи меч від крові.
- Ізілрандір пропагує, що люди нікчемні створіння, які не заслуговують на життя, але не варто забувати, що саме люди першими повстали проти Єдиних Ельфів, саме люди відтіснили нольдорів до Лісу, саме люди перемогли більшість давніх рас: драконів, гномів, тролів, вампірів. Тільки водяні померли не від людей.- говорив Летардіан.
- Ти занадто довго блукав серед них.
- Ні, просто не варто їх недооцінювати. Якщо ми, зараз, так чинимо з ними, через деякий час, вони будуть мстити. Повір, мстити люди вміють.
- Ти зовсім "розклеївся". Згадай, колись ти був найкращим воїном Нольдорського Лісу! Та що там! Ти був найкращим воїном всього Пендору. Ти переміг в бою Ізілрандіра та Аелдаріана, які вважались непереможними... А недавно, ти ледь не загинув від рук людини.
- Нік тренувався від народження. Він цілий рік був Нічним Вершником, тому цьому не варто дивуватись. Він будь-кого може перемогти.
- Звідки ти це знаєш?
- Ми були з ним в команді п'ять років. Я багато навчив його, але він навчив мене ще більше.
Вони підійшли до одного з будинків та зайшли всередину.
- Я знав, що ви сюди прийдете,- сказав чоловік, сидячи лицем до каміна, коли почув звук мечів, які витягали,- Я надіявся, що мене не знайдуть, але не пощастило. Робіть, що треба. Мені нічого втрачати.
Торувіель підійшла до чоловіка та замахнулась для удару.
- Почекай,- зупинив її Летардіан.
- Чого чекати? Після бою з Блеком я зрозуміла, що тебе будь-яка людина може перемогти. Не здивуюсь, якщо цей каліка, також.
- Нік Блек - хороша людина, але, на жаль, він не зміг зупинити те, що сталось. Я мав побачити це давно, але був сліпим.
Ельфи здивовано переглянулись між собою, а, через кілька секунд, Торувіель опустила меч.
- Що ти знаєш про Ніка?- спитав Летардіан.
- Він прийшов до мене з проханням про допомогу.- сказав чоловік, встаючи з крісла. Летардіан побачив, що в чоловіка не було однієї руки,- Він прийшов з дівчиною і попросив, щоб я допоміг йому відкрити портал в інший світ. Якби я знав, що той покидьок хоче мене зрадити!
- Нік?
- Ні, не він. В нього не було причин. Він мене не знав, йому не потрібно ні влади, ні грошей.
- Добре розбираєшся в людях?
- Так... Принаймні, я так думав. Маркус - єдиний, в кому я помилився. Він зрадив мене і втік. Зараз світ не бачить, але Маркус зробив жахливе.
- Нам треба знайти Ніка,- сказав Летардіан.
- Хіба?!- спитала Торувіель, але нольдор проігнорував її.
- Якщо він не мертвий, то в іншому світі.
- Не мертвий,- сказав Летардіан,- Йому вже вдавалось таке робити.
- В цьому немає сенсу, як і в цій розмові,- сказав Матео, дивлячись в очі Летардіана,- Ви ж прийшли вбити мене.
- Треба допомогти Ніку,- мовив Летардіан.
- Він справлявся з цим, тому зможе ще раз.- заперечила Торувіель.
- Якщо він в іншому світі сам, то звідти йому не вибратись,- сказав Матео,- Ви можете допомогти мені повернути вашого друга. Я довго думав над подорожами між світами, тому знаю, про що говорю.
- Ізілрандір всеодно мене ненавидить.- сказав нольдор,- Розказуй.
- Свого часу я шукав один дивний артефакт. Я знайшов його, але два ельфи - розвідники Ізілрандір і Аелдаріан знайшли мене, відібрали артефакт та відрубали руку. Вони забрали річ з собою, тому я зібрав команду, яка могла б мені допомогти... Принаймні, тоді я так думав.
- Ти кажеш, що вони забрали артефакт з собою,- говорила Торувіель,- Ти хочеш сказати, що він зараз в Елакраї?
- Так.
- Тоді я не бачу причин допомагати тобі. Він вже кілька десятиліть в місті і весь час в безпеці.
- Доки Ізілрандір і Аелдаріан потрібні для короля. З часом, вони стануть непотрібними. Коли це станеться, хтось з них скористається артефактом, щоб підкорити собі інших.
- Якщо ми знайдемо цю річ, звідки нам знати, що ти не захочеш його використати?- спитав Летардіан.
- Я лише відновлю свою руку, а тоді знищу артефакт, або сховаю в найбезпечнішому місці. Ви зможете бути поряд та цілитись в мене з лука. Якщо щось піде не так - вб'єте.
- Це всеодно марна справа,- заперечила ельфійка,- Ми ніколи не потрапимо в сховище. Доступ до нього лише в короля та його найближчого оточення.
- Можна покликати ще когось,- запропонував Матео.
- Він правий. Щоб проникнути всередину, нам потрібна допомога,- погодився Летардіан,- Знав я колись одного чоловіка, але забув, як його звати... Тостер чи Тасдер?
- Тордас. Чудова людина, яка досягла висот, починаючи з нічого, але про нього вже давно нічого не чути.
- Тоді можна покликати Рейна або Лезаліта.
- Ми не знаємо, де вони. Крім того, їхній шлях сюди може зайняти багато часу, а діяти треба негайно.
Торувіель невдоволено стояла неподалік та спопеляла Летардіана поглядом.
- Іміра.- запропонував нольдор,- Вона зараз в Сарлеоні. Ми зможемо швидко туди дійти та переконати допомогти нам.
За порадою Кейт, Нік перевдягнувся в інший одяг, який був звичним для їхнього світу. Хоч одяг чоловікові сподобався, але відчував він себе дивно.
- Сідай,- сказала Кейт, коли Нік підійшов до машини,- Змушена сказати, що худі та джинси тобі підходять.
- Дякую, хоча доволі дивно. Чому я не можу взяти з собою зброю?
- В нас не дуже прихильно ставляться до холодної зброї. Взагалі, до будь-якої зброї.
- Зрозуміло... Який дивний винахід - карета, але без коней,- сказав чоловік, сідаючи в машину.
- Ага, а ще швидша, маневреніша, зручніша, дешевша та не потребує трави,- мовив Андрій.
Хоч поїздка тривала недовго, але Нік, з захопленням, спостерігав за світом, що його оточував. Чоловік розумів, що навіть уявити не міг, що колись таке побачить. Страх вже зник і з'явилось постійне почуття захоплення.
Через годину вони зупинились коло високої будівлі.
- Кажуть, що такі високі вежі є в Елакраї,- сказав Нік, дивлячись на будівлю,- Людям не страшно жити на такій висоті?
- Ваші лорди живуть в високих замках,- мовила Кейт.
- Логічно.
- Веди себе спокійно.
Троє людей зайшли всередину та сіли в ліфт.
- Тебе зовсім не дивує кімната, яка рухається вгору?- спитав Андрій.
- Ліфт? Вони і в нас є. Вони, звісно, не такі швидкі, їх не так багато і працюють вони на людській силі, але ліфти в нас є.
- Вау!- здивовано промовили Нік та Андрій, коли опинились в розкішному та дорогому пентхаусі, з панорамним видом на місто.
Гості пройшли всередину та почали оглядати помешкання.
- Ти впевнена...- не встиг договорити Андрій.
- Я радий гостям, але бувають дні, коли мене немає вдома,- сказав 27-річний чоловік, виходячи з кімнати.
- Пробач, що без попередження, але це терміново. Нам потрібна твоя допомога.- сказала Кейт.
- Я вже бачив твого хлопця, але другого - ні,- сказав чоловік, вказуючи на Ніка, який захоплено дивився на предмети в помешканні.
- Нік Блек - мандрівний найманець,- представився чоловік.
- Максим Марчук - мільярдер, герой... неофіційно.
- Непогано ти живеш,- сказав Нік.
- Не жаліюсь. Чим я можу допомогти?
- Нік не з цього світу,- сказала Кейт.
- О, а це вже цікаво!
- Я шукаю одного чоловіка, який представляє загрозу для вашого світу,- говорив Нік,- Зараз він володіє особливою могутністю, тому я маю знайти його і спробувати зупинити, перед тим, як повернутись додому.
- Дай вгадаю, зараз ти скажеш, що маєш врятувати цей світ та сотні інших, щоб зберегти баланс в мультивсесвіті, а єдиний, хто може допомогти - я.
- Взагалі-то, ні. Я можу спробуватись справитись сам, але твоя допомога значно пришвидшить та полегшить мені роботу.
- Чорт, а я думав, що в мандрівників в мультивсесвіті лише одна мета,- сказав Макс, сідаючи на м'який диван.
- Ти їх так багато знав?- спитав Андрій.
- Мені вистачило.
- Ти допоможеш?- спитала Кейт.
- Так. Мені всеодно немає чим зайнятись,- сказав Макс,- Я зв'яжусь з дівчиною, яка зможе нам допомогти. Почекайте хвилинку.
Макс взяв телефон та відійшов в іншу кімнату.
- Ти впевнена, що йому можна довіряти?- спитав Нік в Кейт.
- Він допоміг мені відправитись в твій світ, тому він може допомогти тобі. Крім того, в нього є зв'язки та ресурси, тому нам потрібна його допомога.
Чоловік підійшов до величезного вікна, звідки було видно все місто. Нік бачив людей та автомобілі, які кудись поспішали, літаки, яких він ніколи не бачив.
- Що там?- спитав чоловік, вказуючи на літак.
- Люди. Це засіб пересування.
- Велика пташка?
- Це складний механізм, який дозволяє багатьом людям літати на великі відстані. По суті, покращена версія того, що було в Імперії.
- Зрозуміло,- Нік обернувся, бо у вітальню повернувся Макс.
- Я поговорив з подругою. Вона сказала, що спробує допомогти нам. Звідки ти?- спитав Макс в Ніка.
- З Середньовіччя,- втрутився в розмову Андрій,- З дивного Середньовіччя. В них є ліфти.
- Вони і в нас давно були. Хіба ні?- Макс побачив, що ніхто не може дати відповіді,- Треба припиняти дивитись Голлівуд.
Нік захоплено підійшов до великого телевізора, який прийняв за картину. Легко торкнувшись, картинка змінилась, з красивого пейзажу на молоду жінку, а саме на репортаж новин.
- Сьогодні о четвертій годині ранку було засідання Спеціальної Ради Безпеки ООН, щодо ситуації навколо, так званих, "героїв". На засіданні був пристуній і Максим Марчук, який запевнив, що діяльність людей, які просто хочуть захистити своїх близьких, ніяк не може загрожувати простим громадянам. Також, пан Марчук наголосив, що буде боротись з тими, хто буде зловживати правом на самозахист та провокаторами. Спеціальна Рада Безпеки ООН вирішила продовжити слухання на наступний тиждень...
- Коли ти встиг?- спитала Кейт.
- Я недавно повернувся,- відповів Макс.
- Сенатор Дуллі,- продовжила репотерка,- заявив, що США категорично засуджють всі прояви агресії та повідомив, що тільки поліція має право боротись з злочиністю. В той же час, президенти України, Білорусі, Німеччини та Франції не дали жодних коментарів з цього приводу. Тепер до інших новин...
- Тебе посадять?- спитав Андрій в Макса.
- Ні, надіюсь. Я співпрацюю з багатьма впливовими людьми, маю гроші та вплив, власник масштабного конгломерату. Не думаю, що мене хтось зможе посадити.
- Аргумент,- погодився Андрій.
Макс побачив, що задзвенів телефон. Чоловік підняв трубку та ввімкнув гучний зв'язок, тому всі присутні могли чути те, що говорила дівчина.
- Недавно було зафіксовано великий викид енергії. Припусаю, що це може бути те, що ти шукаєш.
- Де це було?
- Неподалік від Санкт-Петербургу, в Росії.
- Слухай, я розумію, що багато прошу, але ти могла б замовити нам літак?
- Так, звісно.
- Дякую, ти найкраща,- усміхнувся Макс та обірвав зв'язок.- Вирушаємо в невелику подорож.
- Почекай,- сказала Кейт,- Я і Андрій не можемо полетіти з вами. В нас тут багато своїх проблем.
- Дякую, що допомогла мені,- усміхнувся Нік, обнімаючи дівчину.
- Ти зробив для мене те саме. Рада була знову тебе бачити.
- Надіюсь, що не востаннє.- чоловік повернувся до Андрія,- Якщо образиш її, або зрадиш, або втечеш, або не зможеш захистити - я тебе знайду.
- Зрозумів,- знервовано сказав хлопець.
Нік провів Кейт та Андрія поглядом.
- Тебе чекає дещо особливе,- сказав Макс, коли Кейт і Андрій пішли.
6 квітня 1267р. 13:31
Околиці Нольдорського Лісу
Матео, Летардіан та Торувіель стояли за кілька сотень метрів від входу в Нольдорський Ліс.
- Ти впевнений, що було хорошою ідеєю писати листа, замість того, щоб відправитись до неї самим?- спитав Летардіан.
- Так, впевнений. Менше шансів, що нас побачать,- відповів Матео.
- Довго нам ще її чекати?- невдоволено спитала Торувіель.
- Скоро має прийти.
- Після того, як ви все зробите, я чекатиму вас тут з транспортом,- говорив Матео,- Я не можу знати, чи у вас все буде добре, тому я вас буду чекати тут кілька годин. Надіюсь, що ви не будете затримуватись.
Матео перервав тупіт копит. Через кілька секунд, вони побачили вершника, який швидко до них наближався. Торувіель та Летардіан потягнулись по мечі, але зупинились, коли впізнали, хто був на коні.
- Я й подумати не могла, що братиму в такому участь,- сказала Іміра, злазячи з коня.
- Ми тебе довго чекали,- невдоволено сказала Торувіель.
- Пробач, просто кілька тисяч нольдорів, які вирішили повоювати, трішки затримали мене.- Іміра повернулась до ельфа,- Рада тебе бачити, Лет.
- Не називай мене так,- сказав Летардіан,- Пішли!
Іміра звернула увагу на мовчазного однорукого чоловіка, але мовчки пішла за нольдорами. Вони пройшли через поле, на якому було дуже багато старих скелетів, та підійшли до Лісу.
- Тримайся з нами. В Лісі багато пасток та нольдорів, які охороняють його,- сказав Летардіан.
- Я тут вже не вперше. Нік прийшов сюди за мною, щоб врятувати мене, хоча нам тоді ще не було двадцяти.
- Так. Він тоді вбив кількох нольдорів,- невдволено сказала Торувіель,- Досі не можу зрозуміти, чому Ізілрандір його пожалів.
- Він достойно себе показав. Скажу чесно, він і мене тоді зацікавив,- мовив Летардіан.
- Тим не менш,- продовжила Іміра,- Тоді він зробив все можливе, щоб врятувати мене, а тепер я зроблю все можливе, щоб врятувати його.
Вони кілька годин йшли по лісі, оминаючи смертельні пастки, намагаючись не перечепитись через коріння, не наступити на змію та не зачепити гілки дерев, які були доволі низько. Пройшовши немалу відстань, вони побачили легендарне та величне місто - Елакрай.
- Чорт забирай, я перша людина, яка побачила це!- вражено сказала Іміра.
- Вітаю,- байдуже сказав Летардіан та обернувся до Торувіель,- Підземні ходи завалено?
- Ні.
- Мене тут вже давно не було, але дещо залишається незмінним.- мовив до себе Летардіан.
Пройшовши сотню метрів, Летардіан схилився до землі, розкинув листя та потягнув за невеликий гачок, що був прикріплений до дошок. Потягнувши його до себе, вони побачили вузький та темний підземний прохід. Летардіан зістрибнув вниз першим. Іміра приготувалась спуститись, але Торувіель різко схопила її за руку та притиснула до сусіднього дерева, торкнувшись лезом ножа до шиї дівчини.
- Якщо скажеш хоч комусь про цей хід, чи про те, що ми зараз робимо - я тебе знайду і тобі не жити.
Іміра мовчки і трохи злякано кивнула. Дівчина зістрибнула вниз, а за нею і ельфійка.
- Довго нам йти цими коридорами?- спитала Іміра, оскільки нічого не бачила в цілковитій темряві,- Я розумію, що ви, ельфи, можете адаптувати свої очі до чого завгодно, але я так не вмію.
- Недовго,- відповів Летардіан.
Нік та Макс сіли в невеликий літак, що стояв неподалік від злітної смуги аеропорту ім. Данила Галицького.
- Може трохи потрясти,- попередив Макс, коли вони сіли на зручні та м'які крісла біло-кремового кольору.
- Ми полетимо на цьому?- спитав Нік,- Останній раз, коли я літав, мені знадобилось багато вогнищ, які піднімали апарат в повітря.
- На щастя, в нас прогрес стрибнув вперед, тому ми обійдемось без вогнищ. Технології. Доки ми летимо, можеш почитати книгу, переглянути фільм чи зіграти в гру.
- Фільм?- перепитав Нік.
- Так. Це картинка, що рухається і показує те, як автор може уявляти події, що відбуваються в книзі.
- Таке можливо?
- Виявляється, що так. Краще розкажи про того, кого ти шукаєш.
- Макрус - брехливий виродок. Він обманув мене та одного старого, щоб дістатись до могутнього артефакту - куаліса. Хоча, як я зрозумів - це був не куаліс, а щось потужніше.
- Що він хоче?
- Переродження суспільства. По суті, він продовжує справу свого вчителя. Він намагався змінити людей та устрій, який склався в їхній свідомості, а Маркус хоче зробити те саме... Тільки, більш радикально.
- Погані справи.
- Так.
Літак достатньо розігнався та почав набирати висоту, тому Нік, зі страху, міцніше вчепився в крісло.
- Не бійся, він зроблений надійно,- сказав Макс.
- Просто незвично,- сказав Нік, відпускаючи крісло,- Як ви цього досягли?
- В якому сенсі?
- Всі ці дивні прилади і можливості. Для мого світу - це магія.
- Колись, люди жили так, як живете ви. Людям тоді жилось погано, але знаходились й ті, хто боролись проти старих правил та сильних світу цього. Вони хотіли жити краще, тому, пройшов час і зараз ми живемо так, як ти бачиш. Пройде ще кілька років і ми будемо жити так, як зараз уявити не можемо. Я впевнений, що ми могли б досягти більшого, якби люди не були байдужими. Можливо, Маркус і його вчитель одні з таких людей? Подумай над цим.
- Маркус не заслужив того, щоб йому співчувати! Я не можу просто сидіти та нічого не робити. Обов'язок сильніших - захищати слабших. Мені немає чого втрачати, але ти? В тебе є рідні чи близькі?
- Так, є. Я вже достатньо зробив для того, щоб вони жили в безпеці... І заплатив достатньо.
- Ти, розуміючи, що можеш програти в цій війні добра і зла, вибрав добро. Чому?
- На стороні зла вже занадто багато людей.
- Ти боїшся?- спитав Нік, приглядаючись до Макса,- В цьому світі ви маєте все, що можна тільки уявити, але ви всеодно боїтесь.
- Так, люди бояться, як і я. В людини завжди буде страх. Дехто боїться висоти, болі, павуків, темряви, клоунів, води чи чогось ще, але це все не варте уваги. Це те, з чим людина може боротись. Я впевнена, що головним страхом для кожного є втрата близьких людей... Найближчих людей. Проблема не лише у втраті, а й в тому, що людина відчуває себе самотньою. Не просто залишається жити в кімнаті сама, а по-справжньому самотньою. Людині немає з ким спілкуватись, не боячись, що хтось третій дізнається про цю розмову, немає кому довіритись, немає з ким поділитись враженнями. Дехто каже, що є друзі, але, будьмо чесними, ніколи не знаєш, коли найкращий друг зрадить тебе. Якщо ти думаєш, що ми тут нічого не боїмось і ти потрапив в рай, то змушений тебе засмутити.
Макс відвів погляд від Ніка та заплющив очі. Нік, в свою чергу, перевів погляд на красиве небо та землю, які, з висоти, виглядали прекрасно.
- Сер,- пролунав голос з кабіни пілота через кілька годин,- Ви просили повідомити, коли ми підлетимо достатньо близько. Мушу вам повідомити, що ваш план дуже небезпечний, тому не раджу цього робити.
- Яка висота?- спитав Макс, розплющивши очі.
- Дванадцять тисяч метрів.
- Зараз почнеться найцікавіше,- сказав Макс, встаючи з крісла. Чоловік підійшов до коробки, що лежала на столі, та дістав звідти два, невідомі для Ніка, предмети.- Це годинник. Тобі не треба запам'ятовувати назву. Просто вдягаєш його на руку та стрибаєш вниз. Щоб активувати його, треба натиснути на цю кнопку.
Макс показав кнопку та невеликій бічній панелі годинника та передав його Ніку.
- Стрибнути вниз?- спитав чоловік.
- Так, з літака.- Макс показав рукою невелику дугу.- Не затримуйся.
Чоловік швидко вдягнув годинник на руку та натиснув на червону кнопку, коло дверей. Двері в літак відчинились і чоловік стрибнув вниз.
- Вам треба поспішити!- крикнув пілот, намагаючись перекричати шум вітру.
- Чорт, я не можу,- сказав Нік, підійшовши до дверей та глянувши вниз,- Тут занадто високо.
- Стрибай, швидше!
Нік заплющив очі та стрибнув вниз. Це було неймовірно - чоловік відчував політ всім тілом, він бачив світ вище птахів. Нарешті, він зрозумів, що здійснилась його дитяча мрія. Нік бачив, що літак швидко віддаляється від нього, а поверхня Землі - поступово наближається. Точніше, це він наближався до поверхні. Тоді чоловік згадав, що йому варто зробити. Він зігнув руку та натиснув на кнопку, на годиннику. Невідома сіра речовина, яка нагадувала рідкий метал, повільно розпливалась по його тілу. Через кілька секунд, речовина охопила голову чоловіка і він побачив цифри, лінії та інформацію про політ. Нік міг бачити швидкість польоту, ймовірне місце та час висадки, напрямок польоту та багато іншого. Чоловік захоплено розглядав все це, доки не почув дивний голос.
- Мінімальна висота. Рекомендується зменшити швидкість.
Тоді чоловік зрозумів головну проблему.
- Чорт, чому він не сказав, як гальмувати?! Дідько, чому ніхто не каже найголовнішого?!!!,- чоловік відчув, що страх всередині нього починає наростати,- Гальмуй!!! Гальмуй!!!
- Аварійна зупинка,- пролунало перед тим, як Нік втратив контроль над костюмом, а, вже за мить, він висів в вертикальному положенні, за два метри над землею.
Невеликі двигуни, які були за спиною чоловіка, повільно знижували свою потужність, тому Нік повільно опускався на поверхню. Коли чоловік відчув тверду землю, речовина, що нагадувала рідкий метал, швидко повернулась назад в годинник.
- Чорт забирай, це неймовірно! До біса небезпечно, але неймовірно!- захоплено говорив Нік, кинувши годинник Максу.
- Сучасні технології. Звісно, непогано, але треба буде віддати японським вченим, щоб допрацювали. З функцій тут лише політ.
- Всеодно круто.
Вони пройшли дві сотні метрів, коли побачили, що до них під'їжджають чотири чорні автомобілі.
- Схоже, нас приїхали зустріти,- сказав Макс.
Автомобілі зупинились, а звідти вийшли озброєні чоловіки в чорних та коричневих шкіряних куртках. Особливо, звертав на себе увагу добре вдягнений бородатий чоловік, який повільно підійшов до Макса.
- Максе, думаю, що ти знаєш, що багато хто не буде радий твоєму поверненню в Росію, а після незаконного перетину кордону, тим більше,- мовив чоловік.
- Так, я знаю, але я прийшов сюди не просто так. Анатолію, мені потрібна твоя допомога.
- Ти не захотів нам допомагати ні в Києві, ні у Львові, ні в Лос-Анджелесі. Чому я маю допомагати тобі?
- Не забувай, що я врятував тобі життя, тому ти маєш повернути борг. Хіба ні?
- Так, все правильно,- трохи невдоволено мовив Анатолій та повернувся до Ніка,- А це хто?
- Нік Блек, мандрівний найманець,- відповів чоловік.
- Анатолій Князєв, бандит. Де служив? В "Black Bird" чи "Shadow Company"?
- Сам по собі.
- Значить, кіллер. Мені такі подобаються. Добре, ходімо в ресторан,- мовив Анатолій, вказуючи на будівлю, що була неподалік.
- Наскільки я пам'ятаю, цей ресторан належав Олександру,- сказав Макс.
- Ті часи вже пройшли. Скажем так, я купив цей ресторан.
- Він про це знає?
- Він випадково помер в цей день... На жаль.
Чоловіки зайшли всередину, пройшли зал та зайшли на кухню.
- Ти повинен розуміти, що "Братва" допомагає тобі тільки тоді, коли ти допомагаєш їм, тому я маю для тебе прохання, яке можна назвати роботою.- говорив Анатолій. Вони зайшли в невелику, але простору кімнату, де чоловік продовжив,- В місті з'явилась організація - Біла Стріла. Ця групка наївних ідіотів відбирають в мене бізнес та вбивають моїх людей. Вони заявляють, що хочуть звільнити людей від влади мафії. Можливо, спочатку було так, але зараз вони стали набагато гіршими, ніж "Братва". Навіть найжорстокіші бандитські угрупування дивуються їхній жорстокості.
- Я читав про них, але думав, що це просто легенда,- сказав Макс.
- Вони були і відродились, мать твою! Сам ти не впораєшся, тому тобі знадобиться допомога старих друзів.
- Пейт зайнятий своїми справами. В Джеремі виникли проблеми, тому він не зможе прийти найближчим часом. Шон... Він міг би, але занадто багато часу йому добиратись сюди.
- Верген?
- Ні. Я не буду вплутувати її в це.
- Я не думаю, що ти впораєшся сам. Це професійні солдати, які... Ах, ну так, точно.
Макс пішов до виходу, але Анатолій зупинив його.
- Я знаю, що вони хитрі, тому можуть тебе обманути, але в них є людина, яка зацікавить тебе вибрати правильну сторону.
Один з людей передав Анатолію папку, яку він передав Максу. Чоловік прогортав кілька сторінок, де була інформація про організацію, доки не натрапив на сторінку, до якої було прикріплене фото.
- Чорт!- вилаявся Макс та, кинувши папку, пішов до зброї.
- Тобі потрібна допомога,- сказав Нік, наздогнавши Макса.- Ти чув, що сказав Анатолій.
- Якщо хочеш допомогти мені, то не заважай!- Макс витягнув пістолет та вийшов з ресторану.
- Він такий,- сказав Анатолій, підійшовши до Ніка,- але підтримка йому знадобиться. Надіюсь, ти вмієш володіти зброєю.
Нік перевів погляд на Анатолія та пішов до зброї, залишивши чоловіка коло входу на кухню.
- Ти повинна розуміти, що я не хочу тебе налякати. Я просто хочу, щоб ти почала співпрацювати та сказала мені, де він,- говорив до зв'язаної дівчини чоловік, тримаючи в руці пістолет.
Крім дівчини та чоловіка, в якого легко було побачити психічні розлади, в кімнаті було двоє озброєних людей та зв'язаний і закатований чоловік.
- Я знаю, що ти не скажеш, якщо не захочеш,- продовжив псих,- Проте, якщо ти не захочеш працювати, твій любий чоловік зловить кулю в лоб.
- Не треба! Не чіпай його!
- Тоді якого чорта ти не кажеш мені, де я можу знайти його?!!!-закричав псих.
- Я тобі допоможу, але відпусти його.
- Відпустити його?- спокійно спитав чоловік, а тоді засміявся,- Хлопці, ви чули? Відпустити його,- і закричав,- Якщо я відпущу його, ти зразу пошлеш мене!!! Пам'ятай, що я міг в будь-який момент випустити кілька куль в його голову, в твою голову, в голову твоєї сестри чи будь-кого з твоєї родини, але я це не зробив через доброту та надію на співпрацю. Почекай... почнемо інакше. Поговоримо, для взаємної довіри.
- Ти катував мого чоловіка, жорстоко побив мене та погрожував нам. Нам немає про що говорити!
Псих приставив пістолет до скроні чоловіка.
- Попрощайся з ним.
- Якщо хочеш говорити - говори зі мною,- сказав Макс, тихо зайшовши в кімнату. Напарники психа швидко витягнули зброю.
- Я тебе знаю, Максим Марчук,- сказав чоловік, жестом показавши своїм людям, щоб вони опустили зброю.
- Я тебе не знаю.
- Юрій.
- Мені насрати,- сказав Макс, підходячи до Юрія,- Ти хотів поговорити зі мною. Я тут. Я прийшов сюди не для того, щоб тратити час.
- Ти знайомий з нею?- спитав Юрій, вказуючи на дівчину.
- Звідки?
- Курва, я прийшов сюди не для того, щоб ділитись своїми спогадами. Ближче до справи. Чого тобі від мене треба?
- Все не так просто, як здається. Ти відомий в вузьких колах тим, що робиш добро. Хріново, але робиш.
- Можливо, тобі вдасться мене переконати і я тобі допоможу.- сказав Макс, дивлячись в очі Юрію.
- Ха-ха-ха, хлопці,- засміявся чоловік,- Ви чули? Я маю його переконувати.
- Ти маєш з неймовірною повагою ставитись до боса,- сказав один з озброєних чоловіків.
- Я не з тобою розмовляю,- відповів Макс, все ще дивлячись на Юрія.
Обурений чоловік витягнув пістолет та направив на голову Макса.
- Де тепер твій пафос, виродок?- спитав чоловік.
- Там, де і був.
- Не боїшся, значить. Зараз твої мізки розлетяться по стінах.
- Заткнись!- мовив Юрій.
- Але ж...
- Я сказав, заткни пасть!!!- крикнув чоловік.
- Отож, переконай мене, що я маю тобі допомогти,- продовжив Макс,- Я не з тих людей, яким ти пожеш погрожувати. Повір, я знаю набагато гірших, ніж ти. Якщо хочеш допомоги, переконай мене.
- Я хочу стати тим, хто переможе "Братву" та буде контролювати Росію та інші країни Радянського Союзу. Кожен повинен буде виконувати мої накази. Кожен лікар, бездомний, поліцейський. Я хочу, щоб діти продавали мій товар батькам, а батьки дітям. Кожен має працювати на мене та приносити мені гроші.
Макс не втримався та засміявся.
- Пробач, пробач. Просто я думав, що псих, а виявляється, що ти просто кретин.
- Не зрозумів,- збентежено спитав Юрій.
- Ти занадто тупий, що зрозуміти. Ти кажеш, що хочеш подолати "Братву", але, здається, не знаєш, що вони мають тісний зв'язок з Тріадами, Якудзою, Італійською мафією, колумбійськими наркокартелями та іншим. Якщо знадобиться... Точніше, не так. Якщо їхньому торговому партнеру буде щось загрожувати, то можеш чекати в себе на порозі кількох вбивць. Потім, ти забуваєш, що не "Братва" керує країною, а корпорації та її власники. Якщо ти хочеш піти проти тих, хто контролює кожен твій крок, хоча ти цього ще не розумієш, то це твоя справа. Ти чув історію про чоловіка, який зробив повністю екологічно чистий двигун, який працює на Гідрогені. Так, такий був, доки він не показав його своїм колегам. На наступний день до нього прийшли ті, хто не бажав поширення цього продукту через те, що вони зазнають серйозних збитків. Спочатку, вона закрили чоловіка в психічній лікарні, а після цього, про нього вже ніхто не чув. Якщо ти думаєш, що зможеш боротись проти таких людей, яких уникає мафія, тоді - успіхів.
- В тебе є кращий план?- спитав Юрій, відходячи від Макса.
- Так, є, але ти занадто тупий, щоб його зрозуміти.
- Тоді поясни.
- Скажем так, я можу зробити так, щоб в тебе було достатньо грошей для старту і тоді, можливо, твої внуки зможуть отримати те, що зараз хочеш ти.
- Ти зробиш все, щоб я отримати все просто тут і просто зараз! Інакше, я їй зроблю кілька дир в голові!- Юрій направив пістолет на дівчину.
- Бачу, що ти погано розумієш слово "співпраця". Я не той, кому можна погрожувати зброєю. Я і є зброєю. Все, що сталось за останні п'ять років, так чи інакше, сталось через мене, тому ти не будеш погрожувати мені чи їй!
- Таким ти мені подобаєшся,- засміявся Юрій,- З такими людьми набагато легше спілкуватись. Звісно, мені не дуже подобається твоя високомірність, але нехай. Ми це виправимо.
- Боюсь, що в нас не буде часу,- сказав Макс та сильно вдарив чоловіка,- Я передумав.
Люди Юрія швидко витягнули зброю та прицілились, щоб стріляти в Макса, але в кімнату увірвались люди Анатолія та Нік. Зрозумівши, що противників більше, люди Юрія кинули пістолети на підлогу.
- Я думав, що ти людина слова. Я думав, що ми співпрацюємо.- говорив Юрій.
- Я не співпрацюю з злочинцями,- мовив Макс, залишивши Юрія людям Анатолія.
- Ти думаєш, що вони тобі друзі? Так, можливо, вони союзники, але вони не сказали тобі про дівчину. Так, не сказали,- задоволено усміхнувся Юрій, але Макс вже не слухав його.
Спустившись сходами, Нік та Макс зустрілись з Анатолієм, який чекав їх коло входу в будинок.
- Вміючи користуватись зброєю, ти вже не пропадеш,- говорив Макс до Ніка.
- Ти пропадеш, якщо будеш так рватись в бій,- мовив Нік,- Тобі треба бути обережнішим.
- Я запам'ятаю. Не кожного дня вдається отримати поради від людини, яка прийшла з іншого світу.
- За той час, поки ти говорив з Юрієм, ми знайшли цікаву інформацію,- почав Анатолій,- Нік приблизно описав нам цього Маркуса. Я зв'язався з своїми людьми в інших державах і ми знайшли співпадіння. Він приходив до нашої точки кілька днів тому. Кажуть, що якийсь ідіот в старому середньовічному одязі намагався переконати наших людей приєднатись до нього, але вони послали його.
- Де він є?
- В Лос-Анджелесі.
- Вирушаємо?- спитав Нік в Макса.
- Ні,- відповів Макс,- В мене є справи, які треба закінчити тут. Анатолій, я попрошу в тебе про ще одну послугу.
- Все, що завгодно для мого улюбленого українця.
- Зроби все, як треба,- сказав Макс. Чоловіки потиснули руки,- Удачі.
Нік лише кивнув.
- Мої люди проведуть тебе до літака, який летить в Лос-Анджелес,- сказав Анатолій,- Будь обережним.
6 квітня 1267р. 20:00
Елакрай, Нольдорський Ліс
Через кілька годин ходьби по темних та заплутаних підземеллях, Іміра, Торувіель та Летардіан опинились в підвалі, збудованому з білого каменю. Вони піднялись сходами та вийшли в неймовірно красиво оздоблений коридор, який оздоблений золотом, дорогоцінним камінням та дуже рідкісними металами. Крім дорогоцінних металів, Іміру вразили й розміри коридору, де, без проблем, могла б відбутись невелика битва.
- Це тронний зал?- спитала Іміра, розглядаючи коштовні каміння та неймовірно красиві картини.
- Ні, просто коридор,- відповів Торувіель,- Не шуми. Якщо ельфи прислухаються, то зможуть почути твоє дихання.
Летардіан кілька хвилин вів їх коридором. Несподівано, Летардіан повернув в одну з кімнат і якраз вчасно, бо з-за повороту вийшов патруль.
- Нам ще довго?- прошепотіла Іміра.
- Майже.
Пройшовши через кімнату, Летардіан відчинив задні двері. Вони вийшли в інший коридор, та, пройшовши сотню метрів, зайшли в іншу кімнату. Іміра жодного разу не бачила покої королів, але одразу зрозуміла, що ці найкращі. Якщо порахувати скільки коштують всі предмети в кімнаті, то всіх грошей Імперії Баккус, Королівства Фірдсвейн і Сарлеону не вистачить на це!
Пройшовши кімнату, вони пройшли на кухню, де працювали люди.
- Що вони тут роблять?!- спитала Іміра та побачила, що люди зовсім не звертають на неї увагу.
- В Нольдорів є кілька загонів, які роблять глибокі рейди вглиб ваших держав та забирають людей в рабство. Ми не тримаємо їх тут до смерті. Після деякого часу, їх омивають в особливій воді та повертають в тому ж віці, в якому забрали. Правда, інколи трапляється так, що люди повертаються та бачать давно зарослі могили своїх внуків.
- Дехто не може зрозуміти, чому пройшло, нібито, кілька секунд, а їхнього села давно немає і їхні внуки давно мертві. Більшість, після такого, кінчають з собою або божеволіють. Тим, кому вдалось втримати світлий розум, ніхто не вірить.- втрутився в розмову Летардіан,- Я довгий час намагався боротись з цим, але мене ніхто не хотів слухати. Ельфи занадто горді, щоб працювати самим.
Доки вони говорили, дійшли до єдиної скромно оздобленої кімнати в палаці.
- Скоріше за все, двері закриті,- припустила Торувіель.
Летардіан спробував їх відчинити та сам дуже здивувався, коли побачив, що вони відкриті. Вони пройшли сходами вниз, коли побачили розкішно вдягненого молодого чоловіка з довгим світлим волоссям, який тримав руки за спиною та не обертався до них.
- Мені жаль, Летардіане, що ти зрадив нас,- почав Аелдаріан,- На відміну від Ізілрандіра, я бачив в тобі перспективи і, незважаючи на твоє довге перебування серед людей, надіявся, що ти досягнеш висот. На жаль, ти мене розчарував.- молодий та красивий ельф повернувся до них обличчям,- Кому ти хочеш допомогти? Людям?
- Своєму другові. Крім того, я не дам тобі чи Ізілрандіру захопити владу в Лісі!
- На жаль, ти нічого не можеш тут зробити,- ельф витягнув меч,- Ти ще можеш здатись.
Торувіель почула звуки нольдорів, які бігли коридором.
- Я ними займусь,- сказала ельфійка та, витягнувши лук, побігли до дверей.
- Ти був хорошим воїном,- сказав Аелдаріан.
Летардіан витягнув меч. Аелдаріан спробував вдарити нольдора, але той вчасно ухилився від удару. Полководець знову замахнувся на Летардіана, але вмілий нольдор ухилився від удару та, зробивши перекат, опинився позаду противника. Летардіан спробував вдарити ельфа, але ворог відбив удар та вдарив нольдора ногою. Бій тривав ще кілька хвилин. Летардіан не хотів здаватись, але розумів, що Аелдаріан занадто сильний для нього. Нольдор відхилився від чергового удару та відбив другий. Тоді Летардіан зрозумів, що бій для нього закінчений. Аеладріан вправно ухилився від удару нольдора, вибив меч з його рук та, одним ударом, проткнув живіт нольдора.
- Спочинь,- сказав ельф, витягаючи меч з тіла Летардіана.
З рота нольдора потекла кров, а через секунду, він впав на підлогу, заливаючи її кров'ю.
В той час, поки два воїни бились між собою, Іміра почала обшукувати кімнату. Коли, здавалося б, вона знайшла те, що шукала, дівчина відчула, як хтось сильно вхопив її за довге світле волосся та сильно вдарив обличчя об стіл.
- Людина!- розлючено крикнув Аелдаріан,- Ти посміла обікрасти ельфів! Після твоєї смерті, вимруть всі люди, яких я тільки зустріну.
Чоловік схопив ножа та хотів перерізати горло Імірі, але відчув, що в нього вистрілили дві стріли.
- Ти більше ніколи нікого не вб'єш!- розлючено крикнула Торувіель, бачачи тіло мертвого Летардіана.
- Зрадниця!
Ельф сильніше схопив ножа, а Торувіель витягнула останню стрілу. Полководець намагався вбити ельфійку, але жінка була швидшою, тому швидкими рухами, різала та колола тіло Аелдаріана. Противник довго махав ножем в повітрі, але зміг вчасно вдарити її ногою та притиснути до стіни.
- Твого друга мені була жаль, адже він зробив достатньо для нас, але тебе ні. Тебе не запам'ятає ніхто. Ні нольдори, ні люди. Ти заслужила на це.- сказав Аелдаріан та кілька разів проткнув ножем тіло Торувіель. З її ран швидко стікала кров. Вона злякано дивилась на чоловіка, який її вбив. Полководець відпустив її одяг і, вже мертвою, Торувіель впала на підлогу.
Іміра злякано спостерігала за цим та розуміла, що вона - наступна. Аелдаріан повільно йшов до неї, кривлячись від болю, які завдавали йому рани. Незважаючи на це, він був сповнений рішучості. Чоловік швидко підійшов до Іміри та спробував вдарити її. Йому не вистачило секунди. Дівчина встигла ухилитись від швидкого удару ножем та, схопивши меч Летардіана, що лежав на підлозі, вдарила в шию противника. Голова відлетіла від тіла і Аелдаріан впав на підлогу. Дівчина почула швидкі та тихі кроки нольдорів, які швидко бігли до неї. Вона кинулась до столу та взяла куаліс - єдине, що могло врятувати її. Дівчина зосередилась, а через кілька секунд відчула сильне запаморочення. При цьому, вона відчула приємний морський вітерець, який ледь відчутно обдував її шкіру на обличчі. Розплющивши очі, вона побачила, що змогла відкрити портал. В цей момент, в кімнату забігли кілька нольдорів. Дівчина не втрачала час, тому швидко стрибнула в портал. Розуміючи, що її не догнати, нольдор випустив стрілу в портал, який, одразу після цього, закрився.
Тим часом, на околиці Нольдорського Лісу, на старому возі сидів Матео та вдивлявся в темні та ворожі хащі.
- Довго їх вже немає,- говорив Матео,- Вже мертві, напевно. Хоча, вона не прості воїни. Надіюсь, що ще побачу їх коли-небудь.
В наступну секунду, Матео вдарив коней та швидко поїхав ледь помітною дорогою.
Цього разу Нік летів не в елітному літаку, а компанія курей та гусей вже почала йому надокучати. Незважаючи на це, це був політ, тому чоловік захоплено дивився у вікно. Емоції вже не були такими, як вперше, але Нік розумів, що може більше не побачити цього, тому просто насолоджувався та запам'ятовував. Через кілька годин, вони приземлились, а коло літака вже стояли троє озброєних людей, один з яких тримав в руці сумку.
- Ми люди Анатолія,- сказав один з чоловіків, коли Нік підійшов ближче до них,- Ми відведемо тебе туди, де є чоловік, якого ти шукаєш, але в нас був наказ не вступати в бій.
- Так, я сам все зроблю, але вся моя зброя у Львові,- мовив Нік,- Я намагався сказати про це керманичу, але він не хотів мене слухати.
Другий чоловік передав Нікові сумку. Відкривши її, чоловік побачив дивний, але зручний лук, стріли з різними наконечниками та чорний костюм з дивного, але приємного матеріалу.
- Максим передав вам подарунок,- сказав чоловік, побачивши здивований погляд Ніка,- Він сказав, що вам варто оновити гардероб.
- Як він встиг доставити це швидше, ніж прибув я?
- В нього є свої способи. Крім того, всередині є лист. Він хотів написати вам в Інстаграмі, але вчасно згадав, цитую: "В цього середньовічного дивака немає телефона, тому прийдеться писати на листочку. Не думав, що ще колись буду це робити."
Нік лише ледь помітно усміхнувся. Чоловіки провели його в чорний позашляховик. Всередині Нік швидко перевдягнувся в чорний легкий і зручний костюм та почав читати листа.
"Мужик, ти повинен розуміти, що останній раз я писав листи ще в школі і це лише через те, що це була тема уроку. Я б полетів з тобою в Лос-Анджелес, бо давно вже там не був, але в мене тут виникли справи, тому я маю їх розгрібати. Звісно, я б не відмовився від твоєї допомоги, якби ти допоміг, але знаю, що в тебе особисті справи з цим мудаком, тому не буду тобі заважати. Головне не налажай, бо тобі всеодно, а мені, можливо, прийдеться відчищати лайно, яке ти може залишити. Коротше, роби, що хоче, але без матеріальних і людських втрат. Це головне. Ще одне. Недавно мені подзвонила Кейт та сказала, що ти забув в неї свої речі. Вона відправила мені фото і я зрозумів, що ти давно не оновлював свою амуніцію, тому зробив це за тебе. Чесно кажучи, я хотів відправити і меч, але, на жаль, на пошті не приймали. Чорт забирай, надворі 2027 рік, а вони не можуть перевезти колекційну річ! Можеш не переживати. Лук достатньо міцний для користування в ближньому бою. В мене є знайомий, який так захистив своїх рідних, тому ти впораєшся. Удачі."
Через тридцять хвилин, вони зупинились коло входу в недобудований будинок.
- Ви впевнені, що...- почав Нік.
- Так, точно,- перебив чоловік.
Нік вийшов з чорного автомобіля та швидко зайшов в будівлю. Чоловік піднявся сходами на п'ятнадцятий поверх та побачив Маркуса, який дивився на місто, яке поступово поглинала темрява ночі.
- Неймовірно,- сказав чоловік,- Ніч наступає, але ти подивись скільки світла навколо! Я чекав на тебе, Ніку. Було доволі цікаво за тобою спостерігати. Ти мене не бачив? Я весь час був поруч. Тобі просто треба було озирнутись.
- Мені начхати чи ти стежив за мною, чи ні. Ти вбив багато людей і точно не будеш займати цей світ.
- Наївний,- усміхнувся Маркус,- Ти дійсно думаєш, що зможеш боротись проти мене? Я дещо зрозумів на цій планеті. Друзів заводити набагато легше, якщо у вас спільні цілі. Хіба ж в тебе буде час на мене, якщо ти будеш битись з нею?
Після слів Маркуса перед Ніком опинилась дівчина. Точніше, це була істота, тіло якої колись належало дівчині. Воно було жахливо раненим, покаліченим, а голова виглядала так, ніби в усі отвори залізли жуки та комахи. Істота, незважаючи на зовнішній вигляд, швидко наблизилась до Ніка та спробувала вдарити чоловіка довгими кігтями, але він встиг ухилитись від удару. Чоловік приготувався відбити черговий удар, але, краєм ока, він побачив, що Маркус знову готується зникнути. Це відволікло воїна, тому істота скористалась цим та гострими кігтями схопила шию чоловіка, притиснувши його до стіни.
- Свого часу я померла, але переродилась. Нікчемні та нікому непотрібні чотири життя і я знову тут,- жахливим голосом говорила дівчина, поки її кігті глибше врізались в шию Ніка.
Чоловік зігнув ноги та відштовхнув від себе істоту. Кров швидко текла з шиї чоловіка, але він намагався ігнорувати біль. Нік побачив, що Маркус вже зник, але простір, на місці, де він стояв, залишався викривленим ще кілька секунд. Зрозумівши, що іншого вибору немає, Нік побіг туди.
Раптово, чоловік відчув вже знайому невагомість, яка тривала не дуже довго. Простір навколо чоловіка став чіткішим і Нік зрозумів, що падає. Боляче вдарившись об дашок балкону одного будинку, він перелетів та вдарився об балкон сусіднього будинку. Через кілька секунд, Нік впав в калюжу, зламавши собі кілька кісток. Стогнучи від болю, чоловік перевернувся на спину та розплющив очі. Тоді він побачив світ, який шокував його ще більше: величезна кількість яскравих екранів, неонових та голографічних вивісок, літаючі машини, що пролітали над дахами дуже високих будинків та люди з прозорими екранами перед очима, які йшли основною вулицею, не чуючи Ніка.
Чоловік опустив голову на мокрий асфальт та, перед тим, як знепритомніти сказав:
- Чорт.