Біле ранкове світло засяяло на краю горизонту. Воно не-мов атом блакитної матерії, що вибухнула на краю нескінченної блакитної матерії, накрило теплим простирадлом місто. Почина-ючи від краєчків житлових маленьких будинків, що сплять на па-льцях столиці повільно продовжило пролітати над Києвом, пос-міхаючись сонною усмішкою, розбризкуючи білими крилами жо-вті промені сонця на холодні дахи будинків. Розбудив, і підняв із теплого ліжка киян - наче до них прилетів ранковий жар птах "Нового Дня". Вона, махаючи прохолодними крилами ночі, спус-тилася ближче до землі й посипала еліксиром бадьорості вікна багатоповерхових будинків, які стоять під синім небом, ніжно полоскотала заспані обличчя людей. Біле ранкове світло взяло за руку ніч, що чинила опір, але, не бажаючи йти, наполегливо, разом із нею, полетіла на інший край землі, забравши з собою прохолодну літню темряву світанку, а замість неї розклалася га-лявина літнього дня. Київ почав прокидатися, і оживати.

З приходом світанку непомітно минула година. Столичні багатоповерхові будинки випросталися до сонця, і прокинулися під звук миготливих на дорогах зі скрипучими колесами старень-ких тужливих автомобілів, які сонно літали по всьому місту цілу ніч у гонитві за швидким заробітком, що тікав від них до таких самих конкурентів. Прокинувшись під мелодію міського літа, Алекс прийняв прохолодний душ, і прокинувся від солодкого сну в більш прохолодну реальність нового дня. Він, ліниво ступаючи старим потертим паркетом, зупинився, злегка сперся на стіну, подивився на всі боки, і повільно попрямував на кухню випити чашку міцної кави.

Це були перші кроки самотнього хлопця. Він жив не да-леко від казково блакитного озера в не великому триповерхо-вому будинку, збудованому з червоної декоративної цегли. Ви-кладене рукою майстра-садівника квадратне подвір'я з живою травою, і померлим басейном, що стояв уже тривалий час без нагляду господаря, в якому ні хто не плавав. Може вже кілька років. Навколо будиночка стояли житлові будинки, що вдивля-лися на його зелений дах, збудовані аж до самого неба. Не да-леко від житла лежало наскрізне з блакитною водою озеро. Гори квартир, збудовані до неба, закривали щоранку своєю величез-ною тінню великі прозорі вікна цегляного будинку. У такій місце-вості мешкає славний хлопець Алекс, який жив сам у великому будинку і в міській місцевості. Це було чудове для його життя місце. Він що світанку виходив на балкон у синьому махровому халаті й відчував на собі вологе свіже повітря, що злегка торка-ється теплої шкіри і летить із берегів озера. Воно підбадьорювало господаря будинку. Сам вид з балкона нагадував чимось хатину на березі моря, де жив самотній моряк.

На зеленій смузі, викладеній із трави, стелилися біля бе-регів озера старенькі верби із зеленим розпущеним до низу дов-гим волоссям, які щоранку оплакували свою сумну драму. З їхніх кінчиків листя кожного світанку спускалися солоні краплі ранко-вої роси. Хлопцеві подобалося жити в будинку, що оточував хмарочоси, йому імпонувала така незвична місцевість. Він про-кидався щоранку і завжди почувався на відпочинку. Золотий те-плий пісок, прохолодна вода, і всі курортні зручності надихали його вдень і вночі. Ранкові хвилі, що з'являлися від вітру, що роз-гулявся, співали славних пісень, розбиваючись об річкове камін-ня, що лежало на березі. Слухаючи їхнє постукування об берег, він тріпотів зубами під їхню мелодію різні слова. Птахи, що літа-ли над водою, кожен світанок з виходом сонця славно пірнали в прохолодне озеро, і, вихоплюючи з нього риб, що плавали на поверхні, поверталися знову в небо, і зникали в просторах си-нього неба. Алекс міг годинами спостерігати за їхнім легким, теа-тральним виступом, що зображував раптові, мисливські стрибки у воду.

Справжнє ім'я Алекса було Олександр Миколайович, без по батькові, він ніколи його не називав. Алекс був двадцяти три-річним хлопцем із креативним розумінням світу і славною спор-тивною статурою. Його характер був наполегливий і впертий. У деяких ситуаціях, він йому допомагав, але не завжди, іноді він йому заважав, і досить сильно. Хлопець завжди був добрим, і він обрав по життю шлях білого лицаря. Балакучий, просто базіка. З ним можна було поговорити на різні теми коли завгодно і де завгодно і навіть обговорити не просту тему про рожевих телепу-зиків із блакитними пухирцями в літаючому трамваї, які подоро-жують у нічний час містом. Увесь свій вільний час присвячував своєму першому оповіданню, працюючи над ним вдень і вночі. Йому доводилося жити подвійним життям. Вдень він працював юристом, а вночі ховався від усіх людей і ставав майстром своїх рукописів, пізнаючи художню літературу як мистецтво, дізнаю-чись дедалі більше про її обрії та відкриваючи в ній для себе зо-всім новий світ. Працював над не великим оповіданням увесь свій вільний час сподівався написати новий шедевр світової кла-сики. Непомітно від нього відходили дні й ночі, а за ними й роки друкарського життя.

Алекс, сідаючи за письмовий стіл, перетворювався на са-мотнього мандрівника, який відкривав для себе ще незвідані горизонти творчості. Він писав і писав, не зупиняючи ні на хви-лину. Створював для себе зовсім інший світ, проживав у ньому своє життя. Найчастіше у вихідні, сидячи у себе в кімнаті, коли йому ставало самотньо, він починав тихим голосом із кимось розмовляти. Розмова тривала до самого ранку. З приходом сві-танку, він солодко засинав, і прокидався тільки з настанням ночі. Чим більше він приділяв час своїй розповіді, тим біднішим він ставав, пропускаючи важливі робочі моменти і віддаючи прибут-кові справи своїм колегам по роботі. Молодий хлопець міг зали-шитися без шматка хліба і п'яти копійок у кишені. Всупереч усьо-му, він ніяк не міг згорнути з обраного ним шляху, і що більше він писав, то тим важче йому було зупинитися і залишити все неза-кінченим. Так починала і закінчувала більшість відважних пись-менників-початківців. Вони, вирішивши покласти свою долю на терези дуже великого ризику, відмовившись від усього заради одного - книги. Їхні імена для нас невідомі, вони залишилися в тіні їхнього мандрівного життя, яке так і не дійшло свій шлях до кінця. Їхня цифра невідома, і ні коли не буде відомою. Ніхто не знає, скільки тих самих бідолах, які почали, і не закінчили свої "тихі" творіння. Доля Алекса склалася зовсім іншим і не легким чином. Не так як у багатьох письменників, які хотіли осягнути славу і гроші. Ні, в ньому такого не було, йому хотілося всього лише створити свій шедевр для себе, який буде по-справжньому живим. Оживити те, що давно померло. У його розумінні ство-рити "Шедевр" це написати правдиву розповідь про свої пере-живання, почуття, і в чистій формі без обману. Одного разу, він втратив кохання, а разом з ним і своє життя. Любов була, але вона померла. Вона не покинула його. У ньому залишилося мер-тве кохання. Він почав осягати її сенс. Адже вона ще в ньому бу-ла, але тільки вже мертва. Поети всіх часів намагалися розкрити різними способами, і розповісти про неї всьому світу, надаючи різну, особливу форму. Про неї багато пишуть, говорять, але чо-мусь одразу забувають. То це кохання, коли про нього не пам'я-тають. Напевно ні. Його справжнє - неможливо забути. Як тільки вона з'являється, то її не можливо забути. Вона або живе, або вмирає.

Одного разу Алекс зустрів кохання, і воно до невпізнання змінило все його спокійне життя. Змінила долю, та й не тільки її. Він зробив всього лише одну, не значну помилку у своєму житті і втратив багато.

Він сам собі ставив запитання:

- Чому так сталося? Можливо, лише тому, що він міг ко-хати, і кохати по-справжньому, а в наш час це дуже велика рід-кість - "Кохати". Після зустрічі з нею в ньому спалахнули справжні почуття, підтвердженням яким ставали щоночі на білому аркуші паперу написані гусячим пером рядки тексту.

Для Алекса двадцять чотири години перетворювалися на хвилину задоволення. Йому стало не вистачати земного часу. На папері час інший, не такий як у житті. Він став все більше часу проводити за письмовим столом, малюючи різні сцени з життя, а потім описуючи їх. Таким життям, він жив кілька років. Час летів швидше, ніж він міг собі уявити, але це був час. Він був витраче-ний саме так, як він хотів, а це найприємніше. Знати те, що про-жив життя в ногу з часом, не проґавив жодної хвилини зі свого життя було великою насолодою.

На столі стояв чорний зі сріблястими смугами електрич-ний чайник. Він натиснув кнопку ввімкнути. З третьої полиці ша-фи незграбно махаючи на всі боки руками дістав коричневі зерна з гірким запахом кави. Після кількох ковтків ранкової кави він прийшов до тями. З обличчя струсив краплі сну. Минуло кілька хвилин. Підбадьорившись одразу ж Алекс зайшов у свою кімна-ту, де на підлозі лежала зібрана сумка. У ній завжди була скла-дена чиста футболка, шорти і стареньке спортивне взуття, кеди. Він повернув голову на стіну і подивився на годинник, хрипким голосом сказав:

- Хто постійно краде мій вільний час? Не встиг прокинути-ся, я вже запізнююся у свій вихідний день на відпочинок.

Алекс побачив на письмовому столі бездротовий теле-фон і набрав номер свого друга, він почув нудні гудки очіку-вання:

- Так, - гучний радісний голос пролунав у телефоні.

- Я вже зібраний і приготувався до зльоту, - бадьорим го-лосом сказав Алекс.

- Який тебе хом'як-бегемот сьогодні вкусив за п'яту? Тобі, що не спиться в такий теплий літній ранок?

- Кумедне запитання. А ти як думаєш, коли я вже з тобою розмовляю.

- Ну, так. Хороша відповідь.

- Піднімайся з ліжка. Сьогодні ми поїдемо в країну відпо-чинку. Зробимо для себе не великий спортивний день.

- Заманлива пропозиція.

- Приваблива і гарна. Я чекав на твій дзвінок одразу після того, як прокинувся, але вирішив сам тобі зателефонувати, і зро-бити наш сьогоднішній день набагато цікавішим за звичайний, додавши в нього кілька змін. Ти як? Готовий? Бадьоро запитав Алекс, упершись у холодну стіну.

- Так, і уяви собі, я спав, і чекав твого дзвінка цілу ніч, ти мій найкращий друг, - з посмішкою та бадьоро відповів друг Але-кса.

- Я знав, що ти будеш радий мене чути. Добре, тоді давай за двадцять хвилин на зупинці біля блакитного озера?

- Добре, - він кинув слухавку телефону через коридор в іншу кімнату.

Розмова між двома друзями закінчилася. Алекс застриб-нув у свої пляжні шорти з великими жовтими ромашками на зе-леному тлі бавовняної тканини, і накинув на себе чорну майку. Різким рухом перекинув шлейку сумки через голову на плече, пригнув з другого поверху сходів на перший. Підбіг до дверей, відчинив їх і зачинив на верхній замок. З шумом реактивного літака, що мчить по небу, він полетів на зупинку. Уже за п'ять хвилин стояв на місці. На хвилину задумавшись, його реальний світ потонув у густому тумані. Алекс втратив те саме відчуття реа-льності, але ненадовго. З-за повороту прилетіло до нього з див-ним галасом із білим вітрилом на даху велике жовте таксі з дов-гими смугами червоного кольору з боків. Скриплячий залізними ногами по сірій воді, воно зупинилося біля нього. Відчинилися двері і з правого борту визирнула голова друга, що відбивала на сонці яскраву нічну зірку. Друга звали з яким, він уже встиг пого-ворити телефоном, Сергій. Розвіявся туман сумнівів, і тільки за кілька хвилин Алекс зміг зрозуміти, що до нього наблизилося маршрутне таксі з облізлою жовтою фарбою і смугами з іржі, ро-зташованими по бортах від початку кабіни водія до задньої фари транспортного засобу. Алекс усміхнувся, і різко забіг всередину жовтого прямокутника. За водійським сидінням він побачив ве-ликі товсті руки і подряпане чорне кермо. Оглянувши старенький салон і сидячих пасажирів у ньому, він спершу заплатив за про-їзд, і повільно пройшов у кінець до задніх сидінь, де вже сидів Сергій у новому для нього образі. Він був одягнений у картаті в сірий колір літні штани з футболкою, що обвивала плечі і розгой-дувалася на всі боки, і з великим вирізом на грудях. Насунутими на очі лондонськими окулярами з округлою золотою оправою. Алекс міцним обіймами руки привітав Сергія і сів навпроти. Водій натиснув на педаль газу. Маршрутне таксі з неприємним писком коліс зрушило з місця і покотилося вперед уздовж дороги.

Упродовж недовгої поїздки вони розповідали одне од-ному про те, що бачили, і де були за той час, коли кожен жив своїм життям. У ті моменти, коли Алекс уважно слухав Сергія, то він робив бадьорий вигляд зовні, приховуючи всередині свою втому під райдужною маскою інтересу, що викликало в ньому легке збентеження, не бажаючи засмучувати свого друга. Їхні історії були цікавими, і вони із задоволенням ними ділилися.

Розповів кілька історій, як минуло сорок п'ять хвилин, їх-нє жовте маршрутне таксі під'їжджало до кінцевої зупинки. Вони ще розповідали один одному свої пригоди, і ось одна з них, яку Сергій зміг розповісти ще до виходу з транспорту, Сергій почав свою розповідь:

- Це сталося кілька днів тому, а якщо я не помиляюся, то в середу.

- Робочий день закінчувався і як завжди я нічого не встиг зробити. Часу не вистачає, і справ залишилося більше, ніж я міг собі припустити, але мені це не зіпсувало настрою. Слухай мене уважно. Коли я повертався з роботи, а на вулиці танцювали промені сонця, то я зміг собі дозволити затриматися в дорозі в момент міських колотнеч на трасах у годину пік, стоячи на одній нозі в забитому нашими громадянами автобусі. Всередині не було місця, навіть для глибокого вдиху. Дихати було нічим. Я не міг ногою поворухнути.

- Чому? Що з тобою сталося? Хвилюючим голосом запи-тав Алекс.

- На неї старенька кинула свою велику сумку з усередині ніби будівельною цеглою, і в цей час мій погляд притягнула кар-коломна білявка, але з ніг вона мене не звалила, вона мені про-сто сподобалася і я вирішив підтримати свою сумку на нозі. У неї до низу на талії вилося довге густе сонячного світла волосся, а під густими бровами плавало блакитне око, яке нагадувало два дзеркальних озера, а її колір шкіри був стиглого апельсина. Сим-патична і красива, так і так вона була приваблива. Ну, а про реш-ту я тихо промовчу, але скажу те, що дозволяється говорити, до-тримуючись простої поваги до жіночої статі. Їй природа подару-вала крихітне, чудове, привабливе для чоловічого погляду тіло з витягнутою талією. Мій план був таким, приїхати сьогодні додо-му, прийняти душ і завалитися в ліжко. Як буває в житті, те, що раптово доводиться все змінювати. Після побаченого мої думки відразу змінилися, і виникла стратегія завоювання її маленької чарівної фортеці. Не дивлячись на розлючений натовп громадян, які їхали додому після божевільного робочого дня, вона поди-вилася на мене, "а між нами була вельми пристойна відстань, стояла наприкінці автобуса, перебирала кінчиками пальців золо-те волосся, а я з задуманим виглядом, з великою сумкою, яка стоїть на нозі, знаходився біля кабіни водія," виникла симпатія. Волосся відбивало яскраве світло стиглої пшениці, що падало через товсте скло. За хвилину я зробив ковток сміливості, ви-смикнув ногу з під сумки, старенька зі здивуванням на мене по-дивилася, так ніби я був її онуком, і мав їй допомагати тримати на своїй нозі її сумку до кінця маршруту, але вона теж жінка, і всередині неї кипить ще дівоча душа, яка бажає простої уваги. Я ніжно посміхнувся старенькій і вона відповіла тим самим. Щой-но я зробив перший крок, то потрапив у незвичайний раптовий капкан.

- В автобусі опинилася зграя кондукторів, а ти не запла-тив за проїзд? Пожартувавши, промовив тихим голосом Алекс.

- Не перебивай мене. Я завжди плачу за проїзд. Дай мені розповісти до кінця, а потім уже перейдемо до жартів.

- Добре, - він із палаючими очима закивав головою.

- На мене чекав капкан у вигляді мами, що стояла біля неї. Вона була захищена материнською критичною оцінкою. І як я вже зрозумів на той момент, що за своєю природою мати і до-чка є найкращими подругами і радницями. Вихованням доньки завжди опікується більше мати, ніж батько, і найчастіше для неї авторитетом у сім'ї є вона, - на обличчі Сергія з'явилася легка усмішка, - вирішив сподобатися спочатку матері, а потім уже че-рез неї дійти до серця дівчини, взяв її номер телефону. Наблизи-вся до них і раптово накрила хвиля легкого страху, застукали ко-ліна, почастішало дихання, і перші слова пролунали вельми впе-внено:

- Доброго дня шановні пані. Ви не повірите, - сумно ска-зав, - але коли я побачив вас серед сірого натовпу, що стоїть, буденного дня, і поруч біля вас віддзеркалення вашої маленької копії з блискучими на світлі очима і загадкою на обличчі, то од-разу примчав до вас, щоб зробити нестримний на моїй мові комплімент, і щось усередині мене наказало взяти номер теле-фону у вашої доньки, але спершу запитати вашого дозволу, - Сергій поклав обидві руки собі на серце, - від такого несподіва-ного повороту подій, мати доньки почала запинатися, оцінивши мене як потенційного партнера для коханої доньки, вона з пос-мішкою на обличчі відповіла:

- Я не проти вашої зустрічі. Головне, щоб мою доньку не ображали.

- З її слів, я припустив, що в неї був гіркий досвід, - Сергій опустив очі донизу, подивився вдалину будинків, що миготіли у вікні, і продовжив розповідь, - даю слово, що все буде гаразд. Я турбуватимуся про вашу доньку весь час, коли вона буде зі мною, - серйозним і впевненим тоном відповів він, - мої слова звучали легко і впевнено, і тон заслужив довіру. Кожна дівчина незалежно від віку і становища в суспільстві хоче перебувати в безпеці, і бути щасливою, і з цієї причини шукає собі сильного хлопця, який зможе дати їй як здорове потомство, так і сталевий захист, і навіть на словах. І я спитав:

- Як же звуть ваше створіння?

Вона мені відповіла:

- Анастасія, - тоді вона сором'язливо відповіла.

А я їй сказав:

- Приємно познайомитися з вами Анастасія, а мене звуть Сергій.

- І мені приємно, - вона свій погляд збентеження сховала за плечем.

- Як ти дивишся на романтичну зустріч увечері під міся-цем, що гуляє, - запитав я тоді у неї паралельно посміхнувшись матері, яка все ще вивчала пильним поглядом. І у відповідь я по-чув такі слова:

- Можна, - прохальними очима вона подивилася на ме-не. Я це пам’ятаю начебто це було п’ять хвилин потому, і я їй ві-дповів:

- Гаразд. Кажи номер, чудове створіння природи.

- Настя дуже швидко, тоненьким хвилюючим голосом продиктувала свій номер, а я словами надрукував у її пам'яті свій.

Автобус під плив по розпеченому асфальту до зупинки і підвів їхню розмову до завершення на щасливій ноті нового знайомства.

Сергій:

- Тоді я не розгубившись, і як джентльмен, поціновувач жіночих почуттів спершу скріпив знайомство з матір'ю потиснув їй руку, та одразу ж повторив такий дубль з донькою. Ось так лег-ко пройшло наше незвичайне знайомство, і рівно за годину вона сама мені зателефонувала, - з посмішкою сказав Сергій, - я сам того не очікував, і розмова в нас була короткою, але приємною, вона мені сказала по телефону:

- Привіт таємничий незнайомець. Ти пам'ятаєш мене?

Я їй тоді відразу відповів:

- Пам'ятаю. Ще не встиг тебе забути, - з усмішкою сказав він.

- Давай зараз зустрінемося, я дуже сильно хочу тебе по-бачити, і почути твій живий голос, - наполегливим тоном сказала вона.

- Вибач. Я зараз дуже зайнятий. У мене багато роботи, і її потрібно закінчити до вечора, а вже ввечері, коли я звільнюся і в мене з'явитися вільна хвилина, то я відразу тобі зателефоную.

- Добре, тільки не затримуйся, і закінчи її якомога швид-ше. Мені б хотілося тебе побачити ще разок, - вона сказала тихо, і з нотою смутку.

- Гаразд. До вечора.

Сергій подивився на Алекса і далі продовжив діалог:

- Ось така коротка розмова між нами відбулася по теле-фону, за такий короткий проміжок часу наше знайомство запа-лало маленьким вогником.

- І що було далі, - з цікавістю запитав Алекс.

- З приходом вечора ми зустрілися під оркестр зірок, що тихо співають, ну, а ще далі це вже зовсім інша історія, і вона вже стала нашою спільною з Анастасією, і без її дозволу, я ніяк не можу її розказати, це повага, пробач друже.

- Не потрібно вибачень, мені приємно було почути від те-бе такі слова, - з повагою сказав Алекс.

Ранкова поїздка наших друзів закінчилася під не приєм-ний писк гальм жовтого прямокутника. Маршрутне таксі зупини-лося на зупинці біля станції метро Лівобережна. Вони з гарним настроєм вийшли з нього і за кілька хвилин потонули в підзе-меллі метрополітену. Синій поїзд блискавкою довіз їх на станцію метро Гідропарк.