Жовта куля, що з'явилася на горизонті, палкими штриш-ками молочних променів увійшла в будинок через вікно. Розбу-дила Алекса від порожнього сну, обливши його після сум’ятної ночі блаженним теплом. Нечутливе, бліде обличчя, що втратило радість, ожило. Він став на коліна і подивився на блискуче вікно. Через нього виднілися вдалині краєчки тих, що стояли, які відби-вали на своїх стінах відблиски ранкового святилища. Встав на тремтячі ноги. Повністю зневоднений від теплих почуттів, втом-лений від болісних самотніх ночей, він повільно підняв голову і зустрівся зі світлом, що проникло крізь скло і засліпило його. Різ-ко відвернув виснажений погляд убік, стиснувши від сумного болю очі, почув стукіт свого серця. Вловлюючи кожен стукіт, що виходив із грудей, почав до нього прислухатися. Стукало повіль-но, і сумно, ніби вмирало, і ловило останні хвилини чийогось життя. Паралельно на іншому краю світу в маленькому будиноч-ку лише заввишки в один поверх зі стареньким покритим шифе-ром дахом, і цегляними стінами, пофарбованими по-старому білою крейдою, і маленькими дерев'яними вікнами, що відкри-вали вид на невеликий дворик зі зростаючими вишнями, яблу-нями та бузком, де вже весь двір з зеленою травою, що підрос-тала, вкрив сніг, що лежав по всій території, жив самотній дідусь.

Зима, що прийшла, раптово застала всіх жителів знена-цька. Вона несподівано налетіла на літнє радісне селище, які не знають бід і труднощів. Покрила все білим страхом. Налякала всіх діточок одягнених у легкий одяг холодом. Із приходом зими з’являлися глобальні зміни. Не всім, і не завжди, одна й та сама пора року може принести з собою те, що необхідно, і потішити сповнив усі наші бажання, наповнив життя новим змістом. Ра-зом з нею змінювалося життя багатьох односельців, і ніхто з них не знав силу і сторону змін. Зима це Вона, і Вона - символ жіно-чності. Прекрасного і чарівного завжди все и раптово змінювала.

Не далеко від старенького будиночка, на розі села, біля зеленої галявини, такою була до приходу зими, а зараз її засте-лила біла зима сніговою ковдрою. У цей час, біля застиглої від холоду галявини, стоїть дідусь, із сивою бородою, у пошарпано-му одязі, одягненому на викривлену від старості спину і підпи-раючому її колись знайденою ще в дитячому віці на лісоповалі бамбуковою тростиною. Він тримав її рукою, що тряслася від хо-лоду. За спиною старого, метрів сто від нього стояв занедбаний, і такий самий зношений часом старенький сарай, з однією роз-валеною цегляною стіною, що була зруйнована ззаду, з порож-німи віконними вставками, без скла, з дверцятами, що нахили-лися на бік, і які вже не відчинялися десяток років.

Старий подумав:

- Час нікого не береже. Він не знає жалості, ні благання, ні прохань, ні чого. Ми не можемо бути тут довше відведеного нам часу, і затримаються на хвилину більше, ніж ми хочемо, але ми завжди можемо піти раніше. Найчастіше хвилина за хвили-ною йдуть сліпо від нас. Час, що минув, ніяк не повернути. У нас тільки одна дорога - вперед, і ніяк не назад. Ми навіть не може-мо зупинитися, звернути, або повернутися назад. Він безупинно несе нас тільки вперед. Його не цікавить наше життя, як ми його проживаємо, наше ставлення до нього, воно є, і все, і його стіль-ки скільки його може бути, і не більше. Воно закінчується і йде разом з нами. Швидше за все, кожен сам приймає, як прожити подарований нам час нашого життя.

Старий із задумливим обличчям, пильним поглядом роз-глядав білі куполи, що виднілися серед хмар, і зі співчуттям в очах подивився вниз на лід. Повільно провів ногою по пишному весняному сніжному пуху. Оголив замерзлу знизу воду від снігу. Дід ще сильніше примружив очі, холодні сніжинки липли до щік. Придивившись до поверхні льоду, побачив різку зміну поверхні, вода стала зеленого кольору з блискучим переливом срібла. Не здивувавшись мінливій грі кольорів під водою, дідусь зробив іншою ногою круговий рух, очистив лід від снігу. Зі ще більшим зусиллям уперся втомленою, і злегка обмороженою рукою об тростину, розглядаючи розпливчасту картину під льодом.

Два місяці тому його любов назавжди залишила цей світ, він залишився сам. Старий уперше відчув відхід часу. Час закін-чувався, і він нікуди не міг піти з кінцевої стежки. Почав махати на всі боки ногою і розкидати сніг. Дід вичистив невелике вікон-це на льоду. Важко нагнув сиву голову вперед, уперся підборід-дям у вовняний комір, зморщив очі, він спробував зазирнути під лід і зрозуміти, що під ним знаходиться. Подивившись на всі бо-ки, дідусь нічого не побачив, з-під нього було видно тільки буль-башки, що піднімалися з глибини, а почуття всередині нього го-ворили зовсім про інше. Він знав, що під ним щось знаходиться, і воно має зараз для нього велику цінність. Інтуїтивно, він розу-мів усю важливість моменту, що проходить зараз, і його важ-ність. Це були останні хвилини життя, і старий, через п'ятдесят років свого життя, нарешті знайшов відповідь на своє запитання. Впізнав його, йому буде легше йти, і біль його не затримає, і не принесе страждання. Голова опустилася ще нижче, ніжно приля-гши на груди до серця, що стукало. Він обережно поставив бам-букову тростину під підборіддя. Довго дивитися лише в одну то-чку, і хоче побачити в ній те очікуване, яке залишало впродовж усього його життя порожнечу, стаючи з роками дедалі більшою. Насуплені очі від холоду стиснулися і перетворилися на дві сірі рисочки. Збоку, з нізвідки народився величезний вихор. Підняв-ши вгору, і закрутивши по колу сніжинки, що лежали на землі, він видав приємний довгий звук холоду. Слідом за ним з'явила-ся величезна рука самої зими. Вона одним рухом пальця напра-вила вир снігу на старого, який ледве стояв на ногах. Він, згаду-ючи свій характер молодого, і не поступливого ні перед чим хло-пця, який залишився в ньому й донині. Витримав випробування, влаштоване виниклою примхою зими, що дала йому ще більше сил і впевненості. Він усміхнувся.

- Усе, що може ослабнути, так це наше тіло, але не дух, - тихо сказав старий.

Старий розплющив очі після вихору, що пролетів, поди-вився у вікно, по його спині пробігся холод. Під льодом він поба-чив глибоку ніч, за якою крилася маленька таємниця. Постоявши ще хвилину, побачив, що з під темного льоду почала проясняти-ся маленька розмита плямочка білого кольору. Вона рухалася незграбно на всі боки, з ліва на право, стаючи то більшою, то меншою. Повільно наближаючись до поверхні льоду. Старий не поспішав, він давно перестав поглядати на стрілки наручного годинника. Він подумав:

- У любові немає віку, для неї не важливий статус, для неї не важливо ким ми є, і що з себе уявляємо, це почуття, яке жило, живе, і буде жити в людському серці до тих пір, поки воно не зу-пиниться, не перестане стукати.

Час не пожалів діда. Незважаючи на суворий зовнішній світ, він завжди зберігав усередині себе любов і молодість. У йо-го душі живе ще той хлопчисько, що радісно бігає полями, розсі-каючи сонячний простір, і ще намагається наздогнати, спіймати за крило птаха, що літає. Через роки, він залишився тим самим хлопцем. Розуміючи всю природу нашого перебивання тут, і без-поворотний хід. Смирення і прийняття правди стало для нього найхоробрішим вчинком життя. Очі сяяли добром і пильно ди-вилися вниз. Через багато років, він тільки зараз зміг зрозуміти найпростішу радість свого життя перед самим відходом. Розмір-ковуючи і розуміючи про незмінні закони життя, силует під льо-дом ставав то більшим, то меншим, не показуючи чіткого зобра-ження. Щось під льодом дуже сильно хотіло потрапити за межі водяного світу на поверхню.

Почекав кілька хвилин, розмита плямочка перетворилася на звичайнісіньку рибу, яка страждає від зимової задухи. Їй, створінню підводного світу, не вистачало найпростішого ковтка повітря. Вона піднімалася вище, і ближче до льоду, виглядала дурними оченятами новий, і незвіданий для неї наш світ. Під час останніх ковтків повітря, що було у воді, почала розуміти ту саму тонкість, що розділяє життя і смерть, вбачавши через лід невідо-му людину. Дід, що стоїть над нею, є всього лише таким же са-мим гостем у цьому світі, як і вона. Людина мислитель, а ним був дідусь. Нічого не знав про смерть, це була найчесніша відповідь.

Він подумав:

- Ніхто не знає, що після. Ніхто звідти не повертався на-стільки, наскільки це не можливо, і ніколи не повернеться.

Вони потрапили удвох в одну, і ту саму реальність, і в один і той самий проміжок часу, завершення їхнього життя. Че-рез лід у зовсім іншому для неї і чужому світі був найпростіший і найважливіший для її життя кисень у безмежній кількості, але в підводній безодні його залишилося маленькі крихти, яких виста-чало тільки на кілька хвилин життя. Старий пильно подивився в її очі, і зрозумів усю складність її життя, і нестерпну потребу в од-ному ковтку повітря, догляд може бути страшним. У цей момент труднощів, він знайшов відповідь на своє довгоочікуване питан-ня, яке іноді тихими ночами не давало спокійно полетіти в не-звідану країну до свого кохання і дружини. Отримав довгоочіку-вану відповідь, лише стоячи на березі маленького озерця, і вди-вляючись під лід на вмираючу рибу. Спостерігаючи за її останні-ми зітханнями, вона, судомно тремтячи зябрами, і знесилено махаючи хвостом, намагалася щосили дістатися до поверхні льоду.

- Наше життя - це короткий проміжок часу з неминучими змінами, які не мають сталості і не являють собою вічності. Все, що до нас приходить у життя, то завчасно, і йде від нас, залиша-ючи лише тінь у нашому серці, - старий подумав про свою дру-жину, - він тихим голосом сказав ці слова рибі, яка плавала під кригою, сподіваючись, що вона почує його й піде в інший світ, не чинячи опір обставинам, що вже виникли безвихідно.

Він кинув на неї розуміючий погляд, і після сказаних слів утримав паузу, і знову їй сказав:

- Спасибі тобі за самопожертву, прекрасне створіння, за-ради всього лише однієї відповіді на моє одне запитання, яке дало мені зараз найпростіше розуміння мого сенсу елементар-них речей.

У відповідь на почуті через лід лише його стогони, вона жадібно розкрила широко рот і ковтнула воду, махаючи вже не так жваво, як хвилину тому.

- Наше життя зіткане із самих змін. Без них не може бути нашого життя таким яким воно є, непередбачуваним. Вони роб-лять його особливим, і наповнюють цінність, яка так необхідна для всіх нас. Але не мені. Я завжди цінував кожну хвилину свого життя. Тепер я зі спокійною душею зможу піти незнайомим мені шляхом в інший для мене дім. Уже ні чого не можна змінити, і ніколи не ні чого не можна було змінити. Риба, намагаючись уникнути неминучого кінця з усіх сил, що залишилися, почала чинити опір смерті і трагічному завершенню свого кінця. Розма-хуючи хвостом, виставляючи на всі боки жовті плавники, і глухо ляскаючи зябрами з широко розплющеним ротом, хапаючи останні крупиці кисню, які були у воді, піддавшись оманливій надії на продовження життя, її намагання вибратися з без вихід-ної ситуації ще більше відібрало в неї сил. Час прийшов. Вона востаннє, але вже повільно махнула хвостом, і різко переверну-лася на животик, і одразу мляво спливла до поверхні льоду.

- Прощавай, - сказав він тихим сумним голосом, - хоч ти не золота рибка, а я не в казці, але я тобі дуже вдячний. Ти ви-конала моє одне і найважливіше бажання в моєму житті, давши мені відповідь на моє запитання, яке тривалий час не давало мені змоги піти слідом за своїм коханням по стопах своєї коха-ної. Спасибі тобі за такий щедрий подарунок хоробре, але дурне створіння.

Змірявшись з безвихіддю, і отримавши неймовірний спо-кій, він звільнив себе з ланцюгів на душі. Насолоджуючись останніми секундами перебивання тут і вдихаючи прохолодне повітря, наповнюючи ним сповна легені, відчуваючи на своєму обличчі крапельки сніжинок, які стікали, він заплющив очі із за-доволеним обличчям. Не показуючи страждання і болю, як в цей же момент старий ще раз попрощався з рибою, але вже думка-ми. Вдалині на краю селища пролунав ранковий дзвін місцевої церкви, сповістив жителів про ще одного померлого з їхнього життя хорошого друга, і вірної слову людини. Невидима вітряна хвиля накрила його зігнуте тіло і похитнула в бік, а слідом за нею вже з іншого боку вітер штовхнув діда в іншу сторону. Після отриманої відповіді на своє запитання він ослаб, сила волі поки-нула його, і надала всього старого самому собі. Перестав чинити опір і триматися за життя. Лише тільки воно давало йому силу, і утримуючи його тут, не відпускало на той невідомий бік буття. Виконавши свою місію, старий міг тепер спокійно, не затримую-чись, піти у свій останній і призначений світом шлях. Втретє вітер накрив мудреця, і обережно поклавши його на м'який сніг, дбайливо підклавши під спину прохолодне простирадло, а під голову м'яку подушку у вигляді маленької жменьки снігу, як він закрив очі. З райським виразом обличчя і блакитними очима по-дивився вгору в нескінченний простір. Ні він, ні місцевий свяще-ник, ні риба, що пішла зі світу живих у світ мертвих, не знали, куди він прямує у свій останній путь. Помер, і пішов зі щасливим обличчям і виконаним почуттям обов'язку в іншу для всіх реаль-ність. Вітер маленькими крихтами снігу накрив тепле обличчя. Старий зробив свій останній вдих, і серце перестало стукати, во-но зупинилося, життя закінчилося, а очі закарбували на собі ві-льний політ чайки, що несподівано з'явилася в небі. Через де-який час старець усвідомив неминучість змін. Від смерті незна-йомої людини, а між ними був зв'язок, Алекс зігнувся, схопив-шись за серце, відчув хвилинне почуття втрати близької людини. На всіх чекали зміни, так само як і на нього сьогодні чекали гло-бальні переміни. Алекс із втомленим обличчям, прикриваючи рукою яскраве світло, підійшов до вікна і побачив, як на мить сяюче жовте сонце обволокло в темні тіні. Масова хвиля плута-нини поглинула всіх киян, не зважаючи на вік. Діти, дорослі, лю-ди похилого віку всі потрапили під вплив створеної маленьким Карликом невидимої хвилі, але відчутної в матеріальному житті, це була не велика криза. Він почав відбирати у містян перспекти-вні робочі місця, грошову плату за виконану роботу, і підштовху-вати людей на обман. А чесні працівники які намагалися своєю працею заробити на хліб, то роботодавці таких вірних трудівни-ків залишали без обіцяної плати, і можливості на чесне вижи-вання. Настав за ніч такий важкий час, ненароком провокуючи їх на вчинення злочину і неслухняність червоної букви закону, все змінилося. Зміни прийшли після обговорюваного стратегічного плану цієї ночі трійкою божевільних у Алекса за стіною, що вже вранці втілилися в реальність.

У душі Карлика на цей момент зникло співчуття, жалість та почав розмножувати безробіття, обман, зраду, і хитрість, по-рушення всіх загальних прийнятих соціальних правил культурою.

Алекс, стоячи біля вікна і спостерігаючи за перехожими, побачив казуальну для киян сцену, що забрала в нього здоровий глузд. Невідомий чоловік у чорному плащі літнім спекотним ран-ком раптово з'явився з-за рогу особняка, що стояв поруч. Котя-чими кроками намагаючись і не створювати галасу, уникаючи зайвої уваги, підкрався до високовольтного стовпа, що стояв навпроти вікна, з мідним дротом, що звисав донизу зверху. Придивившись, Алекс упізнав у невідомому чоловікові як свого сусіда, який жив поруч і уже довгий час. Він ще вчора заробляв відкритою власними руками фірмою сто тисяч гривень на тиж-день, а вже сьогодні вранці з невідомих причин із доброго поря-дного громадянина перетворився на зловмисника дрібного ха-рактеру, який шукає невиправдану своїм діям здобич. Сусід зу-пинився навпроти бетонного стовпа і подивився жадібним, злим поглядом на Алекса, який стояв у непорозумінні. Він озирнувся на всі боки, досліджував територію. Правопорушник переконав-ся у відсутності служителів закону, і його кулак мимоволі стисну-вся, інша рука різко витягнула з внутрішньої кишені старенький, потертий молоток, і як коваль на ковадлі, заробляючи своєю працею на хліб, почав широко розмахуючи рукою і бити по стов-пу, відламуючи собі шматочок мідного дроту на можливий сні-данок. Від ударів почали утворюватися величезні сині іскри, що спалахували раптово червоним вогнем, так само різко як і згаса-ли. Після десятка гучних і хльостких ударів, що пролунали, кабель упав на асфальт і став ласим шматочком нечесно зароблених сьогодні грошей. Він пригнув на здобич, зловтішно подивився на всі боки, і пильним поглядом глянув на вікно Алекса, і злочинець зник з місця злочину. Які причини перетворили його з шановного власника власної справи, хорошого і чесного керівника на враз-ливу особистість, що піддалася впливу маленької спокуси, яка підштовхнула порушити закон. Заробити пару копійок, пересту-пивши через усі моральні принципи і закони, ні хто не знав. При-чиною таких невиправданих дій став ранковий дзвінок Карлика, який сповістив про світову кризу. Перебіг таких непередбачува-них подій спричинив розчарування і призвів до незворушних, але виправданих для нього вчинків сьогоднішнього дня. Це був обманний маневр Карлика, не тільки для сусіда, а й усього світу, занурив людей у свої незвичайні чари. Пустив усього лише не-правдиву ранкову чутку з метою загального безладу і здійснення свого плану. Паралельно до безладу, що виникав у будинку Але-кса, пролунав телефонний дзвінок, який приніс із виниклою ме-лодією оповіщення нав'язливу тривогу. Алекс, немов яструб, ви-летів із кімнати третього поверху, сонними очима махаючи кри-лами, прилетів на перший поверх до телефону, що лежав на скляному столі. Сонними очима намацав маленьку цеглинку і без сумніву натиснув на кнопку "відповісти на виклик":

- Доброго ранку. Олександр Миколайович вас слухає, - він сказав сонним голосом.

- Доброго ранку, - на іншому кінці дроту пролунав давно знайомий голос.

- Я радий вас чути. Ви телефонуєте мені у справах чи так вирішили запитати про моє самопочуття.

- Не перше, і не друге, на превеликий жаль. Я дзвоню вам із зовсім іншого питання.

- Що вже у вас там сталося? Тривожним голосом запитав Алекс у свого керівника юридичної фірми.

- Я вам маю повідомити дуже погану на сьогоднішній ра-нок новину.

- Не може такого бути. Невже ми програли справу?

- Ні, - твердо відповів голос по той бік телефону.

- Хтось зі співробітників учора загуляв, і сьогодні не ви-йшов на роботу?

- Ні. Ви не вгадали. Все набагато гірше, ніж ви можете со-бі уявити.

- Наші клієнти розірвали з нами контракт?

- Ні.

- Що ж такого трапилося, чого ви мені так рано зателефо-нували?

- Для початку сядьте, а потім я вам усе розповім. Сіли?

Алекс присів на стілець, що стояв поруч зі столиком:

- Так.

- Сьогодні вранці до нас на фірму надійшов рекомендо-ваний лист від нашого генерального директора Миколи Наполе-гливого.

- Цікаво, а що в ньому було написано? Комусь із наших співробітників запропонували підвищення? Невже це я?

- Ні. Слухайте мене уважно. У зв'язку з погіршенням фі-нансового становища в країні і слідом за цим, на превеликий жаль, нам необхідно скоротити чисельність персоналу нашої компанії. Ви мене чуєте, Алекс?

- Так. Я уважно вас слухаю, але який стосунок це має до мене? У мене керівна посада.

- Я не знаю, як і чому це сталося, але в списку на звіль-нення наших співробітників є і ваше прізвище, яке з якихось не-відомих причин виділене великим шрифтом. Скажу вам правду. У мене немає жодного бажання звільняти свого найкращого працівника, - він сказав сумним голосом.

- Ви хочете сказати, що мене звільнено, і я автоматично стаю безробітним.

- До докорів сумління мого сумління це саме так як ви щойно сказали.

- У мене є шанс щось змінити?

- Олександре Миколайовичу. З повагою сказав він.

- Так, я уважно вас слухаю.

- Я сьогодні тричі телефонував генеральному директору і говорив за вас як за найкращого працівника нашої компанії, але він наполягав на своєму як упертий осел, не поступався мені ні в чому.

- Чому так сталося? Стривожено запитав Алекс.

- Я не знаю. Він сказав, що це його наказ, і він обгово-ренню не підлягає. Ось така довга у мене з ним виникла розмо-ва. Вибачте, Алекс. Я більше нічим не можу вам допомогти, - хо-лодним тоном сказав він.

- Я все розумію. Дякую.

- І я вам хочу подякувати за вкладення в атмосферу коле-ктиву мотивації та робочої відданості нашій справі.

- До побачення.

- І вам, Олександре Миколайовичу, до побачення, - він не встиг договорити, як Алекс поклав слухавку телефону на те місце, де взяв її, обірвавши розмову.

У незрозумілому стані він пішов на кухню і тремтячою ру-кою взяв склянку води, що стояла на столі, в якій уже лежала підкладена таблетка Карлика, що змінювала реальність. Він її поклав без відома Мага. Алекс не знав того, що дзвінок був справою маленьких рук непідконтрольного маленького пустуна, який працював під керівництвом Чарівника та виконав свою ма-леньку роботу.

Зі склянкою в руці, він вийшов на балкон і зробив ковток холодної води, а за ним другий, і третій. Він відчув у собі незви-чайний підйом радості і свободи. Реальність його світу розплив-лася, і перетворив її на легкий сон. Карлик зробив свою хитру справу, і виконав доручення свого наставника. Життя нашого героя почало радикально змінюватись в невідомому напрямку.